Річка золотих кісток (original) (raw)

Спляче прокляття. Занепалий двір. Таємниця близнючки.

Багато років ходили чутки, що не весь рід золотих вовків загинув, що принцеса з роду Маріель, на ім’я Браяр, пережила страшну ніч свого народження... але ніхто не згадував ще одне ім’я — Келла. Довгі двадцять років світ шукав мою близнючку, а я ховала у тіні мрії про Багряну принцесу. Та минуло два десятиліття, і ми нарешті могли розкрити таємницю: ту ніч пережила не одна з роду Маріель, а дві.

Близнючки Келла і Браяр все життя ховалися від могутньої чаклунки, яка зруйнувала їхнє королівство, і від людей, які не знають, що вони вовки. Кожна сестра має свою мету: Браяр — вийти заміж за принца союзної зграї і врятувати Золотий двір, а Келла — залишатися таємницею, тінню своєї сестри і запасним планом. Ніхто, окрім принца Грея — друга дитинства і нареченого Браяр, не знає, ким насправді є Келла. І лише в ту мить, коли сестри вперше виходять із укриття, зла чаклунка повертається з новим сонним прокляттям для останньої спадкоємиці Золотого двору.

Келла, змушена рятувати сестру, королівство і власну спадщину, вирушає на зустріч випробуванням, відкриваючи для себе світ, про існування якого вона навіть не підозрювала. І там, поза межами жорстокого вовчого світу, вона вперше запитує себе: ким би вона могла стати, якби наважилася на це?

До уваги: твір містить сцени смерті, втрати, жорстокості, трансфобії, місгендерингу, а також відверті сексуальні сцени, що можуть завдати дискомфорту чутливим читачам.

Чому варто прочитати книжку «Річка золотих кісток»?

Про авторку:

К. Малфорд (A. K. Mulford) — небінарна особа, яка пише в жанрі фентезі і створює історії, що переносять читачів у нові світи. Вона/вони проміняли роботу у сфері біології і реабілітації мавп на написання романів, що стають світовими бестселерами.

Цитати:

Собою справжньою? Це нічого не значило. Браяр у нас — «Багряна принцеса» з рубіново-червоним волоссям і видовженим струнким тілом. Богиня-місяць створила її ідеальною для королівського життя. А я... Я в усьому була її протилежністю, іншою стороною тієї ж монетки.

Я окинула поглядом віддзеркалення: коричневі кучері, зелені очі, шкіра, трошки темніша за ніжно-рожеву шкіру Браяр та кинджал, що висів на широких стегнах. Тихий голос у голові прошепотів: «Добре, але цього недостатньо». Та як мені хоч раз відчути, що цього достатньо, коли Браяр — втілена довершеність? Я старалася шукати власний шлях, але не знала як, бо жила в її тіні. Іноді, що б я не робила, все здавалося мені не зовсім правильним. Тож я відштовхувала це почуття і натомість зосередилася на тренуваннях. Все життя я тренувалася битися з усіма ворогами, яких лише могла вигадати та вичарувати Веллія. Маятник у голові зітнувся в іншу сторону: «Я добре навчена. Я готова», — всоте запевнила я себе. Просто треба поводитися так, ніби я в це вірю.

Боги, не знаю, як люди дають раду всьому, що відчувають всередині.

— Чого б ти не хотіла від життя, Келло, сподіваюся, тобі вистачить впертості добитися свого.

— А якщо я не знаю, чого хочу? — я дивилася на неї, так міцно стиснувши губи, що вони, мабуть, побіліли.

— Тоді я молитимуся, щоб тобі вистачило сміливості зазирнути глибше в себе, — світло-сірі очі роздивлялися моє обличчя. — Це складніше, ніж розмахувати мечами.

— Ти б врятувала нас усіх, якби могла, Кел, — Браяр зі сміхом витерла з-під ока сльозу. — Ти горда, вперта і цілеспрямована.

— Якби я була чоловіком, ти б хвалила мене за це.

Була я, якою я навчилася бути, яку показувала світу: тінь, воїн, та, ким, як мені здавалося, я мушу бути. Я знаю, як ця я одягалася і що носила, не тому, що любила це, а тому, що їй логічно було так одягатися, бо такою я її вигадала...

Але була й інша я, вільніша, живіша, і вона поступово займала все більше місця в моїй голові. І ця інша я починала кричати, перекрикуючи ту, ким я мала бути.