КИНЕЗИОТЕРАПИЯ И ХОСПИСНАЯ ПОМОЩЬ ПОЖИЛЫМ ПАЦИЕНТАМ (original) (raw)

ХОМЕРСКА ПЕНЕЛОПА КОД КАЗАНТЗАКИСА И ДИЗДАРА

Негативна слика женског пола вечито обдареног са манама лажи и дволичности је усклађена са Хесиодовом теоријом везаном за неопходност распре међу људима. Паралелно Питагора је описивао свемир као резултат уравнотежавајућих сила: Добра које је створио ред, светлост и мушкарца, а Зло које је донео хаос, мрак и жену. У грчкој митологији се ретким случајем врхунског симбола супружанске верности, идеализоване нежности сматра Пенелопа. Њеном улогом у одбрани институције породице и вредности људске љубави бавили су се са различитог аспекта загонетна књижевна фигура Грка Никоса Казантзакиса, али и неупоредиво надахнуће доминантног херцеговачког песника Мака Диздара. Тај рад фокусира на начин на који се хомерска Пенелопа одражава кроз стихове и речи тих значајних стваралаца.

ХРОНОТОП «JADIS» В ХУДОЖЕСТВЕННОМ МИРЕ ПАСКАЛЯ КИНЬЯРА

Russian Linguistic Bulletin, 2024

Автор статьи исследует концепцию хронотопа «Jadis», предложенную современным французским писателем Паскалем Киньяром. С момента своего появления в XX веке феномен хронотопа привлекает внимание литературоведов, так как является одной из важнейших категорий художественного текста, позволяющих автору как можно более полно реализовать свою творческую интенцию. В статье кратко описывается история развития понятия хронотоп, анализируется диалог Паскаля Киньяра с романом Марселя Пруста «В поисках утраченного времени», рассматривается функционирование категорий пространства и времени в творчестве обоих писателей, также описывается различие между прошедшим (le passé) и былыми временами (le Jadis) в художественном мире Паскаля Киньяра.

МЕСТО ПСИХОТЕРАПИЈЕ У ПОМЕРАЊУ ПСИХОЛОГИЈЕ КА КОГНИТИВИЗМУ

САЖЕТАК. Настојање психологије да нас учини свеснијим наше сопствене приро-де доминантно, ако не и искључиво, се реализује кроз психотерапију. Психотерапија као praxis психологије, која само следи психолошку тео-рију и без ње тешко да се може тако звати, умногоме је зависна од вла-дајућих друштвених кретања и доминантног облика патологије који се у њима јављају. То што теоријски видови многих облика патологије ни-су до краја схваћени не дају право за одустајање од трагања за несве-сним силама које одређују субјект. Доминирајуће тенденције у дана-шњој психологији не само да не иду на руку психотерапији, већ су ди-ректно усмерене против ње. Барем против оне психотерапије која пола-зи од расцепљеног субјекта, унутрашњег простора на којем су телесне и перцептивне сензације, морална правила, расположења депресије и све остало што зовемо " менталним ". Велика опасност која се наднела над делатност психотерапије долази од стране и фармакологије и ко-гнитивизама (лат. cognitio – " сазнање ") и интелектуалне душе. Изјед-начавање духа и мозга чини психотерапију непотребном у односу на фармакологију чија моћ утицаја на свако одступање и сваку патњу пос-таје одлучујућа. То што се у самој психологији скраћује дуги и неизвес-тан пут спознаје менталног на начин који не одговара природи " пси-хичког " чини се да је замењен оним настојањима која су заокупљена само питањем науке. То што не постоји свеобухватна теорија осећања

ПОЄДНАННЯ ПСИХОАНАЛІЗУ І ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОСКАРА ПФІСТЕРА

Deleted Journal, 2023

Вступ. У першій половині ХХ ст. сформувалася думка, що психоаналіз і релігія є апріорі чужими один одному. Становленню цього стереотипу, зокрема, посприяла позиція фундатора психоаналізу-З. Фройда, який розглядав проблематику віри та релігії у світлі проявів індивідуального несвідомого та психології мас. У своїх роботах, зосереджених на проблемах аналізу суспільства, культури і релігії, як-от «Тотем і табу» (1913), «Майбутнє однієї ілюзії» (1927) та ін., З. Фройд припускав, що релігія починається там, де закінчується сила розуму та самосвідомість. Так, на його думку, якщо людина неспроможна за допомогою розуму впоратися з труднощами й ворожими силами, тоді вона вдається до ілюзорних «контрафектів», емоційне забарвлення яких допомагає придушити та взяти під контроль неприємні почуття. Аналізуючи психологічне коріння релігії, З. Фройд дійшов висновку, що її походження пов'язане з дитячим досвідом, коли дитина, зіштовхуючись із труднощами, зверталася по допомогу до свого батька, у силу і могутність якого непохитно вірила. Щоб не гнівити батька, дитина також підкорялася його волі та наказам. Це давало змогу дитині й надалі перебувати під опікою та захистом батька у складних життєвих ситуаціях. Таким чином, релігія, у розумінні З. Фройда, була яскравим прикладом дитячого неврозу нав'язливих станів, коли доросла людина, зіштовхуючись із труднощами, переймає поведінкові моделі раннього дитинства. Небезпека релігії, на думку З. Фройда, також полягала в тому, що вона вчить людей вірити в ілюзії і перешкоджає критичному мисленню, що приводить до збіднення інтелекту (Фройд, 2020). Попри атеїстичні погляди З. Фройда, детальне вивчення історії психоаналізу як методу дослідження й лікування душевного життя особистості дає змогу знайти точки дотику між вченням про несвідоме та пастирською психологією. Проблема єдності методів психоаналізу з педагогікою і пастирською психологією неодноразово була предметом дослідження європейських учених. Зокрема, ідеї поєднання глибинної психології і релігії пронизували творчу діяльність К. Г. Юнґа, Е. Фромма, Ж. Лакана та ін. При цьому найбільший внесок у розробку цієї теми зробив один із найкращих друзів З. Фройда-протестантський священик О. Пфістер. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Просвітницька робота О. Пфістера неодноразово викликала інтерес дослідників психоаналізу. У працях італійських дослідників Р. Калдін (Caldin, 2016) та А. Чінотті (Cinotti, 2020), а також у статті М. В. Паім да Сілви (Paim da Silva, 2021) було акцентовано увагу на педагогічній діяльності О. Пфістера, зокрема на створенні методу педагогічного аналізу. Свої релігійно-просвітницькі ідеї О. Пфістер найбільш повно розкрив у праці «Християнство і страх»

ВОЗМОЖНОСТИ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ КУКЛОТЕРАПИИ В ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ РАБОТЕ С ОСУЖДЕННЫМИ

Опыт применения отечественными и зарубежными психологами арттерапии в работе с подростками, находящимися в конфликте с законом, доказывает эффективность ее методов. Из всех имеющихся арттерапевтических средств наиболее эффективным средством передачи представлений о себе, своих чувствах и установках является изготовленная подростком кукла. Иногда кукла символизирует сущность героя либо то начало в нем, которое должно быть раскрыто. При выборе материала для изготовления куклы учитываются два критерия: возможность вносить изменения в куклу без утраты общего эстетического впечатления и возможность большей степени импровизации при ее изготовлении. В связи с этим описываются преимущества глины, в том числе полимерной, перед другими материалами. Одним из результатом проводимых с подростками занятий стала представленная в статье схема анализа вылепленной из глины куклы на основе Арт-терапевтической шкалы формальных элементов. Далее описаны некоторые особенности кукол подростков, преступивших закон.

ПЕРЕСТУПАЯ ЧЕРЕЗ ПОРОГ КИБОРГИЗАЦИИ

Journal of Big History, 2020

Тема киборгов уже давно волнует умы людей. Однако то, что было только предметом фантастических романов и фильмов, уже становится реальностью. Мы живем в удивительное время, когда воочию наблюдаем, как разворачивается киборгизация. Под киборгизацией мы имеем в виду постепенную замену частей человеческого тела различными технологичными имплантантами. В настоящей статье мы рассмотрим развитие процесса киборгизации, его предпосылки, а также его место и роль в Большой Истории. Авторов волнует вопрос о том, придет ли когда-нибудь время, когда человек будет в основном или полностью состоять не из биологического, а из искусственного материла? В статье также затрагиваются и другие проблемы и риски, связанные с будущим научно-техническим прогрессом.

СОВРЕМЕННЫЕ МЕТОДЫ ЭНДОВАСКУЛЯРНОГО ЛЕЧЕНИЯ ПАЦИЕНТОВ С СИНДРОМОМ ЛЕРИША

ICSP «NEW SCIENCE» eBooks, 2022

Leriche syndrome is increasingly common in patients aged 40-60 years. The main adverse outcome of this disease is the development of critical limb ischemia, the incidence of which is 5-10%. According to the TASC II guidelines, aortobifemoral (AbF) bypass grafting is the "gold standard" for the treatment of this pathology. However, in high-risk surgical patients, despite good primary patency rates after AbF, this tactic is associated with increased perioperative morbidity and mortality in comparison with endovascular treatment. At the same time, the long-term primary patency rates in patients after kissing stenting are worse than those after open reconstruction due to radial mismatch. The covered endovascular reconstruction of the aortic bifurcation (CERAB) technique allowed to overcome this disadvantage and thus improve long-term results of endovascular treatment.