Presidency of Jimmy Carter (original) (raw)

dbo:abstract

بدأت رئاسة جيمي كارتر ظهر يوم 20 يناير 1977، عندما عُيّن في منصب الرئيس التاسع والثلاثين للولايات المتحدة، وانتهت في 20 يناير 1981. تولى كارتر، ديمقراطي من جورجيا، منصبه بعد هزيمة رئيس الحزب الجمهوري حينها، جيرالد فورد في انتخابات الرئاسة الأمريكية 1976. انتهت رئاسته بعد هزيمته في انتخابات الرئاسة الأمريكية 1980 أمام رونالد ريغان من الحزب الجمهوري. تولى كارتر منصبه خلال فترة «الركود التضخمي»، حيث شهد الاقتصاد مزيجًا من التضخم الاقتصادي المرتفع والنمو الاقتصادي البطيء. تركزت سياساته المتعلقة بالميزانية على الحد من التضخم من طريق تقليص العجز والإنفاق الحكومي. استجابةً للمخاوف المتعلقة بمصادر الطاقة خلال معظم فترة السبعينيات، سنّت إدارته سياسة وطنية صُممت لدعم جهود الحفاظ على الطاقة وتطوير الموارد البديلة، سياسة وطنية لم تمنع مرور البلاد بأزمة الطاقة في عام 1979، وفترة ركود بعدها في عام 1980. سعى كارتر إلى إصلاح أنظمة الرفاهية والرعاية الصحية والضرائب في البلاد، لكنه فشل فشلًا كبيرًا في مهمته، ويرجع ذلك جزئيًا إلى علاقاته السيئة مع الكونغرس. عمد كارتر، الذي استلم مقاليد الحكم في خضم الحرب الباردة، إلى توجيه السياسة الأمريكية الخارجية نحو التركيز على قضايا حقوق الإنسان، وواصل انتهاج سياسات الحرب الباردة التصالحية التي اتبعها أسلافه، وتطبيع العلاقات مع الصين ومتابعة محادثات الحد من الأسلحة الاستراتيجية مع الاتحاد السوفيتي، وساعد على ترتيب اتفاقات كامب ديفيد بين إسرائيل ومصر في محاولة لإنهاء الصراع العربي الإسرائيلي. ضمن كارتر عبر معاهدات توريخوس نقل قناة بنما إلى بنما. تخلى كارتر بعد الحرب السوفيتية في أفغانستان عن سياساته التصالحية تجاه الاتحاد السوفيتي وبدأ حقبة من الحشد العسكري والضغط الدبلوماسي الذي تجلى في انسحاب أمريكا من الألعاب الأولمبية في موسكو. تميزت الأشهر الخمسة عشر الأخيرة من ولاية كارتر الرئاسية بأزمات كبرى إضافية، بما فيها أزمة رهائن إيران والضيق الاقتصادي. احتج تيد كينيدي، ديمقراطي ليبرالي بارز، على معارضة كارتر إقامة نظام تأمين صحي وطني، وتحداه في الانتخابات التمهيدية للحزب الديمقراطي عام 1980، لكنه خسر أمامه بفضل الدعم العام الذي حظيت به سياسات كارتر في أواخر عام 1979 وأوائل عام 1980، لينتصر كارتر ويُعاد ترشيحه مجددًا. شهدت الانتخابات العامة مواجهة بين كارتر وريغان، الحاكم المحافظ السابق لكاليفورنيا، إذ حقق ريغان نصرًا حاسمًا. يُصنف كارتر وفق استطلاعات الرأي التي أُجراها المؤرخون وعلماء السياسة على أنه رئيس دون المتوسط، لكن هذا التقييم يتحسن بالأثر الإيجابي الذي حققه كارتر عبر أنشطته الإنسانية بعد الرئاسة في جميع أنحاء العالم. (ar)
Jimmy Carter gewann 1976 die Wahl zum Präsidenten der Vereinigten Staaten gegen den Amtsinhaber Gerald Ford. Der Demokrat regierte von 1977 bis 1981 und unterlag 1980 bei seiner erneuten Kandidatur Ronald Reagan. Unter Carter wurde das Gesundheits-, Bildungs- und Wohlfahrtsministerium 1980 in das Gesundheits- und das Bildungsministerium aufgeteilt. Als neue Behörde wurde im August 1977 zudem das Energieministerium geschaffen, dessen erster Minister der Republikaner James R. Schlesinger wurde, der zuvor Verteidigungsminister unter Richard Nixon und Ford gewesen war. (de)
La présidence de Jimmy Carter débuta le 20 janvier 1977, date de l'investiture de Jimmy Carter en tant que 39e président des États-Unis, et prit fin le 20 janvier 1981. Membre du Parti démocrate, Carter entra en fonction après avoir battu le président Gerald Ford, candidat du Parti républicain, lors de l'élection présidentielle de 1976. Il fut lui-même battu quatre ans plus tard à l'élection de 1980 par le candidat républicain Ronald Reagan, qui lui succéda à la Maison-Blanche. Carter accéda à la présidence au moment où l'économie américaine traversait une période de stagflation, c'est-à-dire une combinaison entre une croissance économique au ralenti et un taux d'inflation très élevé. Son administration mit en place une politique budgétaire qui visait à maîtriser l'inflation en procédant à une réduction des déficits et des dépenses publiques. En réponse à la crise énergétique qui perdura pendant une grande partie des années 1970, Carter voulut établir une politique énergétique à l'échelle nationale afin de promouvoir la préservation de l'énergie et la mise au point de ressources alternatives. En dépit de ce choix, les États-Unis subirent les effets du choc pétrolier de 1979 qui fut suivi d'une récession en 1980. Carter chercha également à réformer le système de protection sociale, le système de santé et la politique fiscale, mais il échoua en grande partie, notamment en raison de ses mauvaises relations avec le Congrès. Il fonda par ailleurs deux nouveaux départements fédéraux — Éducation et Énergie. Sur le plan des relations internationales, dans un contexte de guerre froide, le président américain mit les droits de l'homme au cœur de sa politique étrangère, à une période où les relations avec la Chine et l'URSS étaient relativement apaisées. Poursuivant les efforts de conciliation initiés par ses prédécesseurs, Carter normalisa ainsi les relations avec la Chine et poursuivit les négociations sur la limitation des armements stratégiques avec l'Union soviétique. Dans le cadre du conflit israélo-arabe, il aida à la ratification des accords de Camp David qui mirent fin au conflit entre Israël et l'Égypte. Il signa également les traités Torrijos-Carter qui garantirent la rétrocession de la zone américaine du canal de Panama aux autorités panaméennes dans un délai de vingt ans. Après l'invasion de l'Afghanistan par les Soviétiques, Carter abandonna les tentatives de rapprochement avec l'URSS et entama un réarmement militaire. Sa dernière année au pouvoir fut marquée par plusieurs crises majeures, en particulier le déroulement de la prise d'otages de l'ambassade américaine en Iran et l'échec de la tentative de libération des otages lors de l'opération Eagle Claw, d'importantes pénuries de carburant aux États-Unis et l'invasion de l'Afghanistan par les Soviétiques. Sa faible popularité lui valut d'être concurrencé en vue des prochaines élections par Ted Kennedy, représentant de l'aile progressiste du Parti démocrate, qui critiquait l'opposition de Carter à un système d'assurance santé universelle. Bénéficiant du soutien de l'opinion publique à la fin de l'année 1979 et au début de l'année 1980, Carter parvint toutefois à s'imposer face à Kennedy lors des primaires démocrates de 1980. La même année, il affronta au scrutin général l'ancien gouverneur de la Californie Ronald Reagan. Alors que les sondages réalisés à la veille de l'élection prédisaient un résultat serré, Reagan l'emporta largement sur son adversaire. Carter est généralement considéré par les historiens et les politologues comme un président inférieur à la moyenne. (fr)
Jimmy Carter's tenure as the 39th president of the United States began with his inauguration on January 20, 1977, and ended on January 20, 1981. A Democrat from Georgia, Carter took office after defeating incumbent Republican President Gerald Ford in the 1976 election. His presidency ended following his defeat in the 1980 election by Republican Ronald Reagan. Carter took office during a period of "stagflation," as the economy experienced a combination of high inflation and slow economic growth. His budgetary policies centered on taming inflation by reducing deficits and government spending. Responding to energy concerns that had persisted through much of the 1970s, his administration enacted a national energy policy designed for long-term energy conservation and the development of alternative resources. In the short term the country was beset by an energy crisis in 1979 which was overlapped by a recession in 1980. Carter sought reforms to the country's welfare, health care, and tax systems, but was largely unsuccessful, partly due to poor relations with Democrats in Congress. Carter reoriented U.S. foreign policy towards an emphasis on human rights. He continued the conciliatory late Cold War policies of his predecessors, normalizing relations with China and pursuing further Strategic Arms Limitation Talks with the Soviet Union. In an effort to end the Arab–Israeli conflict, he helped arrange the Camp David Accords between Israel and Egypt. Through the Torrijos–Carter Treaties, Carter guaranteed the eventual transfer of the Panama Canal to Panama. Denouncing the Soviet invasion of Afghanistan in 1979, he reversed his conciliatory policies towards the Soviet Union and began a period of military build-up and diplomatic pressure such as pulling out of the Moscow Olympics. The final fifteen months of Carter's presidential tenure were marked by several additional major crises, including the Iran hostage crisis and economic malaise. Ted Kennedy, a prominent liberal Democrat who protested Carter's opposition to a national health insurance system, challenged Carter in the 1980 Democratic primaries. Boosted by public support for his policies in late 1979 and early 1980, Carter rallied to defeat Kennedy and win re-nomination. In the general election, Carter faced Reagan, a conservative former governor of California. Reagan won a decisive victory. In polls of historians and political scientists, Carter is usually ranked as a below-average president, but is seen more positively through his post-presidency humanitarian activities across the globe. (en)
La presidenza di Jimmy Carter è la trentanovesima presidenza degli Stati Uniti d'America, in carica dal 1977 al 1981. Carter era governatore della Georgia al momento della vittoria alle elezioni presidenziali statunitensi del 1976 contro Gerald Ford. (it)
Het kabinet–Carter was de uitvoerende macht van de Amerikaanse overheid van 20 januari 1977 tot 20 januari 1981. Voormalig gouverneur van Georgia Jimmy Carter van de Democratische Partij werd gekozen als de 39e president van de Verenigde Staten na het winnen van de presidentsverkiezingen van 1976 over de kandidaat van de Republikeinse Partij zittend president Gerald Ford, Carter werd verslagen voor een tweede termijn in 1980 na dat hij verloor van de Republikeinse kandidaat voormalig gouverneur van Californië Ronald Reagan . (nl)
Кабинет Джимми Картера — администрация президента США Джимми Картера, управлявшая Соединёнными Штатами Америки с 20 января 1977 года по 20 января 1981 года. (ru)
Президентство Джиммі Картера розпочалося опівдні по східному часу 20 січня 1977 року, коли Джиммі Картер був приведений до присяги в якості 39-го президента Сполучених Штатів, і закінчилося 20 січня 1981 року. Картер, демократ з Джорджії, вступив на посаду після перемоги над діючим Республіканським президентом Джеральдом Фордом на президентських виборах 1976 року. Його президентство закінчилося його поразкою на президентських виборах 1980 року кандидатові від республіканців Рональду Рейгану. Картер вступив на посаду в період «стагфляції», оскільки економіка зазнала поєднання високої інфляції та повільного економічного зростання. Його бюджетна політика була зосереджена на приборканні інфляції за рахунок зменшення дефіциту та державних витрат. Відповідаючи на занепокоєння енергетикою, які існували протягом більшої частини 1970-х років, його адміністрація прийняла національну енергетичну політику, покликану сприяти енергозбереженню та розвитку альтернативних ресурсів. Незважаючи на політику Картера, країна страждала в енергетичній кризі 1979 року, за якою пішов спад у 1980 році. Картер прагнув реформ у системі добробуту, охорони здоров'я та податкової системи, але в основному вони були невдалими, частково через погані відносини з Конгресом. Вступивши на посаду в розпал холодної війни, Картер переорієнтував зовнішню політику США на акцент на правах людини. Він продовжував примирливу політику холодної війни своїх попередників, нормалізуючи відносини з КНР та ведучи подальші переговори щодо обмеження стратегічної зброї з Радянським Союзом. Намагаючись покінчити з арабо-ізраїльським конфліктом, він допоміг домовитись про угоди Кемп-Девіда між Ізраїлем та Єгиптом. Через договори Торрійос-Картер Картер гарантував можливу передачу Панамського каналу Панамі. Після початку Радянсько-афганської війни він відмовився від примирної політики щодо Радянського Союзу і почав період військового нарощування. Останні п'ятнадцять місяців президентського перебування Картера були відзначені кількома великими кризами, серед яких криза із заручниками Ірану, серйозний дефіцит палива та вторгнення радянської влади в Афганістан. Тед Кеннеді, видатний ліберальний демократ, який висловив протест проти Картера проти національної системи медичного страхування, кинув виклик Картеру в демократичних праймеріз 1980 року. Підвищений громадською підтримкою його політики наприкінці 1979-початку 1980 рр., Картер згуртувався, щоб перемогти Кеннеді і виграти повторну кандидатуру. На загальних виборах Картер зіткнувся з Рейганом, колишнім консервативним губернатором Каліфорнії. Хоча опитування, проведені напередодні виборів, показали близьку гонку, Рейган здобув вирішальну перемогу. В опитуваннях істориків та політологів, Картер, як правило, належить до нижчого середнього президента. (uk)

dcterms:subject

rdfs:comment

Jimmy Carter gewann 1976 die Wahl zum Präsidenten der Vereinigten Staaten gegen den Amtsinhaber Gerald Ford. Der Demokrat regierte von 1977 bis 1981 und unterlag 1980 bei seiner erneuten Kandidatur Ronald Reagan. Unter Carter wurde das Gesundheits-, Bildungs- und Wohlfahrtsministerium 1980 in das Gesundheits- und das Bildungsministerium aufgeteilt. Als neue Behörde wurde im August 1977 zudem das Energieministerium geschaffen, dessen erster Minister der Republikaner James R. Schlesinger wurde, der zuvor Verteidigungsminister unter Richard Nixon und Ford gewesen war. (de)
La presidenza di Jimmy Carter è la trentanovesima presidenza degli Stati Uniti d'America, in carica dal 1977 al 1981. Carter era governatore della Georgia al momento della vittoria alle elezioni presidenziali statunitensi del 1976 contro Gerald Ford. (it)
Het kabinet–Carter was de uitvoerende macht van de Amerikaanse overheid van 20 januari 1977 tot 20 januari 1981. Voormalig gouverneur van Georgia Jimmy Carter van de Democratische Partij werd gekozen als de 39e president van de Verenigde Staten na het winnen van de presidentsverkiezingen van 1976 over de kandidaat van de Republikeinse Partij zittend president Gerald Ford, Carter werd verslagen voor een tweede termijn in 1980 na dat hij verloor van de Republikeinse kandidaat voormalig gouverneur van Californië Ronald Reagan . (nl)
Кабинет Джимми Картера — администрация президента США Джимми Картера, управлявшая Соединёнными Штатами Америки с 20 января 1977 года по 20 января 1981 года. (ru)
بدأت رئاسة جيمي كارتر ظهر يوم 20 يناير 1977، عندما عُيّن في منصب الرئيس التاسع والثلاثين للولايات المتحدة، وانتهت في 20 يناير 1981. تولى كارتر، ديمقراطي من جورجيا، منصبه بعد هزيمة رئيس الحزب الجمهوري حينها، جيرالد فورد في انتخابات الرئاسة الأمريكية 1976. انتهت رئاسته بعد هزيمته في انتخابات الرئاسة الأمريكية 1980 أمام رونالد ريغان من الحزب الجمهوري. (ar)
La présidence de Jimmy Carter débuta le 20 janvier 1977, date de l'investiture de Jimmy Carter en tant que 39e président des États-Unis, et prit fin le 20 janvier 1981. Membre du Parti démocrate, Carter entra en fonction après avoir battu le président Gerald Ford, candidat du Parti républicain, lors de l'élection présidentielle de 1976. Il fut lui-même battu quatre ans plus tard à l'élection de 1980 par le candidat républicain Ronald Reagan, qui lui succéda à la Maison-Blanche. (fr)
Jimmy Carter's tenure as the 39th president of the United States began with his inauguration on January 20, 1977, and ended on January 20, 1981. A Democrat from Georgia, Carter took office after defeating incumbent Republican President Gerald Ford in the 1976 election. His presidency ended following his defeat in the 1980 election by Republican Ronald Reagan. (en)
Президентство Джиммі Картера розпочалося опівдні по східному часу 20 січня 1977 року, коли Джиммі Картер був приведений до присяги в якості 39-го президента Сполучених Штатів, і закінчилося 20 січня 1981 року. Картер, демократ з Джорджії, вступив на посаду після перемоги над діючим Республіканським президентом Джеральдом Фордом на президентських виборах 1976 року. Його президентство закінчилося його поразкою на президентських виборах 1980 року кандидатові від республіканців Рональду Рейгану. (uk)

rdfs:seeAlso

is dbo:wikiPageRedirects of