Specifics of Translating Colouristic Vocabulary in O. Wilde’s Works into Russian (original) (raw)
Related papers
Couleur locale in Ovid (two notes) (in Russian with an abstract in English)
Couleur locale у Овидия (две заметки) // Индоевропейское языкознание и классическая филология – XXII: Материалы чтений, посвященных памяти профессора Иосифа Моисеевича Тронского. 18–20 июня 2018 г. / Отв. ред. Н. Н. Казанский. Полутом 2. СПб.: Наука, 2018. С. 1392–1400, 2018
The paper considers two cases of Ovid’s playful treatment of features specific for the locations of his narrative. In Ov. Met. 6.673 the piece of Tereus’ armor that is being transformed into hoopoe’s beak is described in a contradictory way: rather as a spear or a prolonged point (praelonga cuspis), while the context more probably implies a sword. I argue that this might allude to some specific form of Thracian armor, in particular with the so-called romphaia, especially if it is correctly identified by the archaeologists. It must be something functioning both as a sword and as a spear, and having a very long thin blade, reminiscent of the form of hoopoe’s beak. In Ov. Met. 7.6 I suggest that purely literary explanations of the epithet limosus applied to the river Phasis (like that of E. Kenney, comparing it to the description of Tiber in Verg. Aen. 7.31) can be supplied by the comparison with that fact that the real river Rioni (corresponding to ancient river Phasis) is indeed muddy. Ovid could get acquainted with this fact from geographical descriptions like Arr. Peripl. 8.5; for instance, he could choose facts from similar descriptions that fitted his allusive intentions in a particular passage. Possibly a similar case can be detected in Ov. Met. 6.400, where cf. Curt. 3.1.3–4 (here a river in Phrygia is described, which means that Ovid could actually visit this place personally during his trip described in Ov. Pont. 2.10.21, but the similarity of the expressions used in two passages still seems noteworthy).
The novel 'The Picture of Dorian Gray' (1891) by Oscar Wilde was first translated into the Latvian language in 1920 and published in 64 continued publications in the newspaper 'Latvijas Sargs'. Shortly, at the end of 1920, the book version was released (republished in 1976 and 2003). Both the translations were carried out by Jānis Ezeriņš, short story and novella writer, simultaneously a translator of several other foreign authors' works. He not only translated other works by Wilde, e.g., the stories 'Lord Arthurís Savile's Crime', 'The Canterville Ghost', 'The Sphinx without a Secret', but was also deeply interested in Wilde's personality and philosophy of life and art. Another translation of Wilde's novel was published in 1933 by the literary critic and translator Roberts Kroders. The article focuses on the comparison of the translated texts with the aim to bring out the motives for one translation to become an organic part of Latvian national literature and for the other translation to be implicitly denied. The focus is laid on the translation of the concept 'the portrait'; of foreign (mainly French) words or foreign language quotations; separate proper names etc. in the context of un/translatability. The reasons for translating or not translating a part of the foreign text lie in the combination of the objective causes (historico-cultural space and time, the peculiarities of the language) and subjective factors, manifested through the translator's linguistic proficiency and communicative competence. Ezeriņš' translation approach is a tolerant attitude towards both the source text and its author, as well as the target language and Latvian reader. Taking into consideration Wilde's peculiar style and his artistic expression, Ezeriņš mainly preserves the foreign words for their authenticity and supplements them by insertion the explanatory phrases in the Latvian language. In this way the text is drawn nearer to the traditions of Latvian culture and a reader's perception. Kroders'translation is another version of Wilde's text, where one can observe a tendency to translate almost everything, thus the particular expression of the novel's author is partly lost. Key-words: translation, un/translatability, translator's linguistic and communicative competence, Oscar Wilde's Latvian translations"
LANGUAGE IMAGE OF THE VILLAGE IN VASYLE HOLOBORODKO’S POETRY
The article considers the art and semantic realization of language image of the village in the idiostyle of the modern Donbass poet Vasyle Holoborodko. The functional and style fullness of language units which are dominant at the idiostyle of the writer is traced. Archetypical images in poetic texts of the poet on the basis of cognitive mechanisms which reproduce features of ethnic consciousness and mentality of thepeople are investigated. Keywords: image of the village, image of the peasant house, language picture of the world, metaphor, comparison, epithet, ethnoculture, language space
Linguistic Studies. Мовознавство, 2020
Анотація. У статті проаналізовано особливості вживання мовних одиниць на позначення кольору як складників індивідуально-авторських образів реалій довколишнього світу. Мета статті-здійснити лінгвістичний аналіз кольоропозначень у структурі поетичних образів природи та з'ясувати роль таких одиниць як візуалізаторів світу природи в поезії Олексія Довгого. Під час проведення дослідження автором було висвітлено питання функціонування поетичних засобів і прийомів у художньому тексті як запоруки його адекватного емоційноекспресивного сприйняття та наголошено на особливій ролі візуалізації у процесі комунікації між автором і читачем. Було відзначено виняткову функцію лексем на позначення кольору у процесі візуалізації поетом вражень і переживань ліричного героя та передачі таких емоцій читачу. Дослідження показало, що в поетичній мові Олексія Довгого кольоропозначення блакитного кольору часто використовуються поетом для експлікації небесного просторового ярусу та створення у тексті відчуття зорової перспективи. Номінації жовтого кольору, часто корелюючи з назвами золотого, беруть участь у поетичному вираженні сакральних образів сонця та світла як елементів божественного начала. Поєднання у художньопоетичному контексті лексем на позначення жовтого і блакитного кольорів дозволяє поетові створити у тексті відчуття зв'язку ліричного героя з основними світовими образами-водою і сонцем. Білий у кольоровій парадигмі природного світу виступає символом легкості, чистоти та світла. Опозитом йому служать номінації реалій, пов'язаних із чорним кольором як символом смерті та негативних явищ. Лексеми на позначення сірого (сивого) кольору уживаються поетом з метою змалювання меланхолійного настрою його ліричного героя.
Одические традиции в русской поэзии о Польше второй половины XX века
Rusistica Latviensis, 2018
The article attempts to analyze the dialogue and polemics with the ode traditions of the 18th century in the Russian unofficial poetry of the 1970s about Poland. Poets- postmodernists use precedent texts by Gabriel Derzhavin and Ivan Dmitriev, which glorify the capture of Warsaw by Suvorov in 1794 and the bloody suppression of Tadeusz Kosciuska’s Uprising, for the deconstruction of the image of the national hero and demythologization of imperial Russia. The topic of the Third Partition of Poland after the Uprising of 1794 is returned to the literature thanks to the events of 1968 in Czechoslovakian Prague.
Лінгвостилістичні студії, 2021
У статті проаналізовано функційні особливості слів-кольороназв, їх сполучуваність з іншими категоріями лексики та роль у творенні авторських художніх образів. Визначено найбільш продуктивні групи колористичної лексики, що вживається в тексті як у прямому значенні, виражаючи безпосередньо вказівку на колір, так і підкреслюючи емоційний стан персонажа, його внутрішній стан, ставлення до навколишнього світу. На основі проведеного аналізу з’ясовано, що в авторському тексті найбільш вживаними назвами кольорів виявилися відтінки зеленого, червоний, чорний, сірий (срібний).
Axiology of “Russian“ in the prose of Jaroslav Rudiš
Przegląd Wschodnioeuropejski, 2020
The article is devoted to the assessment of the “Russian” aspect in Czech history and culture based on the prose of Jaroslav Rudiš. Jaroslav Rudiš, one of the most prominent contemporary Czech writers, was born in Turnov (1972). Since the publishing of “The Sky under Berlin” (2002), his work has positively attracted the attention of critics and has won a wider community of readers, which is evidenced by several reprints of his books and a considerable interest in the new one. Jaroslav Rudiš distinguishes himself from the other modern Czech authors by the ability to soberly, aptly and relevantly describe the problems of contemporaries. His characters are people who personally experienced the “whiff ” of the history and felt changes in Czech society over the second half of the 20th century. Despite the fact that Rudiš does not write explicitly about Russia, does not talk about the eternal themes of Russian philosophy and culture and does not discuss positive or negative aspects of Rus...