В той час як пливуть хмари (original) (raw)

It takes courage To enjoy it And jump into the... big time Sensualiteeeeeee Yee ha! Ooo na na naaaa

11-го серпня, повертаючись увечорі від батьків, я раптово для себе вирішив з'їздити в Запоріжжя у ґей-клуб, де мені завжди подобалось. По суботах там організовують спеціальний автобус, котрий везе людей з Дніпра туди і вранці назад.

Коли я підійшов до автобуса, я одразу помітив коло нього чоловіка, котрого бачив уперше. Він мав досить зрілий вигляд, і крім того, відмінне почуття стилю. Я просто привітався з усіма і зайняв місце. Дорогою я за ним спостерігав, із задоволенням відмічаючи, що він поводиться досить скромно, не сипе вульгарними жартами, на відміну від інших, хто зазвичай відвідує подібні місця. Ми зробили зупинку і вийшли покурити. Місцева транс-діва почала обговорювати якогось молодика, якого усі бачили вперше (він лишився сидіти в автобусі), і зробила таку ремарку: "Та нє, я маю на увазі не Ігоря... Ігор давно з нами їздить, ми вже його знаємо." "Ні, неправда... Я рідко їжджу" - одповів я, роблячи якомога скромніший вигляд, бо може зрілий стильний чоловік тепер подумає, що я якийсь розбещений тусівник.

Потім я, крадькома скидаючи на нього оком, зненацька подумав: "Оце - моя доля." Ця думка була до безглуздя дикою, але вона якось сама з'явилась, хоча я розумів, що зрілий стильний чоловік до цієї миті навіть жодного разу не поглянув на мене.

Кілька годин у клубі я спостерігав, як він сидить сам за спільним столом, зовсім не танцює, курить одну за одною і здається, він був уже напідпитку. Тим часом я інколи ходив потанцювати, коли мені подобалась пісня (мимохіть думаючи про те, чи він дивиться) і мав відшити одного зухвалого хлопця, що сів поряд і просто після пари фраз запропонував до нього у гості (зрілий стильний чоловік сидів поблизу і, очевидно, спостерігав, як я старанно демонструю доброзичливість і порядність, відхляючи непристойну пропозицію). Після того, як огидний розпусний кобель пішов геть, ми зненацька почали переглядатись і якоїсь миті він просто усміхнувся мені. Цього разу, не з удаваної скромності, а тому що я насправді не зміг витримати його погляду, я опустив очі долу і теж легенько усміхнувся. За хвилин десять він, зібравшись закурити, не зміг знайти своєї запальнички і я наважився простягнути йому свою. Тож в нас зав'язалась розмова.

Він сказав, що я дуже гарний і йому подобається моє волосся. Спитав, чи є в мене хлопець. Потім розповів про себе. Звати його Сергій, йому 34, живе у маленькому місті під Дніпропетровськом, працює машиністом, захоплюється малюванням. Не пам'ятаю, з якого приводу, але я видав філософську сентенцію про те, що щастя насамперед має бути всередині, пишаючись з того, як мудро і зріло це мабуть прозвучало. Потім він поцікавився, як у мене може не бути хлопця, коли вони мають ходити за мною натовпом. Я одповів: "Нащо мені натовп, коли насправді потрібен лише один?" Він час від часу простягав руку і проводив по моїй скроні. А потім притягнув мене до себе, щоб поцілувати. Я сказав йому у вухо, що цілуватись тут - це пошло. "Ну так" - згодився він. Але тим не менш, за п'ять хвилин вже притис мене до стіни у коридорі і почав цілувати.

На зворотньому шляху ми їхали вже поряд, обіймаючись. Потім він задрімав у мене на колінах. П'яна транс-діва агітувала усіх аби їхали до неї додому продовжувати гулянку і кілька разів сказала, що і для нас, голуб'ят, теж знайдеться розкладушка на балконі. По всьому було видно, що вона заздрить. Але мені до того геть не було діла.

Повернувшись у Дніпро, ми поснідали у McDonald's і я провів Серьожу на потяг (йому треба було їхати кудись під Чернівці допрацьовувати, бо він відпросився з роботи, аби з'їздити в клуб). Ми, звісно, обмінялися номерами.

Наступного разу ми побачилися через п'ять днів, коли два його робочих тижні скінчились. Я чекав цієї зустрічі, але у перші її хвилини відчув, що поряд зі мною хтось зовсім незнайомий, наче і не було тих поцілунків і тих обіймів у автобусі. Я навіть трішки згубився. Ми випили пива в одному місці, потім пройшлися і повечеряли в іншому. Спочатку говорили про кіно. Нарешті, я на побаченні з кимось, хто дивиться нормальні фільми - подумав тоді я. Він розповів детальніше про своє життя, чим він займався і таке інше; скаржився на колишніх, котрі його кривдили. Відверто кажучи, я не люблю таких розмов, бо нащо говорити про це, коли ти тільки-но зустрів когось? Хіба лише для того, щоб справити враження порядного і вірного чоловіка, якому ох як не пощастило і який так потребує справжнього кохання. Але зараз я усвідомлюю, що це людське - хтіти справити потрібне враження і таким чином натякнути на те, чого ти прагнеш від знайомства і подальших стосунків з кимось. Кінець кінцем ми прийшли до мене і я увімкнув Family Guy. Серьожа сказав, що йому усе дуже сподобалось і поцілував мене. І ми валялись на моєму ліжку, цілуючись, наче два підлітка, і час від часу гиготіли над пошлими дурними жартами з Family Guy.

На вихідних після того я знову був у батьків і ми писали один одному смс. Він казав, що йому здається, він в мене закохується, я спитався "то здається, чи все ж таки?..." І потім він зробив те що, тоді видалось мені найдурнішою річчю: він написав, що все ж таки певен і кохає мене. Мої традиціоналістські погляди заважають мені серйозно ставитись до такого типу зізнань. Хоча коли я потім думав про це, дійшов висновку, що може не усі в свої підліткові роки читали книги з романтичної психології, де написано, що оптимальний термін для зізнання в коханні - три місяці (хоча я вже не певен, чи точно пам'ятаю). І приятелька, яка вже кілька років у щасливому шлюбі, сказала, коли я поділився своїми сумнівами: "Я зробила би так само! Він просто сказав тобі про це, коли відчув бажання сказати - і не важливо, у який спосіб."

Тієї миті, коли я отримав ту смс, в мене був настільки шокований і згублений вигляд, що мама спитала, чого це я. І з ким я там переписусь? Що, особисте життя, чи шо? Ну і так далі. Мені довелося розповісти усе про нашу зустріч. "То ти тепер переїздиш у Дніпродзержинськ?" - з ледь помітною ущипкою спитала мама.

Увечорі ми говорили по телефону і Серьожа зненацька сказав, що розповів про себе своїм батькам. Того дня вони спокійно сприйняли звістку, але наступного почались істерики і скандали. Сусід припустив, що можливо наше знайомство підштовхнуло його на зізнання і відтак він більш ніж серйозно сприймає усе, що відбувається.

Нарешті, у середу, два тижні тому, ми знову побачились. Ми випили у мене вдома Романтичну Пляшку Вина і я почав говорити дурні речі: "Я от уявляю, як би пройшло знайомство з моїми батьками..." "Та без проблем, можна влаштувати" - усміхаючись, відповів Серьожа. Я пішов далі: "А ти міг би переїхати у Дніпро?" "Так, міг би, залюбки" "То мені шукати нам квартиру?" - жартома сказав я. Я тоді ще не знав, що невдовзі таки доведеться шукати. Ми того вечора просто заснули, обіймаючись. Наступного дня на роботі я увесь день ходив із ватною макітрою через те вино. Начальниця закинула про мою млявість, і я огризнувся: "Ну а що від мене можна хтіти, я з бодуна!" Відтак вона мене відправила додому і сказала, що коли я знову прийду в подібному стані, вона відштрафує мене на 500 гривень.

На День Незалежності ми гуляли у парку і катались на чортовому колесі. Потім гарно провели час у мене вдома. Увечорі йому телефонувала мати і сказала, що якісь діти поцілили їй у голову футбольним м'ячем. Тож на ранок він поїхав додому, бо невдало пущений футбольний м'яч спричинив бідолашній жінці струс мозку. З тих пір ми так і не бачились, і тиждень тому він поїхав на роботу до 15-го числа. Але ми, звісно ж, пишемо один одному зворушливі смс кожного дня і розповідаємо про свої справи.

Мене повсякчас переслідувала параноїдальна думка, що усі ці скороспішні зізнання і усі несподівані справи і проблеми, через які в нього раз по раз не виходило приїхати і зустрітись зі мною - то якась жахлива і зухвала брехня. Що може в нього уже є хтось, з ким він довго живе і не може розійтись, бо звик, а зі мною зустрічається щоби не нудьгувати (може навіть з відома того іншого - в мене півтори роки тому була така ситуація; доволі ідіотично і принизливо).

Але усі, з ким я про нього говорю, радіють за мене і кажуть, що це усе виглядає дуже добре. Навіть мій прискіпливий скептик-сусід. І до того ж, я не можу судити, які насущні проблеми насправді можуть бути у 34-річного чоловіка, бо звідки мені знати? Аж ніяк не з власного досвіду. А якщо я того не знаю, чому я маю ставити це під сумнів і припускати протилежне? Врешті-решт, існує презумпція невинності, і вона розповсюджується не лише на суто юридичні справи. Коли вже я мав певний негативний досвід у минулому, що ж... Це було. Але цього вже нема, і що відбувається зараз, не має жодного зв'язку з минулим. Це нове знайомство, нова історія і гарний, розумний, чуйний чоловік. Зрештою, у такому віці людей уже наче не має тягнути на усілякі несерйозні ігри. І зрештою, треба просто ловити момент.

До речі, дивлячись тепер на Макса, я не розумію, де раніше були мої очі. Він зверхній, черствий, нудний індик. І він геть не такий розумний і чутливий, яким я вважав його.