Translators-explorers: Translations of Kyiv Mohyla philosophical courses in 1960s-1970s (original) (raw)
Related papers
St. Paisius (Velichkovsky) and Kyiv-Mohyla Academy (in Russian)
An attempt to reject the popular scholarly myth that Starec Paisius of Neamţ in 1739 leaved Kyiv-Mohyla Academy due to its “masonic” curriculum. Analysis of his library in Neamţ helps to reassess the relations of St. Paisius with his Alma Mater. Dozens of interesting manuscripts with the works (or commemorations) of St. Demetrius (Tuptalo) of Rostov, St. Arsenios (Maceevych), St. Theodosius of Chernihiv and other alumni of the Academy prove sincere respect of "scuola paisiana" towards the sound theological traditions of Kyiv.
2012
Філософські курси києво-могилянських професорів завжди приваблювали істориків філософії. Але з певних причин повномасштабні історико-філософські дослідження курсів філософії у Києво-Могилянській академії (далі -КМА) почалися лише в другій половині 1960-х р.р. Цей дослідницький прорив насамперед пов'язаний з іменами Валерії Нічик, очільниці проекту, і Павла Копініна, що був його адміністративним поборником. Однак до дослідження залучилося багато інших менш відомих чи зовсім невідомих постатей. Заслуга цих людей не стільки в дослідженні могилянських курсів, скільки в тому, що вони здійснили перші переклади схоластичної філософії українською мовою. Дотепер немає точної інформації про те, хто здійснював переклади, які курси були перекладені, якими особливостями відзначались самі переклади. Ця стаття є спробою відповісти на зазначені питання.
Scholastic Aristotelism in Kyiv-Mohyla Academy (the 17th and 18th centuries)
2016
Аристотелізм був однією з найвпливовіших філософських течій в історії філософії. Найбільш відчутним його вплив був у християнському середньовіччі, але і в модерний період він не переставав існувати. Оскільки аристотелізм сильно впливав на схоластичну філософію, яка понад сто років домінувала у Києво-Могилянській академії (надалі-КМА) 1 , логічно припустити, що могилянська філософія була однією з форм аристотелізму. Проте обґрунтовано твердити про існування аристотелізму в КМА можна тільки якщо курси професорів Академії задовольняють певним критеріям. На мою думку, існує два різновиди таких критеріїв: су б'єктивні та об'єктивні. Суб'єктивні критерії відштовхуються від оцінки власної філософії самими професорами Академії, а об'єктивні-від наявності в їхніх текстах певних філософських ідей (у нашому випадку-аристотелівських). Щодо суб'єктивних критеріїв, то маємо достатньо свідчень, що могилянські професори називали свою філософію аристотелівською, перипатетичною або створеною за задумом Аристотеля (ad mente Aristotelis). Наприклад, Михайло Ко зачин ський називає свій курс «Синтагма всієї Аристотелевої фі
Sententiae, 2018
Питанню про нескінченність (infinitum) традиційно присвячувався один з розділів філософських курсів, читаних у Києво-Могилянській академії (КМА) XVII-XVIIІ ст. Цей розділ стандартно викладався в курсі фізики в контексті інших питань, пов'язаних із третьою й четвертою книгами «Фізики» Аристотеля: рух (motus), неперервність (continuum), місце (ubi) і час (quando). Обсяг розділу про нескінченність невеликий і займає здебільшого 7-10 аркушів in quarto рукописного тексту. Донині могилянське вчення про нескінченність не привертало особливої уваги дослідників 1. У цій статті, на підставі аналізу 12 курсів 2 , прочитаних від 1645 до 1751 © М. Симчич, 2018 1 Вчення про нескінченність в могилянських курсах розглядають Валерія Нічик і Іван Огородник в розділі «Категории "конечное" и "бесконечное" в историии отечественноий философии», що увійшов у колективну монографію «Материалистическая диалектика. Конечное и бесконечное». Проте представлений тут розгляд дуже побіжний [Парнюк 1982: 72-76]. Крім того, цю тему зачіпає Ярослава Стратій в монографії «Проблемы натурфилософии в философской мысли Украины в XVII ст.», де в основному зосереджується на вченні про нескінченність у Інокентія Ґізеля [Стратий 1981: 92-101] До того ж, глава про нескінченність була перекладена українською у виданні філософських курсів Теофана Прокоповича [Прокопович 1980: 199-217] і Ґеорґія Кониського [Кониський 1990: 109-130].
The Doctrine of the Term and Its Types in the Philosophical Courses at Kyiv-Mohyla Academy
Ще з університетського курсу в нас склалося чітке уявлення про поділ логіки на три основні частини: (1) поняття, (2) судження, (3) умовивід. Такий поділ притаманний більшості підручників з логіки, використовуваних у сучасних українських університетах 1. Проте дуже подібний поділ вже наявний у філософських курсах 2 професорів Києво-Могилянської академії (далі-КМА) у XVII-XVIIІ ст. Могилянські професори, відповідно до усталеної традиції того часу, ділили свій курс діалектики на три частини, в кожній з яких розглядалася одна з трьох дій інтелекту (operatio intellectus / mentis) 3. Могилянські автори визначають першу дію інтелекту, як просте схоплення речі (apprehensio simplex rei), коли ми нічого не стверджуємо й не заперечуємо. Натомість у другій відбувається або ствердження, або заперечення. У третій розум з чогось одного виводить щось інше [Піновський 1713-15: 2v]. Таким чином, логічно припустити, що перша дія розуму передує другій, а другатретій. Спочатку розум щось схоплює й утворює поняття, а потім з цих понять утворює судження, які щось говорять про те, яким є світ, і, врешті, з одних істинних суджень виводить інші, також істинні. Але виклад першої частини діалектики в могилянських курсах показує, що це не зовсім так: перша дія розуму існує не як щось самостійне, а як складова другої дії розуму. До такої думки нас спершу підштовхує термінологія, якою користуються могилянські професори. У розділі про першу дію розуму могилянці дуже рідко послуговуються поняттями «notio» чи «conceptus» (здавалось би, близькими за значенням до нашого «поняття»), а широко застосовують поняття «terminus». Цю думку ще більше © М. Симчич, 2016 1 Цей поділ бачимо вже в підручнику Валентина Асмуса, український переклад якого з'явився в 1947 році [Асмус 1947]. Але подібне структурування наявне й у сьогоднішніх підручниках [Конверський 1998; Хоменко 2010]. Звичайно, підручники, які в першу чергу зосереджуються на викладі логіки сучасної, а не традиційної, відхиляються від цієї схеми.
Views on Translation in the Ukrainian Civilizational Space of the 16TH Century
Inozenma Philologia, 2017
XVI ст.-це перехідний етап від рукописної культури до друкованої, який мав вплив на творення та поширення перекладацьких поглядів. На підставі таких джерел, як передмови Франциска Скорини, Михайла Василієвича (у Пересопницькому Євангелію), Григорія Ходкевича, Василя Тяпинського, Валентина Негалевського, Леона Мамонича, а також передмови до Крехівського Апостола та Острозької Біблії, зроблено спробу реконструювати тогочасну терміносистему, яка описує сприйняття перекладу та уявлення про його складники й стратегії. Постулюється, що теорія перекладу в Україні XVI ст. є самодостатньою, оскільки володіє належною кількістю термінів, і орієнтується на дві цілі-вірне відтворення тексту і задоволення потреб читача. У загальноєвропейському соціолінгвістичному контексті, який характеризується тим, що письменники надавали перевагу національним мовам, простежується прагнення підвищити статус української мови. Ключові слова: теорія перекладу, критика перекладу, перекладознавчий аналіз, українська книга XVI сторіччя, релігійний переклад. Вступ. Погляди на переклад у XVI ст.-ще одна біля пляма в історії українського пере-XVI ст.-ще одна біля пляма в історії українського пере-ст.-ще одна біля пляма в історії українського перекладознавства. Навіть враховуючи те, що "Біблія руська", яку друкував Франциск Скорина впродовж 1517-1519 рр., була помітним явищем всього східнослов'янського культурного простору, його погляди на переклад не були предметом окремого розгляду. Навіть його переклади досліджували вкрай мало [пор. 13; 3, с. 26, 29; 5, с. 311, 330, 353]. Відповідно назріла потреба реконструювати тогочасну терміносистему, яка описує сприйняття перекладу та уявлення про його складники й стратегії. Важливо з'ясувати, чи можна вважати, що теорія перекладу в Україні XVI ст. є самодостатньою, якщо володіє належною кількістю термінів, і орієнтується на чітко встановлені цілі. Окремо бажано встановити, чи існували методологічні зв'язки між українськими теоретичними пошуками та загальноєвропейським перекладознавчим (або ширше-філологічним) контекстом, зокрема в перегляді статусу національних мов. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найбільше уваги присвятив Скоринівським перекладам П. В. Владимиров [2], який зосередився на суспільно-історичних умо
Наукові записки НаУКМА. – Т. 192: Філософія та релігієзнавство. – К.: НаУКМА, 2017. – С. 73–78, 2017
The Figure and Heritage of the Honorary Member of Kyiv Theological Academy Ivan Sikorsky: Contemporary Interpretations Since the beginning of the 21st century, a number of Ukrainian academic publications touching upon Igor Sikorsky’s father, Professor of Kyiv St. Volodymyr University and Honorary Member of Kyiv Theological Academy Ivan Sikorsky (1842–1919) has substantially grown. This article attempts to clarify the way in which contemporary Ukrainian researchers perceive and interpret Ivan Sikorsky’s figure and heritage. For a long time Professor Sikorsky was known as a highly respectable and very influential Kyiv psychiatrist, psychologist, educator, philanthropist, state official, and public actor. However, starting from the last years of Ivan Sikorsky’s life, his intellectual and moral authority was seriously damaged. It happened because of anti- Semitic expert conclusion he had made within the Beilis affair. This article argues that a special approach with regard to Ivan Sikorsky can be delineated in the contemporary Ukrainian academic memory. Its main goal is to restore his status as an outstanding representative of the national and world science. Today’s Ukrainian interpreters of Sikorsky’s figure are reluctant to bring attention to his reactionary political views and his old-fashioned scientific approaches. On the contrary, they are intensively searching some elements of his intellectual heritage which can be qualified as progressive for his times and useful in our times. The analysis shows that contemporary Ukrainian researchers are mostly interested in Sikorsky’s impact in such fields as psychology, education, and pedagogy, and his experience as a founder and Head of Kyiv Frebel Pedagogical Institute. It is also important to note that the pedagogical (educational) psychology was the subject of the lecture course Professor Sikorsky had given at Kyiv Theological Academy a few years before his election as its honorary member. З початку ХХІ ст. в Україні істотно зросла кількість академічних публікацій, у яких згадано ім’я почесного члена Київської духовної академії Івана Олексійовича Сікорського (1842–1919). Предметом цієї статті є аналіз змісту й особливостей сприйняття та інтерпретації постаті і спадщини цього психолога, психіатра та політичного діяча сучасними українськими дослідниками. Автор з’ясовує, що в сучасній Україні має місце формування специфічної політики академічної пам’яті, яка передбачає визнання І. О. Сікорського видатним представником української та світової науки, а також віднай- дення у його спадщині таких ідей, які можуть бути корисними і для сучасних досліджень. На підставі здійсненого аналізу обґрунтовано висновок про те, що найбільш плідними для сучасних українських дослідників виявляються психолого-педагогічні напрацювання І. О. Сікорського.
Sententiae, 2019
Стаття представляє результати дослідження, виконаного під час підготовки українського перекладу твору Едмунда Гусерля «Картезіанскі медитації». З одного боку, вона висвітлює історичний контекст написання й упорядкування згаданої праці, з іншого ж, розкриває термінологічні особливості останньої у контексті перекладу Гусерлевих термінів українською. У першій частині я, спираючись на наявні дослідження біографії Гусерля, присвячу особливу увагу відповідям на такі запитання: 1. Чому навіть після виходу французького перекладу «Картезіанських медитацій» у 1931 році німецький текст цього твору так і не побачив світ аж до 1950 року? 2. Якою була роль в упорядкуванні цього тексту Ойґена Фінка, що працював асистентом Гусерля у період його роботи над «Картезіанськими медитаціями». У другій частині я запропоную одну з можливих стратегій перекладу Гусерлевих текстів з огляду на особливості його стилю, а також представлю кілька нових пропозицій щодо перекладу феноменологічних термінів зважаючи, насамперед, на сучасний термінологічний дискурс української феноменології. Історичний і теоретичний контекст «Картезіанських медитацій» Німецький текст «Картезіанських медитацій» Едмунда Гусерля вийшов друком у першому томі Гусерліани [Husserl 1991], ознаменувавши народження видання зібраних праць Гусерля, яке на сьогоднішній день складається зі сорока двох томів 1. В основі тексту «Картезіанських медитацій» лежать німецькомовні доповіді Гусерля, які він прочитав 23 і 25 лютого 1929 року в Парижі, а також у першій половині березня 1929 року в Страсбурзі 2. Відбулося це за запрошенням «Інституту досліджень з германістики» (Institut d'Études germanique) та «Французького товариства філософії» (Société française de Philosophie). Ці доповіді-Паризьку частину яких Гусерль символічно прочитав у амфітеатрі Декарта в Сорбонімали чималий успіх серед французької публіки. У результаті цього успіху Гусерль вирішив, по-перше, перетворити © А. Вахтель, 2019 1 Не враховуючи дев'ять томів так званих «Матеріалів Гусерліани», чотирьох томів «Документів Гусерліани», а також тринадцяти томів офіційних англійських перекладів текстів Гусерліани. 2 Паризькі доповіді також опубліковані в зазначеному томі Гусерліани [Husserl 1991: 1-41]. Під час доповідей у Страсбурзі Гусерль більш детально торкнувся теми інтерсуб'єктивності (тема п'ятої Картезіанської медитації), яку було лише окреслено під час Паризьких доповідей [Strasser 1991a: xxiv; Kern 1973: xvii].