ПАРЄ: спроби Росії знищити українську культуру й ідентичність — частина кампанії геноциду (original) (raw)

Російська Федерація використовує “культурну чистку” як зброю у війні, заявили в Парламентській асамблеї Ради Європи.

На руїнах друкарні. Фото з телеграм-каналу Олега Синєгубова

“Протидія стиранню культурної ідентичності під час війни та миру” — така назва резолюції, яку ПАРЄ ухвалила цього тижня. Документ, наголошують у Верховній Раді, містить безпрецедентні положення щодо підтримки нашої культури та збереження української ідентичності. Авторкою резолюції є заступниця голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук. Вона так розповідала про презентацію документа у Комітет з питань культури ПАРЄ наприкінці травня:

“Свій виступ сьогодні я проілюструвала книгою письменника Володимира Вакуленка, яку надрукувало видавництво Vivat. В окупації Вакуленко написав щоденник і заховав його під вишнею у рідному селі на Харківщині; письменниця Вікторія Амеліна знайшла цей щоденник і написала блискучу передмову до книги. Їх обох вбила росія. Віват надрукувало книгу в Харкові в типографії Фактор-Друк, росія ж зруйнувала типографію своїм ракетним ударом, вбивши її 7 працівників та спаливши 50 тис. книжок”.

“Парламентська асамблея вважає, що Російська Федерація в рамках ширшої кампанії насильства використовує культурну чистку як інструмент війни з метою заперечити існування іншої культурної ідентичності та стерти її історичне коріння, цінності, спадщину, літературу, традиції та мову, — йдеться в тексті Резолюції. — Таке культурне стирання, навмисне та систематичне знищення чи пограбування культурних цінностей є воєнними злочинами та злочинами проти людяності. Водночас з офіційною риторикою Російської Федерації вони вказують на конкретний геноцидний намір знищити українську національну групу чи принаймні її частину, зокрема через знищення української ідентичності та культури. Це частина кампанії геноциду, яку веде Російська Федерація проти українського народу, грубо порушуючи договірне та звичаєве міжнародне право”.

Починаючи з 2014 року РФ застосовує на окупованих територіях системну державну політику русифікації, транслює ідеї історичного імперіалістичного та неоколоніального ревізіонізму, заперечує існування окремої культурної української ідентичності. Окупанти беруть під сумнів українську мову, культуру та історію, зображують українців як нижчу верству. Архіви вилучають, українські підручники конфіскують і замінюють російськими. Освіту мілітаризують; отримати знання рідною мовою стає дедалі складніше. Історичні цінності та артефакти позбавляють українського контексту або просто вивозять до Росії. Окупанти діють таким чином, що розмивається колективна пам’ять, об’єкти культури знищують, географічні місця перейменовують з урахуванням неоімперської політики.

“Крім того, Російська Федерація проводить політику русифікації і щодо власних численних корінних народів, поступово стираючи їхню культурну ідентичність шляхом обмеження використання їхніх мов, особливо в системі освіти, скорочення сфер їхнього культурного самовираження, спотворення їхньої історії та позбавлення їх їхньої історичної пам’яті, а також шляхом захоплення та судового переслідування активістів етнічних меншин”, — наголошують у ПАРЄ.

У Парламентській асамблеї зазначили, що право на доступ до культури та користування власною культурною спадщиною є частиною міжнародного права прав людини, і рішуче засудили навмисне знищення культурної спадщини, яке відбувається сьогодні в Україні.

Втім, у ПАРЄ наголосили, що для ефективного захисту української необхідні зміни в міжнародному праві: “Міжнародно-правова база щодо культурної спадщини під час збройних конфліктів залишається фрагментованою та має значні прогалини, особливо щодо нових видів війни та охорони культурної спадщини після конфліктів. Також викликає занепокоєння питання повернення культурної спадщини та відновлення пошкоджених об’єктів. Крім того, лазівки в міжнародному праві та відмінності в тому, як різні правопорядки визнають і реалізують принцип універсальної юрисдикції над міжнародними злочинами, ускладнюють притягнення винних до відповідальності в міжнародних або національних судах. Це також призводить до труднощів із забезпеченням повного відшкодування знищених, пограбованих і безповоротно пошкоджених об’єктів культурної власності, і в багатьох випадках відшкодування таких втрат або повернення об’єктів залишається складною проблемою. Необхідні практичні кроки для усунення цих перешкод для судового захисту”.

Тому, поміж іншим, резолюція пропонує переглянути Гаазьку конвенцію про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954) та Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни (1949) та протоколи до них. Зокрема в ПАРЄ вважають, що варто створити більш надійні превентивні механізми захисту як матеріальної, так і нематеріальної культурної спадщини під час війни та після неї; посилити санкції за свавільне військове знищення, а поняттю “нагальна військова необхідність” дати чітке тлумачення.

Також резолюція закликає держави, які є членами ПАРЄ:

• включити до сфери свого правового регулювання про такі порушення як “культурна чистка” та “культурне стирання”;
• передбачити повне відшкодування втрат шляхом реституції, компенсації, реабілітації, сатисфакції та гарантувати неповторення знищення матеріальної та нематеріальної спадщини;
• посилити свою національну правову базу для судового переслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду, злочину агресії та серйозних порушень прав людини;
• зміцнювати здатність боротися з незаконним обігом культурних цінностей і неправомірною експропріацією артефактів, передбачивши санкції щодо всіх, хто здійснює або сприяє незаконній передачі або торгівлі артефактами, проводить чи організовує незаконні розкопки або використовує артефакти для власних цілей (виставки, аукціони, наукові публікації), а також гарантувати притягнення до відповідальності органів влади та державних, культурних, академічних установ, причетних до таких злочинів;
• навчити військовий персонал, поліцію, митників, співробітників системи кримінального правосуддя запобігати злочинам щодо культурної спадщини, розслідувати їх, а також притягати до відповідальності винних;
• підвищувати обізнаність про те, як пропаганда та імперські та неоімперські практики, зокрема ідеологія “Руського мира”, можуть закладати основу для порушень міжнародного права, в тому числі проти культурної спадщини;
• підвищити обізнаність про цілеспрямовану індоктринацію та мілітаризацію українських дітей на окупованих територіях.

За даними Міністерства культури та інформаційної політики України, від початку повномасштабного вторгнення рф зруйнувала або пошкодила щонайменше 1062 об’єкти культурної спадщини. З них пам’яток національного значення — 123, місцевого значення — 864, щойно виявлених об’єктів культурної спадщини — 75. Ми неодноразово писали про те, як Росія знищує українську культуру — асимілюючи українських дітей, “евакуюючи” історичні цінності, скидаючи бомби на козацькі могили, руйнуючи меморіали жертвам Голодомору, позбавляючи українців доступу до храмів. У дослідженні ХПГ йшлося про те, як окупанти грабують українські музеї та об’єкти історичного значення.