Боромля: місяць в окупації, який залишив по собі шрами (original) (raw)

Ворожа техніка з’явилася на околицях сумського села Боромля вже 24 лютого 2022 року. Спочатку російські колони проходили повз, а саме село нещадно обстрілювали. Потім — зайшли: і почалося мародерство, вбивства і викрадення цивільних.

Боромля в перші дні після звільнення від окупації. Фото: Суспільне Суми

До Боромлі юристи приймальні Харківської правозахисної групи приїжджали не раз і не два — так багато тут постраждалих від злочинів, які чинили російські військові. Хтось втратив житло, хтось — здоров’я, а хтось — рідну людину.

‘Чую цей вибух вдень і вночі…’

Антоніна Володимирівна Юрко разом із чоловіком спочатку ховалась від бомбардувань у підвалі, а потім перейшла до будинку доньки: всім разом не так страшно.

— 5 березня о п’ятій двадцять ми почули гуркіт літака... Коли вибухнуло, вікна потрощило, двері розлетілися у скалки, стеля попадала на зятя із дочкою. А ми залишилися цілі. Я одразу побігла дивитися, чи з іншого боку квартири цілі вікна? Дочка закричала: стій! Я дивлюсь: а я стою над прірвою, над ямою: то вирвало ляду з підвалу і викинуло її. Цього не можна забути! Цей вибух я чую і вдень, і вночі.

Антоніна Володимирівна Юрко, Боромля

Родині довелося перейти до іншого будинку, друзі пустили до себе пожити. Але вдома залишилося господарство — собака і кури.

— Почалася окупація. Чоловік через блокпости кожного дня ходив годувати собаку і курей. На кожному пості його обшукували. Ганяли молодих людей: ставили їх навколішки, били прикладами. Цивільних… Мій чоловік здаля бачив, як їх били. І цивільних забирали... Деяких досі не знайшли.

Росіяни активно вдавалися до мародерства, в родини пані Антоніни викрали автівку.

— Чоловік зняв акумулятор, але вони поставили свій. Їздили тут, каталися. Чоловік каже: “далеко вони на ній не поїдуть”. І правда: їздили, кинули тут у центрі, не змогли далі їхати, взяли — і розстріляли радіатор. І вікна вибили. І в будинку також багато чого забрали…

Протягом місяця окупації мешканці Боромлі виживали як могли: продуктів і ліків катастрофічно не вистачало.

— Знаю сім’ї з маленькими дітьми. Їсти нічого було, так в тих родинах жорна старі шукали, мололи зерно і з того кашку варили.

‘І тут — постріл у голову’

Сум’янин Володимир Снісаренко приїхав у Боромлю в перші дні війни.

— І он як вийшло: Суми не були окуповані, а ми тут в окупації опинилися, — досі дивується він.

2 березня його мало не вбив російський снайпер.

Володимир Снісаренко, Боромля

— Сусід зайшов, каже: “Пішли по хліб, ніби привезли”. Та й інтернет треба було зловити. По дорозі ще один чоловік доєднався. Йшла техніка з Жигайлівки в бік Тростянця, а я саме з сином розмовляв телефоном, він за кордоном живе. Кажу: “Чуєш, як техніка гуде?” І тут — постріл у голову. Я впав, втратив свідомість. Кажуть, було три постріли. Іншому чоловіку відбило руль на велосипеді, який він вів. Це, мабуть, снайпер стріляв. Від третього пострілу сарай загорівся.

На щастя, Володимир швидко прийшов до тями. Але кровотеча не зупинялася, а знайти в селі медичну допомогу було важко. В селі не працювала лікарня, не було хірургів.

— Через город жила жінка, яка раніше робила в аптеці в центрі села, ту аптеку розбомбило. Ми — до неї. А її дочка сімейним лікарем працює. То вона й перев’язала мене. Рана здорова, кров тече, треба зашивати, а нічим. У лікарів нічого немає. Ходили навіть до ветеринара. Вирішили на Суми їхати. Спершу доїхали до ставка, дивимось: на горі вже БТРи стоять (повз нас же спочатку тільки техніка йшла, у нас в селі блокпостів не було). Подивилися ми та й поїхали назад... Знайомий стоматолог ще раз перев’язав мене, а кров ще сильніше йде. Другий раз зібралися, поїхали, взяли рушники білі, хустки, щоб до блокпоста доїхати, щоб не стріляли. На блокпосту кажемо: “Пораненого веземо в лікарню” — “А хто це вас так?” — Ми на нього дивимося: “А хіба тут хтось є, крім вас?” Пропустили... В Сумах у центральній лікарні зашили й повернулися в Боромлю, бо тут батьки. У мене і контузія була. Шви знімали вже тут, по місцевому, бо тоді виїхати вже не можна було.

Сина розстріляли в центрі села

Син Галини Олександрівни Панкіної став волонтером з перших годин повномасштабного наступу. Місцеві мешканці намагалися допомогти Сумам, які вже оточував ворог.

— 16 днів Андрій возив на Суми що міг, що в Боромлі зібрали, — згадує його мати. — Їсточки хлопцям возив… А ще привозив в лікарню ліки, які головний лікар просив. Породіллю возив у район… А через 16 днів по ньому стріляли прямо в центрі нашого села… У машину було шість влучань. І у нього в куприку куля залишилася.

Галина Олександрівна Панкіна, Боромля

Поранений Андрій сам виліз з автівки та зміг доповзти до знайомого. Той зателефонував Галині Олександрівні.

— Я бігом через луг. А росіяни по трасі ганяли туди-сюди — страх наганяли чи що. Але мене не зачепили. Син весь цей час лежав у хаті у товариша, а там двоє діток, і ми вирішили вночі забирати його. У мене в підвалі люди від обстрілів ховалися, то вони пішли в лікарні взяли ноші і лугом перенесли його додому. Прийшов лікар, надав першу медичну допомогу, а на другий день приїхала швидка з Тростянця і його забрала.

Провезти пораненого через блок-пости було складно. Боялися перевірок, після яких Андрія могли забрати.

— У Тростянці працювала лікарка-гінеколог з Боромлі. Вона каже: візьміть когось, ніби на роботу в лікарню везете, в район.

Андрія все-таки довезли до лікарні, але операцію не встигли зробити — чоловік помер. У нього залишилася дружина і десятирічна дитина.

...Звільнили Боромлю 26 березня 2022 року. Відтоді дещо вже відбудували, щось досі лежить у руїнах. Забути жахи, які принесла війна, не зможе, напевно, жоден мешканець Боромлі.

Нагадаємо, минулого року ініціатива T4P підготувала подання до Міжнародного кримінального суду, яке стосувалося позасудових страт, які вчиняли російські військові під час окупації. У ньому правозахисники зібрали та проаналізували інформацію щодо 804 навмисних убивств, скоєних російськими військовими та пов’язаними з ними особами від початку повномасштабного вторгнення до 31 березня 2023 року. Серед них 40 — були зафіксовані у Сумській області. Правозахисники зазначали: “Левову частку задокументованих убивств становлять масовані розстріли зі стрілецької зброї. Російські військові, переважно снайпери, просто розстрілювали кожного, хто виходив на вулицю. Значна частина жертв були цивільними особами, що не становили жодної загрози для окупантів та не були частиною збройного конфлікту. Загальним мотивом таких убивств було придушення спротиву та терор проти місцевого населення”. Убивство цивільних осіб заборонене, є серйозним порушенням Четвертої Женевської конвенції (стаття 147) та воєнним злочином.