ОБРАЗ ДАВНЬОГО КИЄВА В УКРАЇНСЬКІЙ ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ 1980-х РОКІВ (НА ПРИКЛАДІ ПРОГРАМНИХ ЦИКЛІВ Б. ФІЛЬЦ, І. СОНЕВИЦЬКОГО, Г. САСЬКА) (original) (raw)
Related papers
СІВЕРЩИНА В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, 2020
У статті до наукового обігу залучено інформацію про інтриги, крутійство, фальш й сцени, а між тим щиросердність, співчуття й підтримку, – емоції, що вирували у музейному житті 1920-х – початку 1930-х рр. й закарбувалися у листах, надісланих П.П. Курінному, очільникові Лаврського музею культів та побуту (з 1926 р. Всеукраїнського музейного городка) у Києві. Окреслено основні причини конфліктів та наслідки, до яких спричиняли непорозуміння між співробітниками київських музеїв. Висвітлено прояви приязності, гуманності й підтримки, що так само були притаманні інтелектуальному співтовариству. Наголошено на перспективності залучення джерел особового походження, передовсім епістолярної спадщини, для подальшого (ре)конструювання емоційного наповнення щоденного життя представників музейної спільноти між двома світовими війнами.
ЕКСПОЗИЦІЯ КРАЙОВОГО МУЗЕЮ ДО- І РАННЬОЇ ІСТОРІЇ У КИЄВІ (1942–1943)
Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 21. Історія археології: архівна і музейна спадщина Центральної та Східної Європи., 2017
У 1942 р. співробітники Оперативного штабу райхсляйтера Розенберґа спакували і перевезли археологічні колекції Центрального історичного музею в Києві (тепер – Національний музей історії України) з Києво-Печерської Лаври до приміщень колишнього Музею Леніна (вул. Володимирська, 57). У цій будівлі розмістили Музей до- і ранньої історії, в якому відкрилася експозиція з 9 великих залів, що охоплювала історичний період від палеоліту до Київської Русі. Останній зал присвячений українській етнографії і мав демонструвати сліди доісторичних епох у традиційній культурі українських селян. Експозиція базувалася на концепції, згідно з якою германські племена впливали на культурний розвиток народів, що жили на території України з доісторичних часів. Музейна експозиція була відкрита лише для німецьких відвідувачів і служила меті ідеологічного навчання німецьких солдат і службовців. Документальні свідоцтва про експозицію можуть допомогти з’ясувати долю археологічних колекцій під час гітлерівської окупації Києва. In 1942, the archaeological collections of the Central Historical Museum in Kyiv (now – National Museum of History of Ukraine) were packed by employees of the Reichsleiter Rosenberg Taskforce and transported from the territory of Kyiv Pechersk Lavra to the premises of former Lenin’s Museum (at the address Volodymirska 57). In this building was organized the Museum for Prehistory and Protohistory. In this museum archaeological exposition was established, which included nine big exposition halls and covered the historical period from Paleolithic to Kyivan Rus. The last hall was devoted to Ukrainian ethnography, which had to demonstrate vestiges of prehistoric ages in the traditional way of life of Ukrainian peasants. The exposition was based on the concept that German tribes influenced on the cultural development of peoples who lived on the territory of Ukraine from prehistoric times. The Museum exposition was opened only for German visitors, and had a purpose to be a part of ideological training for German soldiers and employees. Documentary evidences about that exposition could help to create more clear view of the destiny of the archaeological collections during Hitler’s occupation of Kyiv.
СВОЛОК 1741 р. З ФОНДІВ ДИКАНСЬКОГО ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
Народознавчі Зошити, 2023
Про один із найбільш атрактивних українських різьблених сволоків ранньомодерної доби, створений для будинку шишацького сотника Федора Яковенка. Віднайдений у с. Климківка Диканського району, він є одним із головних експонатів Диканського історико-краєзнавчого музею імені Д.М. Гармаша
Початок ХХ ст. став кризовим періодом для українських консервативних середовищ Галичини, які втрачали вплив у суспільстві. Ця тенденція знайшла відображення у полеміці й практиці консерваторів щодо ролі Церкви в суспільстві, яка відбувалася на тлі секуляризації суспільного простору. І русофіли, і християнські суспільники, позиціонуючи себе як світські політичні сили, шукали опору в духовенстві – наголошували на його ролі в історії, вихованні молоді, збереженні соціальних і моральних устоїв. У самій Церкві не було єдиного бачення способів подолання кризи, відновлення колишнього авторитету і впливу на суспільство. У статті йдеться про критичне протиріччя русофільської традиції й ідентичності, коли звичай опори на клір як провідника суспільства вступив у конфлікт з ідентичністю через перетворення Греко-католицької церкви на національну україн-ську установу. Через організаційні хиби і несприятливу політичну кон'юктуру зазнали невдачі й сподівання християнських суспільників знайти підтримку серед духовенства. Єдиним консервативним середовищем, яке успішно трансформувалося відповідно до нових викликів, була Греко-католицька церква – завдяки заходам митрополита Андрея Шептицького, зміцненню внутрішньої єдності парафіяльного духовенства, зростанню його душпастирської активності при збереженні традиційно активної ролі в громадському житті. Важливим чинником модернізації Церкви стало суттєве зменшення патерналізму, чого не вдалося зробити іншим консервативним середовищам. Ключові слова: консерватизм, Греко-католицька церква, русофіли, християнсько-суспільний рух, Галичина.
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ПИТАННЯ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ, 2021
Публікацію присвячено дослідженню механізмів формування та реалізації державної регіональної політики в сфері суспільно-релігійних відносин доби встановлення державності в Україні і національно-визвольних змагань. Було досліджено історичні особливості становлення державно-релігійних відносин, а також проаналізовано зовнішні та внутрішні фактори, що вплинули на формування цих відносин в періоди: Центральної ради (04.03.1917р. – 29.04.1918); Гетьманату П. Скоропадського (29.04.1918 – 14.12.1918) та Директорії (14.11.1918 – 10.11.1920). Було надано оцінку ефективності діяльності центральних органів державної влади щодо забезпечення формування державної політики з питань суспільно-релігійних відносин. Результати дослідження можуть слугувати основою для подальшого розвитку механізмів формування та реалізації державної регіональної політики в сфері суспільно-релігійних відносин.
ВПЛИВ КУЛЬТУ ОСОБИ НА УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ НАРАТИВ (1920–1980-ТІ РР.)
Молодь і ринок, 2021
У статті проаналізовано прояви впливу культу особи радянських політичних лідерів В. Леніна і Й. Сталіна на український історико-педагогічний наратив. Показано, що у наукових працях обидва радянські лідери завжди подавалися як геніальні вчені, інтелектуали, мислителі, які продовжують і розвивають теорію К. Маркса та Ф. Енгельса. Відзначено, що у творах обох більшовицьких вождів історики педагогіки дошукувалися тез щодо історичних обставин і прогнозів розвитку освіти і педагогіки. Встановлено, що культ особи Й. Сталіна у 1930–1940-х рр. в наративі істориків педагогіки потіснив культ особи В. Леніна. Підкреслено, що після ХХ з’їзду КПРС (1956) з історико-педагогічного наративу зникають згадки про Й. Сталіна і уводиться висновок про шкідливість культу особи для наукової роботи. Досліджено, що масштабних проявів культу особи М. Хрущова та Л. Брежнєва в історико-педагогічному наративі українських учених не було, а спроби звеличення їхньої діяльності мали фрагментарний характер.
Litopys Volyni, 2021
У зарубіжній україніці історики з неприхованою шаною та прихильністю до історії України здійснювали свою наукову діяльність. Вони переважно без доступу до першоджерел спиралися на процеси ранньомодерної та модерної доби, Української революції 1917–1921 рр. та на праці істориків міжвоєнного періоду. Роботи концентрують масив первинної і вторинної інформації, яка формує документальний спадок української діаспори, а також організації спеціальних колекцій у бібліотеках, архівах, музеях. Що ж до післявоєнного періоду, то історики були фактично спостерігачами, критиками та аналітиками. Свої роботи вони створювали переважно з опертям на попередній науковий досвід, фонди Центрального державного архіву зарубіжної україніки, власний хист, інтуїцію та інформацію від осіб, які вирвалися з коліщат Радянського Союзу. Україну вони розглядали з позиції геополітики, що завжди спонукало її до позиції вибору. Вона відігравала вагому роль в історії. Дослідники вважали школу важливою ланкою в цьому проц...
ФОРТИФІКАЦІЙНІ ПАМ’ЯТКИ У КУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД (РАННІЙ НОВИЙ ЧАС ТА ХІХ СТ.)
2018
The purpose of the article is to identify the cultural significance of urban fortification structures located on Ukrainian lands belonging to the Russian Empire. The methodology of the study includes the use of general logical methods of scientific knowledge: analysis, synthesis, analogy, as well as special historical research methods: genetic, used to identify the causes and consequences of events, and comparative – to clarify the general and particular in historical processes; In addition, an important methodological principle of research is the cultural contextualization of fortification monuments, which means treating them as part of the urban cultural landscape. Scientific novelty. The scientific novelty of the article is in the study of the transformation of Ukrainian fortifications from military objects into historical and cultural monuments. Conclusion. From the second half of the 18th century, the concept of an "open city" free from fortifications spread to Ukrain...
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО)
Висвітлено співпрацю Лева Ґеца (1896–1971 рр.) із Гуртком діячів українського мистецтва – першим вітчизняним загальнонаціональним об’єднанням Львова та участь у його виставковій діяльності художника в 1920–1930-х рр. Оглянуто експозиційні проєкти Гуртка, продемонстровано внесок митця у збірні виставки, що розпочало його творчий шлях до культурно-мистецького руху в Галичині у 1920-х рр. і сприяло саморозвитку, усвідомленню його власного творчого потенціалу, вдосконаленню майстерності, консолідувало з національними мистецькими організаціями Галичини. Використано історичні документи Інституту національної пам’яті, архіву Історичного музею в Сяноку (Польща), бібліотеки о. Василіян у Римі (Італія), друковані матеріали періодичних видань того періоду.