Olena Chervonik | University of Oxford (original) (raw)
Papers by Olena Chervonik
Korydor, 2012
Інтерв'ю з Ладою Наконечною
Korydor, 2012
Інтерв'ю з Олексієм Салмановим
Korydor, 2012
Інтерв'ю з Юлією Костиревою та Юрієм Кручаком
Korydor, 2012
Олена: То там ще й конкурс був, щоб вступити. Жанна: Звичайно. Туди ж діти з усієї країни приїждж... more Олена: То там ще й конкурс був, щоб вступити. Жанна: Звичайно. Туди ж діти з усієї країни приїжджали. Олена: Тобто треба було вже мати якусь художню підготовку. Жанна: Так, трошки мати якусь базу. Ми з сестрою з подачі батька малювали. У сестри дуже класний малюнок був. Олена: Ти хотіла там навчатися? І саме на скульптурному? Жанна: Ой, ну що я там хотіла в 6-му класі. Я хотіла гуляти. Що я ще могла хотіти в той час. Олена: Тобто це не був аж такий свідомий вибір? Жанна: Ні, це взагалі не був свідомий вибір. Я пам'ятаю, як я здавала ті іспити й мама мене потім зустрічала. Потім був такий бонус-молочний коктейль. Це дуже було приємно. Я погодилася на іспити заради коктейлю. Але в принципі було не складно поступити. Олена: А ти пам'ятаєш себе дитиною? З якого віку ти себе пам'ятаєш? Бо ти почала розповідати про школу одразу. Я так розумію, це був дуже важливий формотворчий досвід. Жанна: Школа була дуже важливою, бо ми з сестрою саме тоді стали абсолютно самостійними. А це ж був шостий клас. При цьому не було грошей. Гроші давали старшій сестрі, а мені ніколи не давали. Прийшлося набувати життєві навики-як, наприклад, в метро безкоштовно пролізти. Одним з моїх улюблених занять було ходити на концерти. Ми туди теж потрапляли різними методами: чи то через підвал треба було залізти, чи треба було сидіти в шторі на сцені, чи через вікно в туалеті влізати. У мене була одна подруга, яка теж дуже любила на концерти ходити. То ми вдвох могли по п'ять годин на якомусь чердаку сидіти щоб на концерт потрапити. А що стосується більш раннього дитинства, я так трошки пам'ятаю, що ми жили в Броварах. Але коли помер мій дідусь, мене віддали бабусі в село, щоб їй було не так сумно. Це було в 4-му класі. Я пів-четвертого класу ходила в сільську школу, в сусіднє від бабусиного село. У валянках. Ці спогади я дуже добре пам'ятаю. По-перше, як виглядав клас: одна вчителька на два класи, яка двом класам, другому й четвертому викладає два різні предмети. В другому класі дев'ять чоловік, а в нашому четвертому-одинадцять. В селі завжди всі все знають, все обговорюють. І тут раз-і з'явилась "городська". Я не пам'ятаю вже всіх історій дослівно, але я відчувала, що я була не "своєю". Олена: З того, що ти мені зараз розповідаєш, складається враження, що ти постійно була якось дислокована... Жанна: Але я не можу сказати, що я від цього якось страждала. Було дуже багато смішних моментів. Ми якось одного разу з однокласником поспорили, хто довше простоїть в берізці. Діло було взимку. Форма якась шкільна, рейтузи, ну і ладно-спір є спір. Мій опонент виявився доволі виносливим. Стоїмо й стоїмо. Вже дзвоник продзвенів. Діти вже в клас заходять. А у нас спір і ми стоїмо до кінця. Дуже смішно було. Взимку нас усіх возили автобусом у школу до цього сусіднього села. Я ще пам'ятаю, у мене була така шапка з кролика, і хлопці, що сиділи позаду мене в автобусі завжди висмикували куски хутра з цієї шапки. А потім настає весна, краса. Усі сільскі діти їздять в школу на веліках. От моя подруга брала мій портфель на велосипед підвозити, а я ззаду бігла. Так трошки швидше виходило, ніж самою з портфелем йти. Олена: З твоїх розповідей складається враження, що ти була дуже соціальною дитиною: тебе приймали до груп, з тобою дружили, навіть, здається, ти була заводилою... Жанна: У мене був головний козир: я вміла красиво малювати. Це так само, як у мого батька в армії. Він потрапив до армії в останній рік, коли його могли забрати. Так сталося, що він служив на Подолі в Києві. Тому що він художник, його просило усе це начальство військове малювати їх портрети. А за це в Бровари відправляли машину, щоб привезти маму до батька на побачення. Але все одно було таке відчуття в школі, що я була не "своя". Було те розуміння, що я з міста, з іншого якогось світу. Але це було без агресії. Олена: А навчатися ти любила? Жанна: У початкових класах, до села, я нормально навчалася. Мені дуже подобалась математика. А в сільській школі особливого навчання не було. У нас у Броварах-не дай бог у тебе була якась помарочка в зошиті, треба було переписувати. А в селі, дивлюсь,-усі закреслюють як попало. Мені це дуже сподобалось. Я коли повернулася назад, так само почала замальовувати. Якщо літера неправильна, то на її місті можна квадратик намалювати, чи кружечок. Просто все було синє, чи чорне. Мені було дуже гарно наодинці, з моїми друзями-конями. Ходили ми на ферму втрьох: попереду біг собака, а позаду мене кіт. Вони мене проводжали, але один до одного близько не підходили. У них була якась своя домовленість. Вони неподалік спали, поки я там когось малювала. Той кінь-це була якась мрія дитинства. Одного разу мені дали покататися. Я на нього залізла, а він такий пухнастий, класний. А потім я зробила сама уздечку, бо не збиралася чекати поки мене наступного разу хтось запросить покататися. І
Korydor, 2012
KORYDOR представляє вступну статтю Олени Червоник до "Біографічного проекту"-серії біографічних і... more KORYDOR представляє вступну статтю Олени Червоник до "Біографічного проекту"-серії біографічних інтерв'ю з сучасними українськими художницями та художниками.
Korydor, 2012
Вступний кураторський текст до виставки "Гендер в ІЗОЛЯЦІЇ: Право на Самоконструювання", що відбу... more Вступний кураторський текст до виставки "Гендер в ІЗОЛЯЦІЇ: Право на Самоконструювання", що відбулася в Ізоляції. Платформі культурних ініціатив в Донецьку в 2012 році
https://izolyatsia.org/en/project/gender
Korydor, 2011
Розмова з Жанною Кадировою відбулася під час зустрічі в PinchukArtCentre в рамках суботніх дискус... more Розмова з Жанною Кадировою відбулася під час зустрічі в PinchukArtCentre в рамках суботніх дискусій. Художниця увійшла в двадцятку номінантів на цьогорічну Премію PinchukArtCentre для молодих митців. 9 грудня 2011 року PinchukArtCentre оголосив імена переможців Премії PinchukArtCentre 2011, яких обрали члени міжнародного журі. Жанна Кадирова стала лауреатом Першої спеціальної премії.
https://old.korydor.in.ua/interviews/847-zoloti-peretin-na-asfalti
Korydor, 2011
The Art of Vanessa Beecroft https://old.korydor.in.ua/en/texts/833-zhinka-ready-made
Korydor, 2011
Мистецтво Ванеси Бікрофт https://old.korydor.in.ua/texts/815-zhinka-ready-made
Korydor, 2011
The art of Kiki Smith https://old.korydor.in.ua/en/texts/766-tilo-yak-tekst
Korydor, 2011
Мистецтво Кікі Сміт https://old.korydor.in.ua/texts/763-tilo-yak-tekst
Korydor, 2011
An interview with Georg Elben, director of Videonale, an international festival of contemporary v... more An interview with Georg Elben, director of Videonale, an international festival of contemporary video art, which was launched as a student initiative in 1984 in the German city of Bonn and since then has become an influential event in the video art world. For the 13th edition this year in 2011, 48 artists from among 1776 applicants from 76 countries have been selected for the competition program of Videonale.
Korydor, 2011
Інтерв'ю з Георгом Ельбeном, директором фестивалю сучасного відеомистецтва Videonale, який був за... more Інтерв'ю з Георгом Ельбeном, директором фестивалю сучасного відеомистецтва Videonale, який був започаткований як студентська ініціатива у 1984 році в німецькому місті Бонн і впродовж 28 років свого існування перетворився на впливову подію в царині відеоарту. У 2011 році для своєї 13-ї конкурсної програми Videonale відібрав 48 художників з-поміж 1776 заявок з 76 країн світу.
Korydor, 2012
Інтерв'ю з Ладою Наконечною
Korydor, 2012
Інтерв'ю з Олексієм Салмановим
Korydor, 2012
Інтерв'ю з Юлією Костиревою та Юрієм Кручаком
Korydor, 2012
Олена: То там ще й конкурс був, щоб вступити. Жанна: Звичайно. Туди ж діти з усієї країни приїждж... more Олена: То там ще й конкурс був, щоб вступити. Жанна: Звичайно. Туди ж діти з усієї країни приїжджали. Олена: Тобто треба було вже мати якусь художню підготовку. Жанна: Так, трошки мати якусь базу. Ми з сестрою з подачі батька малювали. У сестри дуже класний малюнок був. Олена: Ти хотіла там навчатися? І саме на скульптурному? Жанна: Ой, ну що я там хотіла в 6-му класі. Я хотіла гуляти. Що я ще могла хотіти в той час. Олена: Тобто це не був аж такий свідомий вибір? Жанна: Ні, це взагалі не був свідомий вибір. Я пам'ятаю, як я здавала ті іспити й мама мене потім зустрічала. Потім був такий бонус-молочний коктейль. Це дуже було приємно. Я погодилася на іспити заради коктейлю. Але в принципі було не складно поступити. Олена: А ти пам'ятаєш себе дитиною? З якого віку ти себе пам'ятаєш? Бо ти почала розповідати про школу одразу. Я так розумію, це був дуже важливий формотворчий досвід. Жанна: Школа була дуже важливою, бо ми з сестрою саме тоді стали абсолютно самостійними. А це ж був шостий клас. При цьому не було грошей. Гроші давали старшій сестрі, а мені ніколи не давали. Прийшлося набувати життєві навики-як, наприклад, в метро безкоштовно пролізти. Одним з моїх улюблених занять було ходити на концерти. Ми туди теж потрапляли різними методами: чи то через підвал треба було залізти, чи треба було сидіти в шторі на сцені, чи через вікно в туалеті влізати. У мене була одна подруга, яка теж дуже любила на концерти ходити. То ми вдвох могли по п'ять годин на якомусь чердаку сидіти щоб на концерт потрапити. А що стосується більш раннього дитинства, я так трошки пам'ятаю, що ми жили в Броварах. Але коли помер мій дідусь, мене віддали бабусі в село, щоб їй було не так сумно. Це було в 4-му класі. Я пів-четвертого класу ходила в сільську школу, в сусіднє від бабусиного село. У валянках. Ці спогади я дуже добре пам'ятаю. По-перше, як виглядав клас: одна вчителька на два класи, яка двом класам, другому й четвертому викладає два різні предмети. В другому класі дев'ять чоловік, а в нашому четвертому-одинадцять. В селі завжди всі все знають, все обговорюють. І тут раз-і з'явилась "городська". Я не пам'ятаю вже всіх історій дослівно, але я відчувала, що я була не "своєю". Олена: З того, що ти мені зараз розповідаєш, складається враження, що ти постійно була якось дислокована... Жанна: Але я не можу сказати, що я від цього якось страждала. Було дуже багато смішних моментів. Ми якось одного разу з однокласником поспорили, хто довше простоїть в берізці. Діло було взимку. Форма якась шкільна, рейтузи, ну і ладно-спір є спір. Мій опонент виявився доволі виносливим. Стоїмо й стоїмо. Вже дзвоник продзвенів. Діти вже в клас заходять. А у нас спір і ми стоїмо до кінця. Дуже смішно було. Взимку нас усіх возили автобусом у школу до цього сусіднього села. Я ще пам'ятаю, у мене була така шапка з кролика, і хлопці, що сиділи позаду мене в автобусі завжди висмикували куски хутра з цієї шапки. А потім настає весна, краса. Усі сільскі діти їздять в школу на веліках. От моя подруга брала мій портфель на велосипед підвозити, а я ззаду бігла. Так трошки швидше виходило, ніж самою з портфелем йти. Олена: З твоїх розповідей складається враження, що ти була дуже соціальною дитиною: тебе приймали до груп, з тобою дружили, навіть, здається, ти була заводилою... Жанна: У мене був головний козир: я вміла красиво малювати. Це так само, як у мого батька в армії. Він потрапив до армії в останній рік, коли його могли забрати. Так сталося, що він служив на Подолі в Києві. Тому що він художник, його просило усе це начальство військове малювати їх портрети. А за це в Бровари відправляли машину, щоб привезти маму до батька на побачення. Але все одно було таке відчуття в школі, що я була не "своя". Було те розуміння, що я з міста, з іншого якогось світу. Але це було без агресії. Олена: А навчатися ти любила? Жанна: У початкових класах, до села, я нормально навчалася. Мені дуже подобалась математика. А в сільській школі особливого навчання не було. У нас у Броварах-не дай бог у тебе була якась помарочка в зошиті, треба було переписувати. А в селі, дивлюсь,-усі закреслюють як попало. Мені це дуже сподобалось. Я коли повернулася назад, так само почала замальовувати. Якщо літера неправильна, то на її місті можна квадратик намалювати, чи кружечок. Просто все було синє, чи чорне. Мені було дуже гарно наодинці, з моїми друзями-конями. Ходили ми на ферму втрьох: попереду біг собака, а позаду мене кіт. Вони мене проводжали, але один до одного близько не підходили. У них була якась своя домовленість. Вони неподалік спали, поки я там когось малювала. Той кінь-це була якась мрія дитинства. Одного разу мені дали покататися. Я на нього залізла, а він такий пухнастий, класний. А потім я зробила сама уздечку, бо не збиралася чекати поки мене наступного разу хтось запросить покататися. І
Korydor, 2012
KORYDOR представляє вступну статтю Олени Червоник до "Біографічного проекту"-серії біографічних і... more KORYDOR представляє вступну статтю Олени Червоник до "Біографічного проекту"-серії біографічних інтерв'ю з сучасними українськими художницями та художниками.
Korydor, 2012
Вступний кураторський текст до виставки "Гендер в ІЗОЛЯЦІЇ: Право на Самоконструювання", що відбу... more Вступний кураторський текст до виставки "Гендер в ІЗОЛЯЦІЇ: Право на Самоконструювання", що відбулася в Ізоляції. Платформі культурних ініціатив в Донецьку в 2012 році
https://izolyatsia.org/en/project/gender
Korydor, 2011
Розмова з Жанною Кадировою відбулася під час зустрічі в PinchukArtCentre в рамках суботніх дискус... more Розмова з Жанною Кадировою відбулася під час зустрічі в PinchukArtCentre в рамках суботніх дискусій. Художниця увійшла в двадцятку номінантів на цьогорічну Премію PinchukArtCentre для молодих митців. 9 грудня 2011 року PinchukArtCentre оголосив імена переможців Премії PinchukArtCentre 2011, яких обрали члени міжнародного журі. Жанна Кадирова стала лауреатом Першої спеціальної премії.
https://old.korydor.in.ua/interviews/847-zoloti-peretin-na-asfalti
Korydor, 2011
The Art of Vanessa Beecroft https://old.korydor.in.ua/en/texts/833-zhinka-ready-made
Korydor, 2011
Мистецтво Ванеси Бікрофт https://old.korydor.in.ua/texts/815-zhinka-ready-made
Korydor, 2011
The art of Kiki Smith https://old.korydor.in.ua/en/texts/766-tilo-yak-tekst
Korydor, 2011
Мистецтво Кікі Сміт https://old.korydor.in.ua/texts/763-tilo-yak-tekst
Korydor, 2011
An interview with Georg Elben, director of Videonale, an international festival of contemporary v... more An interview with Georg Elben, director of Videonale, an international festival of contemporary video art, which was launched as a student initiative in 1984 in the German city of Bonn and since then has become an influential event in the video art world. For the 13th edition this year in 2011, 48 artists from among 1776 applicants from 76 countries have been selected for the competition program of Videonale.
Korydor, 2011
Інтерв'ю з Георгом Ельбeном, директором фестивалю сучасного відеомистецтва Videonale, який був за... more Інтерв'ю з Георгом Ельбeном, директором фестивалю сучасного відеомистецтва Videonale, який був започаткований як студентська ініціатива у 1984 році в німецькому місті Бонн і впродовж 28 років свого існування перетворився на впливову подію в царині відеоарту. У 2011 році для своєї 13-ї конкурсної програми Videonale відібрав 48 художників з-поміж 1776 заявок з 76 країн світу.