Кого наслідували українські проповідники XVII ст. – греків, римлян чи поляків? (original) (raw)
Related papers
Монографія присвячена осмисленню регіональних моделей українського націєстановлення та формування національної ідентичності упродовж другої половини ХІХ та початку ХХ століття. Простежено вплив інтелектуального середовища, насамперед наукових і публіцистичних дискурсів, на процеси національного самовизначення українського етносу. Досліджено динаміку суспільної думки від романтизованих позитивістських уявлень до формулювання національного ідеалу на перетині ліберальних, націоналістичних та соціал-демократичних побудов.
Іверська Богородиця в українській бароковій літературі
This article considers the literary image of the icon of the Iberian Mother of God in the book «New Heaven» written the author of the XVII-th century Ioanykiy Galyatovs’kiy. After analyzing the miracle-stories we came to the conclusion that the main functions of the Mother of God are apostolic and patron-protector of Iberian monastery on the Mount Athos. The first is realized through the motives of the Descent of the Holy Spirit; obtaining (by lot) the Mount Athos as a ground for Christian preaching by Virgin, her traveling to the Mount Athos, preaching to the Gentiles, converting them to Christianity. The second function is represented by the motives of protection the monastery from sinners and impure in heart people, barbaric attacks. In addition, the Mother of God appears as a guardian of monks when she filled the granaries of the monastery with grain, and the vessels – wine and olive.
Українська історіософія (ХІХ-ХХ ст.). Антологія: у 2 частинах. Ч.2
Українська історіософія (ХІХ – ХХ ст.): антологія: у 2 частинах / упор. В. О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2011. – Ч. 2. – 271 с. До антології включені тексти відомих українських інтелектуалів середини ХІХ – першої половини ХХ століть, які знайомлять читача з основними проблемами та течіями української філософсько-історичної думки. В багатьох текстах філософське опрацювання проблем світової історії пов’язується з історичною долею України. Поряд з відомими історіософськими роботами М. Костомарова, І. Франка, М. Грушевського, Д. Чижевського, В. Петрова до атології ввійшли маловідомі праці В. Лесевича, А. Товкачевського, Ю.Вассияна, Л. Окіншевича. Для спеціалістів в області філософії історії, аспірантів, студентів, а також читачів, які цікавляться історією української філософської думки
Богословсько-історичний науковий журнал Волинської Православної Богословської Академії Української Православної Церкви Київського Патріархату. 2014.
РЕЗЮМЕ У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання ХІХ — 80-х років ХХ ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, в т. ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романо- вих. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Миколи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В’ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького. Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів. SUMMARY This monograph examines the texts and research practices of leading 19th and 20th century Ukrainian historians and the reception of their work. It includes the multi-volume histories of the late-enlightenment and early-Romantic historians Dmytro Bantysh-Kamensky, Mykola Markevych, Mykhailo Maksymovych, Mykola Kostomarov, Panteleimon Kulish, the early positivists Volodymyr Antonovych and Mykhailo Drahomanov, Mykhailo Hrushevs’ky’s “critical positivist” sociology, and, the neo-romantics Viacheslav Lypyns’ky and Stefan Tomashivs’ky. It then covers Hrushevs’ky’s work in Soviet Ukraine and the work of Ukrainian historians Mykhailo Slabchenko, Oleksander Ohloblyn and Matviy Yavors’ky. The impact of western European sociology and anthropology is traced in Borys Krypnytsky’s post-war publications. Finally the book reviews the 1960s Soviet Ukrainian “reformist” writings of Fedir Shevchenko and Olena Kompan. The book seeks to demonstrate that changes in methodologies and broader cultural currents did not appreciably change the idea that the history of the territories on both sides of the Dnieper constituted a single continuous Ukrainian history from earliest times.
Монографiя , 2018
У світлі сучасних наукових парадигм обґрунтовано сутність перекладознавчого аналізу на матеріалі творів давнього укра-їнського пись¬менства у зіставленні з їхніми перекладами. Осмислено його істо¬рію та зв’язок з критикою перекладу. Особ-ливу увагу звернено на внутрішньомовний та релігійний види пере¬кладу. Про¬ана¬лізовано застосування аналітичного інструментарію новітніх філологічних теорій та розроблено способи аналізу пере¬кладених тво¬рів. Висвіт¬лено потенціал інтерпретацій української літератури крізь призму перекладу та міжкультурної комунікації.