Від України до УРСР: Мат-ли Всеукр. наук. конф. до 80-річчя перенесення столиці радянської України до міста Києва, м.Київ, 12 грудня 2014 p. К.: Ін-т історії України, 2015. ‒ С.111‒118. (original) (raw)

Константінова В. “Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду // Місто: історія, культура, суспільство. Е-журнал урбаністичних студій. – Київ, 2016. – №1. – С. 207-218.

В статті аналізуються як практики написання " національних історій " міст Південної України, коли минуле того чи іншого населеного пункту розглядається під кутом зору певного етносу, із акцентуванням уваги на ролі відповідної етнічної групи в історії міста, так і намагання долати обмеження, викликані таким підходом. Стверджується, що хоча теза про поліетнічність, а то й мультиетнічність " міського простору " Південної України вже давно стала хрестоматійною і застосовується чи не всіма дослідниками, які звертаються до тих чи інших аспектів міської історії регіону, це не означає, що кожен із цих дослідників розглядає Південь як фронтир, а його міста — як " форпости " на цьому фронтирі; тим більше це не означає, що науковці одностайні в сприйнятті міст Півдня як " плавильних тиглів " , що нівелювали національні особливості городян, замінюючи їх іншими ідентичностями. Ключові слова: фронтир, міська історія, історіографія, Південна Україна.

Черняхівська О. М. Довідково-енциклопедичні проєкти з локальної історії в українській історичній науці другої половини 1950-х - початку 1980-х рр. : організаційні форми, ідеологічні функції, практична реалізація. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.

2021

Актуальність теми дослідження. Суспільно-політична ситуація в Україні принаймні останньо го десятиліття, а особливо з 2014 р. зумовила те, що у фокусі політичного життя опинилися проблеми особливостей історичного розвитку окремих, історично сформованих частин (регіонів) української національної території. Відтак гостро актуального значення набули питання регіональної й локальної історії, вивчення минулого й сучасного стану вітчизняних населених пунктів, їхнього складу населення, історії найменувань і перейме нувань. Без знання цієї специфіки неможливо проводити зважену й збалансовану політику на загальнодержавному і регіональному рівнях, враховувати особливості розвитку окремих територій, уникати ймовірних конфліктів. Тому цілком логічним є поглиблене вивчення передісторії й історії підготовки унікального видання у 26-ти томах-«Історії міст і сіл Україн ської РСР»-наймасштабнішого довідково-енциклопедичного проєкту з локальної історії та історичного краєзнавства у республіканському та загальносоюзному форматах, з'ясу вання його здобутків та недоліків, деконструкція складного механізму взаємодії ініціативи «знизу», формалізованої на рівні академічної історичної спільноти Києва-Львова, з владною легітимізацією цієї ініціативи компартійною верхівкою республіки. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах планових наукових тем відділу історичної регіоналістики та відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України: 1) «Українсько-російське прикордоння: Донбас і Крим в історичній ретроспективі та сучасних реаліях» (2018 р., номер державної реєстрації 0117U002115); 2) «Соціальні процеси в українському суспільстві 1960-1980-х рр.: антропологічні та інституційні виміри» (2019-2021 рр., номер державної реєстрації 0118U007685). Об'єктом дослідження є довідково-енциклопедичні проєкти з локальної історії у вітчизняній історичній науці та краєзнавстві другої половини 1950-х-початку 1980-х рр. Предметом дослідження є багатотомний проєкт з історії населених пунктів УРСР-«Історія міст і сіл Української РСР» (у 26 томах) та його ро сійсь комовна версія-«История городов и сёл Украинской ССР» (14 томів). Хронологічні рамки роботи охоплюють другу половину 1950-х-початок 1980-х рр. Нижньою межею є час виникнення й артикулюван ня у «листах трудящих» й академічному дискурсі суспільного запиту на вивчення історії населених пунктів Украї ни; верхньою-початок 1980-х рр.,

[Упоряд., ком. і вступна ст.] Шевченко Федір. Історичні студії: Збірка вибраних праць і матеріалів (До 100-річчя від дня народження) / За ред. В. Смолія та Г. Боряка; упоряд. і ком. С. Батуріна, С. Блащук, І. Корчемна, О. Ясь. – К.: НАН України. Ін-т історії України, 2014. – 700 с.

У збірці історичних праць визначного історика, члена-кореспондента НАН України Федора Павловича Шевченка (1914–1995) вміщені вибрані студії з різних галузей і дисциплін української історичної науки, підготовлені й видані за радянських часів. Вперше публікується низка праць, матеріалів і документів, зокрема кандидатська дисертація вченого — «Русские воеводы на Украине. Очерки взаимоотношений Украины и Московского государства во второй половине XVII столетия», хроніка діяльності М. С. Грушевського, укладена у грудні 1945 р., стаття «Про деякі питання історії України», заборонена радянською цензурою 1951 р., неопублікований розділ із докторської дисертації, листування Ф. П. Шевченка з М. П. Ковальським та ін. Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться українською історією та історіографією.

Історик і стиль. Визначні постаті українського історіописання у світлі культурних епох (початок ХІХ — 80-ті роки ХХ ст.): Монографія: У 2 ч. / за ред. В. А. Смолія. — К.: НАН України. Ін-т історії України, 2014. — Ч. 2. — 650 с.

РЕЗЮМЕ У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання ХІХ — 80-х років ХХ ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, в т. ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романо- вих. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Миколи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В’ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького. Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів. SUMMARY This monograph examines the texts and research practices of leading 19th and 20th century Ukrainian historians and the reception of their work. It includes the multi-volume histories of the late-enlightenment and early-Romantic historians Dmytro Bantysh-Kamensky, Mykola Markevych, Mykhailo Maksymovych, Mykola Kostomarov, Panteleimon Kulish, the early positivists Volodymyr Antonovych and Mykhailo Drahomanov, Mykhailo Hrushevs’ky’s “critical positivist” sociology, and, the neo-romantics Viacheslav Lypyns’ky and Stefan Tomashivs’ky. It then covers Hrushevs’ky’s work in Soviet Ukraine and the work of Ukrainian historians Mykhailo Slabchenko, Oleksander Ohloblyn and Matviy Yavors’ky. The impact of western European sociology and anthropology is traced in Borys Krypnytsky’s post-war publications. Finally the book reviews the 1960s Soviet Ukrainian “reformist” writings of Fedir Shevchenko and Olena Kompan. The book seeks to demonstrate that changes in methodologies and broader cultural currents did not appreciably change the idea that the history of the territories on both sides of the Dnieper constituted a single continuous Ukrainian history from earliest times.

Related papers