Біографічний проект: Жанна Кадирова (original) (raw)

Біографічний проект: Жанна Кадирова

Олена: То там ще й конкурс був, щоб вступити. Жанна: Звичайно. Туди ж діти з усієї країни приїжджали. Олена: Тобто треба було вже мати якусь художню підготовку. Жанна: Так, трошки мати якусь базу. Ми з сестрою з подачі батька малювали. У сестри дуже класний малюнок був. Олена: Ти хотіла там навчатися? І саме на скульптурному? Жанна: Ой, ну що я там хотіла в 6-му класі. Я хотіла гуляти. Що я ще могла хотіти в той час. Олена: Тобто це не був аж такий свідомий вибір? Жанна: Ні, це взагалі не був свідомий вибір. Я пам'ятаю, як я здавала ті іспити й мама мене потім зустрічала. Потім був такий бонус-молочний коктейль. Це дуже було приємно. Я погодилася на іспити заради коктейлю. Але в принципі було не складно поступити. Олена: А ти пам'ятаєш себе дитиною? З якого віку ти себе пам'ятаєш? Бо ти почала розповідати про школу одразу. Я так розумію, це був дуже важливий формотворчий досвід. Жанна: Школа була дуже важливою, бо ми з сестрою саме тоді стали абсолютно самостійними. А це ж був шостий клас. При цьому не було грошей. Гроші давали старшій сестрі, а мені ніколи не давали. Прийшлося набувати життєві навики-як, наприклад, в метро безкоштовно пролізти. Одним з моїх улюблених занять було ходити на концерти. Ми туди теж потрапляли різними методами: чи то через підвал треба було залізти, чи треба було сидіти в шторі на сцені, чи через вікно в туалеті влізати. У мене була одна подруга, яка теж дуже любила на концерти ходити. То ми вдвох могли по п'ять годин на якомусь чердаку сидіти щоб на концерт потрапити. А що стосується більш раннього дитинства, я так трошки пам'ятаю, що ми жили в Броварах. Але коли помер мій дідусь, мене віддали бабусі в село, щоб їй було не так сумно. Це було в 4-му класі. Я пів-четвертого класу ходила в сільську школу, в сусіднє від бабусиного село. У валянках. Ці спогади я дуже добре пам'ятаю. По-перше, як виглядав клас: одна вчителька на два класи, яка двом класам, другому й четвертому викладає два різні предмети. В другому класі дев'ять чоловік, а в нашому четвертому-одинадцять. В селі завжди всі все знають, все обговорюють. І тут раз-і з'явилась "городська". Я не пам'ятаю вже всіх історій дослівно, але я відчувала, що я була не "своєю". Олена: З того, що ти мені зараз розповідаєш, складається враження, що ти постійно була якось дислокована... Жанна: Але я не можу сказати, що я від цього якось страждала. Було дуже багато смішних моментів. Ми якось одного разу з однокласником поспорили, хто довше простоїть в берізці. Діло було взимку. Форма якась шкільна, рейтузи, ну і ладно-спір є спір. Мій опонент виявився доволі виносливим. Стоїмо й стоїмо. Вже дзвоник продзвенів. Діти вже в клас заходять. А у нас спір і ми стоїмо до кінця. Дуже смішно було. Взимку нас усіх возили автобусом у школу до цього сусіднього села. Я ще пам'ятаю, у мене була така шапка з кролика, і хлопці, що сиділи позаду мене в автобусі завжди висмикували куски хутра з цієї шапки. А потім настає весна, краса. Усі сільскі діти їздять в школу на веліках. От моя подруга брала мій портфель на велосипед підвозити, а я ззаду бігла. Так трошки швидше виходило, ніж самою з портфелем йти. Олена: З твоїх розповідей складається враження, що ти була дуже соціальною дитиною: тебе приймали до груп, з тобою дружили, навіть, здається, ти була заводилою... Жанна: У мене був головний козир: я вміла красиво малювати. Це так само, як у мого батька в армії. Він потрапив до армії в останній рік, коли його могли забрати. Так сталося, що він служив на Подолі в Києві. Тому що він художник, його просило усе це начальство військове малювати їх портрети. А за це в Бровари відправляли машину, щоб привезти маму до батька на побачення. Але все одно було таке відчуття в школі, що я була не "своя". Було те розуміння, що я з міста, з іншого якогось світу. Але це було без агресії. Олена: А навчатися ти любила? Жанна: У початкових класах, до села, я нормально навчалася. Мені дуже подобалась математика. А в сільській школі особливого навчання не було. У нас у Броварах-не дай бог у тебе була якась помарочка в зошиті, треба було переписувати. А в селі, дивлюсь,-усі закреслюють як попало. Мені це дуже сподобалось. Я коли повернулася назад, так само почала замальовувати. Якщо літера неправильна, то на її місті можна квадратик намалювати, чи кружечок. Просто все було синє, чи чорне. Мені було дуже гарно наодинці, з моїми друзями-конями. Ходили ми на ферму втрьох: попереду біг собака, а позаду мене кіт. Вони мене проводжали, але один до одного близько не підходили. У них була якась своя домовленість. Вони неподалік спали, поки я там когось малювала. Той кінь-це була якась мрія дитинства. Одного разу мені дали покататися. Я на нього залізла, а він такий пухнастий, класний. А потім я зробила сама уздечку, бо не збиралася чекати поки мене наступного разу хтось запросить покататися. І