Олександр Потєхін (original) (raw)

Олександр Потєхін

Науковий редактор Глебов Віктор Вікторович, директор Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.Мечникова Рецензенти: Парахонський Борис Олександрович, доктор філософських наук, професор, радник дирекції Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України. Камінський Євген Євменович, зав. відділу євроатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, доктор історичних наук, професор. Рекомендовано до друку рішенням Вченої Ради Донецького національного університету 24 грудня 2010 р., протокол № 10. ISBN ?? © Потєхін Олександр, Тодоров Ігор, 2010. бачимо, цього не сталося. Дослівно у Т.Фрідмена теза звучить так: «з моменту, коли країна досягає рівня економічного розвитку, за якого в ній виникає середній клас, достатньо великий, щоб підтримувати існування мережі закусочних Макдональдс, її народ ніколи не захоче воювати, а краще стоятиме у черзі за гамбургерами». Очевидно, теорії «золотої арки» бракує навіть мінімальної універсальності, вона, наприклад, не стосується Сполучених Штатів або Російської Федерації. Автори «Глобальних трансформацій» Д.Хелд, Е. Макгрю, Д.Гольдблат та Дж.Ператон віддають військовій силі головну роль в історії глобалізації людських відносин -від перших імперій і до сучасності. Завдяки використанню сили відбувалося територіальне розширення держав і цивілізацій, жодна оцінка цього процесу не буде переконливою, якщо не брати до уваги надзвичайне організоване насилля та страждання, що супроводжували формування сучасної міжнародної системи. Поєднання «технологізації» війни з геополітичною конкуренцією в ХХ ст. призвело до небаченої доти глобалізації військових конфліктів та протистоянь. Як зазначають згадані вчені, «з початком ядерної епохи постійна загроза того, що військова конфронтація наддержав може призвести до знищення планети, посилила уяву про людство як про глобальну спільноту з єдиною долею». Епоха глобалізації починається в середині ХХ ст., коли виникають її сучасні моделі, що не тільки у кількісному відношенні є вищими за форми більш ранніх епох, але й мають у порівнянні з ними безпрецедентні якісні відмінності -якщо судити про глобалізацію на підставі того, як вона організована та відтворюється. Провідним фактором глобалізації безпеки постало створення, застосування і розповсюдження ядерної зброї та її носіїв, що об'єднало і стиснуло глобальний безпековий простір, відтепер в ньому не можна знайти місце, щоб сховатися у випадку світової термоядерної війни, що покладе край будь-якому відтворенню. Ядерний фактор надав специфіки всім без винятку глобалізаційним процесам, тому й епоха глобалізації, що триває сьогодні, в безпековому вимірі розпочалася з першим використанням ядерної зброї 6-го серпня 1945 р. та еволюціонувала з усвідомленням факту смертності людства, кінець історії якого може покласти глобальна термоядерна війна. Глобалізація є процес, що втілює у собі трансформацію просторової організації світу та його регіонів, соціальних відносин та взаємодій -що вимірюється за допомогою таких показників, як їх тривалість, інтенсивність, швидкість і вплив, -які породжують міжконтинентальні або міжрегіональні потоки та структури активності, взаємодій та проявів влади. Ці потоки стосуються переміщень фізичних об'єктів, людей, символів, знаків і інформації у просторі і часі, а структури -це відрегульовані стійкі взаємодії між незалежними агентами, точками перетину діяльності або центрами влади, що відповідають визначеним зразкам. Вибухоподібні зміни у інтенсивності, швидкості та масштабах впливу наприклад, дослідники з корпорації РЕНД, ці побоювання, щонайменш, передчасні, а цілком вірогідно, й цілком необґрунтовані. Покликані подолати кризу мудрі ідеї та успішні дії в епоху глобалізації повинні ґрунтуватися на точному розумінні основ стратегії, необхідної для відвернення загроз сучасному світу. Національна стратегія безпеки для вирішення цих проблем вимагає створення стратегічної концепції та теорії, набору інтегрованих стратегій для врегулювання кожної з загроз окремо, координованого набору політичних підходів для втілення кожного компоненту стратегії, а також впорядкованого плану дій, що логічно розгортатиметься з плином часу. Така стратегія має бути прив'язана до вихідних положень, бо в швидкоплинному світі глобалізації головне завдання полягає в тому, щоб спрямовувати процес змін, а не намагатись його зупинити. Ця стратегія вимагає визначеного напрямку та окреслених цілей -не обов'язково чіткого плану кінцевого успіху, а, скоріше, гнучкого уявлення про те, як можна впоратись з сучасними небезпеками та втілити план, який би в перспективі сприяв глобальній стабільності та одночасно запобігав значному погіршенню ситуації, зокрема, в окремих регіонах світу. Таке бачення має зосереджуватися на цілях, які є досяжними в практичному плані для того, щоб гарантувати, -пріоритети розставлені правильно, а ресурси розміщені доцільно. На відміну від спокійних часів, які, хоча й досить рідко, спостерігалися в доглобалізаційну епоху, небезпечні часи потребують більш рішучої та енергійної стратегії. Небезпечні часи також вимагають ефективної стратегії, бо в конкретній ситуації, як правило, практично не лишається місця для помилкових суджень та хибних рішень. Коли небезпечні часи водночас є складними, то вони, крім того, потребують ще й глибокої та комплексної стратегії. Така стратегія має зосереджуватись на найбільш важливих небезпеках, розуміти їх справжню природу та динаміку, породжену ними. На жаль, наші часи здебільшого демонструють її відсутність. Напевно, президент Дж.Буш був правий, коли проголосив терористів та сучасних диктаторів ватажками «вісі зла», бо це проголошення надало конкретність його глобальність стратегії. Але в подальшому ця формула трактувалася занадто вузько, а в загальній стратегії США, за деякими оцінками, симптоми були переплутані з глибинними причинами, що спрямувало її в помилкове русло. І, навпаки, якщо цю формулу трактувати занадто широко, то це призведе до розпорошення зусиль на одночасне досягнення багатьох цілей, і, таким чином, втрачається фокус стратегії. Те саме стосується інтелектуальних формул, які можна було б застосувати у сучасному світі: всі вони вразливі до помилкового сприйняття глобалізованого світу і похідних від нього політичних помилок. Тенденція зростання приватних служби безпеки й приватних військових компаній спостерігається як у країнах центру, так і в країнах периферії. Згідно з оцінками, щорічний обсяг послуг, який надається цими компаніями становить до 200 млрд.дол. Такі компанії, як Watchguard International (Великобританія) або Vinnell Corporation (США) одержали контракти на підготовку військових на Близькому Сході ще двадцять п'ять років тому. Перед ліквідацією Executive Outcomes як корпорації в грудні 1998 року, відзначалося, що компанія контролювала одну з найбільш ефективних приватних армій у світі. Її операції в Центральній Африці показали: що компактні дисципліновані сили можуть мати величезний вплив у ситуаціях, коли уряди наражаються на виклики з боку повстанців, які можуть мати сучасну зброю, але їм бракує професійних навичок, дисципліни й організації. У Саудівській Аравії військові покладалися на низку фірм для надання всіляких послугвід використання систем ППО до навчання сухопутних сил, ВМФ і ВПС. Навіть Конго свого часу використовувало закордонну корпорацію (ізраїльську фірму Levadan) для навчання й підтримки своїх збройних сил. Приватні військові фірми впливали на результат декілька конфліктів. Зокрема вони були визначальними діючими силами у війнах в Анголі, Хорватії, Ефіопії-Еретрії й Сьєрра-Леоне. Загальна кількість приватних військових фірм становить кілька сотень. Їхня ринкова капіталізація варіюється від сотень тисяч до 20 млрд. дол. Відбувається досить стрімка концентрація індустрії. Цю тенденцію ілюстрували злиття лондонської Defense System Limited і американської Armor Holdings, а також покупка фірми MPRI компанією L-3. Придбавши двадцять двадцять фірм за три роки, Armor Holdings увійшла до числа 100 найбільших швидко зростаючих фірм за рейтингом журналу Fortune. Діяльність сучасних приватних військових компаній викликає безліч питань і дискусій. По-перше, основний докір приватним службам безпеки полягає в тому, що, керуючись прагненням до отримання прибутку, вони не завжди додержуються встановлених правил ведення бойових дій. Зокрема, Sandline запропонувала зовнішнє незалежне регулювання питань, пов'язаних з дотриманням приватними службами прав цивільних осіб. Зусилля по законодавчому регулюванню мали практичні наслідки. Причиною закриття Executive Outcomes у січні 1999 року було прийняття законів проти найманства в Південній Африці.