«СУМУЄМО ТЯЖКОЮ ВТРАТОЮ НАУКИ...»: ВШАНУВАННЯ СМЕРТІ В АРХЕОЛОГІЧНОМУ СПІВТОВАРИСТВІ УСРР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1920-х-ПОЧАТКУ 1930-х рр. (original) (raw)

У статті розглянуто дії та заходи, спрямовані на вшанування колег-археологів і науковців-му-зейників, які пішли у засвіти у другій половині 1920-х-на початку 1930-х рр. На прикладі Да-нила Щербаківського, котрий учинив самогубство через неможливість продовжувати наукові студії в музеї, померлих Миколи Біляшівського, Василя Ляскоронського, Сергія Дложевського, Бориса Фармаковського, Сергія Гамченка та інших проілюстровано типові пропам'ятні прак-тики тогочасного інтелектуального співтовариства: публічні поховання і панахиди, покладан-ня квітів на могилу, виголошення прощальних промов, ушанування вставанням і хвилиною мовчання під час буденних зібрань наукових осередків, некрологи й меморіальні статті на шпальтах періодики, надсилання телеграм, поштівок, офіційних і приватних листів із вислов-ленням щирого співчуття і жалю через втрату, створення і діяльність спеціальних комісій і ко-мітетів, встановлення анотованих дощок і надання структурним підрозділам наукових установ імені покійного інтелектуала, влаштування виставок, клопотання про надання пенсій родинам покійних, присвяти у фахових виданнях та посмертні публікації наукових студій. Залучено до наукового обігу маловідомі документи, що засвідчували вияв посмертної шани, некрологи, офіційні та приватні звернення, світлини. Наголошено, що практики вшанування почасти виконували функцію громадянського протесту проти несправедливості, свавілля, нехтування принципами професійності й людяності, функцію опору репресивній і антигуманній політиці тоталітарного режиму.