orient_kma (original) (raw)

Тора – це перша частина Танаху або Старого Заповіту. Вважається, що вона була написана Мойсеєм з «вуст» Бога.
Тора складається з 5 книг:
• Берешит (Буття);
• Шмот (Вихід);
• Ваїкра (Левит);
• Бемідбар (Числа);
• Дварим (Другозаконня).
Досить дискусійним є питанням щодо походження Тори, адже зрозуміло, що Бог не міг «продиктувати» її Мойсею. Вчені розділилися на дві групи: одні вважають, що автором Тори є одна людина. Однак прихильники теорії про певну групу авторів апелюють до того, що Тора є багатошаровою і тексти, які містяться в одному документі, написані у різні часи.
Згідно Тори покарання повинне відповідати тяжкості злочину. За уявленнями іудаїзму будь-яке порушення релігійного закону суперечить діям Бога, який дав людині певні заповіді. Тож, покарання в Торі призначаються згідно того, яку заповідь порушив віруючий. Що ж до Законів Хаммурапі, то вони регулюють більше господарське та повсякденне життя людей, а ніж релігійне.
Перше, що потрапляє на очі при порівнянні цих двох джерел, - це їхній вступ: якщо у Законах перше слово виголошує цар, де він хвалить і возвеличує себе і говорить про те, як він буде піклуватися про країну та народ, то у Торі законодавець - Бог. Також ніхто немає права вносити свої правки до законодавства, включаючи Творця.
Тора, так само як Звід Хаммурапі, не прагне змінити суспільство. Наприклад, призначення Тори – це поступово, крок за кроком, розвивати громаду, яка поклоняється Яхве, а не насильно насадити ті принципи, які були «продиктовані» Мойсею. Закони Хаммурапі мають на меті упорядкувати життя в стародавньому Вавилоні, а не кардинально змінити його.
Марк Гельман пише у своїй статті: «Историки отмечают важную особенность еврейского законодательства: все кодексы, существовавшие до возникновения еврейского права и одновременно с ним, в том числе, скажем, древнейший кодекс Хаммурапи, состояли исключительно из статей негативных, то есть описывали только то, что нельзя делать, и предусмотренные наказания (принцип «талиона» – адекватного воздаяния/возмещения за преступление закона). Ни одно из этих законодательств не предусматривало статьи, диктующие то, что делать необходимо. В еврейском же кодексе из 613 заповедей более трети являются позитивными – «делай», наряду с остальными – говорящими «не делай»».
Цікавими є принципи таліона - призначення покарання за злочин, згідно з яким міра покарання повинна відтворювати шкоду, заподіяну злочином, описані у Торі та Законах Хаммурапі. Так як вони майже ідентичні і мають одне смислове навантаження, то порівнювати їх важко, проте можна зазначити, що в Законах ці принципи розписані більш детально, тоді як в Торі описані лаконічно:
Тора, Исход (21:23-27) ... а если будет вред, то отдай душу за душу, глаз за глаз, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, обожжение за обожжение, рану за рану, ушиб за ушиб. Если кто раба своего ударит в глаз, или служанку свою в глаз, и повредит его, пусть отпустит их на волю за глаз, и если выбьет зуб рабу своему, или рабе своей, пусть отпустит их на волю за зуб.
Тора, Второзаконие (19:21) ... да не пощадит (его) глаз твой: душу за душу, глаз за глаз, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу.
Найвищою мірою покарання як у Торі, так і в Законах Хаммурапі, є смертна кара. Згідно Тори таке покарання чекає богохульників, які поклоняються ідолам або підбурюють до цього інших; лжепророків, які приносять (або присвячують ) дітей Молоху (поганський бог), порушників приписів, пов'язаних з дотриманням відпочинку в суботу; тих, хто порушує закон обрізання; тих, хто їсть квасне у свято Песах, свідчить про існування древнього закону або звичаю, тих, хто засуджує на страту людини, яка лає царя; заповідь «постав над собою царя, якого вибере Господь, Бог твій» дозволяє віднести наругу царя до числа злочинів перед Богом. Також смертна кара призначалася за вбивство, чоловіколюбство, тваринолюбство, зґвалтування заміжньої дівчини (у випадку, якщо дівчина недостатньо чинила опір, то їй теж призначали смертну кару) і т.д. Смертна кара може бути здійснена двома способами: побиття камінням або спалення (рідше). Тіло могли повісити на дереві для того, аби всі бачили, але до настання ночі його треба поховати.
Щодо Законів Хаммурапі, то тут смертна кара призначалася у 30 випадках, до того ж за ненавмисне вбивство також. Наприклад, якщо будівельник побудував будинок і він обвалився і хтось помер, то будівельника слід вбити. Також віддати вбивству можна було за крадіжку майна бога або палацу (хоча тут існувала можливість заплатити у 30-ти кратному розмірі). У Древньому Вавилоні смертельна кара була дещо страшнішою, зазвичай, злочинців спалювали, саджали на палю, топили та ін..
Також варто зазначити, що законодавство Тори є більш гуманним, адже був присутній такий вид покарання як бичування, тоді як в Законах, у більшості випадків, призначається смертна кара. Бичування призначалося судом у тих випадках, коли було скоєно злочин проти іншої людини. Кількість ударів не повинна була перевищувати 40 і бичування здійснювалося старійшинами міста.
Отже, можна зробити висновок, що законодавство Тори та Законів Хаммурапі є досить схожими у деяких аспектах, хоча й мають певні відмінності. Якщо Тора – це закон «продиктований Богом», то в ньому присутньо менше насильства, хоча, як ми бачимо, існує багато методів смертної кари, але призначалася вона дуже рідко. Проте, не варто вважати, що Закони Хаммурапі є апогеєм свавілля. Так, на тлі чітко обумовлених правил здійснення цивільно-правових угод, норми про призначення покарань виглядають жорстокими і довільними, але разом з тим вони служили перешкодою від свавілля власників влади, гарантом недоторканності особи і майна.

Введение в Танах. – Иерусалим-Москва, 2000.
Марк Гельман «Законы и Закон»
Вейнберг И. П. Введение в Танах. Часть 1. Время и пространство Танаха. – М.–Иерусалим, 2000.