Asteroid belt (original) (raw)

dbo:abstract

Hlavní pás planetek je oblast sluneční soustavy, která se nachází v oblasti mezi drahami Marsu a Jupitera. Nachází se zde značné množství planetek. Jejich celková hmotnost se odhaduje na 2,39×1021 kg, přičemž zhruba třetinu tvoří Ceres. Řada planetek však obíhá i na drahách blízko Země nebo naopak za drahou Neptunu (TNO – transneptunská tělesa). * planetky hlavního pásu obíhají v prostoru mezi drahami Marsu a Jupiteru, zhruba ve vzdálenostech od 2 AU do 4 AU a z větší části se vytvořily z protoplanetárního disku v oblasti, kde v důsledku gravitačního vlivu Jupiteru se nemohlo vytvořit jediné velké těleso. Mnohé vznikly dodatečně rozpadem původně vzniklých těles při jejich vzájemných srážkách. Rezonanční vliv Jupiteru způsobuje, že některé dráhy jsou „zakázané“; to vede ke vzniku mezer v hlavním pásu, nazývaných Kirkwoodovy mezery na počest jejich objevitele Daniela Kirkwooda, který je popsal v roce 1874. Tyto mezery dělí planetky hlavního pásu do následujících dynamických skupin: * skupina Hungaria – planetky obíhajících těsně vně dráhy Marsu na drahách s velkou poloosou mezi 1,78 AU a 2,00 AU, excentricitou menší než 0,18 a sklonem dráhy mezi 16° a 34°. Jsou pojmenovány podle planetky (434) . Vytvoření této skupiny pravděpodobně souvisí s komensurabilitou (souměřitelností) 2:9 s Jupiterem; * skupina Phocaea – hodnoty velké poloosy jejich drah leží mezi 2,25 AU a 2,5 AU, excentricita je větší než 0,1 a sklon dráhy se nachází v rozmezí mezi 18° a 32°. Skupina je pojmenována podle planetky (25) Phocaea. Někteří astronomové však skupiny Hungaria a Phocaea nerozlišují; * planetky hlavního pásu I – objekty, pohybující se po drahách s velkými poloosami od 2,3 AU do 2,5 AU a se sklonem menším než 18°; * skupina Alinda – hodnoty velké poloosy jejich drah se rovnají přibližně 2,5 AU a mají excenticitu přibližně od 0,4 do 0,65. Tuto skupinu udržuje komensurabilita 1:3 s Jupiterem. Jsou pojmenovány podle planetky (887) ; * skupina Pallas – hodnoty velké poloosy jejich drah leží v rozpětí od 2,5 AU do 2,82 AU a sklony oběžných drah mezi 33° a 38°. Jsou pojmenovány podle planetky (2) Pallas; * planetky hlavního pásu II – tato skupina se obvykle dělí na dvě podskupiny: * podskupina IIa – hodnoty velké poloosy jejich drah leží v rozpětí od 2,5 AU do 2,706 AU a sklony jejich oběžných drah jsou menší než 33°; * podskupina IIb – hodnoty velké poloosy jejich drah leží v rozpětí od 2,706 AU do 2.82 AU a sklony jejich oběžných drah jsou menší než 33°; * planetky hlavního pásu III – dráhy mají excentricitu menší než 0,35 a sklon menší než 30°; tato skupina se obvykle také dělí na dvě podskupiny: * podskupina IIIa – hodnoty velké poloosy jejich drah leží v rozpětí od 2,82 AU do 3,03 AU; * podskupina IIIb – hodnoty velké poloosy jejich drah leží v rozpětí od 3,03 do 3,27 AU; jsou tedy komensurabilní 1:2 s Jupiterem; * skupina Griqua – hodnoty velké poloosy jejich drah leží v rozpětí od 3,1 AU do 3,27 AU; jsou tedy stejně jako předchozí komensurabilní 1:2 s Jupiterem. Excentricita je však větší než 0,35 a sklon k ekliptice je také značně velký. Jsou pojmenovány podle planetky (1362) ; * skupina Cybele – hodnoty velké poloosy jejich drah leží v rozpětí od 3,27 AU do 3,7 AU, excentricita je menší než 0,3 a sklon dráhy je menší než 25°. Předpokládá se, že tato skupina je udržována komensurabilitou 4:7 s Jupiterem. Jsou pojmenovány podle planetky (65) Cybele; * skupina Hilda – hodnoty velké poloosy jejich drah leží v rozpětí od 3,7 AU do 4,2 AU, excentricitu větší než 0,07 a sklon dráhy menší než 20°. Tyto planetky se pohybuji po komensurabilních drahách 2:3 s Jupiterem. Jsou pojmenovány podle planetky (153) Hilda; * skupina Thule – zatím je znám pouze jediný zástupce této skupiny s komensurabilní drahou 3:4 s Jupiterem a to (279) ;Mezi skupinou Hildy a trojány, přibližně v prostoru vymezeném vzdáleností 4,05 AU až 5,0 AU od Slunce, je prázdná „zakázaná zóna“, z níž gravitační síla planety Jupiter vypudila všechna jiná menší tělesa. Výjimkou je již zmíněná planetka (279) Thule a přibližně pět dalších těles zřejmě na nestabilních drahách. (cs)
El cinturó d'asteroides és la regió del sistema solar que es troba aproximadament entre les òrbites dels planetes Mart i Júpiter. Està ocupat per nombrosos cossos de forma irregular anomenats asteroides o planetes menors. La regió del cinturó d'asteroides també s'anomena el cinturó principal d'asteroides o el cinturó principal, perquè hi ha altres asteroides al sistema solar com els asteroides propers a la Terra i asteroides troians. Més de la meitat de la massa del cinturó principal es troba als quatre objectes més grossos: Ceres, (4) Vesta, (2) Pal·les i (10) Higiea. Aquests tenen diàmetres mitjans de més de 400 km, mentre que Ceres fa 950 km de diàmetre. La resta de cossos poden arribar a tenir les dimensions d'una partícula de pols. El material d'asteroides està distribuït tan poc densament que diverses sondes no tripulades l'han travessat sense entrebancs. Tot i això, poden ocórrer col·lisions entre asteroides grans, i poden formar una família d'asteroides els membres de la qual comparteixen característiques orbitals i composició. Les col·lisions també creen una pols fina, que forma principalment la llum zodiacal. Els asteroides individuals del cinturó principal es categoritzen pel seu espectre, dividint-se principalment en tres grups: de carboni (tipus C), silicats (tipus S) i rics en metalls (tipus M). El cinturó d'asteroides es va formar a partir de la nebulosa solar primordial com a grup de planetesimals, els precursors dels planetes. Entre Mart i Júpiter, tanmateix, les pertorbacions gravitacionals del planeta gegant van imbuir massa energia orbital per poder acretar en planeta. Les col·lisions van esdevenir massa violentes, i, en lloc d'enganxar-se els uns als altres, els planetesimals s'esmicolaven encara més. Com a resultat, s'ha perdut la major part de la massa del cinturó principal des de la formació del sistema solar. Alguns fragments poden arribar al sistema solar interior, provocant impactes de meteorits als planetes terrestres. Altres regions de cossos petits del sistema solar inclouen els centaures, el cinturó de Kuiper, el disc dispers, i el núvol d'Oort. (ca)
حزام الكويكبات هو قرص نجمي دوار يقع في منطقة تقع بين كوكبي المريخ والمشتري، وتدور في هذه المنطقة كمية هائلة من الكويكبات الصغيرة التي تتكون في الأساس من الصخور وبعض المعادن. وقد وصِفَ حزام الكويكبات بـ حزام الكويكبات الرئيسي وذلك لتمييزه عن مجموعة الكويكبات الأخرى التي توجد في المجموعة الشمسية وهي الأجرام القريبة من الأرض ومجموعة طروادة. وهو حزام من الكويكبات والكويكبات هي مجموعة من الكواكب الصغيرة جدا لايمكن رؤيتها بالعين المجردة بدون مرقاب، ولم يكن العلماء يعلمون بوجودها حتى عام 1801م، حيث إن الكواكب المختلفة تدور حول الشمس في مدارات إهليجية بيضوية ثابتة، وأقربها كوكب عطارد وأبعدها كوكب بلوتو، وما أن بدأ العلماء يعرفون المزيد عن تحركات الكواكب حول الشمس حتى لاحظوا إن كل كوكب يبعد عن الشمس ما يتراوح بين مرة وربع المرة، إلى المرتين بالنسبة إلى بُعد الكوكب السابق عن الشمس، ثم لاحظوا إن ذلك غير صحيح بالنسبة للمريخ وللمشتري، إذ يبعد المريخ نحو 228 مليون كيلومتر عن الشمس، ويجب على هذا الأساس أن يكون المشتري على مسافة 402 مليون كيلو متر من الشمس، ولكنه في الحقيقة يقع على ضعفي هذه المسافة مما يوحي بوجود كوكب آخر يدور في هذه الفسحة بين المريخ والمشتري.تشغل أربعة كويكبات كبيرة نصف كتلة هذا الحزام وهي: سيريس و 4 فيستا و 2 بالاس و 10 هيجيا. تشكل كتلة حزام الكويكبات الإجمالية حوالي ٪4 من كتلة القمر، أو ٪22 من كتلة بلوتو، وضعف كتلة قمر بلوتو شارون. وفي عام 1800م، إجتمع عدد من علماء الفلك في ألمانيا وقرروا استخدام مراقبهم الجديدة في محاولة للتأكد من وجود كوكب مفترض. ولكن لم يكن النجاح حليفهم إذ حقق هذا الاكتشاف عالم فلكي إيطالي يدعى .كان هذا العالم يعمل على وضع جدول منظم لمواقع النجوم، حين لاحظ شيئا يبدو كالنجم تماما ولو أنه يتحرك كالكواكب، وغير ثابت نسبيا كالنجوم، وأطلق على هذا الجرم الجديد اسم سيريس (Ceres)، على اسم آلهة الحصاد عند الرومان، وبعد أن راقب الفلكيون هذا الجرم الجديد فترة من الزمن وجدوا أنه يتحرك في مدار بين المريخ والمشتري، وسرعان ما وجدوا أجراما أخرى دعوها بالنجيمات (مصغر نجم) لشبهها بالنجوم، وأطلق عليها فيما بعد الكويكبات. إن سيريس هو أكبر هذه الكويكبات وهو الكوكب القزم الوحيد في حزام الكويكبات ويبلغ قطره 950 كيلومتر، أي إن مساحته السطحية تبلغ مساحة العراق تقريبا، وقطر كويكبة بالاس (Pallas)، يبلغ 450 كيلو متر، تليها كويكبة فستا (Vesta)، التي يبلغ قطرها 385 كيلو متر، ثم هيجا، التي يبلغ قطرها من 350-500 كيلو متر، أما الكويكبات الأخرى فيبلغ حجمها بحجم ذرة الغبار. توزيع الكويكبات ليس كثيفا، فقد مرت العديد من المركبات الفضائية غير المأهولة بالبشر عبرها دون مشاكل. على عكس أفلام الفضاء التي تظهر حزام الكويكبات كحقل ألغام للمركبات الفضائية، وحتى اليوم لم تتعرض أية مركبة فضائية مرت بالحزام لأي حادث. ومع ذلك تحدث الاصطدامات بين الكويكبات الكبيرة والتي قد تشكل عائلة من الكويكبات والتي يمتلك أعضائها مدارات متشابهة ومكونات متشابهة، يتم تصنيف الكويكبات داخل حزام الكويكبات عن طريق طيفهم، إلى ثلاث مجموعات: كويكبات كربونية، كويكبات سيليكات، كويكبات غنية بالمعادن. من المرجح أن هذه الكويكبات قد نتجت عن السديم الأساسي الذي تكونت منه المجموعة الشمسية كمجاميع من الكواكب المصغرة، والكواكب المصغرة تكون أصغر من الكواكب الأولية بين المريخ والمشتري، وتمثل هذه الكويكبات الصغيرة أنوية لكواكب، إلا أن الجاذبية الهائلة لكوكب المشتري تمنعها من التجمع لتكوين كوكب أكبر؛ كما أن جاذبيته تؤدي إلى المزيد من التصادم فيما بينها، وتمتص معظم الركام الصغير الناجم عن التصادم. ثم أصبحت الأصطدامات أكثر عنفاً، وبدلاً من أن تلتحم معاً، فإن الكواكب المصغرة والكواكب الأولية تحطمت. كنتيجة إن 99.9٪ من الكتلة الأصلية للحزام فُقدت في أول 100 مليون سنة من تاريخ النظام الشمسي. في النهاية وجد بعض الحطام طريقه إلى داخل النظام الشمسي موجهة النيازك للإصطدام بالكواكب الداخلية، وعلى فترات دورية، تضطرب مدارات الكويكبات كلما حدث ما يسمى بالرنين المداري مع المشتري، مما يؤدي إلى تغييرات دورية في مسارات الكويكبات. حدثت فجوة كيركوود عندما ارتدت الكويكبات إلى المدارات الأخرى. فئات اجرام النظام الشمسي الصغيرة هي: أجرام قريبة من الأرض، كويكبات قنطور، حزام كايبر، قرص متفرق، شبية سدنا، وأجسام سحابة أورط. في 22 يناير عام 2014 أبلغت وكالة الفضاء الأوروبية عن اكتشاف بخار ماء لأول مرة على الكوكب القزم ايريس أكبر أجسام حزام الكويكبات. الاكتشاف كان عن طريق استخدام الأشعة تحت الحمراء البعيدة من مرصد هيرشل الفضائي. الاكتشاف كان غير متوقع لإن المذنبات وليس الكويكبات كانت معتبرة كأجرام غير قابلة للحياة. (ar)
Η Κύρια Ζώνη των αστεροειδών είναι περιοχή σε σχήμα τόρου που εκτείνεται 2,1 έως 3,3 Α.Μ. από τον Ήλιο, ευρισκόμενη ανάμεσα στις τροχιές των πλανητών Άρη και Δία. Στην Κύρια Ζώνη εντοπίζονται οι περισσότεροι αστεροειδείς του Ηλιακού Συστήματος. Πρόκειται για πλήθος στερεών και ακανόνιστου σχήματος σώματα, που έχουν διάφορα μεγέθη, αλλά είναι αρκετά μικρότερα από πλανήτες. Στην Ζώνη εντοπίζεται και ένας πλανήτης νάνος, η Δήμητρα. Ο χαρακτηρισμός της Ζώνης ως «κύρια» έγινε για τη διάκρισή της από άλλες συστάδες αστεροειδών, όπως τα γεωπλήσια και τα τρωϊκά αντικείμενα, οι κένταυροι τα αντικείμενα της Ζώνης του Κάιπερ, τα αντικείμενα του διασκορπισμένου δίσκου και εκείνα του Νέφους του Όορτ. (el)
The asteroid belt is a torus-shaped region in the Solar System, located roughly between the orbits of the planets Jupiter and Mars. It contains a great many solid, irregularly shaped bodies, of many sizes, but much smaller than planets, called asteroids or minor planets. This asteroid belt is also called the main asteroid belt or main belt to distinguish it from other asteroid populations in the Solar System such as near-Earth asteroids and trojan asteroids. The asteroid belt is the smallest and innermost known circumstellar disc in the Solar System. About 60% its mass is contained in the four largest asteroids: Ceres, Vesta, Pallas, and Hygiea. The total mass of the asteroid belt is calculated to be 3% that of the Moon. Ceres, the only object in the asteroid belt large enough to be a dwarf planet, is about 950 km in diameter, whereas Vesta, Pallas, and Hygiea have mean diameters less than 600 km. The remaining bodies range down to the size of a dust particle. The asteroid material is so thinly distributed that numerous unmanned spacecraft have traversed it without incident. Nonetheless, collisions between large asteroids occur and can produce an asteroid family, whose members have similar orbital characteristics and compositions. Individual asteroids within the asteroid belt are categorized by their spectra, with most falling into three basic groups: carbonaceous (C-type), silicate (S-type), and metal-rich (M-type). The asteroid belt formed from the primordial solar nebula as a group of planetesimals. Planetesimals are the smaller precursors of the protoplanets. Between Mars and Jupiter, however, gravitational perturbations from Jupiter imbued the protoplanets with too much orbital energy for them to accrete into a planet. Collisions became too violent, and instead of fusing together, the planetesimals and most of the protoplanets shattered. As a result, 99.9% of the asteroid belt's original mass was lost in the first 100 million years of the Solar System's history. Some fragments eventually found their way into the inner Solar System, leading to meteorite impacts with the inner planets. Asteroid orbits continue to be appreciably perturbed whenever their period of revolution about the Sun forms an orbital resonance with Jupiter. At these orbital distances, a Kirkwood gap occurs as they are swept into other orbits. Classes of small Solar System bodies in other regions are the near-Earth objects, the centaurs, the Kuiper belt objects, the scattered disc objects, the sednoids, and the Oort cloud objects. On 22 January 2014, European Space Agency (ESA) scientists reported the detection, for the first definitive time, of water vapor on Ceres, the largest object in the asteroid belt. The detection was made by using the far-infrared abilities of the Herschel Space Observatory. The finding was unexpected because comets, not asteroids, are typically considered to "sprout jets and plumes". According to one of the scientists, "The lines are becoming more and more blurred between comets and asteroids". (en)
La asteroida zono, ankaŭ nomata la zono de planedetoj aŭ (kompare kun aliaj koncentriĝoj de planedetoj) la ĉefzono, estas kolektiĝo de sunsistemaj objektoj inter la orbitoj de Marso kaj Jupitero. Tie la plejparto de asteroidoj ĉirkaŭiras la sunon. La tuta regiono de la zono etendiĝas de ĉirkaŭ 2,0 ĝis 3,4 astronomiaj unuoj for de la Suno. (eo)
Der Asteroidengürtel, Planetoidengürtel oder Hauptgürtel ist ein Bereich im Sonnensystem mit einer gehäuften Ansammlung von Asteroiden, der sich zwischen den Planetenbahnen von Mars und Jupiter befindet. Der Zwergplanet Ceres und ein Großteil der bisher bekannten Asteroiden des Sonnensystems befinden sich in diesem Bereich. Bis April 2017 wurden mehr als 650.000 solcher Objekte erfasst. Der Gesamtbereich der einzelnen Umlaufbahnen wird heute mit etwa 2,0 bis 3,4 AE angegeben; schon in den 1880er Jahren berechnete ihn Johann Palisa mit 2,2 bis 3,6 AE. Die Gesamtmasse aller Asteroiden des Hauptgürtels beträgt etwa 5 Prozent der Masse des Erdmondes und entspricht der des größten Uranusmondes Titania oder einem Drittel von Pluto. (de)
Asteroide gerrikoa Marte eta Jupiterren orbiten artean Eguzki-sisteman dagoen disko baten izena da. Asteroide eta planeta nano izenak dituzten objektu irregular ugari daude bertan. Batzuetan, asteroide gerrikoari ere asteroide gerriko nagusia edo gerriko nagusia izena ematen zaio, Eguzki-sisteman dauden beste asteroide-populazio batzuetatik bereizteko, adibidez troiar asteroideak edo . Asteroide gerrikoaren masaren erdia inguru lau asteroiderik handienetan biltzen da: Zeres, 4 Vesta, 2 Pallas eta 10 Higia. Asteroide gerrikoaren masa osoa Ilargiaren %4 inguru da, edo Plutonen %22 eta bere satelite Karonteren bikoitza. Zeres, asteroide gerrikoko planeta nano bakarra, 950 kilometroko diametroko objektua da, 4 Vesta, 2 Pallas eta 10 Higiaren diametroa 600 kilometro baino txikiagoa den bitartean. Gainontzeko objektu guztiak hori baino txikiagoak dira, hauts partikula baten tamainara arte. Asteroide gerrikoaren materiala hain dago sakabanatua, ezen satelite artifizial ugari igaro diren bertatik inongo arazorik edo talkarik gabe. Hala ere, asteroide handien arteko talkak gertatzen dira, eta honek ezaugarri orbital eta konposizio antzekoa duten sor ditzake. Asteroide gerrikoan dauden objektuak euren espektroaren arabera sailkatzen dira. Gehienak hiru mota hauetakoak dira: karbono ugaridunak (C-mota), silikatozkoak (S-mota) eta metalikoak (M-mota). Asteroide gerrikoa Eguzki-sistemaren sorrerako nebulosatik sortu zen, planetesimal multzo gisa. Planetesimalak dira baten lehen osagaiak. Marte eta Jupiterren artean, ordea, Jupiterren grabitazioaren indarrak ez zuen baimendu protoplaneta horiek sortzea, ez zuelako baimentzen akrezioa ematea planeta batean elkartuz. Talkak energetikoegiak ziren, eta elkarrekin fusionatu beharrean euren artean talka egin eta suntsitu ziren. Ondorioz, asteroide gerrikoaren hasierako masaren %99,9 galdu zen Eguzki-sistemaren historiako lehenengo 100 milioi urtetan zehar. Zati horietako batzuek bidea aurkitu zuten Eguzki-sistemaren barnealderantz, meteorito talkak sortuz planeta telurikoetan. Asteroideen orbitak oraindik ere aldatzen dira euren Eguzkiaren inguruko orbitaren periodoak aurkitzen duenean Jupiterrekin. Distantzia orbital horietan, Kirkwooden hutsuneak ematen dira, asteroideak orbitaz mugitzera behartzen dituztenean. Eguzki-sisteman badaude beste asteroide eskualde batzuk, adibidez , zentauroak, Kuiper gerrikoa, disko sakabanatua, sednoideak eta Oorten hodeia. 2014ko urtarrilaren 22an ESAko zientzialariek lehen aldiz aurkitu zuten ur-lurruna Zeresen. Herschel Space Observatoryko infragorri urrunak erabiliz egin zen aurkikuntza eta ezusteko handia izan zen, ur-lurruna kometen ezaugarria zela uste zelako. Kometa eta asteroideen arteko mugak geroz eta lausoagoak dira. (eu)
El cinturón de asteroides es un disco circunestelar del sistema solar que se encuentra entre las órbitas de Marte y Júpiter. Alberga multitud de objetos astronómicos, denominados asteroides, y el planeta enano Ceres. Esta región también se denomina cinturón principal con la finalidad de distinguirla de otras agrupaciones de cuerpos menores del sistema solar, como el cinturón de Kuiper o la nube de Oort. Más de la mitad de la masa total del cinturón está contenida en los cinco objetos de mayor masa que son los planetas enanos: Ceres, Palas, Vesta, Higia y Juno. El más masivo de todos planeta enano del cinturón es Ceres, tiene un diámetro de 950 km y una masa del doble que Palas y Vesta juntos. La mayoría de cuerpos que componen el cinturón son mucho más pequeños. El material del cinturón, apenas es un 4 % de la masa de la Luna, se encuentra disperso por todo el volumen de la órbita, por lo que sería muy difícil chocar con uno de estos objetos en caso de atravesarlo. No obstante, dos asteroides de gran tamaño pueden chocar entre sí, formando las que se conocen como familias de asteroides, que tienen composiciones y características similares. Las colisiones también producen un polvo que forma el componente mayoritario de la luz zodiacal. Los asteroides pueden clasificarse, según su espectro y composición, en tres tipos principales: carbonáceos (tipo-C), de silicato (tipo-S) y metálicos (tipo-M). El cinturón de asteroides se formó en la nebulosa protosolar junto con el resto del sistema solar. Los fragmentos de material contenidos en la región del cinturón habrían podido formar un planeta, pero las perturbaciones gravitacionales de Júpiter, el planeta más masivo, produjeron que estos fragmentos colisionaran entre sí a grandes velocidades y no pudieran agruparse, resultando en el residuo rocoso que se observa en la actualidad. Una consecuencia de estas perturbaciones son los huecos de Kirkwood, zonas donde no se encuentran asteroides debido a resonancias orbitales con Júpiter, y sus órbitas se tornan inestables. Si algún asteroide pasa a ocupar esta zona es expulsado en la mayoría de los casos fuera del sistema solar, aunque en ocasiones puede ser enviado hacia algún planeta interior, como la Tierra, y colisionar con ella. Desde su formación se ha expulsado la mayor parte del material. El cinturón de asteroides está dividido en varias regiones según los límites que marcan las resonancias jovianas. Sin embargo, no todos los autores se ponen de acuerdo. Para la mayoría se divide en interior, exterior y medio o principal propiamente dicho, cuyos límites son las resonancias 4:1 y 2:1. A su vez, el cinturón principal se divide en tres zonas designadas con números romanos y limitadas por las resonancias 3:1 y 5:2. Una última resonancia, 7:3, marca una interrupción en la zona III. Algunos asteroides tienen órbitas tan excéntricas que llegan a cruzar la órbita de Marte (en inglés, Mars-crossing asteroids). (es)
La ceinture principale d'astéroïdes (parfois simplement ceinture d'astéroïdes ou ceinture principale) est une région du Système solaire située entre les orbites de Mars et de Jupiter. Elle contient un grand nombre d'astéroïdes. (fr)
Réigiún sa ghrianchóras is ea an crios astaróideach agus é suite idir fithis Mharsa agus fithis Iúpatair. Is é Ceiréas (trastomhas 950km) an ceann is mó sa chóras gréine. Is píosaí carraige, miotail agus oighir iad na hastaróidigh. Tháinig an crios astaróideach as an réaltnéal a bhí ag timpeallú na gréine fadó. Murach go raibh Iúpatar chomh cóngarach agus atá, thiocfadh an conamar cloiche seo go léir le chéile le haon phláinéad amháin a chruthú. Mar a thiontaigh an scéal amach, áfach, níor cheadaigh imtharraingt láidir Iúpatair dóibh socrú síos le chéile, ó chuir sí tuilleadh fuinnimh leis an dóigh a raibh na réada beaga seo ag imbhualadh faoi chéile. An chuid is mó de mhais an phríomhchreasa astaróidigh, tá sé sna hastaróidigh mhóra. Tá an trí cinn is mó acu (2 Palas, 3 Iúnó agus 4 Veiste) níos mó ná 400 ciliméadar ar meán-trastomhas. An t-aon réad amháin sa chrios astaróideach a aicmítear inniu mar abhacphláinéad, is é sin, Ceiréas, tá sí 950 ciliméadar ar trastomhas. (ga)
Sabuk asteroid adalah bagian Tata Surya terletak kira-kira antara orbit planet Mars dan Jupiter. Daerah ini dipenuhi oleh sejumlah objek tak beraturan yang disebut asteroid atau planet kerdil. Sabuk asteroid disebut juga sebagai sabuk utama (main belt) untuk membedakan dari konsentrasi planet kerdil lainnya di dalam sistem tata surya, seperti Sabuk Kuiper dan scattered disc Lebih dari separuh massa sabuk utama terdapat di empat terbesar objek: Ceres, 4 Vesta, 2 Pallas, dan 10 Hygiea. Kesemuanya berdiameter lebih dari 400 km, sementara Ceres, planet kerdil yang ada di sabuk utama memiliki diameter sekitar 950 kilometer. Selebihnya mempunyai berbagai ukuran sampai sekecil partikel debu. Distribusi penyebaran bahan asteroid ini sangat tipis sehingga kapal ruang angkasa dapat melewatinya tanpa celaka. Akan tetapi, ada tabrakan antara asteroid-asteroid besar, yang menghasilkan kumpulan asteroid yang memiliki karakteristik yang mirip (orbital dan komposisi). Tabrakan juga menghasilkan debu yang membentuk komponen utama cahaya zodiak (zodiacal light). Sebuah asteroid di dalam sabuk utama dapat dikategorikan berdasarkan spektrumnya, yang sebagian besar jatuh ke dalam tiga kelompok dasar: karbon (C-type), silikat (S-tipe), dan kaya logam (M-type) (in)
La fascia principale degli asteroidi è la regione del sistema solare situata grossomodo tra le orbite di Marte e di Giove. È occupata da numerosi corpi di forma irregolare chiamati asteroidi o pianeti minori. Circa metà della massa della fascia è contenuta nei quattro asteroidi più grandi, Cerere, Vesta, Pallade, e Igea. Gli ultimi tre hanno diametri medi di oltre 400 km, mentre Cerere, l'unico pianeta nano della fascia, ha un diametro medio di circa 950 km. I restanti corpi hanno dimensioni più ridotte, fino a quelle di un granello di polvere. Il materiale asteroidale è distribuito in modo estremamente diradato; numerosi veicoli spaziali senza equipaggio l'hanno attraversato senza incidenti. (it)
소행성대(小行星帶, Asteroid belt)는 태양계의 화성과 목성 사이에 위치한 원반 모양 영역으로, 흔히 소행성이나 소행성체라고 칭하는 작고 불규칙한 고체 천체로 이루어져 있다. 간혹 근지구 소행성이나 트로이군과 구별하기 위해, 소행성대를 주 소행성대(Main Asteroid belt 또는 단순히 Main belt)라고 부르기도 한다. 소행성대 질량의 절반 가량은 1 세레스, 4 베스타, 2 팔라스, 10 히기에이아가 차지한다. 또한, 소행성대 전체의 질량은 달의 4% 가량이다. 소행성대의 천체 중 유일하게 왜행성 자격을 받은 세레스의 지름은 약 950km이고, 베스타, 팔라스, 히기에이아는 지름이 600 km 미만이다. 다른 소행성의 크기는 먼지 입자 정도까지 내려간다. 소행성대의 소행성은 많기는 하지만 소행성대의 면적이 넓어매우 넓게 분포해 있어, 현재까지 소행성대에 진입한 무인 탐사선 전부가 사고 없이 통과하였다. 소행성 간의 충돌은 간혹 일어나며, 충돌 결과로 서로 궤도와 성분이 비슷한 소행성족이 생겨난다. 소행성 각각은 분광학적 성질에 따라 분류하며, 보통 탄소질 C형, 규소질 S형, 금속질 3개 중 하나에 속한다. 소행성대는 원시 태양 성운의 미행성 무리로 형성되었다. 미행성은 보통 원시 행성으로 성장하나, 화성과 목성 사이에서는 목성의 중력적 섭동으로 인해 미행성에 운동 에너지가 가해져 강착이 일어나지 못했다. 미행성 간의 충돌이 극도로 심해졌고, 서로 뭉치는 대신 다수가 흩어지는 결과를 낳았다. 이로 인해 태양계 형성 1억 년 사이에 소행성대 질량 99.9%가 사라졌다. 일부 충돌 파편은 내태양계로 들어와 내태양계 행성과 충돌하였다. 소행성대에 남은 소행성의 궤도는 목성과 궤도 공명을 일으키며 섭동이 계속 발생하였다. 특정 지점에 위치한 소행성들은 궤도 공명으로 인해 다른 궤도로 옮겨가는데, 이로 인해 소행성이 없어 보이는 지역을 커크우드 간극이라고 한다. 다른 지역에 있는 태양계 소천체로는 근지구 소행성, 센타우루스군, 카이퍼대 천체, 산란원반 천체, 세드나족, 오르트 구름 천체가 있다. 2014년 1월 22일, 유럽 우주국의 과학자들이 세레스에서 최초로 수증기가 감지되었다고 발표하였다. 수증기 감지는 허셜 우주망원경의 원적외선 장비를 사용하였다. 이 발견은 통상 혜성과 달리 소행성, 특히 수분이 적은 소행성대 소행성에서 물이 분출할 것이라고 예상하지 못했기 때문에 특이하게 받아들여졌다. 한 과학자는 "혜성과 소행성 사이의 경계가 갈수록 불명확해진다"고 밝혔다. (ko)
De planetoïdengordel of hoofdgordel is een regio in het zonnestelsel ruwweg tussen de planeten Mars en Jupiter, waar de grootste concentratie van planetoïdenbanen zich bevindt. De afstand tot de zon bedraagt tussen de 2,1 en 3,3 AE. De term planetoïdengordel kan ook in algemene zin worden gebruikt voor andere soortgelijke gebieden zoals de Kuipergordel en de scattered disk in het zonnestelsel en een recent ontdekte bij de ster HD69830. Om de gordel tussen Mars en Jupiter van die andere gordels te onderscheiden wordt hij wel de main belt genoemd. (nl)
小惑星帯（しょうわくせいたい、英語: asteroid belt、アステロイドベルト）とは、太陽系の中で、火星の公転軌道と木星の公転軌道との間に存在する、小惑星の公転軌道が集中している領域を指す言葉である。ただ、観測技術の進歩に伴い、他の場所にも多くの小天体が発見されてきたため、他の小惑星集中地域に対して、それらが小惑星帯と呼ばれるようになるかもしれないと考えられるようになった頃から、区別のために、火星と木星の間の小惑星帯はメインベルト（英語: main belt）とも呼称されている。 (ja)
Cintura de asteroides, cinturão de asteroides, cintura principal ou cintura interna de asteroides é uma região circular do Sistema Solar formada por múltiplos objetos irregulares denominados asteroides. Essa região está localizada aproximadamente entre as órbitas de Marte e Júpiter Esta faixa tornou-se conhecida também como cintura principal, contrastando com outras concentrações de corpos menores como, por exemplo, o cinturão de Kuiper ou os asteroides troianos que coorbitam com Júpiter. Mais da metade da massa total da cintura está contida nos quatro objetos de maior tamanho: Ceres, 4 Vesta, 2 Palas e 10 Hígia. Ceres, o maior e o único planeta anão do cinturão, possui um diâmetro de 950 km e tem o dobro do tamanho do segundo maior objeto. Contudo, a maioria de corpos que compõem o cinturão são muito menores. O material do cinturão, apenas cerca de 4% da massa da Lua, encontra-se disperso por todo o volume da órbita, pelo qual seria muito difícil atravessá-lo e chocar com um destes objetos. Porém, dois asteroides de grande tamanho podem chocar entre si, formando o que é conhecido como "famílias de asteroides", que possuem composições e características similares. As colisões também produzem uma poeira que forma o componente majoritário da luz zodiacal. Os asteroides podem ser classificados, segundo o seu espectro e composição, em três tipos principais: carbonáceos (tipo-C), de silicato (tipo-S) e metálicos (tipo-M). A cintura de asteroides formou-se na nebulosa protossolar com o restante do Sistema Solar. Os fragmentos de material conteúdos na região do cinturão formaram um planeta, mas as perturbações gravitacionais de Júpiter, o planeta mais massivo, fizeram com que estes fragmentos colidissem entre si a grandes velocidades e não pudessem agrupar-se, tornando-se o resíduo rochoso atual. Uma consequência destas perturbações são as lacunas de Kirkwood; zonas nas quais não se encontram asteroides devido a ressonâncias orbitais com Júpiter, e as suas órbitas tornarem-se instáveis. Se algum asteroide passasse a ocupar esta zona seria expelido na maioria dos casos fora do Sistema Solar, embora ocasionalmente possa ser enviado para algum planeta interior, como a Terra, e colidir com ela. Desde a sua formação foi expulsa a maior parte do material. (pt)
Pas planetoid – obszar Układu Słonecznego, znajdujący się między orbitami Marsa i Jowisza. Krąży w nim wiele ciał różnej wielkości, nazywanych planetoidami. Region ten nazywany jest też głównym pasem planetoid, gdyż w Układzie Słonecznym istnieją również inne zbiory małych ciał: Pas Kuipera, dysk rozproszony i hipotetyczny Obłok Oorta, oraz wiele mniejszych skupisk, w tym planetoidy bliskie Ziemi, centaury i trojańczycy. Ponad połowę całkowitej masy pasa planetoid zawierają cztery największe znajdujące się w nim ciała: Ceres, Westa, Pallas i Hygiea. Mają one średnice większe niż 400 kilometrów, a największa z nich, Ceres, ma średnicę około 950 kilometrów i jest zaliczana do planet karłowatych. Pas planetoid jest tak rzadki, że wiele sond kosmicznych przelatywało przez niego bez natrafienia na żaden obiekt. Zderzenia planetoid jednak się zdarzają, co prowadzi do ich kruszenia i powstawania rodzin planetoid o podobnych parametrach orbit i składzie chemicznym. Zderzenia takie powodują również powstawanie pyłu, który można obserwować w nocy jako światło zodiakalne. Skład chemiczny planetoid można określać, badając ich widmo optyczne. Dzięki temu wiadomo, że większość z nich można zaliczyć do trzech grup: węglowych (klasy C), krzemowych (klasy S) i metalicznych (klasy M). Pas planetoid uformował się z mgławicy przedsłonecznej jako grupa planetozymali, małych prekursorów planet. Między Marsem a Jowiszem zaburzenia grawitacyjne nadawały tym planetozymalom zbyt duże prędkości, żeby mogły się one połączyć w wyniku akrecji w planetę. Planetozymale zderzały się z taką siłą, że zamiast łączyć się w większe obiekty, kruszyły się na mniejsze. Powstałe odłamki miały inne orbity niż ciała przed zderzeniem, często spadając potem na wewnętrzne planety Układu w postaci meteorytów. W ten sposób pas stracił większość swojej pierwotnej masy. Orbity planetoid wciąż ulegają perturbacjom, zwłaszcza gdy ich orbity wokół Słońca wchodzą w rezonans orbitalny z Jowiszem. Wtedy parametry ich orbit ulegają stosunkowo szybkiej zmianie, co prowadzi do usunięcia ich z tych orbit, co jest przyczyną powstania przerw Kirkwooda w pasie planetoid. (pl)
Asteroidbältet, numera även kallat huvudasteroidbältet eller huvudbältet, för att skilja det från Kuiperbältet vars existens upptäcktes 1992, är det asteroidbälte som ligger i en ring runt solen och som befinner sig mellan planeterna Mars och Jupiter. År 2001 var 60 000 asteroider med relativt väl bestämda banor kända. De fyra största asteroiderna heter Ceres, Pallas, Juno och Vesta. Dessa upptäcktes mellan 1801 och 1807, och räknades fram till cirka 1855 som planeter innan man i stället började kalla dem småplaneter. Ceres räknas sedan den 24 augusti 2006 som en dvärgplanet. (sv)
По́яс астеро́їдів — область Сонячної системи, розташована між орбітами Марса і Юпітера, яка є місцем скупчення великої кількості об'єктів різних розмірів, переважно неправильної форми, що називаються астероїдами, також у поясі астероїдів знаходиться карликова планета Церера. Цю область також часто називають головним поясом астероїдів або просто головним поясом, підкреслюючи тим самим її відмінність від інших подібних областей скупчення малих планет, таких як пояс Койпера за орбітою Нептуна, а також скупчення об'єктів розсіяного диска і хмари Оорта. Вислів «пояс астероїдів» увійшов до вжитку на початку 1850-х років. Перше використання цього терміну пов'язують з іменем Александра фон Гумбольдта і його книгою «Cosmos: A Sketch of a Physical Description of the Universe». Сумарна маса головного поясу становить близько 4 % від маси Місяця. Більш ніж половину її зосереджено в чотирьох найбільших об'єктах: Церері, 2 Палладі, 4 Весті та 10 Гігеї. Їхній середній діаметр становить близько 400 км, а найбільший з них, Церера, єдина в головному поясі карликова планета, має діаметр понад 950 км і масу, яка вдвічі перевищує сумарну масу Паллади та Вести.Але більшість астероїдів, яких налічується кілька мільйонів, є значно меншими, аж до кількох десятків метрів. При цьому астероїди настільки сильно розсіяні в цій області космічного простору, що жоден космічний апарат, який через неї пролітав, не був пошкоджений. Причина такого складу поясу астероїдів полягає в тому, що він почав формуватися безпосередньо поблизу Юпітера, гравітаційне поле якого постійно вносило значні збурення в орбіти планетозималей. Отримуваний від Юпітера надлишок орбітальної енергії призводив до жорсткіших зіткнень цих тіл між собою, що перешкоджало їх злипанню в протопланету і її подальшому укрупненню. В результаті більшість планетозималей виявилися роздробленими на численні дрібні фрагменти, більша частина з яких або була викинута за межі Сонячної системи, чим пояснюється низька щільність поясу астероїдів, або перейшла на витягнуті орбіти, по яких вони, потрапляючи у внутрішню область Сонячної системи, зіштовхувалися з планетами земної групи; цей феномен отримав назву пізнього важкого бомбардування. Зіткнення між астероїдами відбувалися і після цього періоду, що призводило до появи численних сімей астероїдів — груп тіл з подібними орбітами та хімічним складом, в які входить значна кількість астероїдів, а також до утворення дрібного космічного пилу, який формує зодіакальне світло. Крім цього, гравітація Юпітера також створює області нестійких орбіт, в яких через резонанси з Юпітером практично відсутні астероїди. Астероїд, який потрапляє туди, за відносно короткий час викидається з цієї орбіти за межі Сонячної системи або поповнює популяцію астероїдів, що перетинають орбіти внутрішніх планет. Наразі астероїдів у таких областях практично не залишилося, але орбіти багатьох невеликих астероїдів продовжують повільно змінюватися під впливом інших факторів. Головною рисою, яка характеризує окремі астероїди, є їхній спектр, за яким можна робити висновок про хімічний склад цих тіл. У головному поясі, в залежності від хімічного складу, виділені три основні спектральні класи астероїдів: вуглецеві (клас C), силікатні (клас S) і металічні або залізні (клас M). Всі ці класи астероїдів, особливо металічні, є цікавими для космічної індустрії в цілому і промислового освоєння астероїдів зокрема. (uk)
По́яс астеро́идов — область Солнечной системы, расположенная между орбитами Марса и Юпитера, являющаяся местом скопления множества объектов всевозможных размеров, преимущественно неправильной формы, называемых астероидами или малыми планетами. Эту область также часто называют главным поясом астероидов или просто главным поясом, подчёркивая тем самым её отличие от других подобных областей скопления малых планет, таких как пояс Койпера за орбитой Нептуна, а также скопления объектов рассеянного диска и облака Оорта. Выражение «пояс астероидов» вошло в обиход в начале 1850-х годов. Первое употребление этого термина связывают с именем Александра фон Гумбольдта и его книгой «» («Kosmos — Entwurf einer physischen Weltbeschreibung», 1845). Суммарная масса главного пояса равна примерно 4 % массы Луны, больше половины её сосредоточено в четырёх крупнейших объектах: Церера, (4) Веста, (2) Паллада и (10) Гигея. Их средний диаметр составляет более 400 км, а самый крупный из них, Церера, имеет диаметр более 950 км, и её масса вдвое превышает суммарную массу Паллады и Весты. Но большинство астероидов, которых насчитывается несколько миллионов, значительно меньше, вплоть до нескольких десятков метров. При этом астероиды настолько сильно рассеяны в данной области космического пространства, что ни один космический аппарат, пролетавший через эту область, не был повреждён ими. Согласно общепринятой гипотезе, причина такого состава пояса астероидов в том, что он начал формироваться непосредственно вблизи Юпитера, чьё гравитационное поле постоянно вносило серьёзные возмущения в орбиты планетезималей. Получаемый от Юпитера избыток орбитальной энергии приводил к более жёстким столкновениям этих тел между собой, что препятствовало их слипанию в протопланету и её дальнейшему укрупнению. В результате большинство планетезималей оказались раздробленными на многочисленные мелкие фрагменты, большая часть из которых либо была выброшена за пределы Солнечной системы, чем объясняется низкая плотность пояса астероидов, либо перешла на вытянутые орбиты, по которым они, попадая во внутреннюю область Солнечной системы, сталкивались с планетами земной группы; этот феномен получил название поздней тяжёлой бомбардировки. Столкновения между астероидами случались и после этого периода, что приводило к появлению многочисленных астероидных семейств — групп тел со сходными орбитами и химическим составом, в которые входит значительное число существующих на сегодня астероидов, а также к образованию мелкой космической пыли, формирующей зодиакальный свет. Помимо этого, гравитация Юпитера также создаёт области неустойчивых орбит, где из-за резонансов с Юпитером практически отсутствуют астероиды. Астероид, попадающий туда, за относительно короткое время будет выброшен с этой орбиты за пределы Солнечной системы или пополнит популяцию астероидов, пересекающих орбиты внутренних планет. Сейчас астероидов в таких областях практически не осталось, но орбиты многих небольших астероидов продолжают медленно изменяться под влиянием других факторов. Главной отличительной чертой, характеризующей отдельные астероиды, является их спектр, по которому можно судить о химическом составе данного тела. В главном поясе, в зависимости от химического состава, выделено 3 основных спектральных класса астероидов: углеродные (класс C), силикатные (класс S) и металлические (класс M). Все эти классы астероидов, особенно металлические, представляют интерес с точки зрения космической индустрии в целом и промышленного освоения астероидов в частности. (ru)
小行星帶是太陽系內介於火星和木星軌道之間的小行星密集區域。在已經被編號的120,437顆小行星中，有98.5%是在这里被發現的。小行星是由岩石或金屬組成，圍繞著太陽運動的小天體。因為在比較上這是小行星最密集的區域，估計為數多達50萬顆，所以這個區域被稱為主小行星帶，简称“主带”。小行星帶由原始太陽星雲中的一群星子——比行星微小的行星前身——形成。木星巨大的引力阻礙了這些星子形成行星，並造成許多星子相互間高能量的碰撞，造成許多殘骸和碎片。小行星繞太陽公轉的軌道，繼續受到木星的攝動，形成了與木星的軌道共振。在這些軌道距離（即柯克伍德空隙）上的小行星會被很快地掃进其它軌道。主帶內最早发现的三顆小行星是智神星、婚神星和灶神星，而最大的三顆小行星则为智神星、健神星和灶神星，它们的平均直徑都超過400 公里；在主帶中只有一顆矮行星——穀神星，直徑大約950 公里；其餘的小行星都不大，有些甚至只有塵埃那样大。小行星帶的物質非常稀薄，已經有好幾艘太空船平安的通過而未曾發生意外。在主帶內的小行星依照它們的色彩和主要形式分成三類：碳質、矽酸鹽和金屬。小行星之間的碰撞可能形成擁有相似軌道特徵和成色的小行星族，這些碰撞也是產生黃道光的塵土的主要來源。 (zh)

dbo:wikiPageExternalLink

dbo:wikiPageWikiLink

dbp:caption

951 (xsd:integer)
Fragment of the Allende meteorite, a carbonaceous chondrite that fell to Earth in Mexico in 1969 (en)

rdfs:comment

Η Κύρια Ζώνη των αστεροειδών είναι περιοχή σε σχήμα τόρου που εκτείνεται 2,1 έως 3,3 Α.Μ. από τον Ήλιο, ευρισκόμενη ανάμεσα στις τροχιές των πλανητών Άρη και Δία. Στην Κύρια Ζώνη εντοπίζονται οι περισσότεροι αστεροειδείς του Ηλιακού Συστήματος. Πρόκειται για πλήθος στερεών και ακανόνιστου σχήματος σώματα, που έχουν διάφορα μεγέθη, αλλά είναι αρκετά μικρότερα από πλανήτες. Στην Ζώνη εντοπίζεται και ένας πλανήτης νάνος, η Δήμητρα. Ο χαρακτηρισμός της Ζώνης ως «κύρια» έγινε για τη διάκρισή της από άλλες συστάδες αστεροειδών, όπως τα γεωπλήσια και τα τρωϊκά αντικείμενα, οι κένταυροι τα αντικείμενα της Ζώνης του Κάιπερ, τα αντικείμενα του διασκορπισμένου δίσκου και εκείνα του Νέφους του Όορτ. (el)
La asteroida zono, ankaŭ nomata la zono de planedetoj aŭ (kompare kun aliaj koncentriĝoj de planedetoj) la ĉefzono, estas kolektiĝo de sunsistemaj objektoj inter la orbitoj de Marso kaj Jupitero. Tie la plejparto de asteroidoj ĉirkaŭiras la sunon. La tuta regiono de la zono etendiĝas de ĉirkaŭ 2,0 ĝis 3,4 astronomiaj unuoj for de la Suno. (eo)
La ceinture principale d'astéroïdes (parfois simplement ceinture d'astéroïdes ou ceinture principale) est une région du Système solaire située entre les orbites de Mars et de Jupiter. Elle contient un grand nombre d'astéroïdes. (fr)
La fascia principale degli asteroidi è la regione del sistema solare situata grossomodo tra le orbite di Marte e di Giove. È occupata da numerosi corpi di forma irregolare chiamati asteroidi o pianeti minori. Circa metà della massa della fascia è contenuta nei quattro asteroidi più grandi, Cerere, Vesta, Pallade, e Igea. Gli ultimi tre hanno diametri medi di oltre 400 km, mentre Cerere, l'unico pianeta nano della fascia, ha un diametro medio di circa 950 km. I restanti corpi hanno dimensioni più ridotte, fino a quelle di un granello di polvere. Il materiale asteroidale è distribuito in modo estremamente diradato; numerosi veicoli spaziali senza equipaggio l'hanno attraversato senza incidenti. (it)
De planetoïdengordel of hoofdgordel is een regio in het zonnestelsel ruwweg tussen de planeten Mars en Jupiter, waar de grootste concentratie van planetoïdenbanen zich bevindt. De afstand tot de zon bedraagt tussen de 2,1 en 3,3 AE. De term planetoïdengordel kan ook in algemene zin worden gebruikt voor andere soortgelijke gebieden zoals de Kuipergordel en de scattered disk in het zonnestelsel en een recent ontdekte bij de ster HD69830. Om de gordel tussen Mars en Jupiter van die andere gordels te onderscheiden wordt hij wel de main belt genoemd. (nl)
小惑星帯（しょうわくせいたい、英語: asteroid belt、アステロイドベルト）とは、太陽系の中で、火星の公転軌道と木星の公転軌道との間に存在する、小惑星の公転軌道が集中している領域を指す言葉である。ただ、観測技術の進歩に伴い、他の場所にも多くの小天体が発見されてきたため、他の小惑星集中地域に対して、それらが小惑星帯と呼ばれるようになるかもしれないと考えられるようになった頃から、区別のために、火星と木星の間の小惑星帯はメインベルト（英語: main belt）とも呼称されている。 (ja)
Asteroidbältet, numera även kallat huvudasteroidbältet eller huvudbältet, för att skilja det från Kuiperbältet vars existens upptäcktes 1992, är det asteroidbälte som ligger i en ring runt solen och som befinner sig mellan planeterna Mars och Jupiter. År 2001 var 60 000 asteroider med relativt väl bestämda banor kända. De fyra största asteroiderna heter Ceres, Pallas, Juno och Vesta. Dessa upptäcktes mellan 1801 och 1807, och räknades fram till cirka 1855 som planeter innan man i stället började kalla dem småplaneter. Ceres räknas sedan den 24 augusti 2006 som en dvärgplanet. (sv)
小行星帶是太陽系內介於火星和木星軌道之間的小行星密集區域。在已經被編號的120,437顆小行星中，有98.5%是在这里被發現的。小行星是由岩石或金屬組成，圍繞著太陽運動的小天體。因為在比較上這是小行星最密集的區域，估計為數多達50萬顆，所以這個區域被稱為主小行星帶，简称“主带”。小行星帶由原始太陽星雲中的一群星子——比行星微小的行星前身——形成。木星巨大的引力阻礙了這些星子形成行星，並造成許多星子相互間高能量的碰撞，造成許多殘骸和碎片。小行星繞太陽公轉的軌道，繼續受到木星的攝動，形成了與木星的軌道共振。在這些軌道距離（即柯克伍德空隙）上的小行星會被很快地掃进其它軌道。主帶內最早发现的三顆小行星是智神星、婚神星和灶神星，而最大的三顆小行星则为智神星、健神星和灶神星，它们的平均直徑都超過400 公里；在主帶中只有一顆矮行星——穀神星，直徑大約950 公里；其餘的小行星都不大，有些甚至只有塵埃那样大。小行星帶的物質非常稀薄，已經有好幾艘太空船平安的通過而未曾發生意外。在主帶內的小行星依照它們的色彩和主要形式分成三類：碳質、矽酸鹽和金屬。小行星之間的碰撞可能形成擁有相似軌道特徵和成色的小行星族，這些碰撞也是產生黃道光的塵土的主要來源。 (zh)
حزام الكويكبات هو قرص نجمي دوار يقع في منطقة تقع بين كوكبي المريخ والمشتري، وتدور في هذه المنطقة كمية هائلة من الكويكبات الصغيرة التي تتكون في الأساس من الصخور وبعض المعادن. وقد وصِفَ حزام الكويكبات بـ حزام الكويكبات الرئيسي وذلك لتمييزه عن مجموعة الكويكبات الأخرى التي توجد في المجموعة الشمسية وهي الأجرام القريبة من الأرض ومجموعة طروادة. وفي عام 1800م، إجتمع عدد من علماء الفلك في ألمانيا وقرروا استخدام مراقبهم الجديدة في محاولة للتأكد من وجود كوكب مفترض. فئات اجرام النظام الشمسي الصغيرة هي: أجرام قريبة من الأرض، كويكبات قنطور، حزام كايبر، قرص متفرق، شبية سدنا، وأجسام سحابة أورط. (ar)
El cinturó d'asteroides és la regió del sistema solar que es troba aproximadament entre les òrbites dels planetes Mart i Júpiter. Està ocupat per nombrosos cossos de forma irregular anomenats asteroides o planetes menors. La regió del cinturó d'asteroides també s'anomena el cinturó principal d'asteroides o el cinturó principal, perquè hi ha altres asteroides al sistema solar com els asteroides propers a la Terra i asteroides troians. Altres regions de cossos petits del sistema solar inclouen els centaures, el cinturó de Kuiper, el disc dispers, i el núvol d'Oort. (ca)
Hlavní pás planetek je oblast sluneční soustavy, která se nachází v oblasti mezi drahami Marsu a Jupitera. Nachází se zde značné množství planetek. Jejich celková hmotnost se odhaduje na 2,39×1021 kg, přičemž zhruba třetinu tvoří Ceres. Řada planetek však obíhá i na drahách blízko Země nebo naopak za drahou Neptunu (TNO – transneptunská tělesa). (cs)
Der Asteroidengürtel, Planetoidengürtel oder Hauptgürtel ist ein Bereich im Sonnensystem mit einer gehäuften Ansammlung von Asteroiden, der sich zwischen den Planetenbahnen von Mars und Jupiter befindet. Der Zwergplanet Ceres und ein Großteil der bisher bekannten Asteroiden des Sonnensystems befinden sich in diesem Bereich. Bis April 2017 wurden mehr als 650.000 solcher Objekte erfasst. (de)
The asteroid belt is a torus-shaped region in the Solar System, located roughly between the orbits of the planets Jupiter and Mars. It contains a great many solid, irregularly shaped bodies, of many sizes, but much smaller than planets, called asteroids or minor planets. This asteroid belt is also called the main asteroid belt or main belt to distinguish it from other asteroid populations in the Solar System such as near-Earth asteroids and trojan asteroids. (en)
El cinturón de asteroides es un disco circunestelar del sistema solar que se encuentra entre las órbitas de Marte y Júpiter. Alberga multitud de objetos astronómicos, denominados asteroides, y el planeta enano Ceres. Esta región también se denomina cinturón principal con la finalidad de distinguirla de otras agrupaciones de cuerpos menores del sistema solar, como el cinturón de Kuiper o la nube de Oort. (es)
Asteroide gerrikoa Marte eta Jupiterren orbiten artean Eguzki-sisteman dagoen disko baten izena da. Asteroide eta planeta nano izenak dituzten objektu irregular ugari daude bertan. Batzuetan, asteroide gerrikoari ere asteroide gerriko nagusia edo gerriko nagusia izena ematen zaio, Eguzki-sisteman dauden beste asteroide-populazio batzuetatik bereizteko, adibidez troiar asteroideak edo . Asteroide gerrikoaren masaren erdia inguru lau asteroiderik handienetan biltzen da: Zeres, 4 Vesta, 2 Pallas eta 10 Higia. Asteroide gerrikoaren masa osoa Ilargiaren %4 inguru da, edo Plutonen %22 eta bere satelite Karonteren bikoitza. (eu)
Réigiún sa ghrianchóras is ea an crios astaróideach agus é suite idir fithis Mharsa agus fithis Iúpatair. Is é Ceiréas (trastomhas 950km) an ceann is mó sa chóras gréine. Is píosaí carraige, miotail agus oighir iad na hastaróidigh. An chuid is mó de mhais an phríomhchreasa astaróidigh, tá sé sna hastaróidigh mhóra. Tá an trí cinn is mó acu (2 Palas, 3 Iúnó agus 4 Veiste) níos mó ná 400 ciliméadar ar meán-trastomhas. An t-aon réad amháin sa chrios astaróideach a aicmítear inniu mar abhacphláinéad, is é sin, Ceiréas, tá sí 950 ciliméadar ar trastomhas. (ga)
Sabuk asteroid adalah bagian Tata Surya terletak kira-kira antara orbit planet Mars dan Jupiter. Daerah ini dipenuhi oleh sejumlah objek tak beraturan yang disebut asteroid atau planet kerdil. Sabuk asteroid disebut juga sebagai sabuk utama (main belt) untuk membedakan dari konsentrasi planet kerdil lainnya di dalam sistem tata surya, seperti Sabuk Kuiper dan scattered disc (in)
소행성대(小行星帶, Asteroid belt)는 태양계의 화성과 목성 사이에 위치한 원반 모양 영역으로, 흔히 소행성이나 소행성체라고 칭하는 작고 불규칙한 고체 천체로 이루어져 있다. 간혹 근지구 소행성이나 트로이군과 구별하기 위해, 소행성대를 주 소행성대(Main Asteroid belt 또는 단순히 Main belt)라고 부르기도 한다. 소행성대 질량의 절반 가량은 1 세레스, 4 베스타, 2 팔라스, 10 히기에이아가 차지한다. 또한, 소행성대 전체의 질량은 달의 4% 가량이다. 소행성대의 천체 중 유일하게 왜행성 자격을 받은 세레스의 지름은 약 950km이고, 베스타, 팔라스, 히기에이아는 지름이 600 km 미만이다. 다른 소행성의 크기는 먼지 입자 정도까지 내려간다. 소행성대의 소행성은 많기는 하지만 소행성대의 면적이 넓어매우 넓게 분포해 있어, 현재까지 소행성대에 진입한 무인 탐사선 전부가 사고 없이 통과하였다. 소행성 간의 충돌은 간혹 일어나며, 충돌 결과로 서로 궤도와 성분이 비슷한 소행성족이 생겨난다. 소행성 각각은 분광학적 성질에 따라 분류하며, 보통 탄소질 C형, 규소질 S형, 금속질 3개 중 하나에 속한다. (ko)
Pas planetoid – obszar Układu Słonecznego, znajdujący się między orbitami Marsa i Jowisza. Krąży w nim wiele ciał różnej wielkości, nazywanych planetoidami. Region ten nazywany jest też głównym pasem planetoid, gdyż w Układzie Słonecznym istnieją również inne zbiory małych ciał: Pas Kuipera, dysk rozproszony i hipotetyczny Obłok Oorta, oraz wiele mniejszych skupisk, w tym planetoidy bliskie Ziemi, centaury i trojańczycy. (pl)
Cintura de asteroides, cinturão de asteroides, cintura principal ou cintura interna de asteroides é uma região circular do Sistema Solar formada por múltiplos objetos irregulares denominados asteroides. Essa região está localizada aproximadamente entre as órbitas de Marte e Júpiter Esta faixa tornou-se conhecida também como cintura principal, contrastando com outras concentrações de corpos menores como, por exemplo, o cinturão de Kuiper ou os asteroides troianos que coorbitam com Júpiter. (pt)
По́яс астеро́їдів — область Сонячної системи, розташована між орбітами Марса і Юпітера, яка є місцем скупчення великої кількості об'єктів різних розмірів, переважно неправильної форми, що називаються астероїдами, також у поясі астероїдів знаходиться карликова планета Церера. Цю область також часто називають головним поясом астероїдів або просто головним поясом, підкреслюючи тим самим її відмінність від інших подібних областей скупчення малих планет, таких як пояс Койпера за орбітою Нептуна, а також скупчення об'єктів розсіяного диска і хмари Оорта. (uk)
По́яс астеро́идов — область Солнечной системы, расположенная между орбитами Марса и Юпитера, являющаяся местом скопления множества объектов всевозможных размеров, преимущественно неправильной формы, называемых астероидами или малыми планетами. Эту область также часто называют главным поясом астероидов или просто главным поясом, подчёркивая тем самым её отличие от других подобных областей скопления малых планет, таких как пояс Койпера за орбитой Нептуна, а также скопления объектов рассеянного диска и облака Оорта. (ru)

rdfs:label

Asteroid belt (en)
حزام الكويكبات (ar)
Cinturó d'asteroides (ca)
Hlavní pás (cs)
Asteroidengürtel (de)
Κύρια ζώνη αστεροειδών (el)
Asteroida zono (eo)
Cinturón de asteroides (es)
Asteroide gerrikoa (eu)
Crios astaróideach (ga)
Sabuk asteroid (in)
Fascia principale (it)
Ceinture d'astéroïdes (fr)
소행성대 (ko)
小惑星帯 (ja)
Pas planetoid (pl)
Planetoïdengordel (nl)
Cintura de asteroides (pt)
Asteroidbältet (sv)
Пояс астероидов (ru)
主小行星帶 (zh)
Пояс астероїдів (uk)

owl:sameAs

foaf:depiction

is dbo:wikiPageWikiLink of