lisova_pisnya (original) (raw)

Виїхала я в п’ятницю ввечері, їхала весело – мене намагались на собі одружити невідомі гастарбайтери, але я, як справжня дівчина-собі-на-умі, послала їх подалі. Вийшла вранці на вокзалі у Івано-Франківську, йду собі (а мала б зустрітись з Тонком, але вирішила не чекати до 10, я була там о 7), коли мене перестріли дві дівчини – Леся і Олена, зі Святівки. То поїхали до полігону ми з ними разом…
Перехід по Маняві з важкенними рюкзаками за спинами по жарюці вгору все-таки вселив у мене впевненість, що я крута. Коли ми зустріли Таві і Фіна, які йшли по молоко, то вже не було навіть сил казати, що «Фін, ти ж казав, що тут недалеко…». Потім – перехід по річці, де я трохи не впала у воду з усіма речами, потім крутий підйом до полігону і зустріч з першим персонажем гри – дохлою вороною, що на дорозі лежала…
В Шинку мене зустріли Чорт з Шинкаркою, остання майже мене вбила у обіймах (це була Машко-манна кашко), і ми пішли з Таві, точніше, тіткою Оксаною, ставити намет. Потім почалось чортзна що.
По дорозі до шинка (шинок до речі був класний, називався «Хмільний їжачок») мене спокушали скарбами, які в лісі заховані, за послугу – визволення душі. Дядько мені сподобався, я б йому допомогла, але тут Маша, яка весь минулий день просиділа в шинку, та й я трохи боялась у ліс іти поки не розібралась хто, що і коли… Тому у ліс за душею і скарбом пішла Маша. А ми з Оксаною почали готувати млинці. Це виглядало так – одна робить один млинець, потім біжить відхекуватись у тінь, поки друга робить другий млинець. Бо вогнище у нас було на сонці, а жарко було дуже. Градусів 25 точно.
Коли бачимо – приходить знов той Чоловік Без Душі. І без Шинкарки, бо «її вовкулака забрав». Ми підняли крик, що він завів десь і покинув бідну нещасну дівчину напризволяще (те, що вона всіх вовкулаків сама може покусати і з’їсти, ми пропустили). Чоловік Без Душі почав давити на сестринські почуття, що ходімте зі мною, у вас душа чиста, ви сестру визволите і мене, а собі скарб залишите. А я ж і пояснюю – я ж шинок не можу залишити, на що він сказав: «Вам що, шинок за сестру ближчий?». Я подумала і чесно відповіла, що якби Велимира дізналася, що я шинок залишу, щоб за нею ходити по лісі, то вона мене сама тим вовкулакам згодує, і то це ще буде лагідний кінець.
В результаті я збігала за Юрком Убийвовком, місцевим Валкадавом, а ще потім – за закоханим у Велимиру скрипалем Андрієм Калачем. Разом вони її «визволили» (хоча у вовкулаків вона непогано провела час).
Йду я, значить, по лісі, коли назустріч мені – Вовкулака. З Чортом. То вона мене вкусила! Я ж давай бігти до попа, бо сама християнкою була, щоб він вилікував, молитву там прочитав, я знаю, що там і як… Він відмовився, бо я була без плахти. Прикольно :).
Тоді пішла я до знахарки, що в Святівці під боком у попа жила. Прочитала вона наді мною молитву і вилікувала від нечистої сили, що з укусом передалась (читай, «скаженість»(: ). Але коли ми йшли до мене в гості через ліс, загриз і з’їв мене другий Вовкулака. Тут вже я, залишивши Лесю йти до шинку і розповідати про все, що сталося, пішла у ліс, до Маври-лісової відьми на сповідь. Вона мала вирішувати, ким я в наступному житті буду.
Разом зі мною була на сповіді Дзвінка Убийвовк, яку мавки залоскотали. Стоїмо ми на сповіді, коли чуємо – крик. Чую я, що то сестра моя кричить. Тут прибігає Перелесник і каже, що Велимира з глузду з’їхала, бо сестру її в лісі Вовкулака задер, то тепер Степан Калач вмовляє Добрилівського старосту, щоб той заміж її за молодшого сина Андрія видав, бо все одно ніхто не візьме божевільну. Я ж, розсуджена Маврою на життя людське, побігла до шинку. Картина маслом – Велимира лежить зв’язана, тримає за ногу когось із селян і кричить, що вона у ліс піде, сестру просити повернути буде. Староста Олександр її вмовляє, погрожує, що заміж видасть, але Шинкарка тільки кричить і кричить. Тут із лісу вилазить вся нечисть і Лісовик заступається за Шинкарку – що не можна проти волі дівку заміж видавати. То Староста й каже:
- А ми зараз перевіримо. Якщо вона у своєму розумі, то не віддам за Андрія. Якщо ж ні – то сьогодні і весілля. Велимиро, - повертається до Шинкарки, - до тебе прийшов Лісовик і випив чотири склянки пива. Потім прийшов Чорт і з’їв п’ять бутербродів з салом. Скільки вони тобі винні?
Велимира:
- Нннууууу…
За спиною у Олександра Чорт підбігає до намету-шинку, зриває з нього прейскурант і піднімає так, щоб дівчина його бачила. Вибух сміху – він його верх ногами показує. Виправивши положення листка з цінами, Чорт врятував бідну нещасну Велимиру від чоловіка-скрипаля.
Далі – не буду описувати повністю… Нехай кожен запам’ятає сам, як ми прикрашали Марену і Купайла, як водили хороводи, як топили їх у річці, як стрибали через багаття і заспокоювали Меланію (мого нового персонажа), яка перелетіла через багаття не дуже вдало (до речі хто не знаю, все зі мною добре і окей, дякуючи Убийвовку(: ), як ходили по папороть. Бідна нечисть вже не знала куди мене діти, бо здається це не мене нечисть лякала, а я – нечисть…
Пару слів хочеться сказати про кожного з персонажів.

Тітка Оксана.
Ну, тут без коментарів. І організовувала, і грала, і допомагала, і з моїх тупих жартів сміялась. Орден на шию, з бантом і взагалі)))

Староста Олександр
Хоча ми й взаємно сварилися на грі, обвинувачуючи один одного в ледарстві, але вийшло, імхо, органічно і в тему. :)

Велимира Непийпиво
Що я можу, сестро, сказати? Розділили нас вовчі зуби і стежки лісові… Але сестринська любов нас разом лишила :).

Злидні
Злидні були найкращі з найкращих. Взагалі в нас була добірна нечисть)) Народ, дякую вам. Ви – чудові. Сподіваюсь, вас Юрко не дуже сильно перегодував :)

Упирі
Упирі зі стійкою зовнішністю оберштамбанфюрерів – це круто, я вважаю. ))

Вовкулаки
Щось їх так багато було… І вони всі такі агресивні… Жартую )

Кікімора
Тут взагалі, слова меркнуть, зірки падають, трембіти грають. Атана, Київ Вас любить ) Ви наші серця завоювали просто)))

Чорт
Підбурював всіх, вся і увесь час, як це йому і «паложєно». Не давав сумувати, підбурював вовкулаків кусати дівчат за сідниці, а хлопців за потилиці. ) Обдурив усіх, забрав Папороть і залишився задоволений власною персоною.

Русалки і мавки.
В одну категорію – бо так і не змогла поговорити з ними. Взагалі, дуже класні були костюми, відіграш (як Мавка весь час від Чугайстра чухала по горам))), і взагалі, дуже приємні гравці.

Водяник.
Сердешного водяника всі, мабуть, задовбали. По-перше, русалки, по-друге, Велимира і Оксана, які його майже без ноги лишили. :)

Юрко, Дзвінка, Ярина Убийвовк.
Дзвінка і Ярина – такі, по-перше, красиві, по-друге, товариські, по-третє, просто хороші люди. Юрко також молодець, яких пошукати. Ви – класні, народ!

Лісовик
Дуже серйозний молодий чоловік, дуже підходить на роль і дуже органічно в неї вписався. Нечисть вся була така, забулдижна і весела, він же – розсудливий, справжній Батько Лісу. І не тільки в грі.

Мавра
Лісова відьма, в міру весела, в міру серйозна, в міру божевільна. Ну, останнє мені можливо трохи здалося. Але от ця роль була саме її.

Перелесник
Крім того, що в грі за всіма дівчатами встиг, так ще й в житті також допоміг ДУЖЕ із сумками, наметами і справами, і через річку переводив, і вночі до намету дійти допоміг. Тонк, дякую дуже-дуже-дуже!

Потерчата
Майже не пересікались з ними, але полякали в лісі ви мене добренько)))

Народ з Добрилівки
Всіх по іменах не пам’ятаю, лише пам’ятаю Марічку і Іллю. Чомусь, мало пограли, але все одно залишили в пам’яті лише світлі спогади.

Сім’я Калачів
Степан Калач – справжній козак, лицар і взагалі. Невтомно бігав із хрестом і сіяв на землі слово Боже («Ви ще не вмієте хреститися? – Тоді ми йдемо до вас!»). Саме він вперше розказав жарт про «Є Той, хто греблі рве, є Той, хто в скелі сидить, а в нас буде Той, хто консерви відкриває…». Правда, з дітьми йому не пощастило, хотів християн виростити, а сталося навпаки.
Микола Калаченко – став Чугайстром. Я так і не зрозуміла яким макаром, але став. І добрий був Чугайстир :)
Андрій Калаченко – сміливо грав нечисті на скрипці, всім запам’ятався, всім сподобався. Класний у нас скрипаль був). Але потім на Мавці одружився… )))
Оксана Калачівна – найкраще в селах в’язала вінки. І кинув на неї оком Блуд, і стала вона його дружиною в ніч на Івана Купала… Ех. Романтика, чорт. Я також так хочу ) Вночі, в Карпатах…

Сім’я Попенків
Піп Харитін (здається так, ліньки дивитись) – більшого хамла я в своєму житті не бачила. Взагалі нащо він приїздив, залишилось загадкою. Одна справа, коли граєш негативного персонажа і розмовляєш грубо, а інша справа, коли ти в неігровій розмові дозволяєш собі грубощі. Так що антиреспект.
Дружину попа так ніхто і не побачив. По деяким розмовам до мене дійшли слова, що вона всю гру просиділа у себе в хаті, ліпила вареники і борщ робила. Круто пограли, ага.
Ївга і Домніка – дівчата класні, але мало ми з ними поговорили… Тільки Івана Купала посвяткували, дякуємо за пісні і хороводи. Без вас було би не так весело. Дякуємо!
Сини попа – якщо чесно, так і не дізналась як їх звуть і бачила лише краєм ока.

От і все. Дякую організаторам, дякую всім учасникам гри, бо було дуже круто. Карпати, ліс, тиша… І дуже смачна вода з річки. Жаль лише не змогла на водоспад потрапити…