Історія української літератури. Епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) (original) (raw)
Related papers
БАРОКОВІСТЬ У ЛІТУРГІЙНІЙ МУЗИЦІ УКРАЇНИ XVII–XVIII СТОЛІТЬ
Ukraïnsʹka kulʹtura : minule, sučasne, šlâhi rozvitku, 2020
Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Випуск 34/2020 50 and references to musical instruments speak for their widespread distribution in ancient Ukraine and Belarus, systematize the colorful pages of their musical art, ideas of innovative pedagogy.
Іверська Богородиця в українській бароковій літературі
This article considers the literary image of the icon of the Iberian Mother of God in the book «New Heaven» written the author of the XVII-th century Ioanykiy Galyatovs’kiy. After analyzing the miracle-stories we came to the conclusion that the main functions of the Mother of God are apostolic and patron-protector of Iberian monastery on the Mount Athos. The first is realized through the motives of the Descent of the Holy Spirit; obtaining (by lot) the Mount Athos as a ground for Christian preaching by Virgin, her traveling to the Mount Athos, preaching to the Gentiles, converting them to Christianity. The second function is represented by the motives of protection the monastery from sinners and impure in heart people, barbaric attacks. In addition, the Mother of God appears as a guardian of monks when she filled the granaries of the monastery with grain, and the vessels – wine and olive.
Ілля. Хрещення ефіопського євнуха (кат. 39, фрагмент). 1638 Вибіркові гравюри Ілюстрованої Біблії (1645-1649) репродуковані та розглянуті у книзі Д. Степовика Київська Біблія XVII століття. 8 У Румунії видання яської друкарні, ілюстровані Іллею, описані у відомому каталозі XIX cт. І. Біану та Н. Ходоша. 9 У 1982 р. Д. Морареску припустив, на підставі помилкових атрибуцій, що Ілля дебютував як гравер у Києві в 1630-х р., прибув тут у супроводі Петра Могили і був молдованином за походженням. 10 Проте підписні та датовані тво ри Іллі свідчать, що він почав працювати у 1637 р. у Львові і до 1640 р. у виданнях Печерського монастиря його гравюр немає. Ф. Дудаш грунтов но вивчив ілюстроване Іллею видання Carte de învățătură (Учи тельне Євангеліє) (1643), популярне на теренах Тран сильванії. Він також ввів у нау ковий обіг велику підписну гравюру Іллі панегіричного змісту на честь господаря Василе Лупу та його родини, що збереглася в єдиному дефектному примірнику. 11 Каталог українських кириличних видань XVI-XVIII cт. Т. Камєнєвої, О. Гусєвої та І. Полонської містить переважну більшість творів Іллі. 12 Вагомим науковим внеском є зазначене у цьому каталозі первісне використання гравюри та її передруки у пізніших виданнях. На жаль, наступні томи серії із стародруками XVIII ст. не були завершені. Окремі розвідки присвячено надрукованим у Печерському монастирі, й, напевно ілюстрованим Іллею, латинським та польським панегірикам, уні кальні примірники яких зберігаються в бібліотеках України, Польщі та Росії, а також великоформатним гравюрам Іллі для антимінсів, рідкісні примірники яких знаходяться в колекції Національного музею у Львові. 13
ТВОРЧІСТЬ ІРИНЕЯ ФАЛЬКОВСЬКОГО У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XIX СТ.
2019
Trofymuk M. M. Irynei Falkovskyi’s works in the context of Ukrainian Literature of the late 18th and early 19th Centuries. – Qualification research work on the rights of manuscript. Thesis submitted for the academic degree of Candidate of Philological Sciences (Doctor of Philosophy), Specialty 10.01.01 – Ukrainian literature. – T. H. Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2019. The dissertation is devoted to research on the literary heritage of Irynei (Ivan) Falkovskyi – a writer, preacher, bishop, scientist, the last rector of Kyiv-Mohyla Academy. In contemporaries' memory, he appears as “the last encyclopedist” and “the biggest gain of Kiyv-Mohyla Academy”. Irynei Falkovskyi is an author of numerous scientific treatises in particular “Brief Account of Orthodox Dogmatic and Polemical Theology”, interpretations of the Bible and many sermons. A scientist whose scientific activity encompassed a range of disciplines: from exact sciences such as Mathematics, Physics, Optics, Astronomy to Poetics and Rhetoric. An author of the first geographical and local history description of Hungary, poetical works in few languages, “Daily Reflections” – psychological notes with his reflections about contemporary theological, ethical and aesthetic problems. His "Autobiographical Notes" contain interesting sketches of the life in Hungary, the analysis of culture and co-existence of different ethnical groups in the Austrian Empire. In addition, Irynei Falkovskyi was an active organizer of monasteries’ everyday life, library services in Ukraine and educational establishments for children, first of all, for orphans from priests’ families. Ivan Falkovskyi’s literary heritage is kept in manuscripts in Ukrainian, German, Russian and Latin. Nevertheless, the biography and literary heritage of Irynei Falkovskyi is poorly studied. The greatest interest in the author’s personality and legacy was shown at the end of 19th century, afterward the interest in Irynei Falkonskyi considerably flagged. It is obvious that before Declaration of Independence of Ukraine the study of the bishop Irynei Faalkons’kyi’s legacy was out of the question. On the basis of the analysis of Irynei Falkonskyi’s autobiographical notes (87 manuscript sources were analyzed) and studies of 19th-century scientists little-known facts from his biography were established in the dissertation as well as the process of his personality development, taking place in Hungarian educational institutions, was restored. It is stated that literary career of Irynei Falkovskyi cosists of two parts: “studying period” (1775/1776 – 1783) and “Russian period” (1783 – until his death 1823). The dissertation shows results of the analysis of Irynei Falkovskyi’s manuscript and published texts and identifies sources of the plots which were borrowed and texts which he took as examples to follow (“imitation”). One of the manuscript sources of his literary heritage “Opera poetica…” has an extensive title «Opera poetica, quibus elegiaci, heroici, saphici et jambici versus contineatur. A Joanne Falkovsky elaborati A[nn]o 1778” [67; fol. 1-1r]. This is a common collection of so-called "school exercises", which were obligatory for every student taking the Poetics course. However, the poems reflect the high level of the author's erudition. This manuscript collection includes «Descriptio quattuor temporum anni» (“Description of Four Seasons”) consisting of six poetic works and natural philosophy reflections. Irynei Falkovskyi compares seasonal changing to day and night cycle and at the same time to the duration of human life. In the text of “Epilogue", the concepts "night" and "terrible winter" are compared and both according to the author are allegories of the death. The cycle ends with a prayer in which the author asks God to bring the spring back and also asks to let him feel love to the Creator, to wash his soul from indifference and to give him the strength to live a virtuous life. The cycle "Description of Four Seasons" is an explicit paraphrase of Vergil's "Bucolics” and “Aeneid” and Horace’s “Odes”. The other Irynei Falkovskyi’s poem from the collection “Opera poetica…” with the title “Per angusta ad augusta” (“Through difficulties to Honours”) is dedicated to a very widespread within post-renaissance literature theme of poetic writing. The collection “Opera poetica…” also includes two fables by Irynei Falkovskyi: “The proud, of course, for their conceit will face deserved punishment” (“Superbi dignas poenas sui fastus semper dare solent”) and “Who suffered from great evils, he is not afraid of the misfortune’s shadow” («Gravia mala experti etiam umbram periculi timent»). Stressing that he follows the example of Aesop’s fables Irynei Falkovskyi follows examples of late Roman characteristics of the genre: his fables are rhymed (as well as fables by ancient Roman fabulist Phaedrus). The fables by Irynei have “moral” – a conclusion establishing a new ethical doctrine based on Christian virtues. The comparison of Aesop, Phaedrus, Hryhoriy Skovoroda and Irynei Falkonskyi’s ways of constructing a fable’s plot demonstrates the process of a fable’s transformation from a poetic work with indistinct genre features (fabula – a type of a “school exercise”) into an independent genre which is characteristic of classical Ukrainian literature According to the author himself, the historical poetic work is an imitation of an abstract from “Aeneid”: “Oratio Godefredi ad Colomanum transitum per Hungariam eidem negantem cum response Colomani ad imitationem Didonis responsoria oratiuncula concinnata pro examine Pestiensi Pashali elabora[ta]” – “The speech of Gottfried to Coloman, who did not allow him to go through Hungary, and the answer of Coloman was used as imitation of the speech-answer of Dido, and written for an Easter exam in Pest”. “The speech-answer of Dido" is a fragment from “Aeneid”: I, 561-578. Falkovs’kyi changed the theme of the ancient author’s work keeping the idea, rhetoric means and a poetic meter – hexameter. The work “The speech of Gottfried to Coloman…” consists of two speeches written in accordance with rhetorical rules and expresses a Christian idea “antemurale” (protecting European civilization from non-Christian expansion). Poetic works from the manuscript collection “Opera poetica…” are characterized by classical means of a theme reproduction, what emphasizes that the author has good theoretical knowledge in poetics and rhetoric. The interest of Irynei Falkovskyi to the history of Hungary was also reflected in his local history work “Brief Description of Hungary” written in Russian. Besides sermons – 20 volumes of preaching heritage – there is also “Brief Account of Orthodox Dogmatic and Polemical Theology”.Irynei Falkonskyi daily reflections are interesting from the philosophical point of view; the author was writing them during 1786-1787 while getting ready to tonsure. These reflections in two volumes are dated, numbered and have indicators of the time they were written: they are divided into morning and evening ones. Russian panegyrics to the Emperor’s family are also written in a classical manner; however, the research’ interest is in the textual analysis of additions and corrections to the works, which were never published. Irynei Falkovskyi’s autobiographical notes and his literary heritage tells us that he did not consider creative writing to be his main activity. Literary works of the first period – “studying period” – are “school exercises” (what does not belittle their artistic value), and literary works of “Russian period” are works “on demand”. In general, Irynei Falkonskyi was more interested in scientific and theological in particular moral and ethical problems. These interests of a scientist and theologian are reflected in the aforementioned prose treatises, interpretations of the Bible, Theology, Church History, Geography, Mathematics, Astronomy, Optics and other manuals. However, it was his multilingual artistic activity, first of all, poetic works which proved Falkovskyi’s deep knowledge in the ancient history and mythology and demonstrated his meticulousness in versification. The author was able to synthesize the motives of ancient mythology and Christian biblical images and create full-fledged literary works. The style of poetic works by Irynei Falkonskyi reflect distinct characteristics of “school classicism”, and his scientific studies – theological, geography and local history as well as those belonging to exact sciences – can be classified as philosophical trends of the Enlightenment. Irynei Falkonskyi literary heritage obviously fits in the paradigm of the transition period in the development of the Ukrainian literature of the late 18th – early 19th centuries and as a whole demonstrates the dramatic process of a complex search for idealistic worldview under the conditions of statelessness of Ukraine. The scientific novelty of the dissertation is that for the first time in Ukrainian literary studies a comprehensive study of Irynei Falkonskyi literary heritage was conducted; the text of different genres from the author’s manuscript heritage have entered literary circulation; multilingual works which had not been the objects of literary study before were analyzed; based on the analysis of the work “Bibliographical news...” and Irynei Falons’kyi correspondence some facts from his biography were specified. The practical value of the dissertation: the research materials can be used for an in-depth study of the ancient Ukrainian literature, for writing the history of Ukrainian creative writing, for compiling school textbooks as well as in the process of elaborating special courses of relevant disciplines at educational establishments. In addition, some of the author’s works will be essential for discovering certain aspects of Ukrainian history and the history of Ukrainian church.
ОБРАЗ КОЗАКА-ВОЇНА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVIII СТОЛІТТЯ
Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія
У статті вперше розглянуто початкові етапи формування образу козака-воїна в національній літературі XVIII століття у взаємозв’язку з фольклорною спадщиною нашого народу та світоглядними поглядами митців слова. Звернення до загальнонаукових та культурно-історичного методів допомогло з’ясувати, що величний образ козака-воїна вперше постає на сторінках літописів Самовидця, Г. Граб’янки, С. Величка, М. Плиски, Г. Покаса, «Історія русів», щоденників П. Орлика, М. Ханенка, Я. Марковича, П. Апостола, гетьманської канцелярії 1722–1723 рр., історичної драми «Милість Божія» невідомого автора, діалогу «Розмова Великоросії з Малоросією» С. Дівовича та віршованої хроніки «Героїчні вірші» Іоанна Уманського. Метод постколоніальної критики уможливив твердження, що образи Северина Наливайка, Максима Кривоноса, Івана Сірка, Івана Богуна, Івана Золотаренка, Тимоша Хмельницького, а також збірні козацькі образи у всіх творах тогочасної національної літератури постають символами антиколоніального спротив...
Українці XVI – XVII ст. крізь призму мови(на матеріалі житійно-повістевих та ділових пам’яток)
2006
Українці XVI-XVII ст. крізь призму мови (на матеріалі житійно-повістевих та ділових пам'яток) The language of the epoch, language individuals, a text as linguistic realia and the ways of liguistic consciousness display are discussed in the article. There three components compose a certain triad which forms the ideas about the ukrainians. The inveetigation was done on the material of hagiographic monuments and official documents. Актуальність дослідження. Однією з актуальних і перспективних проблем сучасної когнітивної лінгвістики є проблема мовної особистості. Ця проблема протягом останнього десятиліття розглядається в різних аспектахпсихолінгвістичному, культурологічному, соціолінгвістичному, функціональному, емотивному, прагматичному, семантики тексту тощо. Особливо пильна увага приділяється питанням вивчення структури мовної особистості, визначенню поняття національної мовної особистості, аналізу співвідношення лексики мови й тезауруса, вияву мовної особистості в художніх текстах, особливостей мовної особистості епохи (О.Байбулатова, Н.Дужик, Ю.Караулов). Об'єкт дослідження-мова епохи, мовна особистість, житійноповістеві та ділові тексти XVI-XVII ст. Мова епохи, мовна особистість і текст-це мовні реалії і водночас способи вияву мовної свідомості, що утворюють своєрідну тріаду, компоненти якої існують у тісній взаємозалежності. Основна думка багатьох досліджень останніх років-«за кожним текстом стоїть мовна особистість» [6, с. 3-8]-констатує взаємозв'язок зазначених компонентів. Аналіз мовної особистості, у формуванні якої звичайно знаходять відбиття лінгвістичні, психологічні, соціальні фактори, відкриває нові
РЕЗЮМЕ У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання ХІХ — 80-х років ХХ ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, в т. ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романо- вих. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Миколи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В’ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького. Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів. SUMMARY This monograph examines the texts and research practices of leading 19th and 20th century Ukrainian historians and the reception of their work. It includes the multi-volume histories of the late-enlightenment and early-Romantic historians Dmytro Bantysh-Kamensky, Mykola Markevych, Mykhailo Maksymovych, Mykola Kostomarov, Panteleimon Kulish, the early positivists Volodymyr Antonovych and Mykhailo Drahomanov, Mykhailo Hrushevs’ky’s “critical positivist” sociology, and, the neo-romantics Viacheslav Lypyns’ky and Stefan Tomashivs’ky. It then covers Hrushevs’ky’s work in Soviet Ukraine and the work of Ukrainian historians Mykhailo Slabchenko, Oleksander Ohloblyn and Matviy Yavors’ky. The impact of western European sociology and anthropology is traced in Borys Krypnytsky’s post-war publications. Finally the book reviews the 1960s Soviet Ukrainian “reformist” writings of Fedir Shevchenko and Olena Kompan. The book seeks to demonstrate that changes in methodologies and broader cultural currents did not appreciably change the idea that the history of the territories on both sides of the Dnieper constituted a single continuous Ukrainian history from earliest times.
РЕЗЮМЕ У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання ХІХ — 80-х років ХХ ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, в т. ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романо- вих. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Миколи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В’ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького. Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів. SUMMARY This monograph examines the texts and research practices of leading 19th and 20th century Ukrainian historians and the reception of their work. It includes the multi-volume histories of the late-enlightenment and early-Romantic historians Dmytro Bantysh-Kamensky, Mykola Markevych, Mykhailo Maksymovych, Mykola Kostomarov, Panteleimon Kulish, the early positivists Volodymyr Antonovych and Mykhailo Drahomanov, Mykhailo Hrushevs’ky’s “critical positivist” sociology, and, the neo-romantics Viacheslav Lypyns’ky and Stefan Tomashivs’ky. It then covers Hrushevs’ky’s work in Soviet Ukraine and the work of Ukrainian historians Mykhailo Slabchenko, Oleksander Ohloblyn and Matviy Yavors’ky. The impact of western European sociology and anthropology is traced in Borys Krypnytsky’s post-war publications. Finally the book reviews the 1960s Soviet Ukrainian “reformist” writings of Fedir Shevchenko and Olena Kompan. The book seeks to demonstrate that changes in methodologies and broader cultural currents did not appreciably change the idea that the history of the territories on both sides of the Dnieper constituted a single continuous Ukrainian history from earliest times.
2007
РЕЦЕПЦІЯ ФЕНОМЕНА НОВОЛАТИНСЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ БАРОКОВОЇ СЛОВЕСНОСТІ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ 1920-х РОКІВ Анотація. У статті розглядається проблема рецепції універсуму української новолатинської поетичної творчості епохи Бароко у літературознавстві 1920-х років. Акцентується на актуальності об'єктивного наукового підходу до даного питання С.Єфремова, О.Дорошкевича та інших вчених для сучасного осмислення феномену вітчизняної художньої літератури ХVІ-ХVІІІ століть, яка створювалась латиною. Запропоновано нові підходи до актуалізації здобутків літературознавства 1920-х років щодо вивчення української латиномовної спадщини в епоху Постмодерну. Ключові слова: рецепція, українська новолатинська література, Бароко, літературознавство. Summary. To the article "Soul-conservative visions in poetic esthetics of T. Melnichuck" The special type of visual world-poetic associations, which are placed in T.Melnichuck poetry, is considered. Learning of his poetic esthetics peculiarities due to micro character having arch-mythological nature is noticed. The special place of poetic esthetics in the context of literature Ukrainian process of XX century is suggested as well.