Укоренение у Шарля Пеги и Симоны Вейль (original) (raw)
Related papers
Наскрізний Образ Поем Вергілія В Контексті Tria Genera Dicendi
Південний архів (філологічні науки), 2017
«Південний архів» (Збірник наукових праць. Філологічні науки) "Pivdenniy Arkhiv" (Collected papers on Philology) УДК 821.124 О. Лефтерова кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри загального мовознавства класичної філології та неоелліністики Київського національного університету імені Тараса Шевченка НАСКРІЗНИЙ ОБРАЗ ПОЕМ ВЕРГІЛІЯ В КОНТЕКСТІ TRIA GENERA DICENDI Стиль як поняття гуманітарного знання був представлений ще в риториках та поетиках античності, але термін «стиль» вперше зустрічається в роботах з теорії мистецтва і з XVII ст. використовується переважно як оцінкове поняття французькими художниками Феліб'єном [1] та Роже де Пілем [2]. У доповіді «Паралелі між красномовством та поезією (Parallèle entre l'éloquence et la poésie)»[3] Антуана Куапель, відомий французький художник та мистецтвознавець, зауважив, що стиль-це відображення змісту, й застосував до живопису традиційне розрізнення між героїчним та піднесеним стилем (стиль фресок Мікеланджело та Рафаеля у Ватикані), простим стилем (пейзажі та пасторалі) та врівноваженим стилем картин на історичні сюжети, на зразок картин Альбані чи Маратта). Пізніше слово Stil з'явилося в роботах Йоганна Йоахіма Вінкельмана, відомого німецького мистецтвознавця та антиквара, який вживав його в широкому значенні. Вінкельман, досліджуючи твори античних митців, навздогін французьким митцям виокремлював такі стилі: Älter Stil, «старий стиль», або «стиль наслідування»; hohe Stil або Stil der Grosse-високий, або величний стиль; schöne Stil-прекрасний стиль, і Stil den heinlichen oder den platten-дрібний, або плаский стиль [4]. В «Encyclopédie méthodique»[5] П'єр Левек стилем називав суму всіх складових частин, які збігаються в задумі, композиції та виконанні твору мистецтва, те, що складало спосіб буття цього твору і визначалось єдиним наскрізним образом. У сучасному науковому дискурсі поняття «стиль» трактується як стійка система художньо-образних засобів та прийомів [6], притаманних автору певної культурної формації, як мистецько-естетична категорія, яка має свою лінгвокультурологічну складову частину з характерною образною константою. Оскільки сучасне визначення «стилю» фактично відтворює модель трьох стилів, поєднуючи її з експресивно-стилістичною тональністю, метою даної розвідки є аналіз наскрізного образу в системі tria genera dicendi. Матеріалом дослідження слугували латинські тексти трьох поем Публія Вергілія Марона. Антична схема «трьох стилів (tria genera dicendi)» представляла собою поділ на три сектори дотичних понять, назв осіб та речей, що стали моделями-прототипами експресивних стилів [7]. Так, «Енеїда» трактувалася як поема «високого стилю, поема з характерною лексикою (правитель на ім'я Гектор або Аякс, бойовий кінь, меч, місто, військовий табір, лавр, кедр), «Георгіки»-поема на сільськогосподарську тематику з відповідною лексикою (селянин на ім'я Триптолем, корова, плуг, поле, ябуня, груша), «Еклоги»-поема про життя пастухів з «низькою» лексикою (пастух на ім'я Титир або Мелібей, вівця, посох, пасовище, бук тощо). Тобто антична схема «трьох стилів» була побудована на трьох творах античного поета: «Гергіки»-поеми про працю хлібороба, «Буколіки»-пастуші елегії, в яких відтворювалось життя пастухів, та «Енеїда»-висока епічна поема на військовополітичну тематику. Кожний із трьох типів стилю мав свої мовні та стилістичні репрезентації. Рівень поеми «Буколіки», так як і рівень поеми «Георгіки» Вергілія, сприймався як приземлений-подібно тому, як по землі та на пасовиськах плетуться кущі [8, с. 732]. Але в «Буколіках», на відміну від «Георгіків», мова йшла про пастухів, які співають, тому поему трактували не тільки як поему про пасторальне життя на фоні природи, але як «поезію про поезію». Змагання пастухів-відмінна риса буколічного жанру, яка відігравала у Вергілія суттєву роль, як і ставлення самих пастухів до своїх наставників та їх зразків. Так, в еклозі про Дафніса (еклога 5) мертвого співця шанують новими піснями й тут простежуються й оживає те, що називається «традицією», оскільки мертві стають прародителями культури й підтримують її. Далі ці ж мотиви продовжуються в шостій та в дев'ятій еклогах про значимість пісні, навіть по відношенню про наділення землею. Останні дві теми знаходять своє продовження в наступній поемі «Гергіки» в переказі міфу про Орфея, де йдеться про силу пісні та безсилля співця. Орфей впливає своєю музикою на душу, але не може подолати силу смерті. Подолати силу смерті вдається не йому, а Аристею, який прагне бути з Евридикою, але поза своїм бажанням стає винуватцем її смерті. Саме для Аристея, після спокутувальної жертви Орфея, з'являється диво-воскресіння бджіл. Для «Енеїди» Вергілій обирає високий стиль, про що свідчить зауваження поета вже у вступі до третьої книги «Георгік». Поет не відмовляється від того, що він любив в елліністичній і римській поезії, що так яскраво простежується в його двох попередніх поемах, але він включає елементи цієї поезії в найвищий синтез [8, с. 744]. Працюючи над «Енеїдою», Вергілій ставить перед собою завдання віднайти передусім єдиний об'єднуючий принцип для всієї поеми, відтворити «єдине враження» [9]. Вишукана поетична техніка, яка характерна для «Енеїди», свідчить про високий рівень майстерності митця, що стало результатом глибокого знання традицій давньогрецької поетичної школи. Тому важливим для розуміння особливостей поетичної майстерності Вергілія є аналіз образів, тропів і фігур, які створюють єдиний художній простір, що об'єднує всі три поеми Вергілія. Одним із наскрізних образів у творчості Вергілія виступає саме образ бджоли. Virgil's poem but also to touch upon the issues of stylistic and thematic trends.
2019
Ниже речь пойдет о двух историках. Их связывает то, что они оба были моими научными руководителями, один при защите магистерской, другой-кандидатской диссерта-ции. Первый из них был венгром 1 , второй-русским 2. Они могли бы встретиться, но так и не встретились. Шестнадца-тилетняя разница в возрасте оказалась слишком большой: к тому времени, когда советский историк наконец смог вы-ехать на Запад (то есть в Венгрию), мой венгерский ментор уже вышел на пенсию и вскоре после этого умер. Однако оба они пережили период 50-х годов и активно работали в 60-70-е гг. Бóльшая часть их жизни и профессиональной деятель-ности пришлась на советскую эпоху. И-пользуясь жарго-ном русских историков-оба были «феодалами». in: "Opyt mikroistoriografii". Moscow: Akvilon, 2019
Lietuvos mokslų akademijos Vrublevskių biblioteka, [t.] 2013–2014, 2018
An analysis of sources mentioning the fates of Francysk (František, (†02.06.1541) and Simeon (†not earlier than 1593) expands our knowledge about the social circle of the Skaryna family. Skaryna’s elder son had close connections with Jan of Puchov ( Jan z Puchova), his younger son, with Jiři Cetl Netolicky. The both patrons were canons of the St. Vitus cathedral in Prague, and, being zealous proponents of Catholicism, achieved high positions in church hierarchy: those of administrator and archpresbyter. This information is important when looking into the confessional orientation of the Skaryna family. The children of the first printer in the Grand Duchy of Lithuania were in service to individuals who accrued the reputation of distinguished literary figures in Czechia. Simeon the Russian was employed by a family in Hradec and also had ties to Česky Krumlov, where he was physician to Jiři Netolicky, Archpresbyter of Bechyne. Jiři served in Hradec from 1564 to 1568 (Simeon might have become his personal physician at that time or even earlier), after which he went to live in Prague for two years, and later moved to Krumlov. In a similar fashion, a talented physician-gardener might have been passed from one master to another. Skaryna’s printing activities in Prague corresponded in time with the activities with one of the key officials of the Czech kingdom, whose family seat was also situated in Southern Czechia, in Bechyne. It was Ladislaus of Šternberk (Ladislav ze Šternberka na Bechyni), who occupied the post of the High Chancellor of the Kingdom of Bohemia (supremus cancellarius regni Bohemiae) from 1510 to 1521. It is probable that upon his return to Prague, Skaryna might have approached his old patrons and their descendants, whose favors might have also been transferred to his son. This may explain why it was in Southern Czechia that Simeon the Russian pursued his gardening and medical activities. The personal library of Francysk Skaryna must also have ended up in Sourthern Czechia. One of the books, the Little Traveller’s Book, was discovered in the early ninth decade of the 18th century by a Czech Slavicist, the Jesuit Josef Dobrovsky. Jiři Cetl Netolicky, who was of the similar age as the first printer of the Grand Duchy of Lithuania, earned a wide acclaim as the author of a book containing interesting botanical and medical reflections. The description of the sun and the young moon on the pages of his Kaʒanij o Bijdě nyněgſſyho naſſeho Ʒiwota (1568) might suggest that this emblematic image of the eternally young (or, more precisely, constantly rejuvenating) celestial bodies betokens the medical vocation of Francysk Skaryna. Prior to entering the University of Prague, he could have attended a school in the New Town, a probable place of residence of Skaryna himself.
Бытие в философии Гегеля и Шеллинга
Verbum, 2018
The comparison of Hegel's and Schelling's views on the being is realized in the article. In his system, Hegel treats it in two perspectives, namely phenomenological and logical ones. However, in the both cases Being is destitute in content. Schelling believes that it is not an indifferent abstraction but it is always differentiated in subjective being and objective being. In his opinion, the actual existence is primary to any objective being. 1 Данная статья представляет материалы одноименного доклада, прочитанного в Институте философии Санкт-Петербургского государственного университета 23 декабря 2016 года в рамках цикла историко-философских семинаров «Дух Реформации и стратегии европейского философствования», приуроченных к 500-летию начала Реформации.
АРМЕНИЯ НА ВЕЛИКОМ ШЕЛКОВОМ ПУТИ
Историко-культурное наследие Великого шелкового пути и продвижение туристских дестинаций на Северном Кавказе: материалы III Международной научно-практической конференции (Ставрополь 5–7 октября 2017 г.), 2017
Сборник материалов III Международной научно-практической конференции включает материалы российских и зарубежных исследователей, а также практиков по историко-культурному наследию Великого шелкового пути, по проблемам, использования уникального ресурсного потенциала территории, социально-экономического развития и продвижения туристических дестинаций, формирования туристского образа, подготовки кадров для индустрии туризма и гостеприимства. Научно-практическая конференция проведена при финансовой поддержке СКФУ по «Программе развития СКФУ на 2012-2021 гг.». Адресован ученым, научным работникам, аспирантам, студентам, работникам сферы туризма.
Фактичность у Ф. В. Й. Шеллинга и Э. Гуссерля
2014
В статье поставлен вопрос о закономерности возникновения темы фактичности в философии Ф. В. Й. Шеллинга и Э. Гуссерля. Дан краткий анализ раскрытия данной темы у каждого из названных философов, проведено сравнение полученных посредством этого анализа результатов. В качестве заключения выдвинута гипотеза о том, что тема фактичности возникает как пограничная тема всей философии и у Шеллинга, и у Гуссерля, поскольку она является границей развертывания любой идеалистической философии, а любая полагающая инстанция уже является и предполагает некоторое действительное бытие. К л ю ч е в ы е с л о в а: Ф. В. Й. Шеллинг, Э. Гуссерль, немецкий идеализм, трансцендентальная феноменология, фактичность, действительность. Памяти Пако Введение Тема настоящей статьи в известном смысле провокативна и рискованна. Ведь для непредвзятого взгляда историка философии, особенно специализирующегося в области истории феноменологии, является очевидным, что Шеллинг-эта не та фигура, которая оказала влияние на становление философии Гуссерля. В самом деле, те редкие места гуссерлевских работ, где имя Шеллинга вообще упоминается, позволяют сделать вывод о том, что основатель современной феноменологии хотя и был отчасти знаком с шеллинговскими философскими воззрениями, воспринимал этого мыслителя во вполне традиционном духе-в качестве одного из представителей послекантовской трансцендентальной философии. В этой связи философия Шеллинга попадает у Гуссерля в такую рубрику, как романтический идеализм. Это хорошо видно по некоторым фрагментам первого тома гуссерлевской «Первой философии» (1923/1924). Наряду с другими чертами такого рода философии, которые усматриваются Гуссерлем и подвергаются критике с его стороны, здесь можно упомянуть две. Во-первых, это превратное истолкование интеллектуального созерцания. По мнению Гуссерля, в немецком идеализме (а именно у Фихте и Шеллинга) интеллектуальное созерцание приобретает черты познания, которое выходит за пределы универсального временного синтеза. Именно по поводу шеллинговской трактовки интеллектуального созерцания Гуссерль утверждает следующее: «Оно отличается от любого чувственного созерцания тем, что произведено через свободу… Оно есть вневременное познание. В нем для нас исчезают любое время и длительность. Не мы суть во времени-или, напротив, не оно, но чистая абсолютная вечность есть в нас» [12, 409].
ТРЕБОВАНИЯ К ВОИНСКОМУ СОСЛОВИЮ В ТРУДАХ ЧЖУГЭ ЛЯНА И ПЛАТОНА
THE UNIVERSE OF PLATONIC THOUGHT, 2018
В статье рассматривается образ идеального военного в китайских философских трактатах («Шесть секретных учений Тай-гуна», «Три стратегии Хуан Ши-гуна», «Законы войны почтенного Суня» Сунь-цзы, «Законы войны почтенного У-цзы», «Искусство войны Сунь Биня» и вобравший многие их идеи «Вертоград полководца», приписываемый Чжугэ Ляну) в сравнении с таковым в «Государстве» Платона. Автором делается вывод о том, что различия в первую очередь происходят от несовпадения политического устройства, функций армии, способов комплектовании войска, хотя есть и иные причины. The article examines the image of the ideal military man in Chinese philosophical treatises («Six Secret Teachings», Three Strategies of Huang Shigong, Sun-Tzu’s «The Art of War», Wu Qi’s «Wuzi», «Sun Bin’s Art of War» and «The Vineyard of General» which was attributed to Zhuge Liang and perceives many of their ideas) in comparison with that in the «Politeia» of Plato. We concludes that the differences primarily originate from a mismatch between the political structure, the functions of the army, and the ways of recruiting troops, although there are some other reasons.
Cэмюэль Пипс и Торжественные обеты
ШАГИ/STEPS. 2018. Т. 4. №3-4. С. 97-114, 2018
Проблематику времени автор рассматривает в ее взаимосвязи со становлением субъективности в европейской культуре раннего Нового времени. В центре внимания находится дневник английского чиновника XVII в. Сэмюэля Пипса, который часто рассматривается исследователями в качестве образцового свидетельства как новых представлений о времени, связываемых с появлением индивидуальных часов с плавным ходом стрелок, так и формирования европейского индивида. В данной статье на первый взгляд вполне традиционные практики обетов Богу, которые нашли отражение в дневнике, анализируются в контексте проблемы индивидуализации и приватизации времени. Они рассматриваются как попытки манипуляции со временем, конструирования собственной темпоральности ради достижения определенных прагматических целей. Это позволяет рассуждать о практиках самодисциплинирования, становлении субъективности и разделении «частного» и «публичного», лежащего в основе этих практик.