Загальний стан єврейських громад України в повоєнний період (original) (raw)
Related papers
Ізмаїльська старообрядницька єпархія у перші повоєнні роки (1945-1947)
Старожитності Лукомор'я, 2021
У статті, на основі маловідомих документів Архіву Кишинівської єпархії Руської православної старообрядницької церкви (РПСЦ), аналізується положення Ізмаїльської старообрядницької єпархії у перші повоєнні роки, коли вона з підпорядкування Білокриницької митрополії перейшла до Московської Архієпископії. У цей період діяльність релігійних громад знаходилася під пильним наглядом влади, уповноважені у справах релігійних культів контролювали кожен крок. Надмірна бюрократія, голод 1946-1947 рр., безгрошів’я призвели до хвороби ізмаїльського єпископа Арсенія (Лисова) і, як наслідок, припинення існування окремої єпархії. Вона була віддана у підпорядкування кишинівському єпископу Іосифу в 1947 р. У статті розглядаються проблеми, які турбували єпархію у перші повоєнні роки – положення монастирів, підвищення духовно-морального стану, фінансові справи, створення єпархіальної ради тощо, подаються дані щодо чисельності приходів і монастирів.
НАЗАР ВАСЬКІВ, аспірант кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені Івана Франка Вагомого значення в програмах та діяльності Української соціал-демократичної партії Галичини і Буковини набула єврейська проблематика. Однією з причин такого зацікавлен-ня стало те, що єврейська спільнота в Галичині була третьою за чисельністю після україн-ської та польської. Зближення українських соціал-демократів з єврейськими зумовила бо-ротьба за самостійність обох політичних партій. Наслідком міжнаціонального порозуміння стала політична співпраця між УСДП та Єврейською соціал-демократичною партією Гали-чини на початку ХХ ст.
Релігійно-церковне життя у Південній Україні в повоєнний період
Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету, 2010
УДК 94(477.86) Ганна Маринченко РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ У ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД Розкрито та проаналізовано політику радянського уряду щодо релігійного життя у Південній Україні в повоєнний період. Ключові слова: релігійне життя, Південь України, конфесії, державно-церковні відносини. Раскрыта и проанализирована политика советской власти относительно религиозной жизни юга Украины в после военный. Ключевые слова: религиозная жизнь, Южная Украина, конфессии, государственноцерковные отношения. Exposed and analysed policy of soviet power in relation to religious of south of Ukraine in post-war decade Key words: religious life, South of Ukraine, confessions, state church relations. «Двадцяткою» прийнято було називати віруючих будь-якого релігійного культу, в кількості не менше 20 осіб, підписи яких знаходяться на заяві про реєстрацію релігійного об'єднання. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету Випуск 20, 2010
Євреї Наддніпрянщини кінця XVIII – початку ХХ ст. в сучасній українській історіографії
2015
І. В. ДВОРКІН, канд. іст. наук, доц. НТУ «ХПІ» ЄВРЕЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ КІНЦЯ XVIII-ПОЧАТКУ ХХ СТ. В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ У статті проаналізована сучасна українська історіографія історії євреїв в українських землях, що перебували під владою Російської імперії наприкінці XVIII-на початку ХХ ст. Виділено основні напрями сучасних досліджень в українській юдаїці. Проаналізовано узагальнюючі роботи з історії українського єврейства; спеціальні розвідки, що досліджують історіографію історії євреїв, економічну історію, політику царизму в національному питанні, міграції, освіту та просвітництво, єврейське населення окремих регіонів та міст тощо. Ключові слова: сучасна українська історіографія, юдаїка, імперський період, Наддніпрянська Україна.
Щомісячний збірник наукових праць "Гілея: науковий вісник" Фахове видання з філософських, політичних та історичних наук, затверджено постановами президії ВАК України (протокол № 1-05/2 від 10 березня 2010 р. та протокол № 1-05/3 від 14 квітня 2010 р.) Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 19946 -9746 ПР від 31 травня 2013 року Друкується за рішенням Вченої ради Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 5 від 25 грудня 2014 р.); Президії ВГО Української Академії Наук (протокол
У статті розглянуто окремі аспекти процесу акультурації (як прийняття мови та культурних особливостей оточення), які відбувалися у середовищі прогресивних євреїв Галичини, що вважалися спадкоємцями ідеології маскілів. Релігійна реформа, запропонована прихильниками Гаскали, найбільш виразно втілювалася у діяльності реформованих синагог та у трансформаціях обряду поховання. Такі нові елементи як проповіді, музика, правила поведінки під час літургії мали на меті підкреслити естетичні смаки прогресивних євреїв, які, однак, не бачили нічого дивного у тому, щоб водночас зберегти традиційний порядок молитов та заборону використання музичних інструментів у суботу. У більшості реформованих синагог використовували поряд із івритом німецьку мову, навіть після того як відбулася полонізація публічних установ у Галичині. Хоч ідеологія Гаскали і передбачала певну акультурацію, проте її послідовники закладали, що таким чином єврейське суспільство збереже свою самостійність і навіть зможе вийти на новий етап у своєму культурному та духовному розвитку.
Суспільно-політичні та історичні аспекти розвитку сучасної єврейської громади України: європейський контекст, 2022
Стаття розглядає процеси трансформації у повоєнному СРСР групової ідентичності кримчаків – єврейської субетнічної групи на Кримському півострові, серед членів якої упродовж ХХ століття спостерігалися тенденції до дистанціювання від єврейської спадщини, формування окремої етногрупової свідомості та вироблення і засвоєння версії про тюркське історичне минуле (що у науковій літературі отримало назви "деюдаїзація"). З поміж кількох чинників, які уможливили ці процеси, автор приділяє особливу увагу колективній травмі Голокосту. Ця травма, а також неможливість її подолати у радянських умовах розглядається як важливий черговий стимул, який спонукав більшість членів спільноти переформулювати групові уявлення про себе та дедалі більше заперечувати єврейські джерела походження. У той час як дії освічених членів спільноти, які сформулювали тюрксько-хозарську версію, вже вивчено науковцями, мета автора – проаналізувати доступні колекції усноісторичних джерел та спогадів пересічних членів спільноти, та з'ясувати, як останні цю версію засвоювали, та яким чином ті стратегії виживання, що вони практикували під час Голокосту, впливали на поширення нового типу самоусвідомлення. У пошуку відповідей автор використовує усноісторичні свідчення та матеріали польових досліджень, а також опубліковані спогади членів громади, та робить спробу прослідкувати трансформацію ідентичності групи у зв'язку із зміною поколінь. Автор доходить висновку, що Голокост як подія, що не була осмислена належним чином у післявоєнному радянському культурному просторі, поряд з іншими бурхливими явищами та тенденціями століття перетворився для тих кримчаків, яким пощастило вижити, на міцний поштовх для заперечення "єврейських" складових в уявленнях про власну групу та прискорив асиміляцію групи у домінуючому на півострові радянсько-російському оточенні.