Закарпаття (original) (raw)
Альпак, цих тотемних тварин, вже завезли й на Закарпаття, і почали розплід. Певен, цей напрямок с\г матиме хороші перспективи, і колись дійде й до Іршави. І тут комусь у пригоді стане оцей логотип
Ідея - авторська
Графічний дезігнер - Софія Буґайчик-Шляґбавм
Ко туй ще буває - обисьте знали:
Цього року вперше зібрали так рано - вчора. Зазвичай збирали в районі 1-го жовтня.
... Прізвище Йокаї, залишивши слід у світовій літературі, стало прозивним і в кулінарії. Письменник зробив великий внесок у популяризацію угорської кухні, зокрема на його честь названо ситний квасолевий суп зі свининою (сам автор надавав перевагу поросячим ратицям). Страву «йовкої» можна скуштувати і в численних закладах Закарпаття, де її пропонуватимуть нарівні з бограчем і баношем."
Більше - тут:
На розі вулиць Шевченка і Корятовича у Берегові росте гліцинія, вища за п'ятиповерхівку. Рослина викликає жвавий інтерес у туристів, які фотографуються на її фоні.
Ґліцинії є великими дерев'янистими листопадними ліанами. Серед видів найбільш поширена ґліцинія китайська. Інший вид, що росте в Японії, ґліцинія японська, також поширений. Багаторічна добре розвинена рослина має висоту до 15—18 м, з пониклими гілками-ліанами, з 7—13 непарноперистими листочками завдовжки до 30 см. Квітне навесні, в кінці березня — утворюються фіолетові запашні квіти, зібрані в повислі китиці. Популярна у ландшафтному дизайні.
Польське видавництво "Rewasz", що спеціалізується на путівниках, в 2022 році видало черговий путівник по українському Закарпаттю. На відміну від попередніх випусків, які описували субрегіональні маршрути, переважно гірські, цей присвячений всій області в цілому. 496 сторінок формату (16,5 x 12 cm), 32 кольорові фото та 218 чорно-білих ілюстрацій охоплюють найцікавіші місця нашого краю.
Більше про довідник - тут: "Берегово - місто посеред виноградників" (ФОТО)
Всіх, хто ще не покинув ЖЖ і не забув за цю спільноту - із святом Весни
Федір Манайло. "Серед поля", 1974
Нно пак не всеремось.
Доповідаю, спільнота не вмерла, її адмін живий і місяць тому повернувся зі служби, надіюсь, колись ЖЖ буде нашим, і отримає друге дихання.
А поки що - Правила домашніх закарпатських виноробів від ФБ-спільноти Подоружуй :
1. Збирання винограду похоже на збирання грибів - глядати простіше, но в кінці дня усьо тіло болить.
2. На збір врожаю беріть з собов дітей, най порозуміють, шо ліпше заробляти на життя головою.
3. Збирати виноград май ліпше зрана, доки газда виноградника ще спить.
4. Закарпатський виноград росте на лугошах і на шорах, і лиш для тих ко з багатої сім‘ї, все росте у Дасторі.
5. Після лугоша болять руки, після шорів болить поперек, а кіть посидіти з кумом у пивниці - болить голова.
6. Циклічність проблем винороба: «так мало вина вродило, шо не розумію нашо мені се треба» і «тіко вина вродило, шо не знаю де бочки взяти».
7. Вино зберігають у гордовах, корчагах і черевах.
8. Троянда Закарпаття то не чичка, но кіть її упити, будеш як чичка.
9. Кіть на столі є корчага порядного вина, то нико не замітить, шо голубці недосолені.
10. У сина маминої цімборки усе ліпша цукристість винограду.
11. Головні серсами домашнього винороба - прийш, млинок, гордів і міх цукру.
12. Який смисл говорити про Бургундію, кіть там даже Ізабелла не росте.
13. Кажуть, шо Ізабелла врятувала світ від філоксери, но нобелівську премію миру закарпатцям чомусь нико не дав.
14. В берегівських селах Мужієво і Бене, коли дівчина знайомиться з хлопцьом, главноє побзерати на його аерометр.
15. Кіть з’їсти 2 кіла Ізабелли - буде срачка, а кіть упити 2 літра Ізабелли, то про срачку даже не вспомните.
16. Якщо ваш виноград попліснів, не треба всім розказувати, шо то буде токайськоє.
17. Якщо встав зрана і хочеш зайнятися кардіо, випий погар вина - се тоже файно на серце.
Но помніть, хліб усьому голова, а вино - крива голова!
NB. Вчора якраз збирали з дружиною свій виноград, буде й в нас вино. І теж "Ізабела".
19 листопада 2021 @ 02:17
Чому Угорщину називали найвеселішим бараком соціялістичного табору? Хороший матеріял від мого цімбора на цю тему:
"Угорський “Модьор Іфьюшаг” вийшов у жовтні 1982 року з цікавою обкладинкою: на першій шпальті був портрет Леніна та Маркса на згадку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, а на останній – дві молоді голі сідниці. У тому ж номері опубліковані статті під назвою “Петефі та комунізм”, та стаття, де обговорюються проблеми поширення угорського нудизму. Політика та секс – поруч. І це 1982 рік!"
Читайте також: "Принцеса, три поросятки і три родимки"
"Оригінальними, з точки зору виготовлення, та вже історичними, з точки зору подій, предметами, пов’язаними зі світом злочинців, міг похвалитися музей криміналу в Ужгороді. Його створили у 30-х роках ХХ століття, за часів Чехословаччини, коли Закарпаття, тодішня Підкарпатська Русь, входило до складу цієї держави. Колекція музею знаходилась у будівлі штабу жандармерії, а його засновником був полковник Ян Шевчович, який очолював жандармерію краю в 1930-1936 роках.
Сама колекція музею відображала детальну картину життя тодішнього злочинного світу і була розділена на кілька відділів. Тут можна було побачити майже всі знаряддя, за допомогою яких протягом існування Підкарпатської Русі вчиняли вбивства, побиття та наносили тяжкі тілесні ушкодження. Були всілякі ножі – від великих тесаків м’ясників до дрібних кишенькових ножичків; кинджали, один із яких – із Канади – був також револьвером, а інший – ховався в палицю; багнети, відлиті зі свинцю; свинцеві кільця та кастети, які були, зокрема, популярні серед хлопців-горян. Були також знаряддя, змайстровані з очерету, який наповнювали свинцевими кулями, та гумові трубки, спаяні вкінці свинцем. Єдиний удар такої кустарної, але страшної зброї, міг розчавити череп.
Була також велика колекція вогнепальної зброї: револьвери, привезені «американцями» (місцевими заробітчанами та еміґрантами) зі США та Канади. Деякі з них були сучасними, як на 30-ті роки минулого століття, але значна кількість зброї була дуже примітивна. Наприклад, «самопал» – шматок деревини, до якого дротом була прикріплена залізна труба – цією «зброєю» якийсь дорожник хотів забрати життя дружини через зраду.
Маска, зроблена з кори смереки, яку використовували нападники на поштовий віз між селами Ізки та Келечин у Волівському окрузі (Міжгірщина) – експонат музею
На жаль, зараз не відомо, куди поділася колекція унікального музею, що колись функціонував в Ужгороді".
А детальніше дізнатися про нього та його експонати можна в матеріялі Михайла Марковича
Зброя опришків та артефакти злочинців, або Що зберігав музей криміналу в Ужгороді (ФОТО)
... біля дзвонів я звернув увагу на цікаві й різноманітні конструкції, розміщені на перекритті з товстих дощок (в шахтах таку підлогу називають помостом). Хоча, перший пристрій я побачив не на дзвіниці, а в найдавнішій хаті села Оросієво (окраїна Берегівщини) – принаймні, так її назвав газда, служитель місцевої католицької церкви. У хаті він не живе (ледь встояла після великого паводку), але мріє перетворити її на сільський музей. І вже збирає для цього експонати, одним із яких виявився дивний дерев’яний ящик із ручкою. Покрутивши яку, отримаєш гучні й різкі звуки. Сумішшю угорської та української добродій пояснив, що це за пристрій, а тоді вже я почав цікавитися, розуміючи, що натрапив на цікаву тему.
Далі - тут: КолОтало, клЕпало, тріскОтало, телЕпало…
NB. А так вони звучaть:
...талонна система існувала не тільки в «перестроєчному» СССР. Вперше масово вона запроваджувалася в Російській Імперії та ряді країн під час Першої Світової війни (1914-1918), включно з США. Ще більшого поширення талонної (або карткової) системи набуло під час Другої Світової війни, де її запровадили не тільки в Радянському Союзі та Німеччині, але й Японії, і цілій низці європейських країн. Одною з таких країн була й Угорщина, до складу якої в 1938/1939-1944 роках входило й Закарпаття.
На одному з інтернет-аукціонів сьогодні можна придбати цілу колекцію талонів на цукор, що видавалися в Угорщині періоду Другої світової війни.
Берегівчанин Дюла Костьо, історик, який фахово займається темою Угорщини в 2 Світовій війні, точніше, Закарпаттям в цьому контексті, коротко прокоментував нашому виданню ці талони:
«_Всі країни Європи тоді мали такі талони. Коли Угорщина готувалася до участі у війні, то перебудувала власну економіку. Було введено державне соціальне забезпечення. Зокрема, в 1940 році було створено Міністерство громадського забезпечення. Міністерством визначалися норми споживання цукру, м’яса, жиру на одну людину на місяць. Поетапно були введені талони на більшість продуктів та товарів – цукор, борошно, м'ясо, сало, взуття, керосин тощо. Зокрема, в 1940 році з’явилися талони на цукор, в 1941 – на хліб, в 1943 – на м'ясо. Норми змінювалися, так, в 1940-му на людину по талонах припадало 7 кг борошна та 200 грамів жиру, в 1941–му вже 6 кг та 100 грамів відповідно, натомість в 1942-1944 норма жиру зросла до 600 грамів. Ці ж норми розповсюджувалися й на Закарпаття, але в 1943 норма жиру тут була вдвічі меншою, 300 грамів на місяць. Щодо цукру, то його норма на одну людину складала 260 грамів на місяць. Ресторани отримували по 10-15 кг на місяць. Цукор постачався на Закарпаття з угорського міста Серенч, безперебійно. Останній поїзд з цукром прибув із Серенча на Закарпаття 12 жовтня 1944 року_».
Більше - тут:
Якими були талони на цукор на Закарпатті 1940-х років (ФОТО)
Нижні Ремети розташовані в 16 км від Берегова та в 2 км від річки Боржава, населення – близько 850 чоловік. Вазом із сусіднім селом Верхні Ремети складають адміністративну одиницю - Нижньореметівську сільську раду, але зовсім скоро стануть складовою нової Великоберезької ОТГ.
Назва села походить від угорського слова «remete» — відлюдник. Історія села пов'язана із монастирем ордена Святого Павла, єдиного католицького ордену угорського походження. Цей орден був заснований в 1263 році за підтримки Ватикану, в XIII—XIV століттях мав 8 монастирів, 4 з яких – на території нинішнього Закарпаття, зокрема, один з них знаходився на території нинішнього села Нижні Ремети. Монастир вперше згадується в документі 1329 року. Завданням монастиря було розповсюдження католицизму, у зв'язку із чим він отримав королівські привілеї, зокрема, позбавлення від сплати податків за водяний млин на річці Боржава. В 1566 році монастир зруйнували турецькі війська під час набігу на Трансільванію, в 1590 його рештки, разом з поселенням, що виникло навколо, були пограбовані військами трансильванського князя Баторі. Відтак, на межі XVI—XVII ст. монастир припинив своє існування. Втім, за свідченням історика Тиводара Легоцького, ще у середині XIX. століття в селі збереглися залишки монастирських стін, висотою близько двох метрів, з готичними вікнами і фрагментами живопису. (Цікавий факт – зі словом «ремети» є ще кілька населених пунктів, зокрема, Тур’ї Ремети (Перечинський район), колишній хутір Ремети в Ужгородському районі, Реметя-Міке («малі Ремети») та Реметі в Румунії, а також село Велика Ремета, з однойменним відомим монастирем, в Сербії).
З каміння, що лишилося від зруйнованого монастиря, в ХІХ столітті в Нижній Реметах звели церкву св. Василя Великого, тоді – греко-католицьку. Перша греко-католицька парохія існувала в селі з кінця XVII століття, в середині ХVIII-го тут звели дерев'яну церкву, з двома дзвонами. Вона згоріла в 1849 році, і на її місці збудували каплицю. Нову, муровану церкву почали будувати в 1856 роцы, завершили в 1861-му. Протягом існування храм неодноразово ремонтували. Поруч із церквою знаходиться дерев'яна восьмигранна каркасна дзвіниця. Після Другої світової війни, коли греко-католицтво на території України заборонили, храм став православним, і зараз належить цій конфесії.
Cело Гать (населення – близько 3.100 чоловік) знаходиться приблизно посередині між Берегово (до якого 12 км) та Мукачево (16 км), через село проходить річка Мерце. Подорожуючим воно відоме як село, в якому в розпал туристичного сезону ледь не біля кожної придорожньої хати влаштований торгівельний пункт – не лише звичні для місцевості овочі-фрукти, але й крам, необхідний для купання (надувні круги, рушники тощо), іграшки, віники і безліч іншого.
"Співачка VERBA презентувала музичний кліп на нову пісню «Я не Я». Традиційно, саундпродюсером композиції став закарпатський реп-виконавець Миромен. « «Я не Я» це запальна літня пісня про загравання, пристрасть та емоції, які ми переживаємо під час закоханості. Про те як почуття розпалюють наш внутрішній вогонь.», - коментує прем’єру VERBA. Над створенням кліпу працював оператор Алік Бобаль. Зйомки відбувалися на початку липня в Ужгороді та Виноградівському районі" - пише Мукачево.нет
Але не кліп чергової співуньї радує мене, а той факт, що "у кліпі можна побачити палац Перені у Виноградові, картинну галерею села Пийтерфолво"
А це добра нагода згадати за старі пости, а саме:
Відродиться Канків – зацвіте й Виноградово
та
Виноградівщина архітектурна. частина 2 - Пийтерфолво
Наслідком Тріанонського договору, підписаного 4 червня 1920 року між союзними державами Антанти та Королівством Угорщина, стало, поміж іншого, входження території сучасного Закарпаття до складу новоутвореної держави Чехословаччини, в якості землі (краю) під назвою Підкарпатська Русь. Чехословацька епоха на Закарпатті тривала менше 20 років, але лишила по собі величезний матеріяльний слід у вигляді мережі шкіл, лікарень та амбулаторій, мостів, нових міських кварталів – в характерному, легко упізнаваному стилі, зазвичай з домінуючими ознаками «функціоналізму» - напрямку в архітектурі, якому притаманні простота, доцільність і власне функціональність (яскравий приклад - Берегівська лікарня – яскравий представник чехословацького функіоналізму)
Одним з цікавих і ще мало вивчених слідів епохи «Чехословацької цивілізації» на Закарпатті є створення нових сіл, історія яких не багатовікова, як у більшості закарпатських, а починається в 1920-х роках. Нова чехословацька влада, бажаючи міцно закріпитися на нових землях, одразу після отримання Закарпаття розпочала в краї політику, що отримала назву «слов’янізація угорського пограниччя». В її рамках розгорнулася колонізація підкарпатських земель біля кордону з Угорщиною, вздовж Тиси від румунської границі і до Словаччини. В результаті було засновано цілу низку поселень, які стали основою кількох сучасних сіл. Ці поселення заселялися і чехами (так званими легіонерами), але здебільшого - переселенцями з гірських малоземельних районів нашого краю. На Берегівщині яскравим представником цього явища є низка сіл в межах нинішньої Свободянської сільради (див. "Свободянський кущ", посаджений чехословацькими легіонерами" ). Таким же взірцем є й село Гуняди, що відноситься до Мочолівської сільради. Його заснували в 1927 році 24 родини переселенців з Міжгірщини. Згодом їх стало більше, це були також вихідці з нинішнього Міжгірського району, а також Хустщини та Тячівщини. І нині в селі, з його приблизно 300 мешканцями, понад 90 % становлять українці – а поруч стародавні й понині переважно угорські села. Цікаво, що назву хутору чехословацька влада залишила угорську, на честь відомої родини Гуняді, яка володіла навколишніми землями (див. На чию честь? Вулиця Гуняді ) Набагато пізніше, в радянський час, село хотіли перейменувати на «Прикордонне», та не встигли. За пізнішої рядянської доби хутір вважався частиною сусіднього села Мочола, а статус окремого села отримав тільки в 1990 році, залишившись в складі Мочолянської сільради.
