Diptych as a Genre Modification of the Modern Drama (based on A. Zenzinov and V. Zabaluev’ play “Cherries have ripened in uncle Vanya’s garden”) (original) (raw)
Related papers
Проблемы исторической поэтики, 2017
Аннотация. В XVIII-XIX вв. были предприняты попытки освоения фольклорных героев и жанров в литературе. Одним из таких произведений явилась поэма Н. А. Радищева (1801), персонажем стал былинный герой Чурила Пленкович. Подражая фольклорной и литературной традиции (Гомеру, Вергилию, Ариосто, Вольтеру, Виланду, В. А. Левшину, И. П. Богдановичу), автор соединил в своем сочинении образы и мотивы таких жанров, как былина, волшебная и литературная сказки, героическая и комическая поэмы. Используя фабулу и сохраняя основные мотивы левшинской повести, поэт вводит в свое сочинение мифологические и сказочные образы (Змей Горыныч, Яга, Лель (Лельо), Лада), дополняет повествование новыми мотивами, дает мотивировки поступкам героев. Из сказочных типов Радищев создал литературных героев, наделил их характерами, представил их страдания, переживания и чувства. Чурила Радищева утратил почти все признаки богатыря, он-литературный герой: красивый и привлекательный, пылкий и чувствительный юноша, в него влюблены Прелепа и Яга. Его подвиги воспроизводят фабулу любовно-авантюрного романа, они вдохновлены богом любви Лельо, который одаривает богатыря волшебной силой. В результате этих трансформаций возник оригинальный сказочный сюжет и жанр произведения. Автор точен в жанровом определении: его Чурила-герой богатырской повести в стихах, созданной на основе фольклорной и литературной сказки. Ключевые слова: Н. А. Радищев, Чурила Пленкович, былина, повесть, фольклорная сказка, трансформация жанров, сюжет, богатырь, пространство, литературный герой, характер Ч урила-один из дружинников князя Владимира. Ф. И. Буслаев характеризовал его как «лицо самостоятельное, как бы удельный князь, с собственною дружиною» [3, 535]. О Чуриле Пленковиче записаны три сюжета: «Молодость Чурилы
Питання літературознавства, 2023
Анотація. Тенденція до синкретизації мистецтв у сучасному світі набирає свого поширення і це спричиняє зацікавлення методикою інтермедіального аналізу в літературознавстві. Сьогодні можна спостерігати своєрідний «інтермедіальний бум» (Г. Левченко): актуальними стали дослідження з проблем синтезу та взаємодії мистецтв, активно пропонується інтермедіальний код для осягнення проблематики, архітектоніки, художніх засобів, наративних стратегій, образів літературного твору. Інтермедіальність як актуальна методологія сучасного літературознавства пропонує також новий погляд на ті художні тексти, що знаходяться на периферії теоретичних зацікавлень, у зв'язку з невизначеністю щодо їхньої міжмистецької ідентифікації. Цікавим феноменом інтермедіального синтезу постає кіноповість про композитора, позаяк одночасно задіяні різні канали інтермедіального зв'язкулітература, кіно та музика. Аналізується інтермедіальна поетика кіноповісті Івана Драча та Івана Миколайчука «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (1984) про засновника української класичної музики, громадського діяча, музикантавіртуоза і видатного вченого-етнографа Миколу Віталійовича Лисенка. Уміло переплітаючи приватне й творче начало, успішному
The Duplicity Conception in Works by Nikolai Kolyada (Based on the “Gogol” Plays)
Stephanos. Peer reviewed multilanguage scientific journal, 2018
The article analyzes ways of expression the duplicity conception embodied in four “Gogol” plays by Nikolai Kolyada. The author comes to the conclusion that the main means of creating the doubles in plays by Kolyada are the “pairing” of characters brought to their full identity, their multiple reduplication on the basis of placing them in equal situations and giving the same speeches, the establishment of the intertextual communications uniting intratextual and pretextual images. Following Nikolai Gogol in recognition the irreal and unnatural essence of the duplicity, reflecting generality of spiritual emptiness, Nikolai Kolyada “enlarges coordinates”, emphasizes totality of action of the chaos overturning and destroying the fundamental bases of life. Relying on the synthesis of romantic and postmodern traditions and also on the reconsideration of Gogol’s aesthetic-ideological model, the duplicity in plays by Nikolai Kolyada is beyond an ordinary art practice and becomes an important aspect of manifestation the original literary-philosophical system of the playwright.
Social and Artistic Discourse of Roman Minin's Diptych «Escape Plan from the Donetsk Region»
Ukrainian Academy of Arts. Research and Scientific Methodological Works, 2022
Анотація. У статті розглянуто проблематику впливу соціальних аспектів на формування художньої мови Романа Мініна на прикладі диптиху «План втечі з Донецького регіону». Роман Мінін народився і виріс у Донецькому регіоні та сформувався у шахтарському середовищі. У своїй ранній творчості він осмислює тему реалій життя на Сході України і відображає її крізь призму усталених мистецьких канонів та загальнолюдських світоглядних категорій. У статті розглядаються характерні і символічні для Донецького регіону текстові та візуальні знаки, які в творчості Романа Мініна стають однією з форм пізнання і розуміння Донбасу. У диптиху митець піднімає проблему внутрішнього міграційного процесу, до якого призвели низькі стандарти життя і неможливість супротиву обставинам, що історично склалися в шахтарському краї.
Mistectvoznavstvo Ukraïni, 2022
Постановка проблеми. Однією з популярних форм сучасного театру є site-specific, яким зазвичай займаються молоді амбітні митці, готові естетично ризикувати та поєднувати творчі виклики з соціальними практиками. Як правило, їхні пошуки концентруються довкола історичних місць, що самі по собі мають захоплюючу біографію, або в нарочито позакультурних промислових зонах, занедбаних старих будівлях. Уже кілька років поспіль театральне дійство на кшталт site-specific, з нагоди пошанування постави перших українських інтермедій, влаштовується в містечку Кам'янка-Бузька-колишня Кам'янка-Струмилова. Ці театральні акції можливо було б назвати інноваційними, якби найперший показ українських інтермедій 1619 року на ярмарку в цьому ж місті також не був свого роду site-specific. Відповідно, метою даного дослідження є розгляд театральної події 29 серпня 1619 року в Кам'янці-Струмиловій як site-specific театру. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Згідно напрацьованому практичному досвіду й теоретичним узагальненням, що з'явилися від часу sitespecific експериментів теоретика і практика перформативості Ричарда Шехнера [9], основні постановочні функції дійства делегуються простору, в якому відбувається театральна акція. Простір має бути дієвим, тобто визначати й формувати характер дії, за рахунок чого він набуває особливого художнього і суспільного статусу. У результаті site-specific вистава мовби насичується смислами конкретного місця дії, а тому існування такого спектаклю в іншій локації є сумнівним. Таким чином, конкретний простір стає єдиним і унікальним середовищем, де може реалізовуватися подібна культурна акція.
PLAYS BY BORIS ZAYTSEV IN RUSSIAN DRAMA OF THE EARLY TWENTIETH CENTURY
The beginning of the 20th century is the heyday of Russian dramaticart. Moscow and St. Petersburg became a meeting place for a considerableamount of artistic talent that allowed, based on the preceding theatrical tradition, creating outstanding works of theatrical art. The distinguishing feature of the poetics of the new Russian drama was plot collision, that does not derive from external events but from intentionally occasional, impulsive emotional movements of the characters. The article reviews dramas of Boris Zaytsev, written in the first half of the 20th century. For the plays of that period is typical impressionism, associative composition, weakness of the plot. Their content is characterized by tense psychologism, the dynamics of emotional experience and philosophizing. Key themes developed in dramas become the theme of redemption by love, search for spiritual wholeness and overcoming of existential conflict the heroes are faced with.
Anton Chekhov’s Genre Tradition in Yuri Nagibin’s Work
Stephanos. Peer reviewed multilanguage scientific journal, 2018
Жанровые традиции А.П. Чехова в творчестве Ю.М. Нагибина Аннотация: В статье рассматривается связь творчества А.П. Чехова с творчеством Ю.М. Нагибина. Основная цель-установление степени преемственности, разработка литературной параллели «Чехов-Нагибин» глубже, чем это было сделано в более ранних критических работах. Обосновывается тезис о том, что интерес Нагибина к творческому наследию Чехова, проявившийся в разных публицистических работах, непосредственным образом отразился на его собственных произведениях. В фокусе внимания жанр микроромана, разработанный Чеховым в позднем творчестве и оказавшийся востребованным в ряде произведений Нагибина. Показывается, что в рамках одного произведения Нагибина прослеживаются жанровые традиции, отсылающие сразу к нескольким произведениям Чехова. Благодаря жанровому анализу произведений выявляется сходство между произведениями писателей, а также актуализируются различия.
“When over the field glow green...” by V. Khlebnikov: The memory of the genre vs. experiment
Izvestiya of Saratov University. Philology. Journalism, 2023
The paper analyzes the poem by Velimir Khlebnikov “When over the field glow green...” (1911–1912) concerning the issue of how the sonnet genre functions in the author’s verse. This genre, present in the works by futurists and their followers, has been scarcely studied and requires serious scrutiny. The chosen text is a French type sonnet with relatively small formal deviations from the form (a change of the meter in verse six, occasional caesures in verses two, three, ten, and fourteen, the extra-pattern stress in verse ten, the absence of a recurrent rhyme in the second stanza, and misalignment of the syntax and stanza structures). All the deviations from the strict pattern of the sonnet are directly connected with the lyric story and are markers of important/critical events. The advent of the evening followed by the night in Khlebnikov’s universe is shown as spatial-temporal palimpsest, in which all the phenomena may occur both sequentially and synchronously, and the individual co...
Pitannâ lìteraturoznavstva, 2013
Анотація. Опрацьовується жанрова природа утопії за допомогою компаративного аналізу текстів Миколи Носова "Незнайко в Сонячному місті" та Томазо Кампанелли "Місто Сонця". Виокремлюється особливий тип римейку, в якому не тільки переформатовано змістово-формальні чинники, а й зміщено рецептивну орієнтацію тексту. Аналіз тексту М. Носова в аспекті хронотопу висвітлює наявність ідеального соціуму, ідею синкретизму науки та мистецтва, дидактизм, контамінацію реального з вигаданим, конструювання персоносфери як колективу, чим доводиться, що роман-казка "Незнайко в Сонячному місті" за всіма параметрами римейкує класичну утопію. Припускається, що утопічність є іманентною рисою свідомості юного читача.
Problematics and genre originality of Y. Polyakov’s novel “Gypsum Trumpeter”
RUDN Journal of Studies in Literature and Journalism
The article is devoted to the analysis of problems and genre originality of Y. Polyakov's three-part novel “Gypsum trumpeter”. The novel, written in the style of grotesque realism, is multifaceted, it contains many insert stories of historical, detective, and lyrical nature. Such a genre form serves the writer's intention to expose the vicious phenomena of the surrounding reality. The same goal is served by a wide arsenal of skillfully used poetic devices: occasional words and phrases, author's neologisms, detailed hyperbolas and litotes, unexpected comparisons. The novel abounds in aphorisms. The precedent-setting phenomenon is used in the titles of most chapters of the work. The author's attitude to the characters is shown in the “talking” surnames, bright portrait sketches. Subject-household details, epigrams give vivacity to the narrative. The novel is devoted to creative people, and in the text a lot of space is occupied by reflections and disputes about the pur...