Липинський В. Меморіал до Укр. [Інформ.] Комітету про наше становище супроти напруженої політ. ситуації в Європі (original) (raw)

">

Архівні документи

ХІХ - початок ХХ ст.

Липинський В. Меморіал до Українського [Інформаційного] Комітету про наше становище супроти напруженої політичної ситуації в Європі

(Грудень 1912 р.)

_____________________

Писано в 1912 році, в Грудні, в Кракові
Копія з чернетки

Меморіал до Українського [Інформаційного] Комітету про наше становище супроти напруженої політичної ситуації в Європі

І. Українська Нація має право на вільне і незалежне національне та політичне життя на власній території.

ІІ. Розвиток Української Нації, позбавленої сильної маючої верстви, тісно звязаний з розвитком політичної демократизації і проведеням соціальних реформ, економічно корисних для широких народних мас.

Виходячи з цих основних підстав нашого політичного думання, приходимо до висновку, що

1.Централізаторська, одинаково, ліберальна і чорносотенно-націоналістична Росія є нашим непримиримим і головним ворогом,

2.Консервативно-клерикальна, католицька і ліберально-буржуазна жидівська Австрія не є нашим союзником.

Докази:

1.Росія завзялась вкрай знищити український рух, розуміючи добре, що початок України – це кінець російської бюрократично-зцентралізованої держави.

2.Австрія в відносинах до нас керується інтересами польської, пануючої над нами нації; спирається на польськім елементі в межах нашої національної території і протегує нас постільки, поскільки се їй потрібно для шахованя занадто інколи сильних польських впливів в державі. Обіцянки-ж не становлять реальних вартостей в політиці, особливо тоді, коли вони хронічно не здійснюються. З вищесказаного ми можемо вивести такі можливості в разі австро-російського оружного конфлікту.

1.Або на нашій території останеться "status quo", і війна скінчиться територіальним поширенням Австрії на полудневих границях в напрямі Адріатики. Тоді кошта війни ми окупимо кровію українських солдат австрійської і російської армій та матимем в результаті ще більше ослаблення нашого національного організму.

2.Або Росія займе Східню Галичину і Буковину, що було-б для нас дуже некорисно, бо

а) Європа не дозволить Австрії зайняти не тільки цілу Правобічну Україну, але навіть розмірно велику її частину. Англія і Франція – тому, щоб Австрія не скріпилась, а Німеччина – тому, що Правобічна Україна, зайнята насильно Австрією, була-б предметом і тереном безконечних австро-російських конфліктів. Мир і добрі відносини між Австрією та Росією – се, як відомо, основа німецької політики, намічена ще Бісмарком.

в) Прилучення невеликої частини Правобічної України не заставить Австрію рішучо змінити свою політику супроти нас. Йдучи по рішаючій в політиці лінії найменшого опору вона в своїй експансії на Україну спиратиметься на найсильніших економічно і найбільше созвучних її польських і жидівських елементах, особливо сильних в сумежних з Галичиною українських територіях.

с) До такого примусять Австрію ще й Поляки, котрі, за винятком групи, що грає (мабуть, наперед замовлену і уложену) москвофільську комедію, цілою силою стоять за Австрію. Надії на збільшення польського впливу на українській території під владою Австрії проявляються навіть в соціалістичній пресі (напр. "Naprzod" з д.29.ХІ с.р.) і становлять улюблену мрію польських націоналістичних елементів, заінтересованих в експансії на Україну. Характеристична з цього боку є брошура редактора "Dziennik'a Kijowsk'ого" п.Бартошевича (п.заг."Рolski stan posiadania na Rusi", Київ 1912), котрий каже, що Поляки, становлячи на Правобережній Україні таке саме процентове число, як і Росіяни, можуть при переміні політичної ситуації зайняти таке саме політичне становище, т[об]т[о] стати пануючим елементом.

d) Поляки, як показує приклад Галичини, є для нас елементом не менше ворожим від Росіян, а однаково небезпечним через свою денаціоналістичну політику. Отже, союзник нашого ворога не може бути нашим союзником. І сповнення заповіту Богдана Хмельницького, щоб між Польщею та Україною виріс політичний кордон, є для нас неминучою (?) історичною конечністю.

с) Цього не буде доти, доки Україна з Польщею вкупі знаходяться в межах російської держави – не буде і тоді, коли вони опиняться разом в межах держави австрійської. Навіть тепер в Росії, при всіх політичних обмеженнях, Поляки потрафили використати для себе російський централізм і зв'язали "Юго-Западний Край" з "Привислянським Краем" так сильно, що Правобічна Україна стала для них тереном найбільше інтенсивної національної експансії. Їх вплив на Правобережжі росте з кожним днем, коли величезна маса польського народу і частина Правобічної України опиняться в Австрії. Наслідком цього буде такий страшний зріст москвофільства в прилучених до Австрії українських народніх масах, що перемогти його ми не будемо в силі. Те, що сьогодня в Росії є собі звичайним чорносотенством, котре уступає в міру зросту нашої національної свідомости, стане завтра в Австрії революційною (супроти держави) силою, і українству в боротьбі з москвофільством прийдеться стати в одну лінію з австрійською поліцією. Се, розуміється, до побіди нашої національної ідеї не спричиниться. Кажучи коротко: тріумф Поляків є нашою програною [справою]. Отже в теперішньому австрофільстві Поляків та Українців хто небудь з них помиляється. Маємо поважні підстави думати, що помиляємось, власне, ми.

З вищесказаного виходить для нас ось яка політична орієнтація: в майбутній Австро-Російській війні не ставати свідомо, виразно і голосно ні по стороні Австрії, ні, тим більше, по стороні Росії. І на терені зайнятім воюючими арміями поводитись зовсім пасивно, але й зовсім лояльно супроти воюючих між собою держав.

ІІ.

Поза тереном майбутньої Австро-Російської війни, що обняв-би Волинь, Поділя і частину Київщини, величезна територія України лишається вільною для діяльности тих Українців, що свої політичні плани не зв'язують з інтересами воюючих між собою, а нам ворожих держав. Лишаються перш за все найбільше свідомі в масах: Катеринославщина, Харьківщина і наддніпрянська Київщина зі столицею України – Києвом.

Завданням всіх свідомих Українців повинно бути:

В разі вибуху Австро-Російської війни підняти на цій, не зайнятій воюючими арміями українській території масовий рух за повним визволеням України з під ярма чужих держав.

Гасла
політичне

1.Україна в етнографічних границях стає незалежною державою (форма правління: конст[итуційна] мон[архія] і евентуальна справа династії – германської, австрійської чи може навіть російської – залежатиме від укр[аїнської] конституанти і становища Європи) під протекторатом Росії або Австрії, обов'язується заховувати повний нейтралітет супроти цих двох держав.

соціально-економічне

І. Робітнича мінімальна програма: 8 годинний робочий день, державне страхування і т.д.

ІІ. Україська земля для української нації. Це значить, що

а) приватна власність на землю, котра належить до Українців без ріжниці віри і походження (значить: православних, греко-католиків, римо-католиків, протестантів, штундистів і т.д., котрі визнають себе Українцями).

в) вся земля від всіх не-українців і все, що перевищує 500 десятин української посілости, викуплюється по справедливій оцінці.

с) від ворогів України, що виступатимуть проти українського визволення, земля конфіскується.

d) конфіскуються також всі казенні, удільні і т.д.землі.

е) з викупленої і конфіскованої землі складається національний земельний фонд, з котрого наділяють в приватне і дідичне володіння по трудовій формі всіх, хто з оружям в руках возьме участь в боротьбі за визволення України.

f) видаються закони, котрі обмежують приватну земельну власність до 500 десятин і забороняють в межах української держави володіти землею неукраїнцям.

ІІІ. Повна свобода всіх українських віросповідань з українськими ієрархами (правосл[авний] патріарх, греко і римо-католицькі єпископи Українці) на чолі, при захованню для правосл[авної] церкви першого і начального місця.

Політичні перспективи

1. Для Європи, котра не бажає скріплення Австрії коштом Росії – отже перш за все для Англії і Франції – українська державна незалежність буде так само бажаною, як незалежність Албанії для противників зміцнення Сербії коштом Туреччини.

2. Для Європи, котра бажає ослаблення Росії, отже перш за все для Пруссії і Швеції, нейтральна українська держава дасть найкращий вихід при ліквідації австро-російської війни.

3. По нашім боці буде Балканський союз в случаї побіди над Туреччиною. Сербія тому, що вона не бажає зміцнення Австрії, а Болгарія через константинопольське питання, в котрому Україна (включаючи переїзд через Дарданелли) не мала-б таких державних амбіцій, як Росія.

4. Не буде противитись укр.незалежности і Румунія, котра дістає при цьому Бесарабію і румунську Буковину.

5. Соціальний і національний бік укр.повстання викличе подібні соціальні та національні руки в сусідніх державах – Австрії і Росії, ослабляюючи тим обидві небезпечні для нас сусідки.

6. В разі неповної перемоги української боротьби за незалежність, з нами все-ж більше будуть рахуватися ті держави, в межах котрих ми опинимось.

7. В разі повного розгрому лишиться в українських масах і в Європі ясна і виразна українська політична ідея не засмічена ні русофільством ні австрофільським намулом. І ідея ся зможе при першій нагоді знов віджити, як відживали раз по разі козацькі повстання в ХVІІ ст.

Спосіб переведення

Закладається "Союз українських державників (імперіалістів)" – Союз визволу України – котрий розпочинає зараз літературну агітацію в напрямі вищенаведеної програми і в разі вибуху австро-російської війни входить в блок з тими укр.партіями, котрі на підставі спільної мінімально соціальної програми, згоджуються підняти масовий рух за політичною незалежністю України.

Коли се неможливо, то в разі вибуху Австро-Російської війни ми мусимо заховуватись зовсім пасивно, ведучи далі по той і по сей бік кордону політичну і культурну організаційну роботу.

_______________________

БУЛАВА Youtube Youtube

Павло Гай-Нижник. Facebook