ПИТАННЯ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ДОСУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СТРАТЕГІЧНИХ ДОКУМЕНТАХ ОФІСУ ПРОКУРОРА МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ (original) (raw)
Related papers
Юридичний науковий електронний журнал , 2024
В науковій роботі автором розкривається проблема проведення досудового розслідування в корупційних кримінальних провадженнях до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відмічається, що в Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року законодавцем була закладена принципово нова модель ініціювання кримінального переслідування, яка пов’язує початок кримінальної процесуальної діяльності з внесенням інформації про протиправні діяння до відповідного реєстру, після чого сторона обвинувачення уповноважена проводити будь-які процесуальні дії, передбачені кримінальним процесуальним законом. Поряд з цим, представники правоохоронних органів часто порушують приписи кримінального процесуального закону та проводять слідчі (розшукові) та процесуальні дії ще до моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Особливого поширення набули випадки проведення допитів до початку досудового розслідування, зокрема в корупційний кримінальних провадження, передбачених ст. 369 Кримінального кодексу України. Автором проаналізовано статистику корупційних кримінальних проваджень за останні роки в Україні та зроблено висновки, що більшість осіб, які засуджені за корупційні та пов’язані з корупцією кримінальні правопорушення, вчинили діяння кримінальна відповідальність за які встановлена ст. 369 Кримінального кодексу України. Автором наголошується на відсутності юридичної відповідальності для слідчого і прокурора за порушення заборони проводити процесуальні дії до моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Сторона захисту має можливість лише доводити перед судом недопустимість доказів, які були зібрані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, тобто отримані обвинуваченням з недотриманням ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України. Водночас в статті відзначається, що встановити факт фальсифікації протоколу допиту особи (його проведення до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до відповідного реєстру) досить важно для підозрюваного (обвинуваченого) і його захисника. За таких обставин автор пропонує передбачити обов’язкову умову здійснення звуко– та відеофіксації проведення такої слідчої (розшукової) дії як допит особи.
ВІДМЕЖУВАННЯ ЗАОЧНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ ВІД СУМІЖНИХ КАТЕГОРІЙ
Підприємництво, господарство і право, 2019
Наукова стаття присвячена одній з найбільш актуальних проблем сучасної теорії кримінального процесу та правозастосовної практики у сфері кримінального судочинства – застосуванню заочної кримінальної процесуальної форми. Вченим порушена проблема співвідношення кримінального процесуального інституту заочного провадження та кримінального процесуального інституту кримінального провадження без участі підозрюваного та/або обвинуваченого, яка з огляду на аналіз наукової літератури з проблем кримінального процесу, є надзвичайно дискусійною. В науковій роботі стверджується, що основними доктринальними підходами до відповідного співвідношення є: заочне кримінальне провадження є частиною кримінального провадження без участі підозрюваного та/або обвинуваченого; заочне кримінальне провадження повністю включає кримінальне провадження без участі підозрюваного та/або обвинуваченого; заочне кримінальне провадження частково включає кримінальне провадження без участі підозрюваного та/або обвинуваченого (окремі його процесуальні форми); заочне кримінальне провадження та кримінальне провадження без участі підозрюваного та/або обвинуваченого є відмінними правовими категоріями. Зроблено висновок, що на сьогодні в науковій юридичній літературі з проблематики кримінального судочинства висловлюються різні міркування з приводу співвідношення кримінального процесуального інституту заочного провадження та кримінального процесуального інституту здійснення кримінального провадження за відсутності обвинуваченого, що свідчить про складність та комплексність досліджуваних правових категорій. На основі вивчення здобутків науки кримінального процесу та їх критичного осмислення, а також аналізу норм КПК України, автор стверджує, що відповідні кримінальні процесуальні явища є відмінними, тобто вони не тотожні одне одному, не охоплюються обсягом одне одного, частково не поглинаються та не перетинаються, але для них є притаманним використання певного однакового кримінального процесуального інструментарію, що має наслідком спільність їх окремих ознак.
New Ukrainian Law, 2021
У статті досліджено питання застосування категорії часу як об’єктивної форми існування матерії, в аспекті того, яким чином відповідно до норм кримінального процесуального права та загальних засад кримінального провадження має обчислюватись строк досудового розслідування в разі, якщо після здійснення повідомлення про завершення досудового розслідування через деякий час прокурором винесена постанова про відновлення строку досудового розслідування, а ще через деякий час ухвалене нове рішення про завершення досудового розслідування. Визначено, що питання часу є ключовим у кримінальній процесуальній діяльності та знаходить своє процесуальне вираження у визначенні поняття «процесуальні строки». А така категорія, як «процесуальні строки», істотно впливає на кримінально-процесуальні правовідносини. Відповідно до норм кримінального процесуального права та загальних засад кримінального провадження в разі, якщо після первинного повідомлення про завершення досудового розслідування через деякий ...
ДОСЛІДЖЕНІСТЬ ПРОБЛЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Науковий вісник: державне управління, 2020
The article summarizes arguments and counterarguments within the scientific discussion on the possibility of using standardization when developing managerial decisions in the process of emergency response and recovery and population relief service. The main purpose of this study is to substantiate the feasibility of crisis management methodology for managerial decision-making in emergency situations by introducing standards and process approach to managerial decision-making with rapid changes in restrictions and limiting conditions. The systematization of literature sources and approaches to solving the problem has shown that the study of standardization in emergency situations is complicated by difference in the definition of concept of "emergency management" and the definition of the phases of emergency situation. The relevance of solving this scientific problem is that reducing time for developing, making and implementing managerial decisions, increasing uncertainties and risks, need for additional resources from reserves and availability of different modes of operation of the system of emergency public management suggest that public management in this sphere has certain features, consideration of which in the activities of state authorities in emergency situations will reduce the likelihood of making inappropriate managerial decisions and will help to save resources and time for elimination of consequences and to reduce losses. The article reports the results of empirical analysis of standardization of terminology and management processes, which showed that emergency management processes in Ukrainian realities are based on the outdated approaches to managerial decision-making. The study empirically confirms and theoretically proves that the urgent need in Ukraine is to introduce the process approach to management using the crisis management methodology, as well as harmonization of regulatory framework, in particular, state standards.
Молодь і ринок, 2021
Юрій Бойчук, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, ректор Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Юрій Таймасов, кандидат педагогічних наук, старший викладач-методист навчального пункту аварійно-рятувального загону спеціально призначення Головного управління ДСНС України у Харківській області Олена Зуб, кандидат сільськогосподарських наук, доцент, доцент кафедри фундаментальних дисциплін Національної академії Національної гвардії України Артем Турчинов, кандидат педагогічних наук, доцент, заступник начальника кафедри фізичної підготовки та спорту Національної академії Національної гвардії України МЕТОДИКИ ОЦІНКИ КРИТЕРІЇВ СФОРМОВАНОСТІ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СЛУЖБИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДО САМОЗБЕРЕЖЕННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ У статті описано методики оцінки критеріїв сформованості структурних компонентів готовності майбутніх фахівців служби цивільного захисту до самозбереження у професійній діяльності. Описано розроблену комп'ютерну програму,що дає змогу здійснювати оцінку рівнів сформованості готовності майбутніх фахівців служби цивільного захисту до самозбереження у професійній діяльності та сприяє включенню інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес профільного навчального закладу ДСНС України. Наведено показники мотиваційного критерію, який включає позитивний характер мотивації курсанта до професійного навчання, що дасть змогу йому здійснювати самозбереження у подальшій професійній діяльності. Ключові слова: методика; критерії; оцінка; структурні компоненти; служба цивільного захисту; самозбереження. Літ. 10.
ЦИФРОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУСПІЛЬСТВА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ ДЕРЖАВИ ДОБРОБУТУ
Державне управління: удосконалення та розвиток, 2022
За сучасних тенденцій розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, цифрова трансформація стала ключовою вимогою в усіх сферах суспільного добробуту. Цифрові технології довели свою доцільність не лише суттєвим підвищенням ефективності суспільної діяльності, а й загальною зручністю та широкими можливостями для користувачів. Перехід на цифрові засади держави добробуту визначається цифровими компетентностями усіх її стейкхолдерів-громадян та публічних службовців, рівень яких впливає на рівень життя населення та соціальну рівність. Тому метою дослідження є наукове обґрунтування ролі та змісту цифрових компетентностей як чинника формування цифрової держави добробуту, а об'єктом-цифрові компетентності суспільства. Методологія дослідження ґрунтується гіпотетико-дедуктивній концептуалізації поняття «цифрова держава добробуту» та її взаємозв'язку з цифровими компетентностями суспільства. Авторський підхід полягає в узагальненні загальносвітової практики цифрової трансформації держави добробуту. Дослідження показало, що сучасна ідея цифрової держави добробуту розвинулась з існуючої вже понад століття концепції держави добробуту та передбачає пожиттєву опіку над її громадянами і забезпечення їх суспільними благами, такими як соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, безпека та інші, на цифрових засадах. За допомогою нових цифрових технологій держава створює суспільні блага більш високої якості і у більш ефективний спосіб, що дозволяє економити фінансові ресурси, покращувати адресність надання соціальної допомоги населенню, підвищувати оперативність, мобільність та гнучкість державних послуг. Такі зміни відображаються на усіх аспектах суспільного життя та призводять до проявів посилення цифрового розриву між країнами, різними верствами населення та в середині цифрового врядування. Це вимагає як від громадян, так і від публічних службовців, набуття необхідних цифрових компетентностей, які дозволять сформувати цифрове суспільство добробуту на засадах цифрової інклюзії та рівності. According to the current trends in the development of information and communication technologies, digital transformation has become a key requirement in all spheres of public welfare. Digital technologies have proven their feasibility not only by significantly increasing public and private activities efficiency, but also by general convenience and wide opportunities for users. The transition to the digital foundations of the welfare state is determined by the digital competences of all its stakeholders-citizens and public servants, the level of which affects the standard of living of the population as well as social equality. Therefore, the aim of the study is the scientific substantiation of the role and content of digital competences as a factor in the formation of a digital welfare state, and the object is the digital competences of society. The research methodology is based on a hypothetical-deductive conceptualization of the idea of «digital welfare state» and its relationship with digital competences of society. The author's approach consists in generalizing the global practice of digital transformation of the welfare state. The study showed that the modern idea of a digital welfare state has evolved from the concept of a general welfare state that has existed for more than a century and involves lifelong care of its citizens and providing them with public goods, such as social protection, education, health care, civil security, and others, on digital principles. With the help of new digital technologies, the state creates public goods of higher quality and in a more efficient way, which allows to save financial resources, improve the targeting of social assistance to the population, increase the efficiency, mobility and flexibility of public services. Such changes are reflected in all aspects of social life and lead to manifestations of the strengthening of the digital gap between countries, different strata of the population as well as in the midst of digital governance. This requires both citizens and public officials to acquire the necessary digital competencies that will allow for the formation of a digital welfare society based on digital inclusion and equity.
2018
The article analyzes the features of practical training of future social worker for health preservation activity. Modern approaches to the implementation of student practical training of higher educational institutions, in particular of the future specialists of social sphere are outlined. By the example of social workers’ training experience at the Lviv Polytechnic National University the objective, tasks, structure, content, features of practical training for health preservation activity of students of specialty «Social work» during different kind of practice as well as in the classrooms, projects, self-guided work.Стаття присвячена висвітленню особливостей практичної підготовки майбутніх соціальних працівників до здоров’язбережувальної діяльності. Представлено сучасні підходи до здійснення практичної підготовки студентів вищих навчальних закладів, зокрема майбутніх фахівців соціальної сфери. На прикладі досвіду підготовки соціальних працівників у Національному університеті «Львів...