‘Летить гелікоптер, бачу — ракета на нас…’ (original) (raw)

Олександр Ганзійчук живе у селищі Бородянка на Київщині. Чоловік мешкає з літньою мамою і намагався врятувати її від бомбардувань. Спершу люди ховались у підвалах, а потім дивом вибралися з цього пекла.

Перед війною я ходив до лікарки, стоматолога, і вона казала, що Путін розпочне війну! Американці, розвідка казали, але я в це не вірив. Все-таки XXI сторіччя і такий конфлікт не має бути. Але у мене покійний батько говорив колись, що у Путіна нічого хорошого немає. У нього очі холодні.

Я збирався на роботу 24 лютого, дзвонить співробітниця та каже, ви не йдіть на роботу, бо розпочалася повномасштабна війна. Я повернувся і сказав матері, що почалася війна. Звісно, почалася метушня. В аптеці черги почали з’являтися. Я 24-го увімкнув телевізор і все зрозумів. За два дні по Бородянці вже стріляли, ми почали ховатися у підвалі. Я беру матір і відчуваю — порохом пахне.

Звичайно, ми бачили, як проїжджали війська російські, їхали вони у бік вокзалу. Потім вже почалася паніка. Сестра нам дзвонила і казала, що їдуть танки, йдіть у підвал. Ми майже весь час у підвалі сиділи та не знали нічого. Не знали, що робити. Я одного пана спитав, що робити, і він сказав — сидіть у підвалі. І тут Ірина Захарченко, наша депутатка, каже, давайте з підвалу перейдемо в садочок. А перед цим товариш бачив, як гелікоптер летів. Каже — наш, а то не наші були.

Олександр Ганзійчук, житель смт. Бородянка, Київська обл.

Гелікоптер летить, літак летить, наче ракета летить. Я товариша хапаю — і тут як вибухне. У підвалі страшне, там вже практично майже пів будинку не було. Ми ввечері потихеньку перейшли до садочка. Нас Ірина Захарченко, наша депутатка, провела. І ми переночували у садочку.

Наступного дня питають, хто буде евакуюватися з Бородянки? Ну, ми! Десь п’ятнадцять людей. А залізло — тридцять. На цьому наші біди трошки закінчилися. Ми їхали, а там був БТР, на трасі Київ-Ковель, і він так “бух”! Водій різко кермо праворуч, ледь прорвалися. Бо там стояли БТРи російські. Ми дивом прорвалися. Напіврозбите скло, машина — і ми так один на одному. Ми — в Загальці, а після Загальців — у Спартак. У Спартаку ми три дні пожили і думаю, що знову треба тікати.

У мене матір старенька. Після того ми в Пісківку поїхали, а потім — у Тетерів. Але і там вже конкретно почали бомбити. Сіли в бусик і поїхали. Куди їхати? На Радомишль чи Житомир? Вирішили на Житомир, і там вже легше було. Після того з Житомира поїхали до Львова.

Що з вашим будинком?

Будинок майже повністю зруйнований, в ньому не можна жити. П’ятиповерхівка, вона побудована була у 75-му році, і ми заселилися у той будинок. Середина повністю зруйнована. Вигоріли квартири, будинок непридатний до життя, я так скажу. Газу немає, двері повиламувало вибуховою хвилею.

Бородянка, наслідки російських бомбардувань

Ракетний удар був, бо там були снайпери і росіяни почали жорстоко по будинках гатити. Безперервно було — “бум-бум”. Їхала тероборона, вони відстрілювалися, і тут почали з танка гатити. Боже… Ми якось більш-менш, а от жінки боялися, що ще й російські солдати прийдуть. Думали, що вони ж нас тут перестріляють. Почалася паніка сильна. Але, слава богу, ми другого березня 2022 року евакуювалися.