ОПИС ПРИРОДИ І ПЕЙЗАЖ: КРИТЕРІЇ РОЗРІЗНЕННЯ (НА МАТЕРІАЛІ АВСТРАЛІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ) (original) (raw)
Related papers
ЖАНЧЫНЫ РОДУ РАДЗІВІЛАЎ – АРЫСТАКРАТКІ АЎСТРЫЙСКАЙ ІМПЕРЫІ ХІХ – ПАЧАТКУ ХХ стст
The Radziwills’ women as female aristocrats of the Austrian Empire. The article presents the history of social integration of the Radziwills into the upper class of the Austrian Empire of the 19th century and the role of women in that process. The author reviews the Radziwills’ family life, their marriage strategies andmatrimonial aspirations based on numerous memoir sources. Particular attention is given to the relations of the Radziwills with the Bohemian family of Clari-Aldringen, whose female members were the wives of the Dukes of Nesvizh and Olyka. The article explains political and religious reasons for those marriages. The Radziwill female family members’ history of the 19th century has been studied much less than the history of male representatives of the clan, although the persons mentioned in the article were closely connected with economic, diplomatic issues and even political events of that time. Historical facts from The Radziwills section of the German-language memoirs by Alfons Clary-Aldringen are presented in informative fragments of the Radziwill’s family history of the 19th and early 20th centuries. The article quotes are given in Belarusian translation for the first time.
УКРАЇНСЬКЕ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВО ПРЯШІВЩИНИ: АНТОЛОГІЯ
2024
Антологія складається з трьох частин: аналітичних статей, бібліографії (1952-2022 рр., 610 позицій) та самого корпусу статей (32 публікації), що їх написали місцеві українські науковці-пряшівці на різноманітні теми перекладу. Спадщина цього південнолемківського регіону важлива для розуміння й збереження цієї потужної наукової традиції, про яку дуже мало знають поза Пряшівщиною і яку цілком ще не осмислюють як цілісне тягле явище. Головна риса видання – її джерелознавчий характер. Вона підсумовує та узагальнює поступ поглядів на переклад на цій території, де зустрічаються різні мови та діалекти.
КЛАСИЧНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА У ЗАПОРІЖЖІ НА РУБЕЖІ ХІХ-ХХ СТ. ТА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ
The article is devoted to the comparison of the state of realization of the right to general secondary education at the turn of the nineteenth and twentieth centuries and the beginning of the twenty-first century taking into consideration the example of the analysis of the functioning of the Alexander Classical Women's Gymnasium and the Alexander Classical Male Gymnasium and modern institutions of general secondary education in Zaporizhzhia. On the basis of the local lore material, the procedure of creation, the source of financial and material resources and the peculiarities of human resources are described, the system of management and organization of the educational process of classical gymnasiums of the district city of Aleksandrovsk Katerinoslav province is described. These positions are analyzed through the prism of the Law of Ukraine "On Education". Significant differences and common features of general secondary education in the retrospect of hundred years have been established. A general conclusion about the sustainability of educational processes in Ukrainian society is made and proved.
ПОЄДНАННЯ ПСИХОАНАЛІЗУ І ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОСКАРА ПФІСТЕРА
Deleted Journal, 2023
Вступ. У першій половині ХХ ст. сформувалася думка, що психоаналіз і релігія є апріорі чужими один одному. Становленню цього стереотипу, зокрема, посприяла позиція фундатора психоаналізу-З. Фройда, який розглядав проблематику віри та релігії у світлі проявів індивідуального несвідомого та психології мас. У своїх роботах, зосереджених на проблемах аналізу суспільства, культури і релігії, як-от «Тотем і табу» (1913), «Майбутнє однієї ілюзії» (1927) та ін., З. Фройд припускав, що релігія починається там, де закінчується сила розуму та самосвідомість. Так, на його думку, якщо людина неспроможна за допомогою розуму впоратися з труднощами й ворожими силами, тоді вона вдається до ілюзорних «контрафектів», емоційне забарвлення яких допомагає придушити та взяти під контроль неприємні почуття. Аналізуючи психологічне коріння релігії, З. Фройд дійшов висновку, що її походження пов'язане з дитячим досвідом, коли дитина, зіштовхуючись із труднощами, зверталася по допомогу до свого батька, у силу і могутність якого непохитно вірила. Щоб не гнівити батька, дитина також підкорялася його волі та наказам. Це давало змогу дитині й надалі перебувати під опікою та захистом батька у складних життєвих ситуаціях. Таким чином, релігія, у розумінні З. Фройда, була яскравим прикладом дитячого неврозу нав'язливих станів, коли доросла людина, зіштовхуючись із труднощами, переймає поведінкові моделі раннього дитинства. Небезпека релігії, на думку З. Фройда, також полягала в тому, що вона вчить людей вірити в ілюзії і перешкоджає критичному мисленню, що приводить до збіднення інтелекту (Фройд, 2020). Попри атеїстичні погляди З. Фройда, детальне вивчення історії психоаналізу як методу дослідження й лікування душевного життя особистості дає змогу знайти точки дотику між вченням про несвідоме та пастирською психологією. Проблема єдності методів психоаналізу з педагогікою і пастирською психологією неодноразово була предметом дослідження європейських учених. Зокрема, ідеї поєднання глибинної психології і релігії пронизували творчу діяльність К. Г. Юнґа, Е. Фромма, Ж. Лакана та ін. При цьому найбільший внесок у розробку цієї теми зробив один із найкращих друзів З. Фройда-протестантський священик О. Пфістер. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Просвітницька робота О. Пфістера неодноразово викликала інтерес дослідників психоаналізу. У працях італійських дослідників Р. Калдін (Caldin, 2016) та А. Чінотті (Cinotti, 2020), а також у статті М. В. Паім да Сілви (Paim da Silva, 2021) було акцентовано увагу на педагогічній діяльності О. Пфістера, зокрема на створенні методу педагогічного аналізу. Свої релігійно-просвітницькі ідеї О. Пфістер найбільш повно розкрив у праці «Християнство і страх»
Humanities science current issues, 2020
У статті зазначено причини зростання кількості та різноманітності релігійних шкіл Австралії у другій половини ХХ століття, проаналізовано соціальний вплив закладів, заснованих релігійними організаціями, на формування громадянської позиції особистості, окреслено ключові дискусійні теми, які виникали у процесі оцінювання результатів діяльності шкіл такого типу, і визначено основні питання, що стосувалися процесу катехизації учнів під час навчання, особливостей стану засвоєння знань у контексті державної програми, а також впливу на соціальну згуртованість суспільства. Зроблено огляд основних сумнівів щодо доцільності існування таких закладів, які полягали в тому, що релігійні школи не сприяють формуванню соціальної когезії, створюючи умови, які зменшують можливість для дітей різного походження взаємодіяти та розвивати толерантність і правильне розуміння різноманітності, а навчання релігії може негативно впливати на процес засвоєння обов'язкової освітньої програми. Доведено позитивний вплив релігійних закладів освіти на виховання громадянської свідомості, зміцнення соціального здоров'я суспільства та збільшення соціального капіталу. Зазначено здатність приватних шкіл встановлювати міцні зв'язки із громадою та батьками, що сприяє досягненню кращих результатів у навчанні та вихованні дітей. Вказано, що батьківський авторитет є важливим і дієвим фактором, що впливає разом із відповідним навчанням на освітню та релігійну активність учнів, а цінності, чесноти та знання, необхідні для стабільного демократичного суспільства, засвоюються завдяки соціалізації та навчанню вдома, у громаді та в школі. Стверджено, що освіта має велике значення для ефективної демократії, а існування шкіл, заснованих релігійними організаціями, є виразною ознакою демократичного суспільства, і такі заклади освіти зі свого боку підтримують стабільне суспільство, сприяючи соціальній гармонії та запобігаючи нетерпимості. Зроблено припущення, що описаний досвід може стати актуальним для українського сьогодення, враховуючи появу шкіл, заснованих релігійними організаціями, в освітньому просторі України.
АРЕШТАНТСЬКІ РОТИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ ТА ІМПЕРСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ДРУГОЇ ЧВЕРТІ XIX СТ
Scientific Bulletin of the Izmail State University of Humanities. Section Historical Sciences. Issue 52, 2020
The article examines the conditions and reasons for the emergence of prison companies of the military and civilian department in the Russian Empire in the second quarter of the 19th century. The utilitarian justification of the need for labor of prisoners in the legislation of prison companies is opposed to the philanthropic vision of labor as a means of moral correction of the individual in the legislation of the previous period. This trend arose under the influence of English social thought, thanks to the reformers of English prisons who visited the Russian Empire. The reasons for the crisis of attempts to combat vagrancy in the Empire by means of exile are revealed. The statement is substantiated that prison companies are more economical than imprisonment. It is concluded that this was due to the new, stringent requirements that the Society for the Trustees of Prisons, founded in 1819 on the English model, put forward to the penitentiary buildings. The author also analyzes the reasons for the establishment of prison companies of the civilian department in southern Ukraine, such as vagrancy and the need to form the urban infrastructure of the region. Vagrancy in southern Ukraine was the result of its spontaneous colonization, one of the means of control over which was to be the prison companies. It is argued that it was the success in the creation of prison companies in Novorossiya in 1830 that contributed to their further spread in the inner provinces of the Russian Empire. On the basis of statistical materials, the value of punishment in the form of being sent to prison companies was determined after the adoption of the Code on penal and correctional punishments in 1845. In the period 1847-1851, a sentence of imprisonment in prison companies was pronounced in 11.82% of cases.
South Archive (Historical Sciences)
Мета та методологія роботи. Дослідження громадської діяльності одеського єврейського товариства потребує комплексного аналізу різних аспектів його діяльності. Ураховуючи багатопланову, різноманітну форму діяльності єврейського товариства Одеси, аналіз розвитку участі євреїв у міському самоуправлінні, освіті господарств є важливим аспектом в дослідженні загальної ситуації в Одесі. Дослідження громадської діяльності одеського товариства в окресленому питанні є важливим аспектом при його детальному висвітленні. Одним із аспектів діяльності означеного товариства наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стали управління, освіта та інші аспекти єврейського життя в Одесі. Аналіз кола періодичних видань за тематикою дослідження дозволить детально висвітлити становище єврейського населення Одеси. В основі дослідження лежать джерелознавчі методи виявлення, аналізу та оцінки джерел. Застосовуються методи історичного дослідження, зокрема історико-порівняльний, за допомогою яких було встановлено коло ...
Народознавчі Зошити, 2014
The article deals with the historiography of Ukrainian folk and lace knitting late XIX - early XXI century. Analysis of the literature is presented thematic units and by chronology. We found that the knit and lace products sporadically recorded mainly in the context of traditional decorative arts and furnishings, as an independent art form — only a few papers. Keywords: historiography, knitting, lace, folk art, Ukrainian folk costumes, local features, typology. розглянуто історіографію українського народного мережива та в’язання кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Аналіз літератури подано тематичними блоками та за хронологією. Виявлено, що в’язані та мереживні вироби спорадично фіксували переважно у контексті традиційного декоративного мистецтва та вбрання, як про самостійний вид мистецтва — лише декілька праць. Ключові слова: історіографія, в’язання, мереживо, народне мистецтво, українське народне вбрання, локальні особливості, типологія.
ПРИСВЯТА ЯК МАРКЕР ПАМ’ЯТІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 20-Х РР. ХХ СТ.)
Aktualʹnì pitannâ gumanìtarnih nauk, 2018
У літературознавстві присвята традиційно тлумачиться як форма вираження вдячності, дружби; формальний жест, зумовлений певними корисливими мотивами, обов'язком, традицією; форма гри з адресатом і читачами. Водночас вона є механізмом збереження й ретрансляції пам'яті. Найширше в літературі 20-х рр. ХХ ст. репрезентовані присвяти-маркери індивідуальної пам'яті. До цієї групи відносимо 1) «присвяти пам'яті» (на відміну від інших дедикаційних моделей, зв'язок із студіями пам'яті зафіксований тут візуально), «адресати» подібних присвят відійшли у вічність, тож письменники прагнуть своїми творами зберегти спогад про них; 2) присвяти братові чи сестрі, які містять спогади про дитинство; 3) ситуативні присвяти друзям чи близьким людям, пов'язані з бажанням зафіксувати пам'ять про приватні, побутові ситуації, свідками чи учасниками яких були автор та адресат дедикації. Протягом 20-х рр. ХХ ст. зберігалася історична пам'ять про революцію і громадянську війну; це зумовило появу низки присвят історичним діячам, колективним адресатам, пов'язаним із цими подіями. У рамках культурної пам'яті розрізняється т. зв. «інтертекстуальна пам'ять». Встановлюючи зв'язки з твором / творами інших авторів, присвята може уточнювати коло прототекстів, стає важливим інтерпретаційним кодом, що дозволяє реципієнтові адекватно сприймати твір, виявляти в ньому приховані смисли. В окрему групу виокремлюємо сім дедикацій, у яких фігурують назви певних місцевостей, у такий спосіб автор фіксує у своєму творі важливі для нього «місця пам'яті». Окрім спогаду й пригадування, важливим механізмом функціонування пам'яті є забування. Як відомо, кожна епоха визначає свою парадигму того, що варто пам'ятати, а що підлягає забуттю. Це твердження чинне і в ситуації із письменницькими присвятами, які автори з різних причин вилучали зі своїх творів. Ключові слова: присвята, пам'ять, індивідуальна пам'ять, колективна пам'ять, культурна пам'ять, місця пам'яті, забування.