Цвинтарі м. Ельблонг (Польща) як місця пам’яті української спільноти / Cemeteries of Elbląg (Poland) as places of memory of the Ukrainian community (original) (raw)

2024, Меморіалізація: від наукових засад до світових практик: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 22 листопада 2024 р.) – К., 2024. – С. 27-30.

Сучасний повітовий центр Вармінсько-Мазурського воєводства - Ельблонг в середині ХХ ст. став місцем формування досить значної в післявоєнній Польщі української громади. Джерелом її виникнення були українці депортовані 1947 р. в ході злочинної акції «Вісла» з українських етнічних земель, які після 1945 р. відійшли до Польщі. Організована українська громада сформувалася тут завдяки діяльності двох організацій: відділу Українського суспільно-культурного товариства (далі – УСКТ, з 1956 р.) та душпастирського пункту (у 1974-91 рр.), а з 1991 р. парафії Української греко-католицької церкви (далі – УГКЦ) [1, 2]. Окрім численних місць пов’язаних з становленням громади, а також збережених хронік [3, 4], місцем конкретної матеріалізації української історії Ельблонга є місцеві цвинтарі. На сьогоднішній день некрополів пов’язаних з українцями в Ельблонгу можна нарахувати п’ять: 1) місце поховань в’язнів підтаборів німецького концентраційного табору «Штуттгоф» у лісопарку Проховня; 2) військовий цвинтар на вул. Agrykola, на якому поховані вояки Червоної армії полеглі в боях за Ельблонг та навколишні місцевості в січні-лютому 1945 р.; 3) поховання вояків Червоної армії того ж часу на колишньому протестантському цвинтарі на розі вул. Sadowa та Bema (поблизу православної церкви); 4) комунальний цвинтар Агриколя; 5) комунальний цвинтар Дембиця [5]. Безпосередньо з становленням української громади з 1947 р. пов’язані два останні цвинтарі. Можливо, поховання етнічних українців наявні також на цвинтарі поблизу костела св. Войцеха (вул. Wiejska 4), проте нам поки таких виявити не вдалося. Сучасний комунальний цвинтар Агриколя (вул. Agrykola, походить з кінця ХІХ ст., а як польський діє з 1946 р.) складається з трьох історичних частин: лютеранського кладовища парафії св. Анни, прилеглого до нього з півдня менонітського кладовища (після Другої світової війни тут розміщено військовий цвинтар радянських солдат) та католицького кладовища св. Миколая. На сучасному цвинтарі не зберіглося нагробків німецького часу. Натомість вціліли дві каплиці та декорована вхідна брама на цвинтарі св. Анни. На кладовищі св. Миколая зберігся господарський будиночок, а також, велике розп'яття встановлене на його головній алеї (54.168301°, 19.423084°). Це важливе в українській традиції місце, адже біля цього хреста український греко-католицький священник проводить молитву у Провідну (Томину) неділю. Приблизно 5% поховань на цьому кладовищі належать людям українського походження. На нагробках зафіксовано багато типових українських прізвищ. Проте, в умовах написів польською мовою та відсутності підтвердження віросповідання, важко розділити, хто з носіїв цих прізвищ був калакутом (русином, що перейшов на католицизм), хто православним (потенційним вірним православної церкви св. Марії Магдалени у Ельблонгу), а хто греко-католиком. В часи комуністичної Польщі люди не афішували свою відмінність. Наявні лише поодинокі поховання, на яких чітко задекларовано православне віросповідання. Це, наприклад, нагробок Надії та Петра Шуляків. Тут наявне зображення православного хреста (54.168436°, 19.420772°). А на нагробку Софії Мельникової (54.168891°, 19.423094°, у вигляді православної каплички на стовпі) додано напис: «Вічная пам'ять». Деякі поховання підписані українською мовою, що у поєднані з роками життя померлих свідчить, що це депортовані галичани греко-католики та їх нащадки. На кладовищі наявне лише одне поховання на якому одночасно задекларовано греко-католицьке віросповідання та українську ідентичність. Це могила, у якій поховані Октаби Іван та Емілія, а також Йосип Жолудок (54.167663°, 19.419023°). На цьому цвинтарі поховано також Юлію Пержило (дружину Володимира Пержила – діяча УСКТ в Ельблонгу, 54.169087°, 19.420895°), Григорія Божика (чолового діяча УСКТ, механіка автомобілів, 54.168950°, 19.420959°), Вацлава (Василя) Гурака (діяча УСКТ), Романа Шулякевича (напис українською мовою) та представників українських родин Сипутів та Назаровичів (Данило Назарович входив до спілки політв’язнів). У хроніці парафії УГКЦ у Ельблонгу зустрічаємо інформацію про похорон на цвинтарі Агриколя 01.03.1991 р. місцевого українського вчителя В. Венавського [4]. У цьому похороні приймали участь український та польський священники, що стало своєрідним прецедентом в регіоні. Нам це поховання поки відшукати не вдалося. На цьому цвинтарі також є поховання військовослужбовців польської армії, серед яких також етнічні українці (54.169419°, 19.422957°). Значно більшим цвинтарем розташованим на вул. Łęczyckiej є комунальний цвинтар Дембиця. Коли на початку 1970-х рр. влада міста стала перед проблемою вичерпання місця на діючому з 1946 р. цвинтарі Агриколя, в якості території нового некрополя обрано вибрано територію по сусідству з дільницею Dębica, від якої цвинтар отримав свою назву. На Дембиці знаходиться значно більше ніж на попередньому цвинтарі українських могил, адже на час його функціонування багато українців вже проживали безпосередньо у місті. У хроніці парафії УГКЦ в Ельблонгу станом на 1996 р. згадується коло сорока могил, які відвідав при оказії Провідної неділі 21.04.1994 р. настоятель о. Андрій Сорока. 22.04.2002 р. при оказії аналогічного заходу згадується вже коло 100 могил. Цвинтар визначається тим, що тут поховано таких чолових діячів УСКТ та парафії УКГЦ в Ельблонгу як Лев Горак (54.167624°, 19.467126°), Іван Дацько та Василь Мільчак (54.168262°, 19.469051°), Володимир Пержило (54.167041°, 19.460831°) та Федір Романюк (ініціатор і перший автор парафіяльної хроніки, голова групи ельблонзьких політв’язнів, 54.166924°, 19.466335°). Тут також знаходиться символічна могила сотенного УПА Михайла Грицини, псевдо «Чайчук» (54.167984°, 19.463039°). Українські підписи наявні на могилах Ольги Наконечної (54.168143°, 19.468626°) та Степана Іваноньківа-Наконечного (54.166947°, 19.461908°) –матері та прибраного брата багатолітнього голови УСКТ в Ельблонгу Андрія Наконечного, а також на могилі родин Жолудків і Біда (54.168136°, 19.461332°). Серед підписаних українською мовою поховань, необхідно згадати про Івана Кравчука (54.168359°, 19.469458°), що будучи звичайним селянином з с. Новоткі, на старі роки продав свою власність та пожертвував кошти на будівництво нової греко-католицької церкви Різдва Іоанна Хрестителя в Ельблонгу, яка була освячена 2024 р. На даному кладовищі в Провідну неділю за східним обрядом також відбувається греко-католицьке богослужіння біля фігури воскреслого Христа (54.167943°, 19.468482°), після чого священник обходить могили вірних. Вищеописана ситуація, коли на головних цвинтарях міста пропорційно представлена українська громада, є звичайною для Польщі. Проте, недостатня увага до цього питання, мало де дозволяє нам говорити про тутешні некрополі більш детально. Важливим питанням є збір інформації про окремих членів громади та висвітлення внеску в діяльність спільноти. Нажаль, реалізовані до цього часу проекти вивчення українських некрополів Польщі, обмежуються або лише до головних осередків, або лише до верхівки піраміди української громади. Окрім детальної роботи з інвентаризації кладовищ та вивчення хроніки спільнот необхідний є також діалог з польським суспільством з метою виведення питання українських некрополів з тіні, та популяризації особистостей спільноти, включення інформації про них до загальної інформації про те чи інше кладовище.