Про житіє моє (original) (raw)

Бровастого генсєка не стало, коли мені було десь чотири-п'ять рочків.

У дитсадочку ревіли всі дітлахи. Горе, страшна втрата, ой шо ж тепер буде, гамеричка на нас нападе своїми ядерними бомбами.

Зараз воно то може й звучить більш ніж кумедно. Та тоді це була трагедь для наших дитячих душ.

Це зараз я вже задаю собі питання, як така маячня могла зародитися в дитячих головах. Бо певно настільки сильною була тоді пропаганда, що нею жили всі і вся. Нею були просякнуті пісні, фільми, поезія, картини. Тут блаходать, там бомжі і безробіття.

Може через те, шо ми все ж таки завжди відчували свою відмінність від мешканців пост-ординського державного утворення, з плином часу ми зрозуміли фальш цієї пропаганди.

Та й зрештою наші змі почали показувати дещо інше, ніж на сході. А там, попри короткий період просвітлення, знов взялися до ретельного промивання мізків.

Народ живе у брехні, народжується і помирає. Брехня стає основою його мислення. Тепер уже не дивно, чому їхній МЗС продукує "обурення" з приводу подій, що не відбувалися ніколи.

Можливо, ліпш, ніж увіходити у суперечки, варто пожаліти їх та піти поставити у церкву свічку за їхнє розумове здоров'я.