Oleg Khoma - Profile on Academia.edu (original) (raw)

Papers by Oleg Khoma

Sententiae, Dec 25, 2005

Програмна стаття, присвячена обґрунтуванню необхідности нового французького перекладу латинської ... more Програмна стаття, присвячена обґрунтуванню необхідности нового французького перекладу латинської версій «Медитацій про першу філо софію», вперше вийшла друком 1989 року в першому числі журналу «Revue de Metaphysique et і стала черговим пло дом співпраці Жан-Марі Бейсада, одного з найвідоміших сучасних декартознавців, та Мішель Бейсад (далі -автори), аґреже з філософії, вик ладачки [maitre de conferences] університету Париж І 1 . Згодом, цей текст було перевидано у збірці статтей [див.: 12], написаних у різні роки Ж.-М. Бейсадом і об'єднаних тематикою становлення картезіянського вчення («Етюди про Декарта», 2001). Перша (журнальна) публікація згаданої статті постала своєрідним анонсом нового французького перекладу «Meditationes...», 1990 року оп рилюдненого Мішель Бейсад [див.: 18], перекладу, правомірність і принципи якого тривалий час обговорювались на спеціяльному семіна рі, що функціонував у 1984-1985 і 1985-1986 роках у Еколь Нормаль. Раніше ж у французькій гуманітарно-науковій та університетській тра диції дві версії «Медитацій», латинський оригінал (1641, 2 вид. 1642) і авторизований французький переклад (1647) вважались еквівалентни ми, відтак, певна річ, останній ширше використовувався у навчальному процесі через відсутність мовного бар'єру. Вельми показово, що ідея нового перекладу втілилась лише через 343 роки після оприлюднення авторизованої версії. Вагомість підстав цього починання розглянемо згодом, поки ж принагідно зазначу, що у Франції, де давно сформувалась усталена традиція обов'язкового вив чення Декарта не лише в університетах, але й у ліцеях (твори свого вели кого співвітчизника французи вважають елементом як філософської, так і загальної освіти), будь-які новації на кшталт створення нового пере кладу латинського тексту «Медитацій», приречені на потужний опір академічного консерватизму. Однак значущість цього проекту підкрес лює сам факт його висунення і обстоювання Жан-Марі Бейсадом, однією зі знакових постатей сучасної французької історії філософії. Не випадково, що згадана вище стаття починається доведенням того, що * Всі оригінальні тексти Декарта я цитую за класичним виданням Адана і Танері [див.: 20]; римська цифра після букв АТ вказує на номер тому (VIII.I означає т. VIII, частина І), наступна арабська -номер сторінки, циф ри після коми -номери рядків. Автори зазначають, що причиною усіх непорозумінь є два принци пово різні статуси тексту 1647, відмінність яких далеко не завжди беруть до уваги. Змішування цих статусів є головним джерелом низки паралогізмів, передсудів щодо картезіянства і консервативних заборон, яки ми освячено останні.

Sententiae, Dec 30, 2023

ES -Poullain de la Barre F. De l'egalite des deux sexes, ou Discours physique etmoral, ou l'on vo... more ES -Poullain de la Barre F. De l'egalite des deux sexes, ou Discours physique etmoral, ou l'on voit l'Importance de se defaire des Pregugez. -Paris: Fayard, coll. «Corpus des oeuvres de philosophie en langue francaice», 1984. Ex. -Poullain de la Barre F. Del'excellence des hommes, contre l'egalite des sexes. -Paris: Du Puis, 1675. Pass. -Descartes R. Passions de l'ame.

Sententiae, Jun 26, 2005

Позаяк досконалою є будь-яка річ, котрій нічого не бракує і котра має все, необхідне для повного ... more Позаяк досконалою є будь-яка річ, котрій нічого не бракує і котра має все, необхідне для повного здійснен ня [accomplissement] її природи, то й людина, утворена з тіла та душі, щоб бути досконалою, також потребує всього, необхідного для повного здійснення й доскона лості цих двох частин. Однак природна досконалість душі полягає в наявності всіх здатностей [facultez] і спроможностей [puissances], неодмінних для виконання призначених їй функцій. А досконалість тіла полягає у налаштованостях [dispositions], що їх ці здатності від нього вимага ють, аби мати змогу користуватись [його] органами відповідно до їхніх функцій. Позаяк одні здатності шляхетніші, ніж інші, й за будь-якого ладу нерівних між собою речей найвагоміша має слугувати правилом для решти, то звідси випливає, що здатність розуміти [Entendement], найшляхетніша здатність людини, повинна бути правилом і мірою для всіх, нижчих за неї, а останні повинні бути так налашто вані, щоб узгоджуватись, наскільки це можливо, зі згада ною найвищою здатністю й, відповідно, не перешкоджа ти діям, вчинення яких є її обов'язком. Оскільки здатність розуміти з природи індиферентна й нічим не визначається [indetermine] (бо вона може суди ти про всі речі, отже, всі речі приступні її спроможності, а її не може визначати жодна з них), то здатності, нижчі за неї, повинні, наскільки можливо, пристосовувались до цієї індиферентності. Й оскільки їм не притаманна така досконала індиферентність, бо вони є матеріальними, а

Sententiae, Jun 28, 2004

Аналітичні матеріали підготовлено за джерелом: Женев'ева Фрес Жінки та їхня історія (Fraisse G. L... more Аналітичні матеріали підготовлено за джерелом: Женев'ева Фрес Жінки та їхня історія (Fraisse G. Les femmes et leur histoire. -Paris: Gallimard, coll. «Folio-histoire», 1998, 616 p. Далі після кожної цитати з реферованого тексту в прямокутних дужках зазначено номер відповідної сторінки, на приклад: [р. 10].) Ж. Фрес, відома французька дослідниця становища жінки в західній цивілізації та жіночого руху, фахово займається проблемами філософії та історії. Вона є автором декількох монографій:

Sententiae, Nov 29, 2023

Тарек Діка, Assistant Professor в університеті Торонто, спеціалізується на феноменології, ранньом... more Тарек Діка, Assistant Professor в університеті Торонто, спеціалізується на феноменології, ранньомодерній (переважно картезіанській) філософії й історії науки (від Античності до Нового часу). Таке поєднання наукових зацікавлень, доволі логічне, як на мій погляд, і зумовило специфіку книги «Декартів метод. Формування суб'єкта науки» 1 , з якою варто ознайомитися вітчизняним фахівцям. Передчуття деякої банальності, навіяне стандартним заголовком, не усуває повною мірою навіть підзаголовок. Але варто знати, що ми маємо в цьому випадку аргументоване переосмислення низки усталених стереотипів, яке допомагає значно краще збагнути здавалось би класичну тематику, порушуючи при цьому цілу низку нових питань. Передовсім слід зрозуміти місце проблеми методу згідно з усталеним в інтелектуальному середовищі сприйняттям філософії Декарта. Формуючись у ХІХ столітті переважно під впливом позитивізму, це сприйняття на перший план висувало саме метод, ставлячи в залежність від нього всі інші теми, зокрема і славнозвісне cogito. Потужне декартознавство ХХ століття, що остаточно перетворилося з переважно французької на глобальну дослідницьку царину, попри всі свої глибину й новаторство, так і не спромоглося до кінця розвіяти усталені позитивістсько-просвітницькі міфи. Достатньо сказати, що популярний ресторан на паризькій вулиці Декарта, недалеко від Еколь Політекнік, має назву, усе ж, La Méthode, а не Les Méditations. Головний живильний ґрунт цих міфівнауковий доробок Декарта. Його орієнтованість на науку, відданість математиці й механіці, прагнення виразити в доступній для пересічного сприйняття формі ті нечисленні «правила», які неухильно вестимуть науковий © О. Хома, 2023 1 Книга відрізняється детальною структурою. Кожна з п'яти її частин складається з великої кількості розділів і параграфів, що детально увиразнюють порядок аргументації. Нижче буде наведено лише основні структурні елементи: Вступ. Декартів метод: універсальність без однотипності (рр. 1-12); Частина І. Габітуальна єдність науки: від Аквіната до Декарта (рр. 13-78); Частина ІІ. Операції і культура методу (рр. 79-142); Частина ІІІ. Перша проблема методу: «найшляхетніший приклад» (рр. 143-238); Частина ІV. Застосування: досконале і недосконале розуміння проблем (рр. 239-316); Частина V. Поза Правилами (рр. 317-346); Висновок. Переоцінка сенсу методу в Декарта (рр. 347-352); Додаток. Правила Декарта: рукописи, дати та заголовки. (рр. 353-357). Також видання містить подяки, коротку передмову, перелік скорочень, бібліографію, покажчик імен і понять. -Далі посилання на це видання подаються спрощено: номер сторінки в круглих дужках, без прізвища автора й року видання.

Sententiae, Dec 27, 2019

Nadler, S. et al (2019). The Oxford Handbook of Descartes and Cartesianism. Oxford: Oxford UP З н... more Nadler, S. et al (2019). The Oxford Handbook of Descartes and Cartesianism. Oxford: Oxford UP З новим оксфордським довідником, присвяченим історії як Декартової філософії зокрема, так і картезіанської в цілому, вітчизняним фахівцям, на мій погляд, буде корисно ознайомитися не лише через цікавість до картезіанства. Це видання є багато в чому прикметним і свідчить про загальні тенденції в дослідницькій роботі, з якими добрий фахівець зобов'язаний бути обізнаним. Укладачі ставлять собі за мету репрезентувати картезіанське століття в усій його багатій різноманітності. Вони прагнуть подати різноаспектну картину розвитку думки, зосередившись не лише на вченні Декарта, але й на долі цього вчення в картезіанстві ХVІІ століття, його сприйнятті в різних країнах і на критичних його тодішніх переосмисленнях, які, власне, і визначили обличчя сучасної філософії. Це свідчить про тріумф нових підходів до вивчення Декартової філософії, які стали визначальними після 50-х рр. ХХ ст. (зокрема, вони можуть бути сформульовані у вигляді чотирьох Марйонових принципів, які склали основу методологічної концепції, зокрема, і журналу Sententiae і які мають, на наше переконання універсальну застосовність у сучасній історико-філософській науці). Ще 2007 року Жан-Люк Марйон, визначаючи основні тенденції в декартознавчих дослідженнях, дійшов висновку, що вже тоді головною тенденцією цих досліджень була їх глобалізація. Нині цей процес лише посилюється. Марйон засвідчив про своєрідний «міжнародний розподіл праці» в декартознавстві, оскільки нові дослідницькі центри приносили свою проблематику, до того практично відсутню у французькому дослідницькому середовищі. У підсумку виник плідний міжнародний дослідницький контекст, до якого англо-саксонські філософи, за Марйоном, додали проблематику дуалізму, мови, статусу ідей (декартознавчі сюжети взагалі стали одним з орієнтирів для аналітичної філософії), італійські -Матезісу та натурфілософії, німецькікритики, трансцендентального, питаннь про буття й про устрій метафізики. Звісно, ці теми не залишаються ізольованими в середовищах своєї появи, вони проникають в інші середовища, стаючи предметом плідних міжнародних дискусій. У 1960-1996 рр. кількість зафіксованих декартознавчих публікацій становила 4402, з них 1745 англомовних проти 1334 франкомовних. Надалі світова щорічна кількість таких публікацій незмінно зростає. Кількість англомовних дослідників Декарта (передовсім США, Канада, Велика Британія) вже давно перевищила кількість тих, хто досліджує картезіанство у Франції. Утім, ідеться не про якесь зміщення «географічного центру» відкриттів у цій галузі від Франції у бік англосаксонського світу, а про формування міжнародних дослідницьких мереж, які поступово втрачають поняття «центру». Якщо ще в 70-х рр. головні декартознавчі відкриття робилися як правило лише у Франції (або в дослідницьких групах, пов'язаних

Sententiae, Dec 29, 2003

Мало хто з чоловіків доби Революції цікавився долею своїх товари шок. Промовистих свідчень про ід... more Мало хто з чоловіків доби Революції цікавився долею своїх товари шок. Промовистих свідчень про ідеї, що їх виробляли чоловіки стосовно жінок, себто про їхні роль і статус, збереглося не більше двох десятків. І це -враховуючи настирливі повторення деяких [авторів]. Тож аби злічити осіб, які публічно й аргументовано висловили свою позицію з цього питання, налагал вистачить пальців на обох руках. Хто вони, ці люди? Передовсім республіканці, адже ми не враховували поодиноких заяв роялістів, що вдавались не так до аргументів, як до вуль гарних наклепів на адресу тієї чи іншої жінки. Найцікавішою особливістю цього зібрання текстів є той факт, що всі їхні автори -прибічники рес публіканської ідеології, заснованої на свободі й рівності громадян. Неза лежно від позиції в голосуванні щодо смертної кари для короля, вони одно стайно відкидали ідею природної ієрархії між людьми і принцип політичного патріярхату. На їхню думку, братерство рівних має заступити вертикальний стосунок, що характеризував владу батька над дітьми. Але не можна не відзначити, що навіть рішуче змінивши юридичний статус жінок, вони назагал не надто переймались умовами рівности статей. Всім тим чоловікам, що говорили про жінок, була властива й інша спільна риса. Окрім Кондорсе, який мав репутацію видатного інтелек туала, усі решта -лише другорядні діячі Революції. Та якщо нащадки сяк-так ще пам'ятають імена Фабра д'Еглантен, Шомета, Прюдома, Рома, Амара і Сантера, все ж таки жодного з цих діячів не оточував оре ол Мірабо, Дантона чи Робесп'єра, які зберігали дивну мовчанку в пи танні про жінок. І навіть якщо їх, як-от Ійомара чи Лекіньйо, на щастя, не цілком викреслено з колективної пам'яті, спогади про них ніколи не стосувались їхньої позиції у питанні про жінок: до такої міри незначу щим, ба навіть нецікавим, було це питання для провідних дослідників історії Революції 1 . Жінки, на їхній погляд, упродовж цього періоду не 1 За винятком Мішлє, який присвятив їм цілу книжку: Les femmes de la Revolution [Жінки доби Революції], 1854 (див. (F.uvres completes, t. XVI, Flammarion).

Sententiae

The paper determines the status of the “Oral History of Philosophy” within the history of philoso... more The paper determines the status of the “Oral History of Philosophy” within the history of philosophy as a discipline. The author formulates his theses as answers to the fundamental questions Serhii Yosypenko asked in 2019. The latter subjected the first attempts to comprehend the then-new concept of “Oral History of Philosophy” to fruitful criticism. It is in response to his criticisms that the former gives now his answers which can be summarized in six points: (1) Oral History of Philosophy is fundamentally different from Oral History and is not limited to the application of the interview method; (2) it is a set of dialogical methods of producing new information in the field of the history of philosophy, that is, a new methodology that can be used in any historical-philosophical research; (3) the main difference is the orientation of the Oral History of Philosophy not to personal testimony, but to joint reflection; (4) this focus on reflection determines all the methods of Oral His...

What is a historian of philosophy looking for? Marion, J.-L. (2021). Questions cartésiennes III: Descartes sous le masque du cartésianisme. Paris: PUF

Sententiae

Review of Marion, J.-L. (2021). Questions cartésiennes III: Descartes sous le masque du cartésian... more Review of Marion, J.-L. (2021). Questions cartésiennes III: Descartes sous le masque du cartésianisme. Paris: PUF.

Fìlosofsʹka dumka, Oct 16, 2019

Усна історія філософії 1 посідає дедалі помітніше місце в українському філософському ландшафті. Я... more Усна історія філософії 1 посідає дедалі помітніше місце в українському філософському ландшафті. Як на мене, знаковою тут є діяльність Тетяни Чайки 2 , естафету якої підхопили численні україн ські дослідники. Записи розмов з представниками старшого покоління філософів дедалі частіше з'яв ляються в українських часописах, а «Sen ten tiae» зробили їх навіть постійною рубрикою. Такі записи розмов не є чимось новим у західному контексті, проте роль,

Наукова періодика в Україні: проблеми і перспективи розвитку

Filosofska Dumka, 2017

Sententiae

An introduction to the new section "Philosophical Handbooks" from the editor-in-chief o... more An introduction to the new section "Philosophical Handbooks" from the editor-in-chief of Sententiae

Sententiae

The paper aims to prove the hypothesis that Sextus Empiricus’ Neo-Pyrrhonism is significantly inf... more The paper aims to prove the hypothesis that Sextus Empiricus’ Neo-Pyrrhonism is significantly influenced by the Cartesian meditation as a genre of philosophizing. It refutes theses about (1) the non-predicativity of Sextus’ language and about (2) Sextus’ epochê as an automatic result of the action of opposite things or statements, and it argues that both Sextus and Descartes distinguish between (a) internal (forced) agreement with clarity and (b) the personal acceptance of this agreement which depends on a volitional decision. Sextus’ recognition of the clarity of appearance as appearance gives Descartes the only chance to refute the skepticism of Sextus, which is invulnerable to external criticism. Therefore, Descartes developed meditation as a special model of purely immanent criticism (the very word “skepticism” is never mentioned in the Meditations), focused on dealing with states of clarity and evidence. The author’s hypothesis is that the key elements to which this model appea...

Роль скептичної очевидності в Першій і Другій «Медитаціях». Стаття перша. Сумнів за Декартом і Секстом Емпіриком

The first article of the cycle “The role of skeptical evidence in the First and Second ‘Meditatio... more The first article of the cycle “The role of skeptical evidence in the First and Second ‘Meditations’” compares the Cartesian and Sextus Empiricus’ concepts of doubt in, respectively, “Metaphysical meditations” and “Outlines of Pyrrhonism”. The article starts with the current state of the problem “Descartes and skepticism” and admits the existence of consensus about Cartesian perception of skeptical tradition: Cartesius (1) was influenced by all skeptical movements, known in his time, and (2) created a generalized notion that contains elements of both Academic and Pyrrhonian origin. This consensus is the source of many contemporary studies on how different skeptical doctrines influenced certain parts of Cartesian philosophy. This article attempts to analyze possible Descartes’ use of Sextus Empiricus’ notion of phenomenon. Sextus clearly states in “Outlines of Pyrrhonism” that one cannot doubt phenomenon as something perceived directly. The article proves that (a) Sextus’ thesis abou...

Переклад як (не)порозуміння. Термінологічна дискусія

Sententiae

Твір, відомий нам нині під назвою Монадологія, Ляйбніц написав французькою мовою, найімовірніше-у... more Твір, відомий нам нині під назвою Монадологія, Ляйбніц написав французькою мовою, найімовірніше-у серпні-грудні 1714 року. Французький оригінал вперше вийшов друком лише 1840 року заходами Йогана Едуарда Ердмана. В Гановерському архіві зберігаються три варіанти тексту: 1. Чернетковий рукопис Ляйбніца; 2. Дві копії (що їх називають, згідно з Емілем Бутру, «копіями А і В»), написані рукою копіювальника і перевірені Ляйбніцем. Третя копія знаходиться у національній бібліотеці Відня. Її заголовок: Принципи філософії, за паном Ляйбніцем (Les principes de la philosophie, par Monsieur Leibniz). Цей текст, переписаний людиною, що не належала до Ляйбніцевого кола, самим філософом не перевірявся. Нині прийнято вважати, що виготовлення цієї копії було організоване Гайнрихом Келером, що підтримував знайомство з Ляйбніцем, коли останній перебував у Відні, з авторської чернетки у той самий час, коли йшла робота над копією А, і цей час припадає, ймовірно, на останні тижні серпня-початок вересня 1714 р., тобто на період, що безпосередньо передував від'їздові Ляйбніца з Відня [див. Boehm, 1957: р. 250-251; Fichant, 2004: p. 144]. Вперше текст Монадології було оприлюднено у німецькому перекладі Гайнриха Келера, учня Християна Вольфа (Lehrsätze über die Monadologie, Єна, 1720 рік). Це не лише перший переклад, але й перше видання Ляйбніцевого творіння. Монадологією цей текст назвав саме Келер (ані оригінал, ані обидві гановерські копії не мають заголовків, а заголовок третьої копії не належить Ляйбніцу). Пізніше, у Ляйпцизі (1721 рік), з'явився латинський переклад Міхеля Ґотліба Ганша, надрукований у часописі Acta Eruditorum під заголовком Principia Philosophiae, autore G.G. Leibnitio. Обидва зазначені переклади базуються на Віденській копії, що не відображає останньої версії тексту. Французький оригінал першим оприлюднив Ердман 1839 року. У 1881 році Еміль Бутру видав Монадологію на основі двох згаданих вище Гановерських копій. Копія А, виготовлена і відредагована у Відні, є проміжною ланкою між чернеткою Ляйбніца та другою копією, що постає як останній варіант авторського редагування (копія В); копія А містить велику кількість посилань на Теодицею, відсутніх у копії В, відредагованій автором, на думку Бутру, вже у Гановері. Це свідчить принаймні, що Ляйбніц, перебуваючи у Відні, популяризував і роз'яснював метафізичні положення, висунуті у Теодицеї. Саме тому копія А містить численні посилання на Теодицею; при цьому слід визнати, що подібність деяких зіставлених уривків не завжди очевидна. Копія В мала удосконалити текст та надати йому остаточного вигляду. Ердман вважав, що Монадологія є вступом до зрілої метафізики Ляйбніца, стислим оглядом головних ідей останньої. Згідно з його ж думкою, це коротке резюме концепції філософа було написане на прохання князя Ежена Савойського-видатного австрійського полководця французького походження-роз'яснити розлогіше і точніше філософські думки, висловлені у Теодицеї. Ердман посилається на лист Ляйбніца до Ремона від 26 серпня 1714 року. Але згадана там «маленька дискурсія» (un petit discours) [Leibniz, 1978c: S. 624], підготована для полководця, є, певна річ, не Монадологією, а іншим твором, відомим як Принципи природи і

From «Rozmysly» to «Meditation»: Contemporary Reseach on Cartesianism and Ukrainian History of Philosophy

Sententiae, 2009

In present article shown views of advanced historians of phylosophy of XX century, that investiga... more In present article shown views of advanced historians of phylosophy of XX century, that investigated Dekart’s “Meditations”. Described the stages of Dekart’s metaphysics formation, the main role of “Meditations” in this process and imperfectionof metaphysics science in IV part of “Discussions about method”. Considered the hypothesis of Zh.L. Maryon about status of “Meditations” as trial to present more clear and essential answer to the insightful critics of “Discourse”. Have been shown the features of literature style of meditation and character of including it’s in the phylosophycal text by Dekart; however, it was shown that goals of Dekart’s apologetics, as well as understanding by phylosopher himself it’s limited character. Was analized correlation of Latin and Franch “Meditation” texts and recognized the necessity of them both for more effective studing of it’s authors view. Justified the conceptual approach for the translation of Latin and Franch texts and were offered the updated system of ukrainian terms analogues. References

Sententiae, Dec 25, 2005

Програмна стаття, присвячена обґрунтуванню необхідности нового французького перекладу латинської ... more Програмна стаття, присвячена обґрунтуванню необхідности нового французького перекладу латинської версій «Медитацій про першу філо софію», вперше вийшла друком 1989 року в першому числі журналу «Revue de Metaphysique et і стала черговим пло дом співпраці Жан-Марі Бейсада, одного з найвідоміших сучасних декартознавців, та Мішель Бейсад (далі -автори), аґреже з філософії, вик ладачки [maitre de conferences] університету Париж І 1 . Згодом, цей текст було перевидано у збірці статтей [див.: 12], написаних у різні роки Ж.-М. Бейсадом і об'єднаних тематикою становлення картезіянського вчення («Етюди про Декарта», 2001). Перша (журнальна) публікація згаданої статті постала своєрідним анонсом нового французького перекладу «Meditationes...», 1990 року оп рилюдненого Мішель Бейсад [див.: 18], перекладу, правомірність і принципи якого тривалий час обговорювались на спеціяльному семіна рі, що функціонував у 1984-1985 і 1985-1986 роках у Еколь Нормаль. Раніше ж у французькій гуманітарно-науковій та університетській тра диції дві версії «Медитацій», латинський оригінал (1641, 2 вид. 1642) і авторизований французький переклад (1647) вважались еквівалентни ми, відтак, певна річ, останній ширше використовувався у навчальному процесі через відсутність мовного бар'єру. Вельми показово, що ідея нового перекладу втілилась лише через 343 роки після оприлюднення авторизованої версії. Вагомість підстав цього починання розглянемо згодом, поки ж принагідно зазначу, що у Франції, де давно сформувалась усталена традиція обов'язкового вив чення Декарта не лише в університетах, але й у ліцеях (твори свого вели кого співвітчизника французи вважають елементом як філософської, так і загальної освіти), будь-які новації на кшталт створення нового пере кладу латинського тексту «Медитацій», приречені на потужний опір академічного консерватизму. Однак значущість цього проекту підкрес лює сам факт його висунення і обстоювання Жан-Марі Бейсадом, однією зі знакових постатей сучасної французької історії філософії. Не випадково, що згадана вище стаття починається доведенням того, що * Всі оригінальні тексти Декарта я цитую за класичним виданням Адана і Танері [див.: 20]; римська цифра після букв АТ вказує на номер тому (VIII.I означає т. VIII, частина І), наступна арабська -номер сторінки, циф ри після коми -номери рядків. Автори зазначають, що причиною усіх непорозумінь є два принци пово різні статуси тексту 1647, відмінність яких далеко не завжди беруть до уваги. Змішування цих статусів є головним джерелом низки паралогізмів, передсудів щодо картезіянства і консервативних заборон, яки ми освячено останні.

Sententiae, Dec 30, 2023

ES -Poullain de la Barre F. De l'egalite des deux sexes, ou Discours physique etmoral, ou l'on vo... more ES -Poullain de la Barre F. De l'egalite des deux sexes, ou Discours physique etmoral, ou l'on voit l'Importance de se defaire des Pregugez. -Paris: Fayard, coll. «Corpus des oeuvres de philosophie en langue francaice», 1984. Ex. -Poullain de la Barre F. Del'excellence des hommes, contre l'egalite des sexes. -Paris: Du Puis, 1675. Pass. -Descartes R. Passions de l'ame.

Sententiae, Jun 26, 2005

Позаяк досконалою є будь-яка річ, котрій нічого не бракує і котра має все, необхідне для повного ... more Позаяк досконалою є будь-яка річ, котрій нічого не бракує і котра має все, необхідне для повного здійснен ня [accomplissement] її природи, то й людина, утворена з тіла та душі, щоб бути досконалою, також потребує всього, необхідного для повного здійснення й доскона лості цих двох частин. Однак природна досконалість душі полягає в наявності всіх здатностей [facultez] і спроможностей [puissances], неодмінних для виконання призначених їй функцій. А досконалість тіла полягає у налаштованостях [dispositions], що їх ці здатності від нього вимага ють, аби мати змогу користуватись [його] органами відповідно до їхніх функцій. Позаяк одні здатності шляхетніші, ніж інші, й за будь-якого ладу нерівних між собою речей найвагоміша має слугувати правилом для решти, то звідси випливає, що здатність розуміти [Entendement], найшляхетніша здатність людини, повинна бути правилом і мірою для всіх, нижчих за неї, а останні повинні бути так налашто вані, щоб узгоджуватись, наскільки це можливо, зі згада ною найвищою здатністю й, відповідно, не перешкоджа ти діям, вчинення яких є її обов'язком. Оскільки здатність розуміти з природи індиферентна й нічим не визначається [indetermine] (бо вона може суди ти про всі речі, отже, всі речі приступні її спроможності, а її не може визначати жодна з них), то здатності, нижчі за неї, повинні, наскільки можливо, пристосовувались до цієї індиферентності. Й оскільки їм не притаманна така досконала індиферентність, бо вони є матеріальними, а

Sententiae, Jun 28, 2004

Аналітичні матеріали підготовлено за джерелом: Женев'ева Фрес Жінки та їхня історія (Fraisse G. L... more Аналітичні матеріали підготовлено за джерелом: Женев'ева Фрес Жінки та їхня історія (Fraisse G. Les femmes et leur histoire. -Paris: Gallimard, coll. «Folio-histoire», 1998, 616 p. Далі після кожної цитати з реферованого тексту в прямокутних дужках зазначено номер відповідної сторінки, на приклад: [р. 10].) Ж. Фрес, відома французька дослідниця становища жінки в західній цивілізації та жіночого руху, фахово займається проблемами філософії та історії. Вона є автором декількох монографій:

Sententiae, Nov 29, 2023

Тарек Діка, Assistant Professor в університеті Торонто, спеціалізується на феноменології, ранньом... more Тарек Діка, Assistant Professor в університеті Торонто, спеціалізується на феноменології, ранньомодерній (переважно картезіанській) філософії й історії науки (від Античності до Нового часу). Таке поєднання наукових зацікавлень, доволі логічне, як на мій погляд, і зумовило специфіку книги «Декартів метод. Формування суб'єкта науки» 1 , з якою варто ознайомитися вітчизняним фахівцям. Передчуття деякої банальності, навіяне стандартним заголовком, не усуває повною мірою навіть підзаголовок. Але варто знати, що ми маємо в цьому випадку аргументоване переосмислення низки усталених стереотипів, яке допомагає значно краще збагнути здавалось би класичну тематику, порушуючи при цьому цілу низку нових питань. Передовсім слід зрозуміти місце проблеми методу згідно з усталеним в інтелектуальному середовищі сприйняттям філософії Декарта. Формуючись у ХІХ столітті переважно під впливом позитивізму, це сприйняття на перший план висувало саме метод, ставлячи в залежність від нього всі інші теми, зокрема і славнозвісне cogito. Потужне декартознавство ХХ століття, що остаточно перетворилося з переважно французької на глобальну дослідницьку царину, попри всі свої глибину й новаторство, так і не спромоглося до кінця розвіяти усталені позитивістсько-просвітницькі міфи. Достатньо сказати, що популярний ресторан на паризькій вулиці Декарта, недалеко від Еколь Політекнік, має назву, усе ж, La Méthode, а не Les Méditations. Головний живильний ґрунт цих міфівнауковий доробок Декарта. Його орієнтованість на науку, відданість математиці й механіці, прагнення виразити в доступній для пересічного сприйняття формі ті нечисленні «правила», які неухильно вестимуть науковий © О. Хома, 2023 1 Книга відрізняється детальною структурою. Кожна з п'яти її частин складається з великої кількості розділів і параграфів, що детально увиразнюють порядок аргументації. Нижче буде наведено лише основні структурні елементи: Вступ. Декартів метод: універсальність без однотипності (рр. 1-12); Частина І. Габітуальна єдність науки: від Аквіната до Декарта (рр. 13-78); Частина ІІ. Операції і культура методу (рр. 79-142); Частина ІІІ. Перша проблема методу: «найшляхетніший приклад» (рр. 143-238); Частина ІV. Застосування: досконале і недосконале розуміння проблем (рр. 239-316); Частина V. Поза Правилами (рр. 317-346); Висновок. Переоцінка сенсу методу в Декарта (рр. 347-352); Додаток. Правила Декарта: рукописи, дати та заголовки. (рр. 353-357). Також видання містить подяки, коротку передмову, перелік скорочень, бібліографію, покажчик імен і понять. -Далі посилання на це видання подаються спрощено: номер сторінки в круглих дужках, без прізвища автора й року видання.

Sententiae, Dec 27, 2019

Nadler, S. et al (2019). The Oxford Handbook of Descartes and Cartesianism. Oxford: Oxford UP З н... more Nadler, S. et al (2019). The Oxford Handbook of Descartes and Cartesianism. Oxford: Oxford UP З новим оксфордським довідником, присвяченим історії як Декартової філософії зокрема, так і картезіанської в цілому, вітчизняним фахівцям, на мій погляд, буде корисно ознайомитися не лише через цікавість до картезіанства. Це видання є багато в чому прикметним і свідчить про загальні тенденції в дослідницькій роботі, з якими добрий фахівець зобов'язаний бути обізнаним. Укладачі ставлять собі за мету репрезентувати картезіанське століття в усій його багатій різноманітності. Вони прагнуть подати різноаспектну картину розвитку думки, зосередившись не лише на вченні Декарта, але й на долі цього вчення в картезіанстві ХVІІ століття, його сприйнятті в різних країнах і на критичних його тодішніх переосмисленнях, які, власне, і визначили обличчя сучасної філософії. Це свідчить про тріумф нових підходів до вивчення Декартової філософії, які стали визначальними після 50-х рр. ХХ ст. (зокрема, вони можуть бути сформульовані у вигляді чотирьох Марйонових принципів, які склали основу методологічної концепції, зокрема, і журналу Sententiae і які мають, на наше переконання універсальну застосовність у сучасній історико-філософській науці). Ще 2007 року Жан-Люк Марйон, визначаючи основні тенденції в декартознавчих дослідженнях, дійшов висновку, що вже тоді головною тенденцією цих досліджень була їх глобалізація. Нині цей процес лише посилюється. Марйон засвідчив про своєрідний «міжнародний розподіл праці» в декартознавстві, оскільки нові дослідницькі центри приносили свою проблематику, до того практично відсутню у французькому дослідницькому середовищі. У підсумку виник плідний міжнародний дослідницький контекст, до якого англо-саксонські філософи, за Марйоном, додали проблематику дуалізму, мови, статусу ідей (декартознавчі сюжети взагалі стали одним з орієнтирів для аналітичної філософії), італійські -Матезісу та натурфілософії, німецькікритики, трансцендентального, питаннь про буття й про устрій метафізики. Звісно, ці теми не залишаються ізольованими в середовищах своєї появи, вони проникають в інші середовища, стаючи предметом плідних міжнародних дискусій. У 1960-1996 рр. кількість зафіксованих декартознавчих публікацій становила 4402, з них 1745 англомовних проти 1334 франкомовних. Надалі світова щорічна кількість таких публікацій незмінно зростає. Кількість англомовних дослідників Декарта (передовсім США, Канада, Велика Британія) вже давно перевищила кількість тих, хто досліджує картезіанство у Франції. Утім, ідеться не про якесь зміщення «географічного центру» відкриттів у цій галузі від Франції у бік англосаксонського світу, а про формування міжнародних дослідницьких мереж, які поступово втрачають поняття «центру». Якщо ще в 70-х рр. головні декартознавчі відкриття робилися як правило лише у Франції (або в дослідницьких групах, пов'язаних

Sententiae, Dec 29, 2003

Мало хто з чоловіків доби Революції цікавився долею своїх товари шок. Промовистих свідчень про ід... more Мало хто з чоловіків доби Революції цікавився долею своїх товари шок. Промовистих свідчень про ідеї, що їх виробляли чоловіки стосовно жінок, себто про їхні роль і статус, збереглося не більше двох десятків. І це -враховуючи настирливі повторення деяких [авторів]. Тож аби злічити осіб, які публічно й аргументовано висловили свою позицію з цього питання, налагал вистачить пальців на обох руках. Хто вони, ці люди? Передовсім республіканці, адже ми не враховували поодиноких заяв роялістів, що вдавались не так до аргументів, як до вуль гарних наклепів на адресу тієї чи іншої жінки. Найцікавішою особливістю цього зібрання текстів є той факт, що всі їхні автори -прибічники рес публіканської ідеології, заснованої на свободі й рівності громадян. Неза лежно від позиції в голосуванні щодо смертної кари для короля, вони одно стайно відкидали ідею природної ієрархії між людьми і принцип політичного патріярхату. На їхню думку, братерство рівних має заступити вертикальний стосунок, що характеризував владу батька над дітьми. Але не можна не відзначити, що навіть рішуче змінивши юридичний статус жінок, вони назагал не надто переймались умовами рівности статей. Всім тим чоловікам, що говорили про жінок, була властива й інша спільна риса. Окрім Кондорсе, який мав репутацію видатного інтелек туала, усі решта -лише другорядні діячі Революції. Та якщо нащадки сяк-так ще пам'ятають імена Фабра д'Еглантен, Шомета, Прюдома, Рома, Амара і Сантера, все ж таки жодного з цих діячів не оточував оре ол Мірабо, Дантона чи Робесп'єра, які зберігали дивну мовчанку в пи танні про жінок. І навіть якщо їх, як-от Ійомара чи Лекіньйо, на щастя, не цілком викреслено з колективної пам'яті, спогади про них ніколи не стосувались їхньої позиції у питанні про жінок: до такої міри незначу щим, ба навіть нецікавим, було це питання для провідних дослідників історії Революції 1 . Жінки, на їхній погляд, упродовж цього періоду не 1 За винятком Мішлє, який присвятив їм цілу книжку: Les femmes de la Revolution [Жінки доби Революції], 1854 (див. (F.uvres completes, t. XVI, Flammarion).

Sententiae

The paper determines the status of the “Oral History of Philosophy” within the history of philoso... more The paper determines the status of the “Oral History of Philosophy” within the history of philosophy as a discipline. The author formulates his theses as answers to the fundamental questions Serhii Yosypenko asked in 2019. The latter subjected the first attempts to comprehend the then-new concept of “Oral History of Philosophy” to fruitful criticism. It is in response to his criticisms that the former gives now his answers which can be summarized in six points: (1) Oral History of Philosophy is fundamentally different from Oral History and is not limited to the application of the interview method; (2) it is a set of dialogical methods of producing new information in the field of the history of philosophy, that is, a new methodology that can be used in any historical-philosophical research; (3) the main difference is the orientation of the Oral History of Philosophy not to personal testimony, but to joint reflection; (4) this focus on reflection determines all the methods of Oral His...

What is a historian of philosophy looking for? Marion, J.-L. (2021). Questions cartésiennes III: Descartes sous le masque du cartésianisme. Paris: PUF

Sententiae

Review of Marion, J.-L. (2021). Questions cartésiennes III: Descartes sous le masque du cartésian... more Review of Marion, J.-L. (2021). Questions cartésiennes III: Descartes sous le masque du cartésianisme. Paris: PUF.

Fìlosofsʹka dumka, Oct 16, 2019

Усна історія філософії 1 посідає дедалі помітніше місце в українському філософському ландшафті. Я... more Усна історія філософії 1 посідає дедалі помітніше місце в українському філософському ландшафті. Як на мене, знаковою тут є діяльність Тетяни Чайки 2 , естафету якої підхопили численні україн ські дослідники. Записи розмов з представниками старшого покоління філософів дедалі частіше з'яв ляються в українських часописах, а «Sen ten tiae» зробили їх навіть постійною рубрикою. Такі записи розмов не є чимось новим у західному контексті, проте роль,

Наукова періодика в Україні: проблеми і перспективи розвитку

Filosofska Dumka, 2017

Sententiae

An introduction to the new section "Philosophical Handbooks" from the editor-in-chief o... more An introduction to the new section "Philosophical Handbooks" from the editor-in-chief of Sententiae

Sententiae

The paper aims to prove the hypothesis that Sextus Empiricus’ Neo-Pyrrhonism is significantly inf... more The paper aims to prove the hypothesis that Sextus Empiricus’ Neo-Pyrrhonism is significantly influenced by the Cartesian meditation as a genre of philosophizing. It refutes theses about (1) the non-predicativity of Sextus’ language and about (2) Sextus’ epochê as an automatic result of the action of opposite things or statements, and it argues that both Sextus and Descartes distinguish between (a) internal (forced) agreement with clarity and (b) the personal acceptance of this agreement which depends on a volitional decision. Sextus’ recognition of the clarity of appearance as appearance gives Descartes the only chance to refute the skepticism of Sextus, which is invulnerable to external criticism. Therefore, Descartes developed meditation as a special model of purely immanent criticism (the very word “skepticism” is never mentioned in the Meditations), focused on dealing with states of clarity and evidence. The author’s hypothesis is that the key elements to which this model appea...

Роль скептичної очевидності в Першій і Другій «Медитаціях». Стаття перша. Сумнів за Декартом і Секстом Емпіриком

The first article of the cycle “The role of skeptical evidence in the First and Second ‘Meditatio... more The first article of the cycle “The role of skeptical evidence in the First and Second ‘Meditations’” compares the Cartesian and Sextus Empiricus’ concepts of doubt in, respectively, “Metaphysical meditations” and “Outlines of Pyrrhonism”. The article starts with the current state of the problem “Descartes and skepticism” and admits the existence of consensus about Cartesian perception of skeptical tradition: Cartesius (1) was influenced by all skeptical movements, known in his time, and (2) created a generalized notion that contains elements of both Academic and Pyrrhonian origin. This consensus is the source of many contemporary studies on how different skeptical doctrines influenced certain parts of Cartesian philosophy. This article attempts to analyze possible Descartes’ use of Sextus Empiricus’ notion of phenomenon. Sextus clearly states in “Outlines of Pyrrhonism” that one cannot doubt phenomenon as something perceived directly. The article proves that (a) Sextus’ thesis abou...

Переклад як (не)порозуміння. Термінологічна дискусія

Sententiae

Твір, відомий нам нині під назвою Монадологія, Ляйбніц написав французькою мовою, найімовірніше-у... more Твір, відомий нам нині під назвою Монадологія, Ляйбніц написав французькою мовою, найімовірніше-у серпні-грудні 1714 року. Французький оригінал вперше вийшов друком лише 1840 року заходами Йогана Едуарда Ердмана. В Гановерському архіві зберігаються три варіанти тексту: 1. Чернетковий рукопис Ляйбніца; 2. Дві копії (що їх називають, згідно з Емілем Бутру, «копіями А і В»), написані рукою копіювальника і перевірені Ляйбніцем. Третя копія знаходиться у національній бібліотеці Відня. Її заголовок: Принципи філософії, за паном Ляйбніцем (Les principes de la philosophie, par Monsieur Leibniz). Цей текст, переписаний людиною, що не належала до Ляйбніцевого кола, самим філософом не перевірявся. Нині прийнято вважати, що виготовлення цієї копії було організоване Гайнрихом Келером, що підтримував знайомство з Ляйбніцем, коли останній перебував у Відні, з авторської чернетки у той самий час, коли йшла робота над копією А, і цей час припадає, ймовірно, на останні тижні серпня-початок вересня 1714 р., тобто на період, що безпосередньо передував від'їздові Ляйбніца з Відня [див. Boehm, 1957: р. 250-251; Fichant, 2004: p. 144]. Вперше текст Монадології було оприлюднено у німецькому перекладі Гайнриха Келера, учня Християна Вольфа (Lehrsätze über die Monadologie, Єна, 1720 рік). Це не лише перший переклад, але й перше видання Ляйбніцевого творіння. Монадологією цей текст назвав саме Келер (ані оригінал, ані обидві гановерські копії не мають заголовків, а заголовок третьої копії не належить Ляйбніцу). Пізніше, у Ляйпцизі (1721 рік), з'явився латинський переклад Міхеля Ґотліба Ганша, надрукований у часописі Acta Eruditorum під заголовком Principia Philosophiae, autore G.G. Leibnitio. Обидва зазначені переклади базуються на Віденській копії, що не відображає останньої версії тексту. Французький оригінал першим оприлюднив Ердман 1839 року. У 1881 році Еміль Бутру видав Монадологію на основі двох згаданих вище Гановерських копій. Копія А, виготовлена і відредагована у Відні, є проміжною ланкою між чернеткою Ляйбніца та другою копією, що постає як останній варіант авторського редагування (копія В); копія А містить велику кількість посилань на Теодицею, відсутніх у копії В, відредагованій автором, на думку Бутру, вже у Гановері. Це свідчить принаймні, що Ляйбніц, перебуваючи у Відні, популяризував і роз'яснював метафізичні положення, висунуті у Теодицеї. Саме тому копія А містить численні посилання на Теодицею; при цьому слід визнати, що подібність деяких зіставлених уривків не завжди очевидна. Копія В мала удосконалити текст та надати йому остаточного вигляду. Ердман вважав, що Монадологія є вступом до зрілої метафізики Ляйбніца, стислим оглядом головних ідей останньої. Згідно з його ж думкою, це коротке резюме концепції філософа було написане на прохання князя Ежена Савойського-видатного австрійського полководця французького походження-роз'яснити розлогіше і точніше філософські думки, висловлені у Теодицеї. Ердман посилається на лист Ляйбніца до Ремона від 26 серпня 1714 року. Але згадана там «маленька дискурсія» (un petit discours) [Leibniz, 1978c: S. 624], підготована для полководця, є, певна річ, не Монадологією, а іншим твором, відомим як Принципи природи і

From «Rozmysly» to «Meditation»: Contemporary Reseach on Cartesianism and Ukrainian History of Philosophy

Sententiae, 2009

In present article shown views of advanced historians of phylosophy of XX century, that investiga... more In present article shown views of advanced historians of phylosophy of XX century, that investigated Dekart’s “Meditations”. Described the stages of Dekart’s metaphysics formation, the main role of “Meditations” in this process and imperfectionof metaphysics science in IV part of “Discussions about method”. Considered the hypothesis of Zh.L. Maryon about status of “Meditations” as trial to present more clear and essential answer to the insightful critics of “Discourse”. Have been shown the features of literature style of meditation and character of including it’s in the phylosophycal text by Dekart; however, it was shown that goals of Dekart’s apologetics, as well as understanding by phylosopher himself it’s limited character. Was analized correlation of Latin and Franch “Meditation” texts and recognized the necessity of them both for more effective studing of it’s authors view. Justified the conceptual approach for the translation of Latin and Franch texts and were offered the updated system of ukrainian terms analogues. References