ЖРЕЦЬ – Академічний тлумачний словник української мови (original) (raw)

ЖРЕЦЬ, жерця, чол.

Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях. У численних брахманських храмах утримувалась величезна кількість жерців (Історія середніх віків, 1955, 53); Жерці розпалювали вогонь.. й на тлі чорного неба вирізувався тесаний з товстелезного дуба Перун (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 29); * У порівняннях. Обличчя у нього поважне, як у жерця (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 320).
чого, перен., ірон. Той, хто присвячує себе служінню чому-небудь. З своєї роботи він не робив таємниці і не виставляв себе жерцем науки (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 457).