Світовий та український музичний театр у контексті сучасного культурного дискурсу (original) (raw)

Постколоніальний дискурс в інсценізаціях сучасної української прози театрами України

Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво

Мета статті-дослідити постколоніальний дискурс у театральному мистецтві, зокрема в інсценізаціях сучасної української прози. Методологія дослідження. Робота присвячена дослідженню постколоніального дискурсу в театральному мистецтві України, що, по суті, є неосвоєним дослідницьким полем. Вивчаючи цю проблематику, автор спирається на фундаментальну працю Едварда Саїда «Орієнталізм», в якій сформульовано головні аспекти постколоніального дискурсу: колоніальний-вплив на залежні культури й антиколоніальнийвідтворення спротиву імперському впливові. Також важливими для автора були політологічні праці Романа Шпорлюка, книги Еви Томпсон та Олександра Еткінда. Наукова новизна статті полягає в тому, що тут вперше постколоніальний дискурс в українській культурі досліджено на матеріалі інсценізацій сучасної української прози. На думку вітчизняних літературознавців, постколоніальний дискурс спочатку найпотужніше проявився в текстах Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, де осмислювалися травматичні наслідки радянських репресій, досвіду другої світової війни, діяльності українських шістдесятників, залежності від культурно-історичних міфів тоталітарного режиму. Відповідно, у пошуках актуальних текстів український театр на початку 2000-х років став активно звертатися до прози. Безпосереднім матеріалом дослідження є численні інсценізації прозових творів культових українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, Василя Кожелянка, Сергія Жадана та інших, які дали публіці можливість познайомитися з раніше табуйованою політичною та етичною проблематикою. Окрему увагу автор приділяє виставі «Гагарін і Барселона» Київського Молодого театру, яка є інсценізацією одразу шести оповідань сучасних українських письменників. У висновках дослідник стверджує, що завдяки виставі «Гагарін і Барселона» постколоніальний дискурс знайшов в українській культурі свій унікальний перформативний прояв.

Інструментальний театр у творчості сучасних українських композиторів

2018

Анотація. Розглянуті найяскравіші зразки інструментального театру в українській музиці 1990-2000-х років у творчості таких композиторів, як Людмила Юріна, Сергій Зажитько та Сергій Ярунський. На основі класифікації творів за кількістю учасників представлені інструментальний моноспектакль, камерний інструментальний спектакль, інструментальний ритуал та масовий спектакль. Доведено, що незалежно від жанрового різновиду в зразках українського інструментального театру спостерігається розширення повноважень композитора й виконавця, наділення першого функціями режисера, другого-співака, актора чи виконавця розмовного жанру. Зміна парадигм написання, виконання і сприйняття музики, домінування в багатьох творах видовищного чинника над власне музичним, дедалі більша візуалізація й театралізація музичного процесу стали свідченням трансформації сучасного музичного мислення. Ключові слова: інструментальний театр, сучасна українська музика, українські композитори, візуалізація, театралізація.

Соціально-філософський аналіз візуалізації культурної ідентичності в «театрі» повсякдення

Науково-теоретичний альманах «Грані», 2019

Socio-philosophical analysis of the visualization of cultural identity in the “theater” of everyday life The purpose of the study is to identify the specific features and socio-philosophical foundations of the visualization of cultural identity in the “theater” of everyday life. The research methodology is based on: 1) the theory of the image, which evolves from the perception of the image as a simple sign to the understanding that in some cases it can become a symbol (with broad interpretational possibilities); 2) method of sociocultural analysis in the framework of concept of theatricality of sociocommunicative manifestations of culture. The effectiveness of the concept of theatricality of sociocommunicative manifestations of culture is due to the fact that it allows you to “collect” at one point performative, medial, iconic, semiotic and other concepts of philosophical understanding of social processes and phenomena. This approach showed the need for a new look at the dramatization of life, where not only “the whole world is the theater, and the people in it are actors”, but also every person is a “theater”. A look at the modern world as a combination of individual, personal “theaters” (the scientific novelty of the research) made it possible to identify the special functions of costume and jewelry in the scenography of these “theaters”. These functions are manifested in situations that require a person to create a certain image. Then the costume and jewelry become: 1) an active component of the sociocommunicative space, as mediums of information of a certain nature; 2) a form of self-presentation; 3) a way to visualize cultural identity. It is shown that the causes of the emergence of cultural phenomena of fashion and theatricalization of life are the same: in both cases, the desire of people to “try on” different roles is realized. This correlates with the possibility of simultaneously determining several identities for one person, which means not a loss of identity or the replacement of one’s own identity (imposed), but the search for additional personal identities. Costume and jewelry provide ample opportunities for such personal creative experiments with identity/roles in the “theater” of everyday life. Characteristic features of the modern “theater” of everyday life, as well as the cultural situation in general, are dynamism, frequent changes of form and states. Therefore, the change of images (which is easily accomplished by changing jewelry and accessories) contributes to this sociocultural game. Keywords: theatricalization of life; image; role; fashion; sociocultural communications; cultural diversity Мета дослідження – виявлення специфічних рис та соціально-філософського підґрунтя візуалізації культурної ідентичності в «театрі» повсякдення. Методологія дослідження ґрунтується на методах соціокультурного аналізу в рамках концепції театральності соціокомунікативних проявів культури. Цей підхід показав необхідність нового погляду на театралізацію життя, де не лише «весь світ – театр, і люди в ньому – актори», а й кожна людина – «театр». Погляд на сучасний світ як на сукупність індивідуальних, особистісних театрів (що складає наукову новизну роботи) дозволив вивити особливі функції костюму і костюмних прикрас у сценографії цих «театрів». Ці функції проявляються в ситуаціях, які вимагають від людини створення певного іміджу. Тоді костюм і костюмні прикраси стають: 1) активною складовою соціокомунікативного простору як носії інформації певного характеру; 2) формою самопрезентації; 3) способом візуалізації культурної ідентичності. Показано, що причини виникнення культурних феноменів моди і театралізації життя схожі: в обох випадках здійснюються бажання людей «примірювати» на себе різні ролі. Це співвідноситься із можливістю визначення одночасно декількох ідентичностей для однієї людини, що означає не втрату ідентичності чи заміну власної ідентичності чужою (нав’язаною, «сурогатною»), а пошук додаткових власних ідентичностей. Костюмні прикраси надають широких можливостей для таких особистих творчих експериментів з ідентичностями / іміджами у «театрі» повсякдення. Оскільки характерними рисами сучасного «театру» повсякдення, як і культурної ситуації в цілому, є динамічність, постійна зміна форм і станів, то і зміна іміджів (яка легко відбувається завдяки зміні прикрас та аксесуарів) сприяє цій соціокультурній грі. Ключові слова: театралізація життя; імідж; роль; мода; соціокультурні комунікації; культурне різноманіття

Вірко Балей: музичний міст між світом і Україною

Časopis Nacìonalʹnoï muzičnoï akademìï Ukraïni ìmenì P.Ì. Čajkovsʹkogo, 2019

Щетинський Олександр Степанович-композитор, старший викладач кафедри композиції та інструментування, здобувач кафедри теорії музики Харківського національного університету мистецтв.

Український мистецтвознавчий дискурс

2020

У колективній монографії розглядається сучасне осмислення процесу розвитку українського мистецтва, подаються матеріали наукових студій дослідників української художньої культури, результати експертних мистецтвознавчих досліджень творів мистецтва. Призначено для широкого кола поціновувачів українського мистецтва, вчених, докторантів, аспірантів, студентів спеціальності 023 «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація», а також може бути корисним для фахівців з музеєзнавства, історії та культурології

Театральність сучасних музейних комунікацій: соціально-філософський аспект

International Journal of Innovative Technologies in Social Science, 2019

The purpose of the study is to identify and comprehend the sociophilosophical foundations of the theatricality of modern museum communications. The methodological research strategy is based on the concept of theatricality of sociocommunicative manifestations of culture (using the methodological apparatus of sociocultural analysis). This approach made it possible to find out that the museum space is communicative in its goals, objectives and forms of existence. This space is not closed, because museum communication is not only the exchange of information within the museum. The exit of museum communication into social reality is facilitated by the theftricalization of museum space and the formation of on appropriate information and semantic field (environment) using works of fiction. KEYWORDS: museum, communication, theatricality, literature, culture, society

УКРАЇНСЬКА ПОПУЛЯРНА МУЗИКА В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

2017

The article presents Ukrainian pop art in the context of European integration of Ukrainian culture, the world's music context and specific Ukrainian and international musical model are represented. Different interpretations of concept "popular music" are proved, attention is focused on the notion of popular music as one of the key phenomenon of youth culture, on the main (jazz, rock music, author's song, traditional pop song, pop music) and syncretic (containing heterogeneous elements) genres of Ukrainian popular music, on the most famous and often performed works (classical, folk, jazz, etc.), and also on various styles and genres of entertaining and pop music. The most significant contribution of composers, singers and vocal groups to the development of the Ukrainian popular youth song is shown, in particular, the cooperation, musical interaction of the most popular composers of the XXI century such as Dmitry Monatic, Vlad Darwin, Ruslan Kvint and the singers; talented musicians and their participation in national and international music competitions are presented. The attention is paid to the formation of the national musical industry, which began in the last decades of XX cen., the examples of international cooperation in pop art such as composing and executing models of interaction of cultures in modern pop art of Ukraine are named. The article presents the prospects of modern original Ukrainian pop art and the problems of creating unusual international musical models that is entering into the world's musical context not only on account of the representation of specific Ukrainian culture, but also of organic interaction with other cultures, including quite distant ones.

Фольклорні та літературні трикстери у «театрі» буття: соціально-філософський аналіз

Гілея: науковий вісник, 2019

Folklore and literary tricksters in the «theater» of being: a socio-philosophical analysis The purpose of the study is to show that theatricality is one of the defining characteristics of folklore and literary tricksters, and to identify the socio-philosophical foundations of this theatricality in the context of sociocultural communications. The research methodology is based on the methods of sociocultural analysis within the framework of the concept of theatricality of sociocommunicative manifestations of culture. The scientific novelty of the work consists in an attempt to show that tricksters, like folklore and literary characters, participate in communications not only within the texts, but also beyond them. This approach made it possible to analyze the functions of the image of the Trickster in the «theater» of being in the discourse of social philosophy. Keywords: trickster, folklore, literature, artistry, theatricality, sociocultural communications, social relations. Мета дослідження – показати, що театральність є однією з визначальних характеристик фольклорних і літературних трикстерів, та виявити соціально-філософські засади цієї театральності в контексті соціокультурних комунікацій. Методологія дослідження ґрунтується на методах соціокультурного аналізу в рамках концепції театральності соціокомунікативних проявів культури. Наукова новизна роботи полягає у спробі показати, що трикстери, як фольклорні та літературні персонажі, беруть участь в комунікаціях не лише в рамках текстів, а й поза ними. Цей підхід дозволив проаналізувати функції образу Трикстера у «театрі» буття в дискурсі соціальної філософії. Ключові слова: трикстер, фольклор, література, артистизм, театральність, соціокультурні комунікації, соціальні відносини

Беларускі тэатр у міжваеннай Латвіі

"Acta Albaruthenica", nr 23, 2023

Interwar Latvia was one of the largest concentrations of the Belarusian population outside Belarus. The majority of Latvian Belarusians were indigenous people who lived in Latgale. Until 1934, the Belarusian minority enjoyed cultural autonomy, which manifested itself in the activities of socio-political, cultural and educational organizations. One of the manifestations of Belarusian activity was theatrical activity. Belarusian activists treated theater as a way to promote Belarusian culture and Belarusian national awareness. The core of the artists were teachers and students of Belarusian schools. Plays by Belarusian authors were played on the stages of theaters, less frequently foreign ones (including Latvian ones). In the irst years of Latvian independence, some Belarusian cultural and educational organizations conducted theater activities. In addition, amateur theater groups were established in secondary schools in Daugavpils and Ludza. An important event in the development of the local Belarusian theater was the establishment in 1927 of the Belarusian Theater Society in Latvia, which had two branches-in Riga and Daugavpils. Despite the lack of professionals and experience, Belarusian theater groups enjoyed the interest of the audience.