Коліївщина: 1768-1769 роки у документальній спадщині. ‒ Т. 1: Документи архіву Коша Нової Запорозької / Упоряд. І. Синяк; Валерій Смолій (гол. ред.), Геннадій Боряк, Тарас Чухліб. ‒ Kиїв, 2019. ‒ 494 с. (original) (raw)
Related papers
У збірці представлена публікація джерел, що стосуються повстання на Правобережній Україні 1768 року. Джерельна база публікації охоплює справи № 227, 228 та 229 фонду № 229, що зберігається в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ. Документи цих справ подають відомості про перебіг Коліївщини на Правобережжі, інформують про активізацію гайдамацького руху на Запорожжі в цей час, висвітлюють превентивні заходи Коша у боротьбі з гайдамацтвом на території Вольностей, розкривають невідомі та маловідомі прізвища гайдамацьких ватажків та діяльність їхніх загонів. Публіковані джерела містять відомості про запорозько-польські і козацько-татарські стосунки цієї доби. Цей том продовжує серійну багатотомну публікацію корпусу документів архіву Коша Нової Запорозької Січі; водночас ним розпочинається нове видання документальних і наративних джерел до історії Коліївщини, 250-річчя якої відзначалося 2018 року. Видання розраховане на науковців, викладачів і студентів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією України.
Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів» Музей історії освіти Київщини Київщина: історія рідного краю Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Четверті краєзнавчі читання імені Лаврентія Похилевича» 28 квітня 2023 року Біла Церква 2023 УДК 908(477.41) Київщина: історія рідного краю: матеріали Всеукраїнської науковопрактичної краєзнавчої конференції «Четверті краєзнавчі читання імені Лаврентія Похилевича» / упорядники: В. С. Перерва, О. Д. Рокицька. Біла Церква: КНЗ КОР «КОІПОПК», 2023. 240 с. Рекомендовано до друку Вченою радою КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів» (протокол №2 від 9 травня 2023 року) Рецензенти: О. О. Салата, завідувач кафедри історичної та громадянської освіти Інституту післядипломної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка, доктор історичних наук, професор; В. В. Тельвак, професор кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук Літературний редактор: С. І. Мірошник, завідувач кафедри суспільногуманітарної освіти КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів», кандидат педагогічних наук У збірнику представлено матеріали, презентовані науковцями, освітянами, краєзнавцями, музеєзнавцями Київщини та інших регіонів України-Вінницької, Волинської, Житомирської, Київської, Львівської, Полтавської, Сумської, Черкаської, Хмельницької областей та міста Києва-у ході Всеукраїнської науково-практичної конференції «Четверті краєзнавчі читання імені Лаврентія Похилевича» з теми «Київщина: історія рідного краю». На основі архівних, історичних і науково-педагогічних джерел висвітлено пам'ятки історії й культури, історико-культурні та етнічно-історичні процеси, визначні події Київщини, особливості становлення та функціонування закладів освіти в різні періоди розвитку, особливу увагу приділено відомим особистостям, які розвивали наш край у різні періоди, та сучасникам-усім тим, хто протистоїть загарбникам у російсько-українській війні. Видання призначене для науково-педагогічних працівників, краєзнавців, учнів закладів загальної середньої й позашкільної освіти, методичних працівників, студентів закладів вищої освіти, усіх тих, кому не байдужі питання історії рідного краю.
2023
У статті проаналізовано матеріали археологічних досліджень цвинтаря XVII–XVIII ст. та залишків Свято-Успенської церкви в с. Лютенька (Полтавщина). Найтісніше її історія пов’язана із родиною Бороховичів, зокрема із Михайлом Андрійовичем, який у 1672– 1687 рр., із незначними перервами, був гадяцьким полковим обозним, а 1687–1704 рр. – полковником. Більшість членів родини Бороховичів знайшли спочинок на цвинтарі спеціально збудованої у 1687 р., як родинна усипальниця, Успенської церкви. Упродовж кінця XVII – першої чверті XVIII ст. Бороховичі ховали членів своєї родини в підземному просторі центральної частини та обабіч церкви у склепових похованнях. Археологічно вивчено 13 склепів, унікального стану збереженості, які розглядаються в публікації. Подано детальний опис поховального вбрання, поховальних покровів, розміщення, супровідних обрядових речей.
2020
The continuous urban history of modern Zaporizhia dates back to the times of Alexandrovskaya Fortress (1770), one of the strongholds of the Dnieper Line built by the government of the Russian Empire in the lands of the Zaporozhian Cossacks. This indisputable fact serves to irritate the public opinion in the context of the current Russian-Ukrainian conflict, and the date of the city’s founding has become the object of revisionism and pseudo-academic falsifications. The factor of the Zaporozhian Cossacks is used exclusively to emphasize the drastic ‘otherness’ of the area’s new population. The article employs a representative set of historical sources, primarily documentary, cartographic, and narrative, to prove the groundlessness of such statements. It clarifies the real role and place of Zaporozhian wintering quarters as direct neighbors and predecessors of Alexandrovskaya Fortress. Analysis of specific life situations and biographical material allows the author to show the continuous presence of Cossacks among the population of the fortress and its suburbs. In particular, married Cossacks were among the first burghers and traders to settle in the forstadt, looking for a safe place to live during yet another Russo-Turkish war (1768-1774). A significant proportion of the socalled ‘yokemen’ (hard-labor convicts) were also Cossacks from among the convicted haidamaks. Immediately after the liquidation of the Sich (1775), the fortress became the seat of the administration of Kinskovodsky District, including Zaporozhian self-government. It also served as one of the bases of operations for the Dnieper Cossack pilots. The study makes it possible to rethink the place of Zaporozhian Cossack heritage in the past of the city of Zaporizhia (Alexandrovsk): it shows that in the circumstances of the imperial conquest of the region in the late 18th century the Cossack population was often not only an antagonist of, but also a direct participant in the colonization process.