| _21:45_[maksymus][Посилання] |
Спогади Маслова, Зайцева, Сошенка Разочарованный в лакейских способностях Шевченка и заметив в нем очевидный талант и призвание к живописи, Энгельгардт уступил его просьбам и отдал его в учение к живописцу вывесок Ширяеву 1, по контракту на 4 года. Хотя и здесь хозяйская работа состояла в раскрашивании вывесок и окраске заборов, но в столице для Тараса открылось широкое поле к изучению любимого искусства. Несмотря на усталость от дневных заказных трудов, он уходил ночью в Летний сад и просиживал там до утра, срисовывая статуи или мечтая под впечатлением светлой, как день, северной ночи, напоминавшей ему родную серебристую ночь на Днепре. Тишина и уединение сада и сияние ночи раздражали юное воображение и вызывали воспоминания горькие и вместе сладкие о прожитом времени, о невзгодах детства, о счастии первой любви. По праздникам Тарас посещал залы музеев и тут наслаждался оригиналами великих мастеров и сокровищами искусства, мечтая, быть может, достичь такого же В. П. Маслов, Тарас Григорьевич Шевченко. Биографический очерк, стор. 20 — 21. * * * Я нередко бывал у Ширяева, и мы беседовали по вечерам; иногда я у него читал и декламировал произведения Пушкина и Жуковского. В это время в соседней комнате, у растворенных дверей, постоянно стояли два мальчика, лет 16 — 17-ти, ученики хозяина, которые были У него на побегушках, терли краски и рисовали немного, пока учитель не доставил им возможность посещать академические классы. Все, что я читал, мальчики слушали очень внимательно. Почему же, спросят меня добрые люди, я распространяюсь с такими подробностями о каких-то мальчиках? Потому, отвечу я, что один из них сделался впоследствии любимым малороссийским поэтом, — то был Тарас Шевченко, а другой — Ткаченко, который впоследствии в полтавской гимназии был учителем рисования. Воспоминания старого учителя И. К. Зайцева 2, «Русская старина», 1887, апрель — июнь, стор. 676. Див. переклад. * * * Когда я был «в гипсовых головах», или нет, кажется, уже в «фигурах»..., вместе со мной рисовал брат жены Ширяева. От него я узнал, что у его швагера служил в мальчиках мой земляк Шевченко, о котором я кое-что слыхал еще в Ольшаной, находясь у своего первого учителя С. С. Превлоцкого 3. Я убедительно просил родственника Ширяева, чтобы он прислал ко мне Тараса на квартиру... Рассказ И. М. Сошенко. М. Ч[алый], Иван Максимович Сошенко (биографический очерк), К., 1877, стор. 31.( ПриміткиCollapse ) Tags: 1832, 1833, 1834, Спогади(Прокоментувати) |
| _07:24_[maksymus][Посилання] |
У ПетербурзіКониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Парубоцький вік, стор. 6]IV Яким побитом Тарас перебув р. 1831, про те не маємо звісток. Одначе запевне можна гадати, що він козачкував у Енгельгардта, що лакеювання тяжко впливало на його свободолюбну душу і що поривання до малярства його не покидало — Енгельгардт бачив, що з Шевченка не буде лакея. Року 1832, коли Тарасові минуло вже 18 літ, значить, після 25 лютого, Енгельгардт, уважаючи, з одного боку, на невдатність Шевченка до лакейства, а з другого — на його раз у разні прохання, згодився віддати його знов до маляра в нау ку і законтрактував його на чотири роки до петербурзького маляра Ширяєва. Таким чином, побіда була за Шевченком. Може, останній тоді і не був свідомий тієї великої ваги, яку носила в собі оця його побіда, але річ певна, що він вітав її, радів їй так, як радіють зорі ранковій люде, істомлені темнотою довгої ночі. Ширяєв — цеховий майстер малярства, людина неосвічена, темна, грубіянської вдачі, скупа, сувора і занадто строга. «Він, — каже Шевченко, — з’єднав в собі вдачу дяка спартанця, дякона-маляра і другого дяка-хиромантика» 147. Він держав у себе трьох, а інколи й більш замурзаних учнів; одягав їх в звичайні халати з демикотону. Коли траплялося, що роботи більшало, Ширяєв наймав поденно чи помісячно кількох школярів та простих малярів-мужиків 148. Учні його, а з ними й Шевченко, ходили справляти різні роботи малярські, на які посилав їх Ширяєв: окрашували паркани, штахети, підлоги, дахи і т. ін. Поводився Ширяєв з ними суворо, по-грубіянськи, учні страшенно боялися його. Про відносини Ширяєва до учнів і учнів до. його Шевченко лишив нам яскраву, хоч і коротеньку, ілюстрацію в своїх записках. Щороку в Петергофі по наказу царя Миколи справляли 1 липня, в день народження цариці, велике свято «народне». Оповідання про се свято причарували і Шевченка, і от р. 1836, — зауважмо, що вже на 23 році Тарасового віку і на четвертому перебування його у Ширяєва, — артистична натура його зайнялася бажанням подивитися на Петергофське свято. Для таких натур що задумане, те треба й зробити. Тарас тямив, що Ширяєв не пустить його в Петергоф; знав, що він сам туди поїхав з жінкою; тямив, що в Петергофі легко може зустрітися в саду з своїм хазяїном і тоді, певна річ, сподівайся від його лиха. Одначе Тарас се все знехтував. Маючи в кишені 50 коп., він взяв за пазуху шматок хліба і, не спитавшись хазяїна, поченчикував в Петергоф. Ходить він собі по саду, впивається його сяєвом і розкошами, аж зирк! — серед натовпу Ширяєв з своєю пиндючною жінкою! Тарас похолов! «Ся зустріч, — каже він, — так затуманила мені свято, що я, не діждавшись вже ілюмінації, вернувся швидше додому. На другий день мене знайшли сонним на горищі» 149. Ходячи по роботах, Шевченко заходив в Літній сад, оздоблений, як се відомо, силою різних статуй. І вже ж вони не могли не вабити, не приманити до себе перейнятливого Та раса. Влітку в неділю або в свято, а часом і в будень, він заходив в Літній сад, щоб змалювати собі ту чи іншу статую. От в один з таких сеансів року чи 1835, чи, певніш, 1836 трапилося Тарасові спізнатися з своїм земляком, добрягою Іваном Сошенком, що вельми посприяв йому спекатися науки у Ширяєва і визволитися з крепацтва, вступити до Академії художеств і зажити собі слави безсмертної — слави великого поета, художника, мученика, слави генія-оновителя українського слова. Першу знаємість Тараса з Сошенком треба вважати за найважніший мент в життю нашого Кобзаря: вона перевела його через той Рубікон, що межував людей з крепаками, темряву з світом, волю з неволею. Не можна вгадати, що сталося б з генієм нашого слова, коли б він не спізнався був з Сошенком? Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного льоху неволі на світ і «вийти в люде», чи, може б, під густою корою ширяєвських красок та крепацького безправ’я і панського самовольства навіки б зав’яли і засохли ті величезні дари духові, якими природа наділила Тараса? Як знати! Маємо доволі прикладів, що такі незвичайні сили, як Шевченко, не погибали. Знаємо, що геній ніколи не переходить всього свого віку шляхом битим; сам собі робить стежку через тернові кущі, сам себе вигодовує, окрилює і високо здіймається ширяти над масою, щоб з своєї високості пустити в ту масу, темну і, так чи інак, зневолену, проміння світа і волі, кинути того огню святого, «щоб людям серце розтопив»... Але ж відаємо чимало і таких фактів, що тьма і неволя навіки приголомшують і нівечать величезні таланти, скоро доля не послала їм проводиря. Про Шевченка таким проводирем доля послала Івана Максимовича Сошенка, сина злидаря-міщанина з містечка Богуслава Канівського повіту, кілька верстов від Вільшаної і Кирилівки; Сошенко, наділений прирожденним талантом малярським, на 24 р. свого віку, перетерпівши чимало всякого лиха, добрався до Петербурга, щоб учитися малювати в Академії. Українець Григорович запоміг йому, і р. 1834 Сошенко почав ходити до Академії 150. 147 Кобзар. — 1876. — С. XX. 148 Див.: Художник. — С. 39 [(Кобзарь. — Т. III)]. 149 Ibidem. 150 М. Ч[алий]. І[ван] Макс[имович] Сошенко [(Биографический очерк)]. — К., 1876. 151 [Жизнь и произведения Шевченка]. — С. 22 — 23. Ширяєв — цеховий майстер малярства, людина неосвічена, темна, грубіянської вдачі, скупа, сувора і занадто строга. — Кониський не піддає критичній перевірці оцей белетризований портрет В. Ширяєва з Шевченкової повісті «Художник», малюючи який, Шевченко виконував певне художнє завдання. Між тим В. Ширяєв був одним з кращих майстрів по розписуванню інтер’єру. Шевченко набув у нього такої майстерності, що 1836 р. вже брав участь у розписуванні Великого, Александринського й Михайлівського театрів у Петербурзі, причому сам робив ескізи розписів за вказівками архітекторів. Попередня Наступна Tags: 1831, 1832, 1833, 1834, 1835, 1836, Кониський, Фотографії(Прокоментувати) |
| 11 квітня |
|
| _19:35_[maksymus][Посилання] |
Спогади Лебединцева, Чалого, Лазаревського * * * С. Кирилловка, в котором родился Т. Г. Шевченко, принадлежало к составу ольшанского имения, доставшегося племяннику светлейшего князя Гр. А. Потемкина-Таврического действ. тайному советнику Василию Васильевичу Энгельгардту. Последние годы своей жизни В. В. Энгельгардт провел в м. Ольшаной, где у него был большой деревянный дом с тенистым парком, псовая охота и оркестр, для помещения коего построен был целый ряд домиков, выходивший на базарную площадь, против помещичьего дома.  Барин жил и умер холостяком, но имел двух сыновей от некой метрессы польки или немки, которая похоронена в с. Кирилловке, с северной стороны приходской православной церкви. Ольшана с Тарасовкой, Зеленой, Вербовкой, Вороновкой и Сигидинцами перешла к В. В. Энгельгардту по наследству от Потемкина, а Кирилловка, Гнилец, Петрики, Моринцы и Пединовка им куплены. По смерти Василия Васильевича [...] ольшанское имение перешло к родной его сестре Александре В. Браницкой, а Кирилловка, Моринцы и другие благоприобретенные села вместе с капиталами покойного составили собственность незаконнорожденных его сыновей, из коих полковник гвардии Павел Васильевич Энгельгардт стал владельцем Кирилловки и помещиком Тараса Шевченка. Пр. П. Л[е6единце]в, Тарас Григорьевич Шевченко, «Киевская старина», 1882, сентябрь, стор. 560 — 561. Див. переклад. * * * Новому барину потребовались разного рода дворовые, которых он, как истый аристократ, желал иметь специально приготовленными к разным надворным должностям: кучера, форейтора, повара, лакея, конторщика, комнатного живописца и т. п. Главному управляющему [...] было предписано набрать из крестьянских детей около дюжины мальчиков, годных к упомянутым должностям [...] И вот, по одному почерку пера, были взяты у родителей дети (не все же они были сироты, подобно Тарасу) и приведены в центральное имение помещика, в местечко Ольшану. В виде опыта, до отправления к барину, их распределили при господском дворе по разным должностям. Наш Тарас попал в поваренки, под команду главного повара-артиста: стал чистить кострюли, носить на кухню дрова, выливал помои и проч. В таких непоэтических занятиях, конечно, он не мог найти ничего сродного с своми природными влечениями; а между тем страсть к картинкам и книжкам не покидала мальчика ни на минуту. При всяком удобном случае он приобретал за первый попавшийся грош какое-нибудь произведение суздальской школы у бродячего коробейника, а если было не за что купить, то, из любви к искусству, иногда покушался на воровство. Приобрев довольно значительную коллекцию подобных редкостей, он прятался с нею от многочисленной дворни в саду. В густой чаще деревьев, подальше от дома, он устроил себе род галлереи, наклеив на деревьях свои картинки. Туда Тарас уходил петь песни, рассматривать и копировать какого-нибудь Соловья-розбойника или Кутузова. За такие упущения по службе он неоднократно был поколачиваем поваром. Однажды Тарасу посчастливилось получить целый двугривенный от одного заезжего господина за вычищенные сапоги. Когда навестил его брат Микита, он ему отдал весь этот благоприобретенный капитал на дорогу. На проводах его тела в Киеве Микита со слезами на глазах вспоминал об этом: «Що то за добра душа була! Я таки його бив колись маленьким, та й здорово бив, а він, покійник, оддав мені посліднє». Когда кончилось испытание будущих дворовых, составлен был список с обозначением качеств и свойств каждого мальчика: Тарас в этом списке был записан годным «на комнатного живописца». Сава Ч[алый], (Новые) материалы для биографии Т. Г. Шевченка, «Основа», 1862, травень, стор. 50 — 52. Див. переклад. * * * Вскоре приехал на родину сам помещик, и участь поэта была решена: он поступил к барину в комнатные козачки. Это было в 1829 г. Ал. Лазаревский, Материалы для биографии Т. Гр. Шевченка, «Основа», 1862, березень, стор. 10. Див. переклад.Примітки Енгельгардт Павло Васильович (1799 — 1849) — гвардії полковник, поміщик, за характеристикою Карла Брюллова, «самая крупная свинья в торжковских туфлях». В повісті «Художник» Шевченко докладно розповів про нього. Зберігся невеликий акварельний портрет Енгельгардта, виконаний Т. Г. Шевченком. Tags: 1829, 1830, 1831, 1832, 1833, Живопис, Спогади(Прокоментувати) |