Memento mori: проблеми визнання місць давніх поховань об’єктами культурної спадщини в Україні (original) (raw)
Related papers
Сучасні проблеми музеїв-скансенів в Україні
Міжнародна наукова конференція «АРХЕОЛОГІЯ ТА МУЗЕЄЗНАВСТВО В СИСТЕМІ ОСВІТИ І НАУКИ» з нагоди 75-річчя заснування кафедри археології та музеєзнавства (24-25 жовтня 2019, Київ, Україна): Тези доповідей. , 2019
У запропонованому збірнику наукових праць кафедри музеєзнавства і пам’яткознавства Київського національного університету культури і мистецтв висвітлено актуальні питання історії, культурології, археології, музейної та пам’яткоохоронної сфери, а також представлено погляди провідних науковців і практиків щодо вирішення актуальних проблем української культури. Видання адресоване науковцям, аспірантам, студентам вищих навчаль-них закладів, які вивчають історію, археологію, музеєзнавство, пам’яткознавство, музейним працівникам, а також всім, хто цікавиться музейною справою. The proposed collection of scientific works of the department of Museology and Monuments Studies of Kyiv National University of culture and arts highlights topical issues of history, culture, archeology, museum and monument areas, and also the views of leading researchers and practitioners to address topical issues of Ukrainian culture. The publication is intended for researchers, graduate students, students of higher educational establishments, who study history, archeology, museum, monuments, museum workers, and anyone interested in museum business.
Риторика пам’ятників воїнам-афганцям в Україні: проблема комеморації
Політичне життя, 2018
Символічна політика впливає на форму національної пам'яті, через яку народ, як уявне нації, стає політичним смислом держави. Але інституційний рівень політики пам'яті у контексті політичного режиму «перевиробляє» ідею народу і створює новий дискурс пам'яті. Яка може вступати в протиріччя і нести руйнівну силу для нації. Репрезентація війни в Афганістані через пам'ятники, як монументальний текст, є прикладом такої політики. Міста пам'яті є маркерами соціальних груп. Коли їх стає занадто багато, вони перестають бути помітними. Їх не помічають. І разом з ними втрачається й помітність соціальних груп. Тому, що за висловом Я. Ассмана, спогади визначаються займенником «ми». Коли держава монополізує право на пам'ять, відбувається домінування колективної пам'яті над індивідуальною. Формується механізм ідентичності через примус пам'ятати. Змішування зовсім різних подій в одному монументальному тексті розщеплює значення кожної історичної події, а поєднання двох різних символів народжує третій, який створює знак без смислу. Так символ перетворюється на позначуване без позначувального для епохи, яка пам'ятає історичні події. А для епохи, яка буде отримувати недостатні знання про війну в Афганістані, цей знак знов перетвориться на символ, але вже з іншим наповненням змісту. Пам'ятник, як код, який несе певне повідомлення, формує ставлення до історії. Як штучний смисл, що створюється завдяки суспільству, пам'ятник відіграє велику роль у формуванні національної пам'яті. Але пам'ятники впливають і на формування колективного несвідомого, оскільки створюють певні архетипи у суспільстві. Завдяки ним короткострокова пам'ять суспільства перетворюється на довгострокову. Вони впливають на формування почуття національного єднання, гідності, самоповаги. Але, разом з цим, вони можуть формувати і національну травму, яка загрожує перетворитися на революційний настрій. Виступаючи маркером, який впливає на характеристики «своїх» та «чужих», пам'ятник здатен як об'єднувати, так і роз'єднувати суспільство.
Політичні дослідження. 2021. № 1. 192 с. ISSN 2786-4774 (Print), 2786-4782 (Online), 2021
The article is devoted to the study of the formation of culture and policy Memory of the Holocaust victims in modern Ukraine. On the example of the international scholar and educational project „Protecting Memory”, which has been going on in Ukraine for more than ten years, the author analyzes the current state, trends, challenges and prospects of creating places of Memory and culture honoring the memory of World War II victims. war, including Ukrainian Jews and Ukrainian Roma. The article also provides a thorough analysis of the fundamental differences in the policy of remembrance for the victims of the Holocaust during the communist regime in Ukrainian lands and in modern democratic Ukraine. In the period from 1945 to 1991, the Communist authorities of the Ukraine banned a special memory of Jewish people, which were the victims of the Holocaust, all victims of National Socialism (official title of the Nazi part − NSDAP in German) during World War II were marked by the euphemism of the Soviet regime as „peaceful Soviet citizens”. The anti-Semitic policy was particularly harsh between 1948 and 1953, when Ukrainian Jews affected by the Nazi occupation came under the brunt of Soviet postwar repression. Thus, the feature of the tragic fate of Jewish communities during the domination of the Nazi anti-Semitic ideology and practice was completely leveled. The USSR denied the identities of civilian victims of the Nazi occupation, especially Jewish people and Roma. Only in the days of sovereign and independent Ukraine, the identity and memory of the victims of the Holocaust and the Roma Genocide in Ukraine were revived. One of the most powerful examples of restoring the historical memory of these civilian victims of the Nazi regime in Ukraine was the „Protecting Memory” project. Thanks to this project, during 2010−2020 in five regions of Ukraine − Lviv, Rivne, Volyn, Vinnytsia, Zhytomyr regions, 20 Memorials to Ukrainian Jewish people and Roma who were killed by Nazi punitive forces and their helpers during the German occupation of Ukraine in 1941−1944 were established. Key words: Holocaust, Antisemitism, Nazism, Stalin repressions Memory politics, World War II, Ukrainian Jews, Ukrainian Roma.
Питання культурології
Мета статті — розкрити культурологічний та філософський аспекти поняття «музейний предмет», а також проаналізувати його європейську музеологічну класифікацію з подальшим її включенням у вітчизняний музеєзнавчий обіг. Дослідження базується на застосуванні комплексної методології, що передбачає поєднання методів структурно-функціонального і порівняльного аналізу. Через залучення системно- теоретичного підходу визначено закономірності введення методів раціонального пізнання та можливості їх імплікацій в музеологічний контекст. Для одержання найбільш достовірних результатів дослідження застосовано загальнонаукові, музеологічні, філософські та культурологічні методи, що дало змогу уникнути схематизації та редукції, створити міждисциплінарний синтез. Наукова новизна дослідження полягає у розбудові структурованої системи категоризації поняття «музейний предмет» як засобу достовірного відображення історико-культурної реальності. Висновки. Музейні предмети — це предмети, витягнуті з оригінал...
Антропологический форум, 2019
Статья посвящена изменению символического значения старых финских кладбищ, оказавшихся на советской территории в результате Второй мировой войны. После того как Северное Приладожье и Карельский перешеек перешли от Финляндии к СССР, местные финны были вынуждены покинуть не только свои дома, но и свои некрополи, оставшиеся на долгие годы без попечения. В советское время они были заброшены, превращены в парки или стали местами погребения приехавших на новые земли переселенцев. Судьба этих кладбищ, активно обсуждаемая в последние годы, стала предметом многочисленных и порой яростных обвинений местного населения в неправильном обращении с ними и отсутствии заботы. Как показано в работе, обсуждение судьбы покинутых некрополей отсылает к широкому кругу контекстов, связанных с жизнью на территории разделяемой родины, и становится формой кодификации нового морального порядка. Автор обращается к различным режимам использования старых кладбищ жителями того региона, на территории которого они находятся сегодня, и различным формам их эмоционализации. Показано, что «стыд», «вина» и «сожаление» далеко не единственные формы эмоционального насыщения объектов финского прошлого его новыми обладателями, и в то же время именно «стыд», «вина» и «сожаление» становятся главными инструментами символического превращения еще недавно никому не нужного прошлого в ценное и важное «наследие» настоящего.