اليوم الأخير في بومبي (بالروسي: Последний день Помпеи) هي لوحة بريشة الفنان الروسي كارل بريولوف رسمها بين عامي (1830-1833) حول موضوع ثوران جبل فيزوف في 79 م. وهي جديرة بالملاحظة لتموقعها بين الكلاسيكية الجديدة، النمط السائد في روسيا في ذلك الوقت، والرومانسية كما تمارس بشكل متزايد في فرنسا. لاقت اللوحة استحسانًا عالميًا، مما جعل بريولوف أول رسام روسي يتمتع بسمعة دولية. في روسيا، كان يُنظر إليه على أنه دليل على أن الفن الروسي فن جيدًا مثل الفن الذي يُمارس في بقية أنحاء أوروبا. (ar)
El último día de Pompeya (1830-1833) es una pintura monumental que se encuentra actualmente en el Museo Ruso de San Petersburgo, la obra más famosa del pintor ruso Karl Briulov. Se ganó la notoriedad internacional de su autor y la admiración de Aleksandr Pushkin, quien le dedicó un poema. La pintura fue terminada en 1833. Se conserva en el Museo Ruso con el número de inventario Ж-5084. Sus dimensiones son 466 × 651 cm, Representa los acontecimientos de Pompeya en el momento de la Erupción del Vesubio en 79. Karl Briulov visitó las excavaciones de Pompeya en el verano de 1827, durante un viaje a Nápoles, y fue allí donde se le ocurrió la idea de pintar un gran lienzo dedicado a la destrucción de Pompeya. El patrocinador de este cuadro fue el príncipe Anatole Demidoff. En total, el trabajo sobre esta pintura duró unos seis años, desde 1827, cuando Briulov redactó los primeros bocetos, hasta 1833. La versión final de este gran lienzo se realizó entre 1830 y 1833. Después de terminar el trabajo de su pintura, Briulov comenzó a mostrarla en su taller de Roma. La popularidad de El último día de Pompeya y de su autor era cada vez mayor: el escritor Nikolai Rojaline escribe que en Roma «el acontecimiento principal es una exposición de pintura en el taller de Briulov», «toda la ciudad se ha apresurado a admirarla». Desde Roma la pintura fue transportada a Milán donde fue presentada en la exposición de arte de 1833.11 Inspirado por el éxito de la pintura en Italia, su propietario Anatole Demidoff la presentó en la exposición del Salón de París de escultura, inaugurada en marzo de 1834 en París, donde su autor ganó la gran medalla de oro por ella. En el verano de 1834, el cuadro fue enviado desde Francia a San Petersburgo,15 donde Demidoff lo presentó al emperador Nicolás I. En agosto de 1834 la pintura fue colocada en el Hermitage, y a finales de septiembre en una sala separada de la Academia Imperial de las Artes para la vista del público. El cuadro tuvo un gran éxito y el poeta Aleksandr Pushkin escribió su poema Le cratère du Vésuve s'est ouvert. En cuanto al escritor Nicolás Gogol, escribió un artículo en el que calificaba a Le dernier jour de Pompeya como uno de los fenómenos más luminosos del siglo XIX «y de una resurrección luminosa de la pintura que había permanecido durante mucho tiempo en un estado semiletárgico». En 1851, la pintura entró en el Nuevo Hermitage,21, y en 1897 fue transferida a la colección del difunto emperador Alejandro III de Rusia (hoy Museo Ruso). La crítica de arte Alla Vareshchaguina señala que el tema de la pintura El último día de Pompeya era desconocido en la práctica de la pintura histórica clásica. El artista no muestra las hazañas de un héroe, sino un desastre natural que ha golpeado a muchas personas, que por primera vez trajo la pintura histórica a la corriente principal del público popular en lugar de permanecer confinado en un pequeño círculo aristocrático. Según Svetlana Stepanova el trabajo de Briulov se ha convertido no únicamente en uno de los logros de la escuela nacional rusa de pintura, sino también en un fenómeno real que ha acelerado la evolución del arte en Rusia. (es)
Der letzte Tag von Pompeji ist ein großformatiges Historiengemälde des russischen Malers Karl Pawlowitsch Brjullow aus den Jahren 1830 bis 1833. Es misst 456.5 × 651 cm und wurde mit Ölfarben auf Leinwand gemalt. Das Bild zeigt den Ausbruch des Vesuvs am 24. August des Jahres 79 n. Chr. Stilistisch vereint es den russischen Klassizismus mit der Romantik französischer Prägung. (de)
Le Dernier Jour de Pompéi (1830-1833) est une peinture monumentale actuellement conservée au Musée russe de Saint-Pétersbourg, œuvre la plus connue du peintre russe Karl Brioullov. Elle valut à son auteur une notoriété internationale et l'admiration d'Alexandre Pouchkine, qui lui dédia un poème. La toile est achevée en 1833. Elle est conservée au Musée russe, sous numéro d'inventaire no Ж-5084. Ses dimensions sont de 456,5 × 651 cm. Le tableau représente les évènements de Pompéi au moment de l'éruption du Vésuve en 79 de notre ère. Karl Brioullov visite les fouilles de Pompéi durant l'été 1827, lors d'un voyage à Naples, et c'est là que lui vient l'idée de peindre une grande toile consacrée à la destruction de Pompéi. Le commanditaire de cette toile est le prince Anatole Demidoff. En tout, le travail sur ce tableau a pris environ six ans, depuis 1827, quand Brioullov établit les premiers croquis et esquisses, jusqu'en 1833. La version finale de cette grande toile a été réalisée entre les années 1830 et 1833. Après avoir terminé le travail sur son tableau, Brioullov commence à le montrer dans son atelier de Rome. La popularité de Le Dernier Jour de Pompeï et de son auteur connait une croissance phénoménale : l'écrivain (ru) écrit qu'à Rome « le principal évènement est une exposition de peinture dans le studio de Brioullov », « toute la ville s'est précipitée pour l'admirer ». De Rome, la toile a été transportée à Milan où elle a été présentée lors de l'exposition artistique de 1833. Inspiré par le succès du tableau en Italie, son propriétaire Anatole Demidoff le présente à l'exposition du Salon de peinture et de sculpture, ouverte en mars 1834 à Paris, où son auteur Karl Brioullov obtient la grande médaille d'or pour celui-ci. L'été 1834, le tableau Le Dernier Jour de Pompeï est envoyé de France à Saint-Pétersbourg, où Demidoff le présente à l'empereur Nicolas Ier. En août 1834, le tableau est placé à l'Ermitage, puis à la fin septembre dans une salle séparée de l'Académie russe des Beaux-Arts pour que le public puisse le voir. Le tableau a connu un énorme succès et le poète Alexandre Pouchkine lui a consacré son poème Le cratère du Vésuve s'est ouvertQuant à l'écrivain Nicolas Gogol, il écrit un article dans lequel il appelle Le Dernier Jour de Pompéi un des phénomènes les plus lumineux du XIXe siècle « et une résurrection lumineuse de la peinture restée longtemps dans un état semi-léthargique ». En 1851, le tableau entre au Nouvel Ermitage, et, en 1897, il est transféré dans la collection de feu l'empereur Alexandre III (aujourd'hui Musée russe). La critique d'art Alla Verechtchaguina note que le sujet de la toile Le Dernier Jour de Pompéi était inconnu dans la pratique de la peinture historique classique. L'artiste ne montre pas les exploits d'un héros, mais une catastrophe naturelle qui a frappé beaucoup de gens, ce qui a fait entrer pour la première fois la peinture historique dans le grand public populaire au lieu de rester confinée dans un petit cercle aristocratique. Selon la critique (ru), l'œuvre de Brioullov est devenue non seulement l'une des réalisations de l'école nationale de peinture russe, mais aussi un vrai phénomène qui a accéléré l'évolution de l'art en Russie . (fr)
The Last Day of Pompeii is a large history painting by Karl Bryullov produced in 1830–1833 on the subject of the eruption of Mount Vesuvius in AD 79. It is notable for its positioning between Neoclassicism, the predominant style in Russia at the time, and Romanticism as increasingly practised in France. The painting was received to near universal acclaim and made Bryullov the first Russian painter to have an international reputation. In Russia it was seen as proving that Russian art was as good as art practised in the rest of Europe. It inspired Edward Bulwer-Lytton's world famous novel The Last Days of Pompeii. Critics in France and Russia both noted, however, that the perfection of the classically modelled bodies seemed to be out of keeping with their desperate plight and the overall theme of the painting, which was a Romantic one of the sublime power of nature to destroy man's creations. (en)
『ポンペイ最後の日』（ポンペイさいごのひ、露: Последний день Помпеи）は、ロシアの画家カール・ブリューロフにより1833年に描かれた絵画である。 (ja)
«Останній день Помпеї» (рос. «Последний день Помпеи») — великоформатна картина російського художника Карла Брюллова (1799—1852), робота над якою була завершена в 1833 році. Зберігається в Державному російському музеї в Санкт-Петербурзі (інв. Ж-5084). Розмір — 456,5 × 651 см. На картині зображені події в Помпеях під час катастрофічного виверження Везувію, яке відбулось 24 серпня 79 року. Карл Брюллов побував на розкопках Помпеї влітку 1827 року під час своєї поїздки до Неаполя, там же йому і спало на думку написати велике полотно, присвячени гибелі Помпеї. Замовником став князь . Загалом робота над картиною зайняла близько шести років — з 1827 року, коли Брюллов створив перші начерки й ескізи, до 1833 року. Остаточна версія великого багатофігурного полотна створювалась у 1830—1833 роках. Після завершення роботи над картиною Карл Брюллов почав показувати її у своїй майстерні в Римі. Популярність картини та її автора стрімко зростала: письменник повідомляв, що в Римі «найважливішою подією була виставка картини Брюллова в його студії», «все місто стікалось дивуватись нею». З Рима полотно перевезли до Мілана, де воно експонувалось на Міланській художній виставці 1833 року. Надхненний успіхом картини в Італії, її власник Анатолій Демідов добився включення твору до експозиції Паризького салону, що відкрився в березні 1834 року, де твір Брюллова здобув велику золоту медаль. Улітку 1834 року картину «Останній день Помпеї» було відправлено з Франції до Санкт-Петербурга, де Демідов подарував її імператорові Миколі I. У серпні 1834 року картину було поміщено в Ермітажі, а наприкінці вересня того ж року полотно було переміщено в окремий зал Академії мистецтв для загального огляду. Картина мала великий успіх, їй присвятив свій вірш «Везувій зів відкрив» поет Олександр Пушкін, а письменник Микола Гоголь написав статтю, в якій він назвав «Останній день Помпеї» одним із яскравих явищ XIX століття та «світлим воскресінням живопису, що перебував довгий час у якомусь напівлетаргічному стані». У 1851 році картина надійшла до Ермітажу, а в 1897 році її передали до створюваного в той час Російського музею імператора Олександра III (нині — Державний російський музей). Мистецтвознавиця Галина Леонтьєва писала, що монументальне історичне полотно «Останній день Помпеї» було «найвищою вершиною» творчості Брюллова. За словами мистецтвознавиці Світлани Степанової, цей твір став «не просто одним із чергових досягнень національної школи, а явищем, що прискорило еволюцію мистецтва». (uk)
«Последний день Помпе́и» — крупноформатная картина русского художника Карла Брюллова (1799—1852), работа над которой была завершена в 1833 году. Хранится в Государственном Русском музее в Санкт-Петербурге (инв. Ж-5084). Размер — 456,5 × 651 см. На картине изображены события в Помпеях во время катастрофического извержения Везувия, которое произошло в 79 году нашей эры. Карл Брюллов побывал на раскопках Помпей летом 1827 года во время своей поездки в Неаполь, там же ему и пришла мысль написать большое полотно, посвящённое гибели Помпей. Заказчиком полотна стал Анатолий Демидов. В целом работа над картиной заняла около шести лет — с 1827 года, когда Брюллов создал первые наброски и эскизы, до 1833 года. Окончательная версия большого многофигурного полотна создавалась в 1830—1833 годах. После завершения работы над картиной Карл Брюллов начал показывать её в своей мастерской в Риме. Популярность «Последнего дня Помпеи» и его автора стремительно росла: писатель Николай Рожалин сообщал, что в Риме «важнейшим происшествием была выставка картины Брюллова в его студии», «весь город стекался дивиться ей». Из Рима полотно перевезли в Милан, где оно экспонировалось на Миланской художественной выставке 1833 года. Вдохновлённый успехом картины в Италии, её владелец Анатолий Демидов добился включения творения в экспозицию Парижского салона, открывшегося в марте 1834 года, где произведение Брюллова получило большую золотую медаль. Летом 1834 года картина «Последний день Помпеи» была отправлена из Франции в Санкт-Петербург, где Демидов преподнёс её императору Николаю I. В августе 1834 года картина была помещена в Эрмитаже, а в конце сентября того же года полотно было перемещено в отдельный зал Академии художеств для всеобщего обозрения. Картина пользовалась огромным успехом, ей посвятил своё стихотворение «Везувий зев открыл» поэт Александр Пушкин, а писатель Николай Гоголь написал статью, в которой он называл «Последний день Помпеи» одним из ярких явлений XIX века и «светлым воскресением живописи, пребывавшей долгое время в каком-то полулетаргическом состоянии». В 1851 году картина поступила в Новый Эрмитаж, а в 1897 году была передана в создаваемую в то время коллекцию Русского музея императора Александра III (ныне — Государственный Русский музей). Искусствовед Алла Верещагина отмечала, что сюжет полотна «Последний день Помпеи» «был неслыханным в практике классицистической исторической живописи». Художник показал не подвиг одного героя, а затронувшее многих людей стихийное бедствие, тем самым «впервые в русскую историческую живопись вошёл народ». По словам искусствоведа Светланы Степановой, произведение Брюллова стало «не просто одним из очередных достижений национальной школы, а явлением, ускорившим эволюцию искусства». (ru)