Дуло біля скроні. Як росіяни роблять з українців ‘терористів’ (original) (raw)

Людина безслідно зникає на окупованій території. Або ж її серед білого дня на очах у свідків викрадають озброєні люди. А за кілька місяців невідомості сім’я зниклого отримує страшну звістку: їхній рідний, виявляється, є ‘вправним диверсантом’. Ба більше: він сам у цьому ‘зізнався’.

Фото: Меморіал

Російська карально-катувальна машина працює повним ходом, засуджуючи полонених українців на довгі строки. За даними “Меморіалу” лише в ростовських судах зараз триває розгляд щонайменше 50 справ, у яких обвинувачені — громадяни України. Не відстають й інші “судові органи” — як у РФ, так і на тимчасово окупованих територіях.

Апеляційний військовий суд у Власиці Московської області залишив чинним вирок українцю Павлу Запорожцю. За “замах на акт міжнародного тероризму” його засудили до 12 років колонії суворого режиму: окупанти звинуватили його в тому, що він буцімто у 2022 році хотів влаштувати теракт у Херсоні. За версією російського слідства, на початку повномасштабного вторгнення атовця Павла Запорожця завербували українські спецслужби й намовили підірвати військових і цивільних під час святкування Дня Перемоги 9 травня 2022 року. Сам Запорожець каже: вибух, дійсно, планував, але вночі, під час комендантської години, а ціллю атаки був російський військовий патруль. Окупанти викрали Павла 9 травня зі Скадовська, а в серпні незаконно вивезли до Криму. Згодом на суді Запорожець розповідав, як росіяни “розслідували замах на теракт”: “У жодних слідчих діях у цей час я не брав участі, при огляді місця події не був. Протокол військовослужбовці мені надали без права прочитання, під загрозами побиття мене змусили його підписати… Щодо речових доказів, до мене приходили військовослужбовці РФ і під загрозами побиття вкладали мені в руки гранати, які зараз фігурують у справі як речові докази”.

Павло Запорожець, фото з відкритих джерел

Тим часом до 13 років ув’язнення було засуджено викрадену минулого року мешканку Мелітополя Юлію Ковєшнікову, нібито за “шпигунство”.

Юлія Ковєшнікова. Фото: Центр журналістських розслідувань

Те, як російське “правосуддя” вправно робить з викрадених українських громадян “міжнародних терористів” та “шпигунів”, яскраво ілюструє й інший судовий процес. У Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону триває розгляд кримінальної справи щодо дев’ятьох херсонців, викрадених окупантами влітку 2022 року: Олега Богданова, Сергія Гейдта, Сергія Кабакова, Юрія Кайова, Сергія Ковальського, Дениса Ляльку, Сергія Офіцерова, Костянтина Резника і Юрія Тавожнянського. Обвинувачення вважає цих людей “групою українських диверсантів, які збиралися підірвати автівку одного зі співробітників місцевої окупаційної адміністрації”. “Меморіал” публікує докладні звіти з залу суду. На травневому засіданні обвинувачені виступили із заявами про недозволені методи “слідства”. Хоча слідством у сучасному юридичному розумінні ці середньовічні тортури вочевидь не можна назвати.

Юрій Кайов: ‘Я підписав свої свідчення не читаючи’

Від початку окупації волонтер Червоного Хреста Юрій Кайов їздив у Запоріжжя і привозив херсонцям продукти та гуманітарну допомогу. Його забрали 5 серпня 2022 року.

На суді чоловік розповів, що спочатку його відвезли до СІЗО у місті Василівці. Наступного дня викраденим українцям одягли на голову пакети, затягли за спиною руки та повезли до Мелітополя.

— Нас завели до адміністративної будівлі, де було багато військових, завели до маленької кімнати та поставили до стіни. Потім туди увірвалися люди й почали бити палицями по ногах, сідницях, головою об стіну. Це тривало хвилин п’ять, потім вони пішли, за 30 хвилин сказали, що їдемо до Херсона і є час подумати, що розповісти. Дорогою військові били долонею по голові, сміялися, змушували нас притискатися до каністр та нюхати.

В Херсоні Юрій знову пережив тортури: його катували струмом, а потім прикували кайданками до решітки. Коли чоловіка все ж таки завели до камери й зняли з голови пакет, він побачив купи сміття, у приміщенні стояв сморід, літали мухи.

— Я бачив, що хтось лежить і не реагує. Це був поранений чоловік, він був сильно побитий, у нього було зламано кілька ребер. Він розповів, що його та ще одного чоловіка забрали озброєні люди, які увірвалися до магазину, забрали гроші та привезли у пакетах до катівні. Я чув крики, за якими упізнав Дениса Ляльку, його били й катували близько години, потім пристебнули, він стояв і стогнав, просив, щоб його відчепили, так простояв пару годин, доки не знепритомнів. Ми завжди чули, кого катують, про що питають, про що розмовляють військові. Двері спеціально тримали відчиненими, щоб ми чули. Катування тривали тиждень, водили по черзі, катували струмом, чіпляли дроти за статеві органи, били палицями стопами, сідницями, обливали водою, робили “мавпу”.

Особливим ставленням до затриманих людей відрізнявся охоронець з позивним “Орел”. Він любив фільмувати допити та знущання, примушував дивитися російську пропаганду і вчити гімн РФ. Годували бранців раз на два, а то й на три дні. До цієї ж катівні згодом привезли й інших обвинувачених у цій справі — Ковальського та Офіцерова. Останнього підвішували до решітки на п’ять днів.

— Там були молоді дівчата та жінки, також утримували хлопчика 11 років, він увесь час плакав і просився до мами. Я бачив його потім у “Лефортовому”, де дізнався, що він із Киселівки Херсонської області.

У вересні бранцям стало зовсім непереливки: росіяни, очікуючи українського контрнаступу, зганяли злість на полонених:

— ...Стріляли в стелю, всі чекали своєї черги на розстріл, заходили за кожним, вимагали підходити до вікна і підставляти голову, грали в російську рулетку, били тих, хто висів на ґратах… Основний заводій був хлопець років 20 із позивним “Сєвєр”... Нас по черзі водили до камери, де зберігалася зброя та вибухівка, змушували це брати до рук та залишати відбитки, мені дали речовину, схожу на пластилін.

У жовтні українців вивезли до Криму, лише у ФСБ Сімферополя Юрій дізнався, що його звинувачують у “міжнародному тероризмі”.

— …Я підписав свої свідчення не читаючи, бо у мене не було сил, я був слабкий через голод: добу не їв.

Фото: Меморіал

Денис Лялька: гра в російську рулетку

Денис Лялька раніше служив за контрактом у ЗСУ, але на момент повномасштабного вторгнення контракт закінчився, чоловік волонтерив, продавав побутову хімію.

— 6 серпня 2022 року близько сьомої вечора до мене у квартиру увірвалися невідомі озброєні люди, без пояснень почали мене бити, питали, де зброя, вибухівка. Мене повезли на вулицю Кірова, завели до кімнати, яку називали “катівнею”, повалили долі, під’єднали фіксатор до руки та ноги, катували струмом, питали де зброя, схрони, били.

Після такого першого “допиту” чоловіка підвісили до решітки, побили, а потім залишили так висіти до ранку.

— Я періодично непритомнів, але біль від кайданків, які під вагою тіла стягували руки до кості, повертав мене до свідомості. Шрами від кайданків на зап’ястях залишилися досі.

Такі допити повторювалися й надалі. До “методів дізнання” окупанти додали гру в російську рулетку: стріляли то в Дениса, то в підлогу. Годували через день, по ложці каші, каже чоловік.

— За тиждень до виїзду до Сімферополя мене вивели, поклали пістолет на стіл, дали аркушів десять паперу, ручку: “Або ставиш підпис, або куля”. Не знаю, що підписував... Що ми є група терористів, нацистів, що ми все підтверджуємо.

До Сімферополя Дениса Ляльку доправили разом з Костянтином Резником — везли зв’язаними, у багажнику. Лише на кордоні бранців пересадили до автобуса.

— Увечері у СІЗО Сімферополя я зустрів чоловіка, який сказав: “Лялько, це ти? Зараз ми з тобою поспілкуємось. Зараз підпишеш усе або приріжу”. Ця людина була присутня на тортурах у підвалі. Завели до кабінету, там був Тавожнянський та Ковальський. Мене били головою об металеву шафу, били ногами та руками, я стояв на колінах десь годину-півтори… Через два тижні нас вивезли в “Лефортово”, в кабінеті мені сказали відмовитися від адвоката, а якщо я думаю відмовлятися від свідчень, то поїду знову на підвал і потім підписуватиму все. Я сказав, що нічого не заперечуватиму. Там тримали жінок, їх часто змінювали, була дитина приблизно 11 років та 14 років.

Костянтин Резник: казали, що привезуть жінку та онучку

Менеджера з продажів Костянтина Резника росіяни викрали 21 липня 2022 року. Забрали разом з іншим фігурантом справи, Сергієм Кабаковим, просто з продуктового магазину. Натягли чоловікам на голови пакети й відвезли до будівлі херсонського управління МВС, били, катували.

— 22 липня принесли папір та ручку, сказали писати про склади зі зброєю і зв’язках із СБУ. Я відповів, що зв’язків немає, просто серед наших замовників є співробітники СБУ, ЗСУ, МВС, так само як і ті, хто підтримує Росію. Я попросив води — мені відповіли: “Зараз нап’єшся”, обмотали голову і стали опускати в ємність з водою, я захлинався, блював…Повісили на решітку за руки на кілька годин.

Костянтин Резников розповів, що його катували струмом, завдаючи при цьому сексуалізованого насилля. Після таких тортур один електрод просто прикипів до геніталій бранця.

— Від побоїв я так розпух, що вранці ледь вліз у штани. Вони почали знімати на телефон мій поперек зі словами: “Будемо показувати, що буде за непослух”… Стали казати, що можуть привезти мою дружину та онучку… 25-го мене з Кабаковим возили по місту в багажнику. 28 червня мене на кілька годин підвісили на ґрати, потім повезли на площу Чорновола — за 20 хвилин до мене підійшов Тавожнянський і дав 5 тисяч гривень. Я навіть не зрозумів, що сталося. Вранці мене повезли в місто, в автівці сказали зняти мішок (з голови — ред.) — я побачив онука. “Старий, ти все зрозумів, співпрацювати будемо?” Я погодився. На моє питання, куди забрали Сергія (Кабакова — ред.), відповіли: “На ліквідацію”.

Коли бранців вивезли у Крим, вони були згодні “зізнатися” у будь-чому.

— Я був психічно, морально, фізично виснажений і підписав усе. Нас повезли в суд, де на наші доводи ніхто не звертав уваги. В СІЗО Сімферополя нас кілька годин били. 13 жовтня 2023 року нас відвезли до “Лефортово”.

Там слідчий погрожував у випадку непокори відправити бранців на “виховну акцію” — у Твер або в Донецьк.

Інші фігуранти справи — зокрема Юрій Тавожнянський, Сергій Гейдт, Сергій Кабаков, Сергій Офіцеров, Сергій Ковальський — теж підтвердили, що всі зізнання були вибиті з так званих “диверсантів” під страшними тортурами, погрозами рідним. Бранців днями морили голодом. Сергій Кабаков та Юрій Кайов схудли на 25 кілограмів. Протягом кількох тижнів у бранців не було доступу до адвоката. А той, який був присутній при “затриманні” у Сімферополі, радив погоджуватися з усім — так, мовляв, легше буде.

Фігурант, якого більше немає

До суду дожили не всі учасники процесу. Сергій Кабаков розповів, що у їхній справі проходив ще один херсонець, Василь С. Хоч він зараз у розшуку, бранці запевняють, що чоловік загинув від тортур.

— Першого дня, коли нас привезли, 21 липня, мене повісили на ґрати, а його одразу завели в “процедурну”, нас міняли місцями кілька разів. Ми один одного не бачили, у мене була шапка на голові (що закривала очі — ред.), у нього пакет, обмотаний скотчем. В першу ніч я був у камері разом з С., бачив його побитим.

Свідчив про Василя і Костянтин Резніков.

— Василь С. був у дуже поганому стані, він був чорним від побоїв, дуже хотів пити, вночі почав пити сечу….

3 серпня чоловік помер у камері…

— Я чув, як кричали, що помирає людина, за якийсь час було чути голоси охоронців, з їхніх розмов було зрозуміло, що допомогу надати вони не можуть, у них немає засобів. Потім чули, як виносили тіло в пакеті, — згадав Сергій Кабаков.

Ми не публікуємо прізвища десятого фігуранта справи в надії, що, можливо, він все-таки вижив, і полонені чули про загибель іншої людини.

Кореспонденти були дуже задоволені

У серпні 2022 року на російському телебаченні вийшов сюжет про “затримання” на Херсонщині групи українських диверсантів. Буцімто ціллю терористів був один зі співробітників місцевої окупаційної адміністрації, вони, мовляв, хотіли підірвати його автівку. Безпосередньо перед камерою росіяни затримали “злочинців”. Нагадаємо, херсонці на той момент вже перебували в катівні від тижня до кількох.

В російських судах сторона обвинувачення нерідко використовує продукцію пропагандистських медіа: на відео “сміливі правоохоронці” нібито в реальному часі затримують “страшних українських нацистів”, а потім бранці “зізнаються” в усіх гріхах. Костянтин Резников на суді розповів про це кіно.

— Вивезли на острів в районі Нафтогавані, повісили на шию сумку Кабакова і сказали, щоб чекав. В кущах сиділи бійці спецпризначення. Підлітає автомобіль, з нього вискочили бійці, поклали на землю — на відео видно, як я ослаб, я не міг підвести голову, її рукою повертав боєць. Там сидів Кабаков, сказав, що його також фільмували в “кіно”, керував Слава “Хмурий”. Кабаков сказав, що в них був план збити мене автівкою.

— Нас діставали з багажника по одному, — розповідав про “кіно” Сергій Кабаков. — На мене з кущів вискочили бійці, озброєні автоматами… Коли фільмування закінчилося, вони зняли маски — виявилося, це ті самі обличчя, які катують нас у підвалі. У квартирі теж знімали неодноразово, нам дали в руки пластид і сказали його розминати.

Брав участь у зйомках і Юрій Кайов: одного дня йому видали бритву та свіжий одяг і повезли на власне “затримання”.

— Мені дали паспорт, телефон, посвідчення Червоного Хреста — сказали, що імітуватимуть моє затримання і щоб я впав так, щоб не розбити обличчя. Знімали, як вилучали у мене документи, все з першого дубля, потім це було викладено в інтернет та показано на телеканалі “Росія 24”.

— “Картавий” (один із катів — ред.) приніс опитувальник із відповідями, після обіду перевірив, як ми вивчили завдання, там був Лялька й інші. Нас посадили за стіл, на столі стояли мікрофони каналу “Росія 24”, відеотехніка, люди в екіпіровці сказали, щоб я не надумав “чудити”, — так описував Костянтин Резніков уже іншу сцену, “зізнавальну”. — Мені поставили питання по опитувальнику, я відповів, як мені було наказано, кореспонденти залишилися дуже задоволені.

Які права викрадених українців були порушені під час цього “слідства”? Усі. Їх не арештували, а буквально викрали, утримували протягом двох з половиною місяців у катівні без обвинувачення, без доступу хоча б до номінального адвоката (що вже казати про реального захисника), всі “зізнання” були отримані не просто під тиском, а внаслідок нелюдських катувань. Речові “докази” просто вкладалися українцям у руки, щоб на них дивним чином з’явилися їхні відбитки пальців. Лише потім херсонців доправили до окупованого Криму, щоб вже там висунути офіційні обвинувачення. Усе це порушує навіть російські закони.

До того ж стаття 76 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни наголошує: “Особи, що перебувають під захистом, обвинувачені в скоєнні злочину, повинні знаходитися на окупованій території, а в разі засудження повинні там само відбувати строк покарання”. Херсонців же, в порушення цих норм, з рештою доправили до Москви, а потім до Ростова-на-Дону.

Крім того, Сергій Ковальський наголошує, що є військовослужбовцем і до нього мають бути застосовані інші норми міжнародного права: зокрема Женевська конвенція про поводження з військовополоненими.

Нагадаємо, Харківська правозахисна група створила гарячу лінію щодо зниклих безвісти. Якщо ви є родичем або знаєте про військовополонених, ув’язнених цивільних, зниклих безвісти на окупованій території цивільних, дзвоніть за номером 0 800 20 24 02 (безплатно). Ми не можемо давати гарантії, що встановимо розташування близької вам людини. Однак за роки нашої роботи нашим фахівцям вдалося знайти понад 30% людей, про яких нам повідомили.