МОТИВИ ТРАГІЧНОСТІ ТА КОМІЧНОСТІ В СУЧАСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ УКРАЇНИ (original) (raw)

МОТИВИ ТРАГІЧНОСТІ ТА КОМІЧНОСТІ В СУЧАСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ УКРАЇНИ

У статті проаналізовані поняття стилю та жанру політичного дискурсу, обґрунтована доцільність дослідження цих понять в межах сучасної політичної науки. Автор виділяє основні ознаки жанру та стилю політичних промов Президента України Петра Порошенка на підставі дослідження виступів до Дня незалежності України 2014-2017 років. Виявлено, що вони мають ознаки, властиві політичній мові під час конфлікту. Також аналіз промов П. Порошенка дав підстави виділити такі ознаки стилю Президента: наявність метафорики («маючи за плечима власний двадцятип'ятирічний досвід, із юності вступаємо в куди відповідальніший час зрілості»); використання слів-символів, що мають позитивну конотацію та виступають орієнтирами для розвитку держави («свобода», «незалежність тощо); історичні категорії використовуються з метою політичного міфотворення; наявність релігійної метафорики («колективний гріх», «гріх еліти спокутувати перед народом»); інтертекстуальність (або цитування); використання гасел; послуговування ярликами для дискредитації опонентів; вживання культурних кодів («хата скраю», «українська родина» тощо). Окремо в статті аналізується ознака трагічності як жанрова властивість та стилістичний вибір автора текстів, виділені її критерії та описані її можливі впливи на політичну авдиторію. Розглянуто механізми героїзації як елемента трагічності, присутні в політичному дискурсі. Також у статті досліджуються мотиви комічності в політичному дискурсі, що описуються в контексті розвитку демократії. У статті висловлене та обґрунтоване твердження, що в умовах демократії консерватори або представники влади використовують механізми висміювання для того, щоб дискредитувати конкурента. Формується припущення, що ефект комічності використовують для того, щоб позбавити впливу певних ідей, адже неможливо ставитися серйозно до того, з чого сміються, натомість ефект трагічності задіюють тоді, коли потрібно спровокувати активну політичну реакцію в авдиторії. Ключові слова. Політичний дискурс, гасла, комедія і трагедія, жанр політичного дискурсу, стиль політичного дискурсу, медіааналітика, медіакомунікації. Вивчення політичного дискурсу – сьогодні важлива частина політичної науки, бо, зокрема, уможливлює новий погляд на політичні конфлікти, в яких пропаганда та інформація стають зброєю. Також важливо розуміти, які фрейми (наприклад війни) здатна формувати політична влада в час, коли потребує легітимації (зокрема тоді, коли захист прав людини вважається пріоритетним завданням демократичної держави). З огляду на те, що легітимація, ідентифікація та мотивація до політичної дії відбуваються в результаті комунікації, всі аспекти політичного дискурсу потребують детального висвітлення. Метою статті є виявити специфічні ознаки українського політичного дискурсу, що твориться в умовах конфлікту (2014-2017 рр), та проаналізувати трагічність і комічність як його жанрові й стилістичні особливості. Відстоюючи ідею, що політологи повинні зайняти свою нішу в дослідженні цієї проблематики, зазначимо: взаємозв'язок між політичною владою та методами її здійснення, з-поміж яких і методи мовного переконання, цікавили тих, кого вважаємо основоположниками політичної науки, передусім Платона, Арістотель, майстрів античної риторики, зокрема Цицерона. В політичній науці ХХ століття, після так званого лінгвістичного повороту та артикуляції ідеї, що дослідження мови й дискурсу як певної символічної дійсності необхідні, до цієї проблематики звертаються Волтер Ліппман, Гарольд Ласвел, Віктор Клемперер, Хосе Ортега-і-Гассет, Ернст Кассірер, Умберто Еко, Тен ван Дейк, Річард Андерсон, Джордж Лакофф та інші. В Україні проблеми стилістики та жанру політичного дискурсу не знайшли на разі свого достатнього політологічного висвітлення, натомість на цю проблематику радше звертають увагу лінгвісти: Григорій Почепцов, Ольга Чорновол-Ткаченко, Cвітлана Романюк, Катерина Серажим а та інші. Але при дослідженні суто лінгвістичному з поля зору випадають важливі дискурсивні питання, зокрема конструювання політичної дійсності, формування ментальних моделей,