Religious Experience of Personality (original) (raw)
Related papers
Approbation of Research Method of Personality’ Media Religiosity
Včenì zapiski Tavrìjsʹkogo nacìonalʹnogo unìversitetu ìmenì V.Ì. Vernadsʹkogo, 2021
Волинський національний університет імені Лесі Українки АПРОБАЦІЯ МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕДІАРЕЛІГІЙНОСТІ ОСОБИСТОСТІ Масова інформатизація суспільства впливає на усі сфери життя. Розширюють свою присутність у медіа та інтернеті і релігійні організації. Медіарелігійність як форма прояву релігійності особистості спричинена розвитком цифрових технологій та масовими релігійними комунікаціями. На основі теоретичного аналізу праць закордонних та українських науковців визначено медіарелігійність як цілісний концепт, що є новим виміром релігійного життя особистості. У структурі медіарелігійності виділяємо три традиційні компоненти: когнітивний (інформаційно-смисловий), афективний (емоційно-мотиваційний) та конативний (поведінковий). Така релігійність особистості має мережеві принципи комунікації, розмиває кордони між сакральним, ритуальним і секулярним, світським. Медіарелігійність не прив'язує до певної території чи храму, дає можливість брати участь у онлайн-службах із будь-якої точки світу. Загалом можна підсумувати, що медіарелігійність є закономірним проявом процесу переходу релігії у інформаційне суспільство. Враховуючи брак надійних інструментів діагностики медіарелігійності особистості, розроблено та апробовано методику на україномовній вибірці. Створений опитувальник, орієнтований на визначення загального рівня медіарелігійності особистості та її шкал: когнітивної (раціонально-ірраціонально); поведінкової (активно-пасивно) та мотиваційної (зовнішньовнутрішньо). Опитувальник успішно пройшов перевірку за низкою психометричних характеристик. Загальну дискримінативність створеного тесту та його шкал підтверджено за допомогою коефіцієнта дельта Фергюсона. Аналіз надійності за методом «тест-ретест» засвідчив відсутність суттєвих відмінностей між результатами основного й повторного тестування; також статистично підтверджено високий рівень внутрішньої узгодженості методики. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у поглибленому вивченні психологічних особливостей медіарелігійної особистості.
Theistic Psychology as a Methodological Principle of the Study of Religious Experience
Logos et Praxis
The article investigates the genesis of psychologism as a methodological basis for the study of religious experience. The authors show that the first experience of consistent applying psychologism for the purpose of radical criticism of religion was carried out by D. Hume, who reduced the religious experience to the emotional and mental nature of man. As a result, in the philosophy of Hume, the sphere of religious experiences was completely desacralized and the concepts making up the core of spiritual and religious-ethical life of man, such as "personality", "spiritual substance", "mystical experience" were declared meaningless. In the research of F. Schleiermacher the principle of psychology was used to identify the grounds of religiosity. According to Schleiermacher, the sacred is rooted in the very nature of man in the form of original, undifferentiated "religious feeling." The type of psychologism developed by Schleiermacher is theistic be...
Model of media-religiousness of personality: theoretical and methodological fundamentals
2021
Сучасні цифрові технології змінили традиційні форми спілкування, навчання та праці. Релігія, яка, на перший погляд, є незмінною системою, теж змушена змінюватися відповідно до умов, щоб залучити молоде покоління, життя якого відбувається значною мірою в медіа та Інтернеті. Так, церква значно розширила свою присутність у медіа (сайти, блоги, телебачення тощо) через побудову системи релігійних комунікацій. Мета роботи-теоретичне дослідження психологічних особливостей медіарелігійності особистості як наслідку масових релігійних комунікацій. Для реалізації мети дослідження потрібно здійснити такі завдання: 1) підготувати огляд наукових публікацій із психології релігійних комунікацій; 2) визначити місце та характеристики масових релігійних комунікацій; 3) розробити модель структури медіарелігійності особистості, враховуючи природу виникнення цього явища. Науковці виділяють різні типи релігійних комунікацій. Популярною є класифікація, що складається з таких компонентів: спілкування людини з Богом (ідея двостороння, проте може трактуватися як авто комунікація); внутрішні церковні комунікації; зовнішні комунікації (міжконфесійні відносини, зв'язки із громадськістю, зв'язки з органами влади). Поняття «масові релігійні комунікації» частково представлене поняттям «зв'язки з громадськістю», частково-соціальними медіа. Отже, масові релігійні комунікації можуть містити не лише інституціолізовані комунікації (через прес-служби та представників), але й релігійні погляди так званих сучасних «лідерів думок» (блогерів). Про появу нового типу релігійності говорить більшість психологів, соціологів і філософів. Ми визначаємо медіарелігійність особистості як форму прояву релігійності особистості, спричинену розвитком цифрових технологій і масовими релігійними комунікаціями. Авторська модель медіарелігійності відображає природу виникнення цього явища і представлена такими компонентами: масові релігійні комунікації (зміст повідомлень і сенс, який вкладає аудиторія), пандемія COVID-19 як контекст та медіарелігійність як наслідок. Структура медіарелігійності особистості представлена трьома компонентами: когнітивний (інформаційно-смисловий), афективний (емоційно-мотиваційний) та конативний (поведінковий). Когнітивний компонент тісно пов'язаний з інформаційними впливами масових релігійних комунікацій. Ключові слова: масові релігійні комунікації, психологія поколінь, медіарелігійність особистості, пандемія. Розвиток інформаційних технологій, масова діджиталізація здійснює вплив на релігійне життя і комунікації. Релігійні громади тепер мають інтернет сайти, сторінки в соціальних мережах, офіційні всеукраїнські друковані видання, через які здійснюється інформування вірян про позицію церкви щодо різних життєвих і політичних подій. Фактично відбувається формування громадської думки щодо важливих державницьких питань, наприклад, порушуються питання мови, контролю за пересуванням громадян шляхом збору біометричних даних тощо. Попри велику кількість досліджень, спрямованих на вивчення релігійних комунікацій, психологічні особливості масових релігійних комунікацій
Religious Melancholy. Etiological Approache
Авторитетът на смисъла. Теория и интерпретации. Сборник в чест на доц. д-р Атанас Бучков. Съставителство и научна редакция: Димитър Кръстев, Ана Маринова, Яна Роуланд. Пловдив: Университетско издателство „Паисий Хилендарски“, 58 – 179. ISBN 978-619-202-426-0, 2019
The religious type of melancholy reflects the crisis of human consciousness as regards the sacral. Its first but singular instances can be found in Homer’s Iliad. Dominant throughout Antiquity was the humoral treatment of melancholy as a disease from which both the body and soul suffered. In his treatise Problema XXX Aristotle uses a new semantic emphasis, associating melancholy with genius. The Renaissance vindication of the antique philosophy of Plato and Aristotle was a prerequisite for a debate with the Christian axiology of dolourism and martyrism, which, as early as the XIV century, involved the problem of creative inspiration. In the course of historical evolution, melancholy turned from a diagnosis into an ethos. This process is illustrated in the article through the works of Petrarch, R. Burton и J. A. Komenský.
Article, 2019
В статье исследуется генезис психологизма в качестве методологической основы изучения религиозного опыта. Показано, что первый опыт последовательного применения психологизма с целью радикальной критики религии был осуществлен Д. Юмом, редуцировавшим религиозный опыт к эмоциональнопсихической природе человека. В результате в философии Юма сфера религиозных переживаний оказалась полностью десакрализованной, а понятия «личность», «духовная субстанция», «мистический опыт», составляющие ядро духовной и религиозно-этической жизни человека, были объявлены бессодержательными. В исследованиях Ф. Шлейермахера принцип психологизма использовался для выявления оснований религиозности. Согласно его учениям сакральное укоренено в самой природе человека в виде изначального, недифференцированного «религиозного чувства». Разработанный философом вид психологизма является теистическим, поскольку он исходит из признания онтологического характера божественного начала, которое изначально присутствует в религиозном опыте, а не привносится в него верой, конкретным вероучением или метафизикой. По Шлейермахеру за чувство причастности к Богу отвечают не высшие психические функции и рациональное сознание, а предваряющее мысль переживание вместе с обеспечивающими его психосоматическими структурами. Таким образом, теистический психологизм обнаруживает за привычными проявлениями религии – верой, образом мыслей и правилами поведения – первичные элементы религиозности, составляющие предкогнитивное содержание переживаемого человеком чувства сакрального. В дальнейшем психологизм подвергся критике со стороны представителей феноменологии, утверждавших, что психические феномены могут быть зафиксированы в качестве непосредственных очевидностей за пределами самосознания. Это привело к оформлению в рамках феноменологии религии новой разновидности психологизма – трансцендентального психологизма, представители которого рассматривают религиозное чувство как единство трансцендентального (категориальной схемы «священного») и психологического (религиозного переживания как психического феномена). Значение теистического психологизма в качестве методологии анализа религиозного опыта заключается в том, что он, во-первых, послужил основой формирования феноменологии религии как ведущего направления исследования религиозного опыта и, во-вторых, открыл возможность изучения универсальной психосоматической основы религиозного чувства. Эта основа может быть выделена путем сопоставления и сравнительного анализа описаний, полученных в результате сознательного самонаблюдения за личным духовным опытом представителей различных религий и духовных практик. Ключевые слова: религия, религиозный опыт, религиозное переживание, принцип психологизма, теистический психологизм, психология религии, феноменология религии.
Богословский вестник, 2022
The article provides an overview of studies aimed at identifying the correlation of religious experience and brain abnormalities, analyzes the hypothesis of temporal lobe epilepsy, which has dominated experimental studies since the 1970s and has been consistently developed by J. Saver, D. Rabin, S. Schachter, M. Persinger. An alternative hypothesis of frontal lobes formulated by P. McNamara, whose popularity began in the 1990s and continues to this day, is considered. Its development is demonstrated by the example of the works of A. Newberg. On the basis of two models, the theories of identi cation of religious experience and schizophrenic disorders, the connection of religious experience and epilepsy are analyzed separately. Within the framework of the methodology of neurotheological research proposed by A. Newberg, the prospects for the application of religious practices in the treatment of Alzheimer’s disease are evaluated. Newberg’s attitude to the practices of studying the effects of psychoactive substances is analyzed, his ideas are correlated with the historical context. The problems of studying near-death experience are considered separately. In conclusion, it is argued that at this stage the conceptual understanding of the problem is still far from satisfactory, the temporal lobe hypothesis is largely ideologized and does not have a suf cient level of veri cation, while studies of the frontal lobes in neurotheology create more questions than give answers.
Psychological Studies of Religious Motivation
State, Religion and Church in Russia and Worldwide, 2016
The article analyses theoretical approaches to religious motivation. It starts by identifying four core theoretical perspectives: selfdetermination theory, expectancy theory, sacralization theory, and religion-as-a-quest theory. In the self-determination approach, studies show the relationship between the level of religiosity, psychological well-being, and various psychological characteristics. The expectancy theory considers motivation as an assessment of achieving desired outcomes, depending on somebody's opportunities and various situations. According to the concept of sacralization, particularly any target can be devoted to something spiritual, and thus religious motivation is not something special. Religion-as-aquest theory considers religion as an attempt to answer important existential questions, reflecting the search for meaning. Overall, the psychology of motivation helps to understand many personal and socio-cultural processes connected with religion.
Discourse Manifestation of Personality
Russian Journal of Linguistics
The paper deals with approaches to discourse studies. The approaches may be regarded as discourse dimensions associated with models presented and substantiated by M.M. Bakhtin, J. Habermas, Yu.M. Lotman and M.A.K. Halliday. They comprise contents, participants, tonality, channel and communicative actions. The approaches described complement each other and make it possible to synthesize the results achieved in Text Linguistics, Pragmatics, Social Linguistics, and Discourse Studies. They are joined by and oriented towards the concept of Language Personality, i.e. persons who manifest themselves in various kinds of communicative situations. However, each discourse dimension corresponds to a certain type of discourse. A Topic Approach to discourse focuses upon its contents (its referential substance) and specifies the correlation between explicit and implicit meaning expression. A Subject Approach to discourse makes it possible to single out and describe two basic types of communication as presented in Personality bound and Status bound discourse, the former diverges into two subtypes-Habitual and Existential communication, whereas the latter is manifested in various kinds of Institutional discourse. A Tonality Approach to discourse highlights different types of stylistic and emotional modes of communication and correspondingly characterizes personality types who are engaged in such situations. A Regime Approach is concentrated on communication channel and technical peculiarities of behavior determined by those restrictions. An Action Approach to discourse gives us a broader understanding of a performative act, i.e. an action incorporated in culture and a situational behavioral interaction.