Проблема взаємозв’язку особистого і суспільного в творчості Б.Д. Грінченка (original) (raw)
Related papers
Дискурс народництва в епістолярії Бориса Грінченка
2014
У статті проаналізовано головні концепти народництва в епістолярії Бориса Грінченка, визначено домінантну складову листів означеної проблеми. Визначено дискурсивні лакуни епістолярної комунікації, зміну поглядів, емоційну складову
Дослідження Б. Грінченка: рецепції перекладів творів світових письменників селянами
2012
Альошина М.Д.,викладач кафедри перекладу Київського університету імені Бориса Грінченка ДОСЛІДЖЕННЯ Б. ГРІНЧЕНКА: РЕЦЕПЦІЇ ПЕРЕКЛАДІВ ТВОРІВ СВІТОВИХ ПИСЬМЕННИКІВ СЕЛЯНАМИ У статті проаналізовано рецепцію українських перекладів творів світової літератури сільськими читачами (на прикладі перекладів «Антигони» Софокла, «Вільгельма Телля» Ф. Шіллера та «Демона» М. Лермонтова). Досліджено особливості їх впливу на сільського читача. Показано, що переклади творів світової літератури, здійснені Борисом Грінченком, містять не тільки інформаційну функцію, а передусім націєтворчу. Ключові слова: переклад, рецепція, твори світової літератури, передмова. Від часу «культурного повороту» («cultural turn»), що відбувся в західному перекладознавстві на початку 1990-х років, низка помітних і впливових досліджень були присвячені тому, яким чином переклад сприяв проектові антиколоніального опору та зміні/формуванню національної ідентичності. Так, відомий американський дослідник і перекладач з романських мов Л. Венуті [6] у своїй класичній праці «Місцеві кошти на непередбачені витрати: переклад і національні ідентичності» («Local Contingencies: Translation and National Identities») досліджує випадки Німеччини кінця ХVIII ст. (де мовою панівних верств була французька), Китаю початку ХХ ст. (який перебував у напівколоніальному статусі, але де відбувалися процеси активної модернізації) й Каталонії першої половини ХХ ст. (де режим генерала Франко забороняв каталонську
Лірична компонента епістолярію Бориса Грінченка (на матеріалі листування Бориса та Марії Грінченків)
2014
У статті розглянуто ліричну компоненту епістолярію Бориса Грінченка, проаналізовано специфіку листів до Марії Грінченко. Зазначено, що епістолярій насичений різноманітністю ідей, тем, мотивів. Особлива увага приділяється листам, які вирізняються своїм внутрішнім сюжетом.В статье рассмотрена лирическая компонента эпистолярия Бориса Гринченко, проанализирована специфика писем к Марии Гринченко. Отмечено, что епистолярий насыщен разнообразием идей, тем, мотивов. Особое внимание уделяется письмам, которые отличаются своим внутренним сюжетом.The article presents lyric component of Borys Grinchenko’s letters, analyzes specific character of letters to Maria Grinchenko. It is noted that the letters are filled with various ideas, themes, motifs. The great attention is paid to letters which are distinguished by their internal plot
Концепція людини і світу в малій прозі Романа Іваничука
2018
The article deals with Roman Ivanychuk’s small prose. He thinks the literature is the science of the human and its main task is to bring up the reader. It is defined that the important place in the novels’ poetics of the writer belongs to the character creating methods. Roman Ivanychuk’s characters are united by the human concept, his point of view on the human nature and abilities. The inner monologue and inner dialogue, the portrait are determined as the artistic methods of character creating. Particularly the portrait is traditionally one of the main methods of character creating. It changes from statistic to movable and even to impressionistic. One of the unusual methods of character creating are the inserted story-situation.Стаття присвячена малій прозі Романа Іваничука, для якого література – це насамперед людинознавство, покликане виховувати читача. Зазначимо, що важливе місце в поетиці новел цього письменника належить засобам характеротворення. Усіх героїв Р. Іваничука об’єд...
Жанравы аспект адлюстравання самаiдэнтыфiкацыi асобы ў “малой” прозе М. Гарэцкага i Л. Андрэева
Białorutenistyka Białostocka, 2015
The article deals with short stories as the form of representation of selfidentification in M. Haretsky's and L. Andreyev's works. The specificity of selfidentification of characters is conditioned by multitude of identity types, formed characters, and genre diversity of the authors' short stories. Main features of M. Haretsky's oeuvre are its documentary orientation, presence of the narrator, whose self-identification is close to the author's one, concentration on national and social identity. Allegorical and expressive narration, moral and philosophical components of identity are characteristic features of L. Andreyev's prose.
Субъективная проза Грэма Свифта: Проблема героя и концепция личности
Статья посвящена исследованию особенностей субъективной прозы Грэма Свифта на примере романа «Водоземье». В ней рассматривается субъектная организация романа, анализируются концепция личности и способ построения характера. Свифт применяет идеологические объяснительные схемы при построении характера и концепции личности; его герои не только обладают психологически убедительными свойствами, но и являются носителями исторических концепций нелинейного течения времени. Для характеристики героев активно использованы переосмысленные библейские мотивы. Герои Свифта являются носителями «культурных кодов», идейных концептов, раскрывающих их экзистенциальную сущность
Studia Sovietica. Випуск ІІІ / Studia Sovietica. Volume ІІІ, 2014
Pavlo Tychyna’s literary repute as a poet of genius took shape in the wake of publication of his Sonyachni Klarnety (Sunny Clarinets) collection (1918). Yet his repute as a people’s poet is a designed project that could have been implemented only in the context of socialist realism with its requirement of “peopleness” and only in the Stalinist era with its cult of the people’s bards. Then it was conveyed to the masses through the system of education as a basis for establishment of literary canon. Of all Soviet classics only Tychyna features in the folklore. A review of school curriculum and analysis of Tychyna-related folklore point to the fictitiousness of the Communist Party’s project of the “people’s poet”, pseudopeopleness of Tychyna’s socialist-realist lyrical poetry and its rejection by the readership. Key words: Pavlo Tychyna, literary repute, people’s poet, parody, pseudopeopleness.
2017
У статті вперше персоналістичне вчення католицького філософа Ч.С. Бартніка, зокрема тлумачення ним категорії буття, розглядається не з позиції богослов’я, а на засадах релігієзнавчої науки. Зазначається, що польський персоналіст у своєму філософсько-релігійному вченні розглядає буття у світлі особи, адже поза нею немає нічого іншого, що могло б дати повне його розуміння. Він стверджує, що особу варто трактувати у зв’язку з категорією сенсу буття, оскільки вона надає сенс усьому буттю, а її існування надає сенс будь-якому існуванню. При цьому, на думку філософа, сенсом, метою і звершенням буття виступає не лише індивід, а спільнота осіб, суспільство. Суспільство польський мислитель розглядає як щось вагоміше, ніж звичайне середовище, в якому особа реалізує себе, тому суспільство в його інтерпретації постає як сенс усього буття і сенс буття індивідуальної особи. Хоч особа і суспільство тісно пов’язані й неподільні, суспільство має першість, з огляду на його збірну природу як буття багатоскладового. Таким чином, у концепції Бартніка йдеться про персональну наповненість буття, зумовлену тим, що дійсність особи є ядром буття і чинником, який утворює його сенс. В статье впервые персоналистическое учение католического философа Ч.С. Бартника, в частности, толкование им категории бытия, рассматривается не с позиции богословия, а с позиции религиоведения. Отмечено, что польский персоналист в своём философско-религиозном учении рассматривает бытие в свете личности, так как вне её нет ничего другого, что могло бы дать полное его понимание. Он утверждает, что личность следует толковать в связи с категорией смысла бытия, ибо она даёт смысл всему бытию, а её существование придаёт смысл всякому существованию. При этом философ считает, что смыслом, целью и завершением бытия выступает не только индивид, но и сообщество личностей. Общество польский мыслитель рассматривает как нечто более значимое, чем обычную среду, в которой личность реализует себя, поэтому общество в его интерпретации выступает как смысл всего бытия и смысл бытия отдельной личности. Хотя личность и общество тесно связаны и неразделимы, общество является первичным ввиду его собирательной природы как бытия многосоставного. Таким образом, в концепции Бартника речь идёт о персональной наполненности бытия, обусловленной тем, что действительность личности является ядром бы- тия и его смыслообразующим фактором. Scientific novelty is that Personalistic Doctrine of the Catholic philosopher, the way he interprets the category of existence in particular, is considered based on religious science and not from the perspective of theology. The conclusion to be drawn is that in his philosophical and religious Personalistic Doctrine, the Polish philosopher-personalist considers existence in the light of a personality, as there is nothing else beyond it, that could reveal insights into existence. He states that a person should be treated in relation to the category of sense of existence, because it gives meaning to the whole of reality, and its existence gives sense to any existence. Thus, the philosopher believes that not only an individual but also community of persons, namely society, are the sense, goal and accomplishment of existence. The Polish thinker regards society as something more important, than a usual environment, where a person realizes its potential. According to him, society is a sense of both the whole existence and an individual person. Although a person and society are closely connected being indivisible, the latter takes priority in view of its collective nature akin to multi-existence. Therefore, the concept of Czeslaw Stanislaw Bartnik is about personalistic fullness of existence, preconditioned by the fact that reality of a person is the core of existence and factor that makes its sense.
Художнє осмислення заробітчанства в сучасній українській прозі
Літературознавчі студії, 2015
У статті аналізуються твори сучасної прози, які торкаються проблеми заробітчанства в українському суспільстві. У результаті дослідниця прихо-дить до висновку, що в більшості випадків задекларована авторами пробле-ма глибоко не осмислюється, натомість увага письменників зосереджуєть-ся на загальнопсихологічних чи особистісних проблемах певного покоління. Ключові слова: соціальна проблематика, тема, заробітчанство, ідеалі-зація, психоаналіз