Функціювання повних і коротких форм інфінітива в поезії Миколи Бажана (original) (raw)
Related papers
Един случай на употреба на пълен инфинитив в българския език. // Studia Philologica Universitatis Velikotarnovensis. Vol. 35. Велико Търново: Университетско издателство "Св. св. Кирил и Методий", 2016, стр. 303 - 312. ------------------------------------------------------------------------------- One prominent feature of the historical development of the Bulgarian language, which assigns it a more special place amongst other Slavic languages, is the fate of the old infinitive. Substituting the infinitive for a subordinating да-construction has had an impact on the temporal-modal system of Bulgarian. Its fate is not dissimilar in all four languages constituting the Balkan language sprachbund – Bulgarian, Greek, Albanian, and Romanian, which is the reason to view the phenomenon as one of the pronounced Balkanisms in their morphosyntax. In modern Bulgarian, forms of the abbreviated infinitive have been preserved, while in some more archaic dialects, use of the full infinitive can be witnessed even today. ------------------------------------------------------------------------------- Една от забележителните черти в историческия развой на българския език, която му отрежда по-специално място сред останалите славянски езици, е съдбата на стария инфинитив. Замяната на инфинитива с подчинителна да-конструкция е дала отражение в темпорално-модалната система на българския език. Сходна се оказва съдбата му в четирите езика, формиращи балканския езиков съюз – български, гръцки, албански и румънски, затова явлението се приема за един от ярките балканизми в техния морфо-синтаксис. В съвременния български език има запазени форми на съкратен инфинитив, но в някои от по-архаичните диалекти дори и днес откриваме употреба на пълен инфинитив.
Бутко С. Генезис та функціональні особливості міфонімів у текстах українських замовлянь
Статтю присвячено дослідженню генезису та функціональних особливостей міфонімів у текстах українських замовлянь. До аналізу залучено оніми, які ще не були предметом спеціального дослідження в українському мовознавстві, зокрема власні назви на позначення хвороб, суб'єктів замовляння, об'єктів водного простору, тварин та географічних об'єктів. У ході дослідження з'ясовано, що міфоніми, вживані в текстах українських замовлянь, найтісніше пов'язані з ономастиконом усього міфологічного і фольклорного дискурсу.
Наречия Итеративности Как Средство Выражения Художественного Времени (На Материале Рассказа А. П. Чехова «Бабье Царство») 1, 2023
В статье рассматривается проблема лингвистического анализа наречной экспликации художественного времени в жанре рассказа: предлагаются критерии описания средств выражения категории итеративности как одного из наиболее частотных и имплицитно связанных с подтекстом способов представления жизни персонажа в рассказах Антона Павловича Чехова. Помимо внешних или основных признаков времени в жанре рассказа, категории времени изучается с помощью текстовых категорий, текстовых сетей и положение субьекта в структуре текста. В данной статье представлены основных параметров описания времени в художественных текстах. В этой статье при анализе текста рассказа используется лингвистические, лексические и синтаксические временные показатели. Mетедология анализа материала состоит из двух частей. Один из них анализ фрагментов (морфологический и синтаксический), а другой является анализом всего текста (комплексный для выявления подтекста). Итак, представляется роль повторяющихся наречий в описании времени в тексте рассказа. В рассмотренной статье наречия с семантикой итеративности анализируется во временной сети текста рассказа. Алгоритм анализа категории итеративности рассматривается в рассказе известного автора Антона Павловича Чехова «Бабье царство» (конца XIX-ого – начало XX-ого веков).
Трансгресія епіграфу в структуру художньої цілісності (практика сучасної балканської літератури)
Sultanivski Chytannia, 2018
Aim. The methodology resource of paratext in the context of receptive practices has been outlined and the participation of paratextual markers in the transgression of text into a book has been traced. The functional role of preface in the architectonics of literary text as «a proxemic center» and a generator of receptive action mechanism has been emphasized using the example of texts of the modern Balkan literature. Methods. The transgression of preface into the structure of artistic integrity has been analyzed in line with topical issues of receptive poetics, inter-and paratextuality of Gérard Genette, the theory of artistic integrity of Mykhailo Hirshman. Results. The teleological essence of preface in the circle of interpretation issues of own word as well as other authors' word in the novel of Srđan Srdić «Satori» has been revealed through a receptive experiment. It has been found that three epigraphs to the work, serving as an interpretation frame, led to ideological (Barthes), methodological (Lyotard)
О сюжетных инвариантах болдинских произведений А. С. Пушкина
Сюжетология и сюжетография. Том 83, № 2 с. 83 - 99 , 2018
Показано, что среди пушкинских произведений существует такая их группа (в основ- ном созданных в первую болдинскую осень), в которой присутствует один и тот же набор сюжетных элементов: провокация (П), заключение аномального договора (Д), неожидан- ный визит гостя (В), бой за женщину (Б), расплата (Р). В результате для рассматриваемой группы произведений получается ключевая формула П Д В Б Р. Отдельные элементы могут здесь повторяться, подвергаться отрицанию или отсутствовать. В качестве примера рассмотрена ситуация в «Выстреле». Граф беспечно соглашается на право отложенного выстрела за Сильвио. Более того, он сам же в явном виде форму- лирует это условие, которое Сильвио перед этим дал только намеком. В перспективе по- следующих событий такой намек – не что иное, как безусловная провокация. Через шесть лет после заключения аномального соглашения на отложенный выстрел в жизни графа неожиданно появляется мститель Сильвио – из, казалось бы, невозвратно ушедшего прошлого, из другой жизни. Во время 2-й дуэли необъяснимым образом граф стреляет в Сильвио, причем первым, хотя права выстрела у него нет. Граф не может объяснить свои действия, но при этом упоминает антагониста как их источник («Не понимаю, что со мною было и каким образом мог он меня к тому принудить».) В результате провоцирующих действий Сильвио на 1-й дуэли условия ее продолжения (отложенный выстрел) приобре- тают совершенно аномальный характер. При этом не стреляет участник, имеющий на нее право, который в норме должен стрелять (ослабление права на выстрел). Во 2-й раз опять дуэль становится аномальной, хотя и по другой причине – стреляет тот участник, который вообще не имел права на выстрел (гипертрофирование права на выстрел). После аномаль- ной 2-й дуэли графу остаются муки совести за неправомерный выстрел по сопернику (расплата). Также аномальность проявляет себя и в эпизоде с несостоявшейся дуэлью: после выходки сумасброда Р*** аномальным становится отсутствие вызова со стороны Сильвио. Выявленное структурное единство рассматриваемой группы произведений позволяет, в частности, заполнить лакуну в интерпретации финальной сцены «Каменного гостя» и реконструировать прямо не указанный в тексте эпизод поединка со статуей. Соответ- ствующие выводы согласуются с внутритекстовым анализом этой же сцены, ранее сделан- ным нами из других соображений. Предложена общая интерпретация обсуждаемого сюжетного комплекса, связанная с двоемирием и гостями как пришельцами с «того» света. Результаты работы существенно расширяют и обобщают предшествующие краткие наблюдения Ю. К. Щеглова, сделанные им в работе «Загадки и находки “Станционного смотрителя”». Обсуждается связь выяв- ленного комплекса со скульптурным пушкинским мифом.
Культурологічна думка: щорічник наукових праць. — К.: Інститут культурології Національної академії мистецтв України, 2018. — № 13. — С. 143—157, 2018
In this paper, I adduce new evidence that the decorative program of Ukrainian iconostasis was a powerful tool of visual preaching. Among the ornamental motifs of Ukrainian iconostases, the motif of the vessel appears relatively late, only in the end of the 17th century. It was Eucharistic chalices, varied vases with and without handles, a goblet with a lid, wicker baskets. The same group should include the motif of shells, which is traditionally interpreted as a vessel that holds the precious pearl. This shell becomes an integral part of the decoration of Ukrainian iconostases from the middle of the 18th century. Most of these motifs are traditionally considered only as decor. However, different types of vessels appear on semantically important parts of the iconostases, first of all, on the royal doors. It allowed me to see a certain meaning in these motifs. In Christian iconography, a vessel is a symbol that has several levels of religious meaning — it is a Christological, Mariological symbol or symbol of Paradise. So the reconstruction of a meaning of the vessels in the decoration of the iconostasis depends not only on the compositions in which they are included, but also on their place in the structure of the iconostasis. In the Ukrainian iconostasis, first appears a Eucharistic chalice or a vase with a vine growing out of them. These compositions clearly presented that vessels were Christological symbols. From the meaning of chalice, as a Eucharistic and Christological symbol, follows its introduction into the ornamentation of the royal doors as an indication on the Sacrament of the Eucharist, at the sanctuary behind an iconostasis. The meaning of vase with grapevines in such compositions is revealing in the soteriological aspect. The composition with a vase and the vine on the royal doors of the iconostasis was focusing attention on the theme of the way to salvation and the Saviour as the source of eternal life. Embodying this idea, such images actually duplicated the meaning of the composition with chalice and vine and were introduced as a visual explanation of the doctrine of salvation. The meaning of the vase placed on the royal doors subsequently is changing. This is evidenced by another repertoire of plant motifs contained in vases. From the second quarter of the 18th century, the image of the grapevine loses a leading role in the decoration of the royal doors, it is supplanted by the acanthus. The vessel, from which grow the acanthous lush leaves, could even be a Eucharistic chalice, but usually, it is a different form of a vase. Such a composition is already difficult to associate with Christological symbols. More likely it is possible to see the visual metaphor of Paradise. The same meaning had a variety of flowerpots or baskets with bouquets of flowers. Placing in the base of the iconostasis, these symbols of Paradise were part of its structure depicting the ways of Divine Economy, which shows the iconostasis. Yet, on the royal doors, they were combined with the symbolics of the entrance, reminded the opening by the Saviour of the gates of Paradise and visually pointed out that the accession to Christ is the only opportunity to find the Kingdom of Heaven. The shells and garlands of roses are actively introduced in the ornamentation of the iconostasis from the middle of the 18th century, while the grape vines are significantly reduced, sometimes they disappear at all. The predominance of shells and garlands in the decor of the iconostases of the second half of the 18th century is connected not only with the assertion in the art of that time of the style of Rococo with inherent it repertoire of motifs. In the case of the iconostasis, an important marker indicating that its decoration was not only a tribute to the fashionable style but a well-thought program that was theological substantiation, is the lack of ornamentation of the grapevine — the most traditional and symbolically most important motif. This may explain why in the ornamentation of the iconostases of that time we can see not only the motifs of the Rococo but also the Mariological symbols, among which were shells, vases with flowers, censers. Replacement in the iconostasis of the motifs with the Christological symbolic to the Mariological motifs was a reaction to the historical situation and reflected the realities in the spiritual life of Ukraine of that time. Keywords: iconostasis, decor, vessels, Christological, Mariological symbols, the cult of the mother of god.
Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка
V texte sa zaoberáme dielom Mikuláša Kseňáka s názvom Formovanie rusínskej identity, ktoré spracúva národnobuditeľskú tematiku v podobe cyklu dvanástich básní oslavného charakteru. V prvej časti textu predkladáme teoretický aparát z oblasti identity, ktorá je centrálnym pojmom kulturálnych štúdií, zaoberáme sa druhmi identity a názormi na jej pôvod. V druhej časti predkladáme interpretáciu lyrického textu a sledujeme autorove postupy národnej identifikácie a posilňovania národnej identity. Kľúčové slová: identita, kolektívna identita, národná identita, rusínska identita, Mikuláš Kseňák, národnobuditeľská tematika. Вызнам понять ідентіты (особной і народной) Із самой назвы актуалного поетічного твору Миколая Ксеняка мож предпокладати, же централнов темов тексту буде русиньска ідентіта і процес єй креованя ці формованя. Скорше, як приступиме к інтерпретації поезії, пожертвуйме дакілько шориків порозумлїню основы ідентіты і з нёв звязаных понять, з котрыма автор нараблять. Ідентіта індівідуалного чоловіка є із псіхолоґічного погляду самовызначіня і субєктівне пережываня того, чім особа-ці як єднотливець (особна ідентіта) або як член ґрупы ці общіны (соціална ідентіта) є. Субєктівна ідентіта, властне пересвідчіня особы о собі, є конфронтована із ідентітов обєктівнов, з тым, як дакотры іншы дефінують тоту особу. Незгода міджі себеідентіфікованём і дефініціов іншыма може быти чута неприємно і в дакотрых припадах може вести ку огрожіню ці крізї ідентіты. В припадї згоды є ідентіта природна і менше усвідомлёвана. 1 Лінґвіста Хріс Баркер гварить, же концепт ідентіты має од 90. років 20. стороча централне місто в културалных штудіях 2 , і в ёго розуміню переважують два приступы, есенціалістічный і конштруктівістічный. Есенціалізм, подобно як і при порозуміню языка 3 , і в припадї ідентіты предпокладать екзістенцію фіксных правд і незмінных есенцій, значіть же 1 BAČOVÁ, Viera: Etnická identita a historické zmeny. Bratislava, Veda. 1996, s. 10-11. 2 Kulturálne štúdiá sú interdisciplinárnou alebo postdisciplinárnym poľom skúmania, ktoré študuje tvorbu a vštepovanie kultúry alebo významových máp. Sú utvárané regulovaným spôsobom rozpravy o objektoch, zaoberajú sa kultúrou, diskurzom, ideológiou, identitou, populárnou kultúrou a pod. BARKER, Chris: Slovník kulturálních studií. Praha, Portál. 2006, s. 98-99. 3 "Esencializmus předpokládá, že znaky mají stálý význam pocházející od stejně stálých referentů v realitě. Slova tak odkazují na esenci či podstatu předmětu nebo kategorie, které údajně odrážejí. (…) Slova z tohoto hlediska odkazují ke stálým esencím, a proto jsou také identity chápany jako stále entity." Tamže, s. 46-47. Citát s. 47. каждый має своє правдиве "я", ідентіту, котров діспонує і може спознати, котра є порозумена як універзална і надчасова база. 4 Културалны штудії але не мають істоту в назорї, же ідентіта є дашто фіксне і дане, певне і незмінне, скорше іде о "пластічность і перемінливость, способность шпеціфічно реаґовати на соціалны і културны згоды околностей." 5 Протиставлїнём ку есенціалістічному погляду є конштруктівістічный приступ 6 (обще названя антіесенціалістічных теорій), котрый акцентує културно і історічно шпеціфічне вытваряня катеґорій і явів, котры суть носителями вызнаму 7. Розшыреный антіесенціалістічный назор гварить о тім, же ідентіта є процес ставляня, є то културно шпеціфічна конштрукція, котра є выставляна з елементів згоды, подобности і роздїлности. Кідьже є то поступнї ся посуваюча дескріпція нас самых, єдночасно не єствує єднотна ідентіта, але в єдній особности можуть єствовати розлічны ідентіты, котры ся можуть взаёмно перепоёвати і доповнёвати. 8 Процес, за якого ся вытварять особность, а наслїдно ідентіта, ся называть енкултурація. З єй помочов здобываме зналости і способности, котры нам уможнюють быти членами істой културы. Енкултурація перебігать в родинї, міджі ровесниками, в школї, роботї ці впливом медій, дякуючі нїй будуєме і неуставно ревідуєме свою особну і колектівну ідентіту. 9 "Особна ідентіта ся традічно розуміє як цїлостна і порядок вытваряюча інтеґрація скушеностей зо собов і зо світом, властных і чуджіх розписів, очековань і културных ролей, котры смерують до релатівно статічной і гармонічной інштанції." 10 Не значіть то але, же є дефінітівна, тырвала і конзістентна, але іде о неуставный процес, котрый ся одогравать міджі сполоченьсков інтеґраціов і індівідуалнов біоґрафіов. 11
Мовна метафора та її функції у поетичних творах Івана Гнатюка
Філологічний дискурс, 2019
У статті висвітлено питання про функціональні особливості метафор як різновиду тропів у поетичному доробку письменника-шістдесятника, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Івана Гнатюка. На основі опрацювання лінгвістичної літератури визначено, що метафора як мовна одиниця вторинної номінації розкриває зміст або призначення невідомого предмета через властивості й дії відомого, є потужним засобом розвитку та збагачення семантики і функцій слів. На конкретних прикладах нами виявлено, класифіковано та проаналізовано мовну метафору як різновид художньо-образного засобу поетичних творів Івана Гнатюка. Визначено функції метафоричних перенесень у віршах автора – номінативну та експресивну; схарактеризовано композиційну роль метафор як засобів інтеграції поетичного тексту: ці лексичні елементи поєднують різні рівні тексту – логічний, емоційно-образний та конотаційний, створюючи неперевершені художні образи. За результатами проведеного аналізу, доведено, що метафора є одни...
Літературно-художній твір у концепції Р. Інґардена: Схематизація та об'єктивізація
Стаття присвячена структурі літературного твору, яка у термінах Р. Інґардена витлумачується через його схематичність. Схематичність розкривається через чотири рівні пізнання твору: СПОСТЕРЕЖЕННЯ > СПРИЙМАННЯ > УСВІДОМЛЕННЯ > УЯВЛЮВАННЯ, за якими читач самостійно повинен завершити конструювання (об’єктивізацію) абрису художньої дійсності. Літературному твору властива неповнота суб’єкта і неповнота структури, яка становить суттєве значення для його розуміння. *** The article aims at the structure of the literary work, which in terms of R. Ingarden is interpreted through its schematization. Schematization is displayed on four levels of the literary work: OBSERVATION → PERCEPTION → COMPREHENSION → VISUALIZATION. The reader should complete the construction of the depicted object, i.e. its objectification. A literary work is in possession of the incompleteness of the subject and incompleteness of the structure that have got essential meaning for its comprehension.