Серебринці (original) (raw)

English Контакти Книги Новини RSS Галерея Телетайп Населені пункти Типи об'єктів Топ-13 Блог Guest-Up-Oh?

Вінниччина Бар і район Буша Вапнярка Вінниця і район Гонтівка Дашів Демківка Жмеринка і район Іванів (Янів) Калинівка Капустяни Корделівка Літин Марківка Могилів-Подільський і район Бернашівка Бронниця Грушка Кукавка Лядова (Лядава). Монастир. Могилів-Подільський Немія Озаринці Серебринці Юрківці Яришів Муровані Курилівці і район Немирів Ободівка Печера Сокілець Тиврів і район Тульчин Хмільник Чернівці Чорномин Шаргород і район Шпиків	Серебринці Політ над палацом Чацького в Серебринцях. 16 липня 2017 р. Палац у Серебринцях в середині ХІХ ст. Акварель невідомого художника. З 9 тому "Історії резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої" (Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczpospolitej) Романа Афтаназі.[](fileadmin/%5Fprocessed%5F/csm%5F316%5F01%5F8efc317c8a.png "Палац у Серебринцях в середині ХІХ ст. Акварель невідомого художника. З 9 тому "Історії резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої" (Dzieje re") Залишки бальної зали в Серебринцях. Літо-2017. Координати: 48°34′38″ пн. ш.27°42′29″ сх. д. Біля 800 жителів. Карта Назва в села така шляхетна, що коли вся інформація, котрою володієш, обмежується фактом "в Серебринцях є класицистичний палац", уява бере всю роботу на себе. От тобі, мандрівнице, розкішна старопанська резиденція, от срібні (які ж ще?) води ставка біля неї, от білосніжний алебастр ліпнини в анфіладі парадних покоїв. Ті Древні, котрі роздавали назви нашим містам і селам, нічого не чули про неймінг і маркетинг, але з Серебринцями це було справжнє бінго. Реальність розчарує, звісно. Страшні подільські дороги вимотають всі нерви - і це буде перший етап прозріння (загалом ситуація по Вінниччині зараз значно краща, ніж років 15 тому, але осі Жеребилівка - Серебринці - Грабарівка це не стосується). Другим етапом буде саме село: убоге, неначе зі сторінок радянського підручника з класичної української літератури. Якийсь безглуздий довгий сарай з вагонки і з чужинською російською цибулинкою на даху - це, значить, церква. Жовта, як сонечко на дитячих малюнках, двоповерхова споруда - це, відповідно, школа, зведена ще у 1974 р. Такого ж яскравого кольору її господарські приміщення - і одна з сільських хат за кілька кварталів від оази знань. Хто позичив трохи державної фарби - з таким вибором кольору не приховаєш. Ну і фінальним акордом розпачу буде власне класицистичний палац. "Що ж в нас все ось так?" - питання риторичне і взагалі безглузде, ми і так знаємо, чому у нас все отак. Бо так. Але побачити цей палац варто все одно. Добре, давайте про історію. Зовсім вже в часи динозаврів заглиблюватися не будемо.Вистачить згадати, що в урочищі Звинячий поблизу Серебринців знайдено рештки двох поселень скіфського часу (І ст. до н.е.) та залишки земляних укріплень того ж часу в урочищі Шанці (назва сама натякає, так). Знаходили ще артефакти черняхівської культури (II-V ст.). Далі починається час легенд. За однією з них, Серебринці заснували втікачі від панщини - але подібне розказують ледь не про кожне друге наше село. Другий переказ пояснює назву. Називалося село колись Барські хутори (думаю, не через панів-барчуків, а через географічне сусідство з могутнім колись містом Баром). Ще є варіанти Рарівці і Радівці. Ну і жив тут нібито колись староста села Корж. Лише про гроші думав, лише ними все життя цікавився. Ну, ще себе без міри любив - так, що поставив собі за життя дерев'яний пам'ятник, зобразивши себе вершником. І коли вже помирав, прошепотів сину: "А срібло знайдеш в голові коня". Юний Корженко гроші теж любив - тому перебив ледь не всіх коней в окрузі, перерив всю землю, та скарбу не знайшов. Тоді хитрий селянин пообіцяв допомогти знайти схованку - в обмін на звільнення від оброку на сто років. І коли сонце сягнуло зеніту, вказав на тінь від пам'ятника. Справді, там, де була тінь від конячої голови, Корженко знайшов срібло. За це він наказав і селянину, і всім іншим кріпакам посеребрити батогами спину: щоб не були такі розумні. Так і повелося: побої тут називали "серебр'янними", а далі це слово намертво вчепилося і самого села. Правда, в однині: Серебринець. Жителі села й дотепер називають свою малу батьківщину саме такою архаїчною формою: Серебринець. Документи згадують село з XVI ст. Тоді Серебринці належали магнатам Язловецьким. У 1622 р. спадкоємці Язловецьких поділили їхні маєтності між собою. Серебринці і кілька сусідніх сіл дісталися Андрію Вольському. Коли він раптово помер, в 1626 р. село знову поділили, новою власницею стала Анна Одрживольська. Нащадків Анна не мала - і після її смерті Серебринці відійшли до головних місцевих землевласників - Чурилів. Єпископ Станіслав Чурило був останнім з цього роду власником села. Бездітний (єпископ же!) Станіслав помер якраз в розпал козаччини - і ще півстоліття подільські маєтки Чурилів лишалися нічиїми. Спустошеними, змученими війною. Вже аж у перші роки XVIII ст. Серебринці дістаються Дідушицьким. 6 квітня 1721 р. львівський хорунжий Станіслав Дідушицький назначає Серебринці, Озаринці, Косинці, Гречани та ще кілька сіл своєму сину Яну. Ян доріс до галицького підчашого - і віддав Серебринці з кількома фільварками своїй доньці Уршулі, коли та виходила заміж за Якуба Блендовського. Другим її чоловіком був Ігнацій Потоцький. Донька Уршулі від другого шлюбу, Беата Моніка Потоцька (1765-1824), стала наступною власницею села. Її чоловіком був депутат Чотирьохрічного сейму, публіцист і великий коронний підчаший Міхал Чацький (1755-1828) - і ось нарешті і прозвучало прізвище гіпотетичного власника серебринського палацу. Бо точно сказати, хто звів тут собі компактну, але вражаючу резиденцію, невідомо. Може, таки Міхал - десь після 1781 р., коли взяв дружину з приданим-Серебринцем. Хоча жодних документальних свідчень, що він тут будував собі родинне гніздечко, немає - ба більше, невідомо, чи великий коронний підчаший взагалі бував у своїх подільських селах. Дружина Беата була художницею і мініатюристкою, мала вишуканий смак, створила проект родинного палацу в селі Сільці - маленький плюсик на користь версії про раннє походження палацу, але ж це лише здогадка, а не факт. А може, будувався тут вже його син Олександр після польського антицарського повстання у 1831 р. Парк поруч з резиденцією розбив великий Діонізій Міклер якраз в 1830-х рр. Плюс саме Олександр Чацький звів в селі школу та першу на теренах Поділля цукровню і засадив навколишні поля буряками. Отже, бував тут. Отже, треба було десь жити. В 1793 р. у Чацьких село, до речі, секвеструють: Поділля стає не польським, а російським, і біснувата Катерина ІІ віддає Серебринці у власність Петру Румянцеву-Задунайському. Потім до царату дійшло, що так жорстко з польськими поміщиками не можна - і в 1796 р. маєток повертають родині Чацьких. Молодший син подружжя, Олександр Чацький (1791-1876), маршалок шляхти могилівського повіту, в дружини взяв Евеліну Орловську з Ярмолинців. Дітей не мав, тому записав ще за свого життя Серебринець племіннику Владиславу Чацькому (1832-1873), онуку славетного економіста та історика Тадеуша Чацького. Владислав був останнім власником села, котрий був етнічним поляком. Після його смерті маєтки, всі в боргах як в шовках, були виставлені на аукціон. Чому цукровня не приносила прибутку, не зовсім зрозуміло: господарськими питаннями Чацькі начебто займалися ревно, Владислав брав кредити і відновив роботу цукрового заводу, виробляв з кукурудзи якийсь сурогат кави - та все одно збанкрутував. Та й село теж не процвітало. Хоча Серебринець був чи не найбільшим поселенням Могилівського повіту, та навіть ярмарки і базари в ХІХ ст. перемістилися звідси в Озаринці. На аукціоні Серебринець і купив російський генерал-лейтенант І.Бережніков, герой кримської кампанії. Похований він у Могилеві-Подільському, біля Георгіївської церкви. В 1888 р. маєток перейшов його сину Миколі - останньому поміщику Серебринця. Якщо про екстер'єри палацу ми знаємо геть не все (є не лише старі акварелі, а й сам палац), то про інтер'єри відомо мало. Анфіладне симетричне планування, в парадній залі був мармуровий камін - ось і всі крихти інформації. Той камін багатьом голову запудрив, хай давно в ньому немає попелу: залу навколо нього теж чомусь вважають прикрашеною мармуром. Там алебастр з розписом під мармур, а не мармур. Ну, таке. Шкода, що до наших днів не дожила триверха дерев'яна Михайлівська церква (1745). Серебринці. Палац Чацьких 16.07.2017 Доля палацу сумна, але не унікальна. Це досить поширене в області явище – панська садиба, котра пережила Радянський Союз завдяки тому, що підпрацьовувала дитячим садочком/санаторієм/школою, а зараз потихенько збирається у архітектурний вирій. Зараз двері до палацу закриті, але при бажанні всередину можна потрапити через напівпідвальний поверх. Правда, йти на власний ризик: стан сходів в споруді катастрофічний, підлоги на другому поверху немає взагалі, доводиться ходити по балках перекриття. В кількох кімнатах першого поверху розмістилися сільрада і бібліотека, все інше – в стані прогресуючої руїни. Останні надії на щасливе життя у палацу розбилися ще в 1995 р., коли товариство «Вінниця-реставратор» так і не змогло провести реставрацію споруди у повному обсязі. Починався процес ще у 1993 р. Добре, встигли хоча б дах перекрити та відновити декілька вікон. Всі роботи планувалося закінчити до 1997 р., влаштувати в палаці музей Чацьких та залу урочистих подій, але не судилося. Роздивитися парковий фасад важко: впритул до палацу виросли високі дерева. Від парку лишилося небагато. Нема вже ані високого обеліску (мода на Єгипет пробилася через бурякові поля аж на Поділля), ані крихітної сторожки, ані флігеля палацу. Є стара радянська сцена літнього театру. Все. З кожним роком сума, яку потрібно на приведення палацу в нормальний стан, буде збільшуватися, а шанси у сільради знайти мецената зменшуватимуться.		Палац Чацьких. Акварель Н.Орди. Близько 1871 р. Колись це були парадні сходи Нульовий поверх Підлоги давно нема Залишки декору В парку стара сцена Такою була Михайлівська церква (1745).[](fileadmin/%5Fprocessed%5F/csm%5FIMG%5F0242%5Fe773e82eca.png "Такою була Михайлівська церква (1745) в Серебринцях. З книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).") Політ над палацем Руйнацію помітно здаля Парковий фасад Фото Андрія Чекмарьова Серебринці поза палацем
"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567 євровий - 5168757402858452 Patreon Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую. Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com © All rights reserved. Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України. Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю Розробник