Театр политического дискурса: за кулисами и на сцене (original) (raw)

Аплодисменти в політичному «театрі» - соціокомунікативний аспект технології

Наукове пізнання: методологія та технологія. Вип. 1 (42), 2019

APPLAUSE IN THE POLITICAL "THEATER": THE SOCIOCOMMUNICATIVE ASPECT OF TECHNOLOGY АПЛОДИСМЕНТЫ В ПОЛИТИЧЕСКОМ «ТЕАТРЕ»: СОЦИОКОММУНИКАТИВНЫЙ АСПЕКТ ТЕХНОЛОГИИ Соціально-філософський аналіз театралізації політичної сфери показує, що творчий та практичний арсенал театрального мистецтва застосовується в ній для підвищення ефективності комунікації в системі «влада – суспільство». Проте в тих випадках, коли треба цю ефективність лише зімітувати, театральні практики також стають в нагоді, зокрема – аплодисменти під час публічних виступів політиків. Затребуваність цього прийому обумовлюється його здатністю впливати (хоч і не суттєво, короткочасно) на сприйняття соціальної реальності. Ключові слова: публічна політика, театральність, аплодисменти, перформанс, соціальна реальність, соціальні комунікації Аннотация: Социально-философский анализ театрализации политической сферы показывает, что творческий и практический арсенал театрального искусства используется в ней для повышения эффективности коммуникации в системе «власть – общество». Однако и в тех случаях, когда эту эффективность нужно только сымитировать, театральные практики тоже пригодны, в частности – аплодисменты во время публичных выступлений политиков. Востребованность этого приёма обусловлена его способностью влиять (хотя и не существенно, кратковременно) на восприятие социальной реальности. Ключевые слова: публичная политика, театральность, аплодисменты, перформанс, социальная реальность, социальные коммуникации The socio-philosophical analysis of the theatricalization of the political sphere shows that the creative and practical arsenal of theatrical art is used in it to increase the effectiveness of communication in the system “power – society”. However, in those cases where this efficiency needs only to be simulated, theatrical practices are also suitable, in particular, applause during public speeches by politicians. The demand for this technology is due to its ability to influence (although not significantly, briefly) on the perception of social reality. Key words: public policy, theatricality, applause, performance, social reality, social communications

Исследование костюмных украшений и аксессуаров как средств коммуникации в политическом «театре»

Scientific Journal «ScienceRise», 2018

Показано, что одним из способов повышения эффективности коммуникации в политической сфере является её театрализация. В этом процессе особую роль играют костюмные украшения и аксессуары, которые используются не только как дополнение к имиджам политиков, но и для передачи конкретных информационных сообщений, и для активизации общественной дискуссии на злободневные темы Ключевые слова: социокультурная коммуникация, политика, театр, украшения, аксессуары, информация, интерпретация, общественная дискуссия Study of jewelry and accessories as a means of communication in a political “theater”. It is shown that one of the ways to increase the effectiveness of communication in the political sphere is its theatricalization. In this process a special role is played by jewelry and costume accessories. They are used not only as an addition to the image of politicians, but also for the transference of specific information messages, and for activating public discussion on topical issues Keywords: sociocultural communication, politics, theater, jewelry, accessories, information, interpretation, public discussion

Соціально-філософські засади театралізації політичної сфери

Науково-теоретичний альманах «Грані», 2019

Public policy is always focused on finding the most effective ways to communicate with the broad masses (society, population, electorate). Historical experience shows that one of such methods is the introduction of theatrical elements into the communication process. The purpose of this study is to identify and comprehend the social and philosophical foundations of the theatricalization of the political sphere. The concept of theatricality of sociocommunicative manifestations of culture was chosen as a methodological research strategy (based on methods of sociocultural analysis). This approach made is possible to find out that the combination of the elements of the game, performance, ritual, carnival, masquerade in political “spectacles” helps to: attract the attention of opponents; demonstrations of solidarity with the protest movement; the formation of the image of the politician in accordance with the role that he plays in the political “theater”; creating additional channels of communication policy with the “public”. One of these channels is costume jewelry and accessories, which are not only an addition to the image of a politician, but also an important dramatic element. By allowing the replacement of a direct message with a sign-symbolic form, jewelry helps to impart a gaming, theatrical format to the communication process. On the one hand, it helps to expand the audience, but, on the other hand, it introduces an element of interpretation into the process of information transfer. This circumstance is used by the mass media, strengthening its role in the political “theater”. It has also been established that to a certain extent theatricality has always been inherent in politics. But the theatrical component does not always prevail in it: the desire for theatricality increases with the division of the political sphere into public and “hidden”. Strengthening theatrical manifestations in the modern political sphere indicates that this is the trend that is developing in social relations. This, in turn, determines the emergence of new technologies and communication formats in the system “power – society”. Keywords: politics; theatricality; a game; performance; ritual; carnival; masquerade; image; social communications Мета дослідження – виявлення і осмислення соціально-філософських засад театралізації політич¬ної сфери. Виходячи з гіпотези про те, що театралізація сприяє підвищенню ефективності комунікацій в сфері політики, в якості методологічної стратегії дослідження обрано концепцію театральності со¬ціокомунікативних проявів культури (на базі методів соціокультурного аналізу). Цей підхід дозволив з’ясувати, що поєднання в політичних «виставах» елементів гри, перформансу, ритуалу, карнавалу, ма¬скараду сприяє: приверненню уваги опонентів; демонстрації солідарності із протестним рухом; формуванню іміджу відповідно до ролі / амплуа, яку політик виконує у політичному «театрі»; створенню додаткових каналів комунікації політика із «публікою» (народом, електоратом). В якості одного з таких каналів розглядаються костюмні прикраси і аксесуари, які є не лише доповненням до іміджу політика, а й важливим елементом драматургії. Дозволяючи заміняти пряме повідомлення на знаково-символьну форму, прикраси сприяють наданню процесу комунікації ігрового, театрального формату. Це, з одного боку, пожвавлює процес спілкування політика із «публікою», сприяє розширенню аудиторії, але, з іншого боку – привносить в процес передачі інформації елемент інтерпретації. Цією обставиною активно кори¬стуються мас-медіа, посилюючи свою роль у політичному «театрі». З’ясовано також, що певною мірою театральність завжди була притаманна політиці. Проте театральне не завжди в ній превалює: прагнення до театралізації зростає по мірі розділення політичної сфери на публічну і «приховану». Посилення театральних проявів у сучасній політичній сфері вказує на те, що саме така тенденція набуває розвитку в соціальних відносинах. Це в свою чергу обумовлює появу нових технологій і форматів комунікації в системі «влада – суспільство». Ключові слова: політика; театральність; гра; перформанс; ритуал; карнавал; маскарад; імідж; соціальні комунікації

Постколоніальний дискурс в інсценізаціях сучасної української прози театрами України

Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво

Мета статті-дослідити постколоніальний дискурс у театральному мистецтві, зокрема в інсценізаціях сучасної української прози. Методологія дослідження. Робота присвячена дослідженню постколоніального дискурсу в театральному мистецтві України, що, по суті, є неосвоєним дослідницьким полем. Вивчаючи цю проблематику, автор спирається на фундаментальну працю Едварда Саїда «Орієнталізм», в якій сформульовано головні аспекти постколоніального дискурсу: колоніальний-вплив на залежні культури й антиколоніальнийвідтворення спротиву імперському впливові. Також важливими для автора були політологічні праці Романа Шпорлюка, книги Еви Томпсон та Олександра Еткінда. Наукова новизна статті полягає в тому, що тут вперше постколоніальний дискурс в українській культурі досліджено на матеріалі інсценізацій сучасної української прози. На думку вітчизняних літературознавців, постколоніальний дискурс спочатку найпотужніше проявився в текстах Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, де осмислювалися травматичні наслідки радянських репресій, досвіду другої світової війни, діяльності українських шістдесятників, залежності від культурно-історичних міфів тоталітарного режиму. Відповідно, у пошуках актуальних текстів український театр на початку 2000-х років став активно звертатися до прози. Безпосереднім матеріалом дослідження є численні інсценізації прозових творів культових українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, Василя Кожелянка, Сергія Жадана та інших, які дали публіці можливість познайомитися з раніше табуйованою політичною та етичною проблематикою. Окрему увагу автор приділяє виставі «Гагарін і Барселона» Київського Молодого театру, яка є інсценізацією одразу шести оповідань сучасних українських письменників. У висновках дослідник стверджує, що завдяки виставі «Гагарін і Барселона» постколоніальний дискурс знайшов в українській культурі свій унікальний перформативний прояв.

Проза Тимура Пулатова. Этнокультурный дискурс

Проза Тимура Пулатова. Этнокультурный дискурс, 2024

Книга посвящена творчеству прозаика Тимура Пулатова, повествующего о жизни среднеазиатского региона: реалиях узбекского быта, современного и древнего, ментальности, восходящей к фольклорно-мифологическим и кораническим истокам. Герой Пулатова всегда находится в пути, в странствии, в поисках ответов на главные вопросы бытия. Без дома, без семьи, в пустыне, в городской толпе, на море — везде отрешенный от бытовых проблем, он ищет гармонию между собой и миром. Книга рекомендована тем, кому интересен среднеазиатский Восток, его люди, их нравы, быт. Ведь «народы осознают себя, глядясь друг в друга, как в зеркала» (Л. Аннинский). В основе книги — монография 2005 года «Мифопоэтика прозы Тимура Пулатова: национальные образы мира». Новым авторским коллективом прежний материал значительно переработан, исправлен и дополнен, в частности, главами о крымскотатарской теме, к которой Тимур Пулатов обращается в произведениях, изданных в 2018–2021 годах.

Немецкий карнавал – политическая элита без цензуры

Вопросы элитологии, 2021

Судя по многочисленным публикациям в Internet, такие выражения как «политический цирк» и «политический карнавала» не просто прочно вошли в журналистскую лексику, но и стали весьма популярны в обществе, критически оценивающем своих политических деятелей. Тема политической карнавальной культуры в последние годы стала обсуждаться и на страницах научной литературы, вызывая немало критических замечаний в свой адрес. В этом в немалой мере способствует само поведение политиков, все чаще обвиняемых в падении уровня их профессиональной компетентности. В нашем случае речь пойдет о традициях уличного политического карнавала в современных германских городах. В современной немецкой политической традиции имеется немало культурных кодов поведения, которые с предельной точностью характеризуют дух самой немецкой нации. К одной из таких традиций относятся ежегодные карнавальные шествия с откровенно критической направленности в адрес правящих элитных сообществ и их лидеров. Не всегда эта критика носит...

„Чужое слово” в современной русской политической драме

2018

The article is dedicated to the determination of the types and functions of "someone else's word", i.e. intertextual relationships, present in political dramas of contemporary Russian writers. The author focuses on two types of intertexts such as quotes and allusions; determines their importance to the dramatic work as a whole, and distinguishes topic-related groups of texts to which dramatists refer. The conclusions of the study incline to place the phenomenon of political drama between what is "literary" and "social", "eternal" and "up-to-date".The analysis was carried out on the materials of dramas such as: Putin.doc by Victor Teterin, Sentry (Часовой) by Siergiej Reshetnikov, Meat by Olga Pogodina, and Beria by Dmitry Karapuzov.

Коммуникационный аспект терроризма в постмодернистской Системе: театр террора и общество Спектакля

Международный терроризм в политическом дискурсе приобрел в последнее время характер абсолютного Зла, противостоящего Добру и Порядку. Информационно-коммуникативная составляющая терроризма стала определяющей для его развития и функционирования. Оба эти рассуждения заставляют обратиться к попыткам определить ‘эту глобальную и абсолютную Систему, функционирующую в основном в информационно-коммуникативном пространстве и являющую собой бинарной (враждебную) оппозицию своему, казалось бы, абсолютному врагу – терроризму, заключающему в себе абсолютное оружие – смерть. Анализ концепций: общества Спектакля (Ги Дебора), третьего порядка симулякров и символического обмена (Ж. Бодрийяра), а также Империи (М. Хардта и А. Негри) – позволяет определить взаимозависимость и взаимообусловленность существования Системы и терроризма.