Life of Thought: the Act of Thinking in the Times of Totalitarism. Part I (original) (raw)

Це більше схоже на історію курйозу. Ніякої логіки в моєму развитку я не бачу, оскільки середовищу, в якому я зростав у дитинстві, філософіяу будь-якому її виглядібула абсолютно чужою. Це були звичайні радянські працівники (наприклад, мій батькопосадовець). У шістдесяті роки філософія в Росії була не те, щоб сказати, марксизм... Яка вона була в інститутахце окрема розмова, але те, якою вона вважалася, а радше, які взагалі про неї ходили чутки в масах… Люди, які займалися філософією, сприймалися іншими майже на рівні з партійними працівниками, якщо взагалі не з кегебешніками. К. З. 2 : Тобто філософію сприймали в кращому разі як пропаганду? А. А.: Це й була пропаганда, причому тупа і «мордувальна». Тому й не було ніяких зовнішніх стимулів, нічого, що б могло мене мотивувати зайнятися філософією. Та й, узагалі, я про неї фактично нічого не знав, і сам вражений тим, звідкіля й чому ця зацікавленість виникла. Я це кажу не задля того, щоб розповісти про себе, а для того, щоб ви знали й усім розповідали, що зацікавленість філософією зовсім не потребує зовнішніх стимулів. Ми знаємо по філософах взагалі, і по сучасних зокрема, що філософія сидить у кожній людині. Людина як така, за своєю природоюфілософ, мисляча істота, а якщо ми зупинимося на цій подіїдумці, то відразу зрозуміємо, що