ua_kobzar, posts by tag: 1859 - LiveJournal (original) (raw)
ua_kobzar, posts by tag: 1859 - LiveJournal
[Останні записи][Архів][Друзі][Дані користувача]
Below are the 30 most recent journal entries recorded in the "Тарас Григорович Шевченко" journal:
| 15 січня | |
|---|---|
| _18:00_[maksymus][Посилання] | Переказ О. Благовєщенського про останні роки * * * Вернувшись из поездки на родину в сентябре 1859 г., Шевченко начал жить по-старому. Разные знакомства мешали его занятиям. Кроме того, задумав жениться и приобрести себе усадьбу на берегу Днепра, он все откладывал более серьезные работы до устройства собственной «рабочей». К сожалению, частые посещения приятельских семейств, за исключением артистических вечеров графа Толстого, частые сиденья за хмельным столом вредно отозвались на здоровье Шевченка, уже и без того утомленного предыдущими неприятностями. С ноября 1860 г. он стал часто хворать. Встретившись у Лазаревского с доктором Бари, он жаловался на боль в груди. Выслушав его, доктор советовал поберечься. С тех пор здоровье его слабело со дня на день. Январь и почти весь февраль 1861 г. он буквально просидел дома безвыходно, продолжал заниматься гравюрой, писал копию со своего портрета и начал портрет одной дамы. В феврале Н. И. Костомаров отправился навестить поэта и узнать о состоянии его здоровья. Сидел он за столом; кругом в беспорядке разбросаны были неоконченные работы. Он показал гостю золотые часы, которые готовился носить по выздоровлении. До сих пор скудость средств не позволяла думать о такой роскоши. Он относился к этой игрушке с каким-то детским удовольствием. О. Благовещенский. «Исторический вестник», 1896, № 6, стор. 896-905. [_Див._ текст і переклад] Tags: 1859, 1860, 1861, Будьмо, Спогади(1 коментар | Прокоментувати) |
| 30 грудня | |
| _12:00_[maksymus][Посилання] | Спогад Д. Мордовцева про початок журналу «Основа» * * * Вот что, между прочим, писал он [Костомаров] мне в Саратов 28 июля 1858 года: [...] «Я имею поручение от Белозерского — пригласить вас участвовать в журнале, который он издает с будущего года и который будет иметь целию историю, географию, этнографию, хозяйство, литературу и одним словом все, что относиться может во всех сферах человеческих знаний до Южной Руси. Платить он будет вам 50 р. Сделайте милость, присылайте что-нибудь, и что бы хотелось от вас особенно, это — если б вы написали о поволжских колониях малороссийских, т. е. изложили бы состояние и, по возможности, время поселений, способ заселения и настоящее положение тех слобод, которыя усеяли левый берег Волги и во многих местах находятся внутри волжского материка; можно ли надеяться? Пишите». Здесь речь идет о журнале «Основа», который действительно и разрешено было издавать Василию Михайловичу Белозерскому, одному из бывших членов киевского кирилло-мефодиевского общества, основатели и члены которого, главным образом Костомаров, Гулак и Шевченко, поплатились за свою рановременную идею крепостью и ссылкою. Журнал этот, как известно, просуществовал недолго. Он был заподозрен в каких-то сепаратистических тенденциях, и с тех пор даже украинская литература подверглась значительным ограничениям, равно как и относительно самого украинскаго правописания состоялся особый закон, которым повелено: малорусские книги печатать впредь «общепринятым правописанием»; но что следует разуметь под таким правописанием — этого никто не знает и в законе это не пояснено. |
| 21 грудня | |
| _12:00_[maksymus][Посилання] | Спогади О. Благовєщенського про пиятику * * * К сожалению, жизнь его в Петербурге складывалась неблагоприятно для занятий искусством. Гравюра требовала упорного труда, усидчивости, кропотливости, а у Шевченка не проходило дня, чтобы его не позвали на обед, на вечер, на театр, на прогулку, на пельмени и вареники — любимые блюда поэта. «Даже писем не дают написать: нужно куда-нибудь спрятаться. Боюсь, как бы не сделаться модной фигурой», — говаривал Шевченко. Вечера он проводил у графа Ф. П. Толстого, Лазаревских, Костомарова, Полонского, Жижиленка, в музыкальном семействе И. Л. Гринберг и многих других. Вхож он был также во многие светские дома, например, Демидовых, Мусиных-Пушкиных и др., куда обыкновенно приглашались на вечера писатели и художники. В семействе графа Толстого он был принят как свой, как родной, ходил туда чуть ли не каждый день, а иногда и несколько раз. Квартира графа Толстого, кстати заметим, была тогда местом собраний ученых, литераторов и художников. В назначенные дни недели в ней собирались все, что было в Петербурге хорошего, образованного, отличавшегося своими дарованиями. В особых случаях графиня А. И. Толстая обыкновенно посылала Шевченку пригласительные записочки. [...] На вечерах Тарас Григорьевич часто напивался; во хмелю был добродушен и разговорчив, а если с ним заговаривал несимпатичный ему человек, то становился резок и придирчив. М. О. Микешин обыкновенно провожал его на вечера и обратно. Случалось, что и сам Шевченко устраивал попойки для художников и друзей. Однажды он получил с родины малороссийское сало, и по этому случаю устроил дружескую вечеринку. Гости собрались в нижнем скульптурном классе, и когда Тарас Григорьевич подвыпил, они сняли с постамента фигуру Юпитера — работы Пименова — и посадили его туда. Сидя на месте Юпитера, Шевченко занимал своих друзей рассказами, воспоминаниями. Это было за полночь. Гости с живейшим вниманием слушали его. Но вот неожиданно отворилась дверь — и показалась фигура профессора Пименова. Шевченко соскочил со своей кафедры и чрез окно спрыгнул в сад. Пименов тем же путем погнался за ним, но безуспешно. Кстати заметим, что Шевченко особенно умел занимать женщин и пользовался их расположением. После же неудачи в любви к простой украинской дивчине Лукерье он начал вообще недружелюбно относиться к ним. О. Благовещенский. «Исторический вестник», 1896, № 6, стор. 896-905. [_Див._ текст і переклад] Tags: 1859, 1860, Будьмо, Ликерія, Спогади(Прокоментувати) |
| 13 листопада | |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | Фотографія Шевченка. [1860] |
| 7 листопада | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 20] Звістки, подані Наталкою-Полтавкою, трохи суперечать звісткам, переказаним дядиною її Кулішихою в листі до Ликеріїного дідича, до Олександра 1212 Макарова, що перебував тоді за границею. Кулішиха писала під свіжим впливом несподіванки, хоча і вона чимало була обурена проти Ликерії, але лист її, писаний саме під час події, здається мені геть більш правдивим, ніж Наталчині споминки, написані 32 роки після тієї події, та ще і з чужих слів. 27 липня, саме на Кулішеві іменини, Шевченко обідав у Кулішихи. По обіді, вийшовши в садок, Тарас мовив до останньої: «Я приїхав до вас, ( щоб Ликерію посвататиCollapse ) Послухаймо тепер самого Шевченка, якої він думки і про Ликерію і про тих своїх земляків і землячок, що пильнували розлучити його з Ликерією? В листі його до Варфоломея 1214 читаємо: «Будуще подруже моє Ликерія — крепачка, сирота, така сама наймичка, як і Харита, тільки розумніша від неї, письменна і по-московському не говорить. Вона землячка наша з-під Ніжина. Тутешні земляки і землячки наші, а надто панночки, як почули, що мені Біг таке добро послав, то ще трошки подурнішали. Гвалтом голосять: «Не до пари, не до пари!» Нехай їм здається, що не до пари, а ( я добре знаю, що до пари...Collapse ) ( ПриміткиCollapse )Попередня Наступна Tags: 1859, 1860, Кониський, Ликерія(Прокоментувати) |
| 17 жовтня | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 13] Щоб зручніш було читачеві уявити собі думку цензора Бекетова про те, що можна друкувати, а чого ні, наведу ті вірші, тільки з «Катерини», яких Бекетов не дозволив надрукувати. В розділі III після вірша ( «Поки сльози ллються»Collapse ) Визволивши «Кобзаря», хоча й вельми покаліченого, з цензурної неволі, треба було поміркувать про кошти на видання. В гурті Тарасових приятелів було немало українських богатирів-дуків, от як, напр., Галаган, Тарновський, Сошальський і ін. — таких, що спроможні були на видання «Кобзаря» вийняти кошти з власної кишені так, що кишеня з того не послабшала б і навіть не почула б того. І кожен з них, вдаючи з себе патріота українського, тим самим реально довів би і свій патріотизм і своє пошанування до Кобзаря-генія і до рідного слова. Потребу видання «Кобзаря» всі вони добачали, а проте ні в кого не простяглася рука дати потрібні кошти. Коли б не трапилося щасливої нагоди і запомоги Платона Семеренка, так річ певна — видання «Кобзаря» не минуло б жмикрутських рук столичних книгарів. Коли Шевченко в липні р. 1859 гостював на Україні і був у Платона Семеренка, так останній обіцяв, коли тільки цензура дасть дозвіл, що кошти на «Кобзаря» будуть. Пам’ятаючи про сю обіцянку, Шевченко, прийнявши дозвіл цензурний, написав до Олексія Хропаля (управителя Семеренкових дібр в Городищі): «Сьогодні, — писав він, — цензура випустила з своїх пазурів мої безталанні думи, та так, проклята, обчистила, що я ледві пізнав свої діточки. А «издатель» — кацапська душа — половини не дасть того, що я прошу і що мені притьмом треба. З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені 1100 карбованців, а я вам з великою подякою пришлю к новому року екземплярів книги на таку суму, або через рік гроші з невеликим процентом» 1174. Семеренко не гаючись 11 грудня післав в Москву до свого комісіонера Пурлевського переслати Шевченкові потрібні йому гроші і того ж дня, повідомляючи про се автора «Кобзаря», додає: «Усі ми часто згадуємо про вас. Ми з вами мало знайомі. Де про що бажав побалакати з вами, та не трапилося зручної нагоди. Ви своїми оповіданнями поетичними так бадьорили мій дух, що я про все забув. Дасть Біг, побачимося і побалакаємо по правді. Адже ви за правду не гніватиметеся? На перший раз скажіть мені по правді: з якої причини до мене ви написали листа одною мовою (російською), а до Олексія Івановича Хропаля другою? (українською). Коли таке нелітературне листування, як моє, не втомить вас, так прошу вас і до мене коли-небудь написати» 1175. ( ПриміткиCollapse ) ( КоментарCollapse )Попередня Наступна Tags: 1859, 1860, Кониський(Прокоментувати) |
| _12:00_[maksymus][Посилання] | Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 12] V Було вже говорено, що Шевченко, ще в дорозі з заслання, коли перебував в Нижньому Новгороді, взявся упорядковувати свої твори до друку. Прибувши до Петербурга, він прохав Каменецького взяти на себе клопіт в цензурі 1164. Але з того часу минуло півтора року, а «Кобзарь» не виходив на світ Божий. Дві причини шкодили тому: перш за все — цензура, а друге — брак коштів, потрібних на видання. Книгар Кожанчиков хоча і не від того був, щоб видати Шевченкові твори, але за право видання «Кобзаря» давав авторові дуже невеликий гонорар 1165. Шевченко тямив жмикрутство і не хотів підлягати йому. Від експлоатації Кожанчикова і взагалі книгарів він остерігав і Марковичку, пишучи до неї 25 мая р. 1859 1166: «Серденько! не посилайте нічого книгарям, доки вас лихо не прикрутило, бо вони не бачать, а носом чують наші злидні». До всього того Кожанчиков мляво якось брався за справу видання «Кобзаря» і останнє своє слово про гонорар відкладав, доки не буде дозволу з цензури. Добути дозвіл ( нелегко було.Collapse ) Князь Долгорукий звелів зібрати справи про Шевченкові друковані твори: але його підручні не спішилися з сією справою і міністр Ковалевський мусив вдруге написати до шефа жандарів 16 січня: тоді тільки останній відповів, що принципіально він нічого не має проти дозволу Шевченкові друкувати його твори, але радить міністрові, щоб він дав приватно Шевченкові твори на цензуру спершу «члену Главного Управления цензури» Тройницькому. Сей цензор, перечитавши «Кобзаря», висловив, що віршів «Думи мої, думи» ліпше не дозволяти: бо хоча в них нема нічого «предосудительного», але загальна ідея їх ворожа «слиянию Малороссии с Великороссиею». Після цензури Тройницького шеф жандарів дав свою згоду, але з умовою, щоб «Кобзаря» ще раз переглядала цензура. Тоді «Кобзарь» пішов на розгляд до цензора Бекетова, котрий глянув на його вельми суворо і замазував 1172 такі вірші, в яких не було нічого нецензурного. Нарешті, дозвіл «28 ноября 1859» вийшов з-під пера цензора Бекетова. ( ПриміткиCollapse ) ( КоментарCollapse )Попередня Наступна Tags: 1859, 1860, Кониський(Прокоментувати) |
| 11 жовтня | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 10] Тим часом Варфоломей знов нагадує про Наталку, додаючи, що її хоче сватати якийсь добрий чоловік. Варфоломей якось швидко знов забув, що Тарас «рідний син і брат свого народу і не може єднатися з панською кровію»! Тарас 29 червня відписує до його: «Шкода, що ота Харитина зледащіла, а мені б луччої жінки і на краю світа шукати не треба. Я її (Наталку Шендерівну) добре не розглядів (тоді як торік ото був у Корсуні). Здається, трошки педантка і не дуже чепурна, а нечепурна жінка і циганові не дружина. Коли трапляється їй хороший неледачий чоловік, то нехай їй Біг помагає» 1151. От на сьому і край сватання Тарасового до Харитини. За невдачу не можна тут нікого винуватити. Варфоломей не гаразд тільки зробив, що воловодив Тараса майже цілий рік, а до того зовсім без потреби і неповинно кидав болотом на Харитину, ганьблячи її в листах до Тараса. Скоро Варфоломей прийняв Тарасів лист 2 листопада р. 1859 з просьбою посватати Довгополенківну, він повинен був не гаючись спитати у неї і просто, щиро відписати Тарасові про ту відповідь. Тим часом він гаявся трохи не півроку. Харитина з першого ж запитання відмовила через те, як казала вона, що їй ледві минуло 16 років 1152, і вона була справді дуже молода задля Тараса. Так треба було і відписати Тарасові, а не вигадувати невідь-що на молоду дівчину. В своїх споминках 1153 Варфоломей виправдує себе тим, що «написати Тарасові правду — було все одно що пирнути його ножем в саме серце. Сказати йому, що він зістарівся задля 18-літньої дівчини, значило нагадати йому, що його молодість, його пора братися з молодою вже минули навіки. Вмовляти Харитину — значило приневолювати її морально. Певне, що я і моя жінка, — додає Варфоломей, — могли б умовити Харитину і видати її за «такого старого, лисого і з сивими вусами», але чи не зробили б ми Харитину безталанною? Не нарікала б вона опісля на нас?» Ні з одним з наведених доводів згодитись не можна. Тарас сам добре тямив, що віком своїм він не рівня Харитині, але серце його жадало біля себе огрійливого, саме молодого серця. Одначе, яко людина правдива, він не образився б за дівочу правду. Коли ж Варфоломей так жалкував молодого віку Харитини, так же й Наталка була не вельми багацько старіша за Харитину, треба ж було і Наталчиної молодості шкодувати, а тим часом ми бачили, що Варфоломей брався її висватати за Тараса. Ні! тут не було такого гуманного жалкування молодого віку, про яке потім розповів Варфоломей. Він і його жінка таки умовляли Харитину, кликали і батьків її умовляти, доводили їй, що вона буде за Тарасом щасливою, житиме на хуторі біля Канева, житиме не вбого 1154, одначе Харитина не згодилася і не згодилась тому, що була закохана в молодого і вродливого парубка Федора Гриненка, що був писарем. Не вгадати, чи була б Харитина щасливою за Тарасом, але й за Гриненком вона була безталанна, бо Гриненко той був п’яниця великий. ( ПриміткиCollapse )Попередня Наступна Tags: 1859, 1860, Кониський(Прокоментувати) |
| 10 жовтня | |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 5] III Не побравшись з Піунівною і розцуравшись з нею, Тарас, переїздячи через Москву, висловив Максимовичці своє бажання одружитися на Україні. Скоро він улаштувався в Петербурзі і скоро заходився коло сердечної своєї думки поїхати на Україну, вкупі з тим займається у його й бажання одружитися. «Якби ви згадали і про те, про що я прохав вас у Москві, — пише він 22 листопада 1858 р. до Максимовички 1126, — та й заходилися гарненько коло сього святого діла, то се було б так! А ви, мабуть, вже й забули мою просьбу: то от я вам нагадаю. Я просив, щоб ви мене оженили. Оженіть, будьте ласкаві, а то, як ви не ожените, то й сам Біг не оженить, так і пропаду бурлакою на чужині». Старий Максимович, знати, спочував Тарасовому бажанню. В листі 1 грудня він пише: «А якби Біг поміг нам тебе одружити на Михайловій горі, тото б удрали весілля таке, що аж сині гори Дніпрові здвигнулись би (стенулись) на радощах. Розпочав би я з тобою і ту пляшечку вистоялки, що налита ще року 1808, як мій дядько Ілля Тимковський оженився з Софією Халанською» 1127. Не знати, хто був на прикмету у Максимовичів і кого вони гадали сватати за Шевченка: але що така людина була — так се річ цілком певна. Шевченко в листі 25 березіля р. 1859 1128 пише до Максимовички, що він в той день був у Кулішихи і вона показувала йому останній лист до неї від Максимовички, а в тому листі є згадка і про Тарасову просьбу. Дякуючи за те, він додає: «Придибаю таки до вас сього літа, та як Біг та ви поможете, то й одружуся. Якби то так сталося, дуже б добре було. Аж страх обісіло вже бурлаковати». Максимовичка бажала, щоб Тарас прислав свою фотографію, очевидно, на те, щоб показати «їй», але «фотограф збрехав», не приніс фотографії Тарасової, і останній в тому ж таки листі пише: «Нехай (патрет) до другого разу, а тепер скажіть їй, що я лисий і сивовусий, то вона, сердешна, і злякається». Перегодом при листі 10 мая поет послав свій патрет, просячи, щоб Максимовичка не показувала його дівчатам, а то вони злякаються: подумають, додає Тарас, «що я гайдамацький батько, та ні одна і не піде заміж за такого паливоду. А тим часом одній найкращій скажіть тихенько, щоб рушники дбала та на свому городі гарбузів не саджала» 1129. Хоча в останніх словах, як і в цілому листі, чуємо властивий поетові жарт з самого себе, а проте з сього листа знати, що вже й тоді Шевченко прийшов до думки, висловленої пізніш того в листі до Варфоломея, що дружиною йому не може стати «панська кров», ( а може бути тільки наймичка-крепачка.Collapse ) ( ПриміткиCollapse ) ( КоментарCollapse )Попередня Наступна Tags: 1859, 1860, Кониський(Прокоментувати) |
| 7 жовтня | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | Спогади О. Фета про Тургенева та Шевченка * * * [...] Жена моя, по вскрытии шоссе приехавшая в Степановку, рассказала, что ее путником из Москвы до Ясной Поляны был Л. Н. Толстой 1, ...но от Тулы жену мою на каждой станции догонял и затруднял в получении лошадей гроб Шевченко, сопровождаемый ассистентами, перевозившими тело его на юг. Раза с два, в бытность мою у Тургенева в Петербурге, я видел весьма неопрятную серую смушковую шапку Шевченко на окошке, и тогда же, без всяких задних мыслей, удивлялся связи этих двух людей между собою. Я нимало в настоящее время не скрываю своей тогдашней наивности в политическом смысле. С тех пор жизнь на многое, как мы далее увидим, насильно раскрыла мне глаза, и мне нередко в сравнительно недавнее время приходилось слышать, что Тургенев n'etait pas un enfant de bonne maison! Как ни решайте этого вопроса, но, в сущности, Тургенев был избалованный русский барич, что, между прочим, с известною прелестью отражалось на его произведениях. Образования и вкуса ему занимать было не нужно, и вот почему, познакомившись с тенденциозными жалобницами Шевченко, я никак не мог в то время понять возни с ним Тургенева. Впрочем, несмотря на мою тогдашнюю наивность, мне не раз приходилось изумляться отношениям Тургенева к некоторым людям. А. Фет 2, Мои воспоминания, ч. І, М., 1890, стор. 367; И. С. Тургенев в воспоминаниях современников, M., 1983, T. 1, стор. 203-204. ( ПриміткиCollapse ) Tags: 1859, 1860, 1861, Спогади(Прокоментувати) |
| 3 жовтня | |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | Проект хати. 1860 |
| 26 вересня | |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | М. Микешин. Портрет за фотографією для видання Кобзаря 1860 р. |
| 25 вересня | |
| _00:00_[maksymus][Посилання] | Спогад К. Юнґе про історичні переконання Шевченка 1860 * * * Новый год [1860] встречали у нас. Гостей почти никого не было, и мы особенно уютно и приятно провели время. Помню, что Шевченко, как мы называли, «немножко подкутил»; тогда он бывал очень оживлен и непременно начинал какой-нибудь спор с Н. И. [Костомаровым]. Я приходила в восторг от этих споров: бесконечное спокойствие одного и горячность другого составляли контраст в высшей степени комичный. Шевченко вскакивал, бегал по комнате, а Костомаров совершенно спокойно говорил: «Нет, ты постой! Скажи, откуда ты это берешь? Из каких источников? Ты, Тарас, чепуху несешь, а я тебе говорю вещи, доказанные в тех же книгах, из которых ты только мог и черпать». — «Да боже ж мій милий! що мені з твоїх істочників!.. Брешеш ти, та й годі!» Е. Ф. Юнге, Воспоминания, стор. 244-245. Tags: 1859, 1860, Будьмо, Спогади(Прокоментувати) |
| 24 вересня | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | 175. В. В. ТАРНОВСЬКИЙ (старший). Кінець 1859. Петербург Когда Вы рассказывали мне, милый друг Тарас Григорьевич, содержание сочинения Вашего, я со всею откровенностью выразил Вам мою мысль о главном недостатке его и догадывался, что оно не удастся и в исполнении. Теперь я убедился, что самый великий талант падает, когда избирает ложный путь. Исполнение ниже Вашего таланта. Умоляю Вас, сожгите Вашу рукопись. Горько нам было бы, если бы мимолетное заблуждение положило пятно на Вашу славу, а вместе с тем и на нашу народную литературу. Простите мою искренность, она внушена глубоким к Вам уважением и любовью к Вам и народу. Ваш искренний друг В. Тарновский. ( КоментаріCollapse ) Tags: 1859, Листи до Шевченка(Прокоментувати) |
| _12:00_[maksymus][Посилання] | Подражаніє Осії. 25 грудня 1859 р. 25 грудня 1859 р., С.-Петербург. { Осія. Глава XIV. Подражаніє } Current Location: Санкт-ПетербургTags: 1859, Поезії(Прокоментувати) |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | Відомість про осіб під наглядом поліції. 19 грудня 1859 р. № 574. 1859 р., грудня 19. Відомість за 1859 рік про осіб, що перебувають під наглядом поліції, надіслана канівським земським ісправником С. О. Котляровим Київському цивільному губернатору П. І. Гессе Секретно 19 декабря 1859 Его превосходительству господину киевскому гражданскому губернатору и кавалеру кадетского земского исправника ведомость № 573-й О лицах, состоящих под надзором полиции за 1859 год № 573-й 15 декабря 1859 года**( Таблиця: Академик художеств Тарас Григорьев ШевченкоCollapse )** Tags: 1859, Документи(Прокоментувати) |
| _00:00_[maksymus][Посилання] | 174. І. В. ГУДОВСЬКИЙ. Жовтень — грудень 1859. Київ Покорнейше прошу узнать, где можно приобрести и за какую сумму прессовый вал для прокатывания позитивного фотографического портрета, величину моей работы при сем мерку посылаю, а другую мерку со всем: портрет с картоном, на котором наклеивается портрет. Напишите, стальные или с каменной сподней доской более употребляются, и чтобы не из самых дорогих, но хороший; также к прессу нужно иметь несколько листов английского картону, которого в Киеве отыскать нельзя. Если вал с пьедесталом будет неудобно к высылке, то пьедестал можно устроить и в Киеве; узнавши все, о чем я прошу, то покорно прошу написать мне, то я вышлю деньги, а пресс или вал лучше всего прислать через Контору транспортов («Надежда»), а мой адрес: художнику И. В. Гудовскому в Киев на Крещатике в доме купца Смирнова. Если можно узнать, то напишите, как теперь фиксируют по отпечатании портрет на бумаге, и, если можно, весь процесс, как приготовлять позитивную бумагу и весь порядок до окончания, дуже, дуже за се подякую, бо я фіксірую дуже погано, а хто се напише, як земляк, то, далебі, пришлю пуд сала, або й більш самого найкращого. На звороті ескіз з написами: «Величина картона с портретом». «Величина портрета без картона». На четвертій сторінці: Прошение Тарасу Григорьевичу г-ну Шевченке. ( КоментаріCollapse ) Tags: 1859, Листи до Шевченка(Прокоментувати) |
| 23 вересня | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | 173. П. Ф. СИМИРЕНКО. 11 грудня 1859. Городище Милостивый государь, Тарас Григорьевич! Большое спасибо Вам за Ваше письмо и еще большее за то, что Вы не забыли нас и обратились к нам по делу издания Ваших песней. С этою почтою я послал письмо в Москву Савве Димитриевичу Пурлевскому и просил его выслать Вам 1100 рублей. По выходе книг прошу Вас отослать их на 1100 руб. в Москву Савве Димитриевичу, а он пришлет их нам сюда, и мы с Вами расквитаемся. Кондрат Михайлович действительно чувствует себя лучше после поездки в Воронеж. Сахарное дело у нас действительно в разгаре, и дела много, а все-таки я нашел минуту написать Вам; но не думайте, что я так занят, что и папиросы некогда выкурить. Мы все часто вспоминаем Ваше пребывание у нас и душевно желали бы еще пользоваться Вашим обществом. Мы с Вами мало знакомы, кой о чем я хотел бы поговорить с Вами, да не было случая. Вы своими поэтическими рассказами так увлекали меня, что, бывало, все забываешь. Бог даст, увидимся и поговорим по правде, откровенно. Ведь Вы за правду не посердитесь. Скажите мне, хоть на первый случай, по правде, отчего Вы мое письмо написали на одном языке, а Алексею Ивановичу — на другом? Если Вас не утомляет переписка такая неинтересная, как моя, то я бы просил Вас написать мне когда-нибудь. Желаю Вам того, что Вам может быть полезно, и в особенности здоровья. Ваше здоровье нужно для всех. Видите эгоизм мой. Ваш покорный слуга Платон Симиренко. 11 декабря 1859. Городищенский сахарн[ый] завод, богоспасаемый На звороті перекреслено: Его высокоблагородию Михаилу Матвеевичу Лазаревскому. В С-Петербурге, в Большой Морской, дом графа Уварова. Іншою рукою дописано: Тарасу Григорьевичу Шевченку. ( КоментаріCollapse ) Tags: 1859, Листи до Шевченка(Прокоментувати) |
| _12:00_[maksymus][Посилання] | 173. ЛИСТ ДО В. В. ТАРНОВСЬКОГО (СТАРШОГО). Жовтень — грудень 1859. С.-Петербург Прочитайте і завтра вранці пришліть. ( ПриміткиCollapse ) * * * |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | 172. ЛИСТ ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА. 7 грудня 1859. С.-Петербург 7 декабря. Не було в куми і запаски, аж глядь — кума у плахті похожає. То так оце і з твоїми письмами сталося: вчора одно, а сьогодні друге. Спасибі тобі, мій рідний брате! мій друже єдиний! за твою турбацію. Вольський мені пише — тепер зробить нічого не можна. Пек йому, тому шепотинникові Парчевському, може, той клапоть од нас не втече. А поки що торгуйся якмога з Понятовським через того старого економа. У Києві у мене нема нікого такого, щоб хто добре знав Понятовського; пошукаю, чи не найду тут. Багатих усюди знають. Ще ось що: напиши мені, чи багато там землі у тій Забарі? Яка вона? Чи можна буде садочок розвести? Та ще щоб справді сердитий Дніпро не пошкодив? Розпитайся гарненько. До Чижова я завтра сам напишу або попрошу його великого приятеля Галагана: йому він щиріше скаже, як мені. Тепер о Хариті. Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю? Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті? З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку. Так-то, брате мій! друже мій єдиний! Харита мені подобалася, хоч я її й назирки бачив. Нехай ще сестра Ярина подивиться на неї, та що вона скаже, то так воно й буде. Мати всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку. У тебе, здається, годується кабан в сажі. Я бачив, як Харита йому їсти носила, і ти, певно, заколеш його к святкам, то пришли мені по почті 20 фунтів ковбас. Бо я лучче тричі в німця пострижусь і всю Пилиповку буду м’ясо їсти, як матиму німецькими ковбасами розговляться. Та щоб ковбаси були такі самі, як ми з тобою їли на меду у Гната Бондаренка, під яблунею сидячи. Нагадай лиш добре. Та якби до ковбас та ще й сала додать, то воно б дуже добре було! На се добре діло посилаю тобі 10 карбованців; решт оддай сестрі Ярині. К новому року вийдуть печатні мої сочинения (не всі). Я через тебе пошлю чотири книжки Алексію Івановичу Хропалю, то тоді він тобі й скаже, як і що робить, а до того я й йому напишу. Ще ось що: спасибі тобі, що ти зовеш на пораду і на розглядини сестру Ярину. Що ж вона побачить? Те, що й я бачив: Хариту та й більш нічого! А якби твоя жінка, а моя сестра, сказала слово, то це б було до ладу. Попроси її — нехай скаже, нехай порадиться. А поки що буде, нехай Бог шле добре здоров’я і жінці, і діткам твоїм. Оставайся здоровий, та швидше пиши до мене, до твого іскреннього друга і брата Т. Шевченка. О людській волі я розпитував; але ніхто нічого не знає, коли, як і що з того буде. А дубового і ясинового дерева треба купить і вирубать, нехай собі лежить та сохне, поки що буде. ( ПриміткиCollapse ) Current Location: Санкт-ПетербургTags: 1859, Листи(Прокоментувати) |
| _00:00_[maksymus][Посилання] | Подражаніє Ієзекіїлю. 6 грудня 1859 р. 6 грудня 1859 р., С.-Петербург. { Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19 } Current Location: Санкт-ПетербургTags: 1859, Поезії(Прокоментувати) |
| 22 вересня | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | 172. Д. С. КАМЕНЕЦЬКИЙ. 5 грудня 1859. Петербург Будьте ласкаві, Тарас Григорович, заходіться читать отсю коректуру. Да завтра і поверніть, щоб завтра виправить і до цензора послать ми успіли, а в понеділок або у вівторок і заходимось печатать. Як прочитаєте, то і пришліть із хлопцем Михайла Матвійовича в типографію. Щиро прихильний до Вашої милості Данило Каменецький. 5 декабря 1850. N. B. Поправляйте пером і чистенько, щоб прочитать можно цензорові. ( КоментаріCollapse ) Tags: 1859, Листи до Шевченка(Прокоментувати) |
| _12:00_[maksymus][Посилання] | 171. П. О. КУЛІШ. Осінь 1859. Петербург Тарас Григорьевич! Сьогодні в мене буде Костомаров і Білозерський, то чи не заманеться й Вам до гурту, коли нікуди не наважились. П. Куліш ( Коментарі. Портрет ШевченкаCollapse ) Tags: 1859, Листи до Шевченка(Прокоментувати) |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | Знайомство Шевченка з поетом М. Михайловим * * * У галицькому альманасі «Ватра» за 1887 р. у повідомленні «До життєпису Шевченка» є цікаві дані про їх зустрічі: «В рр. 1859 і 1860 бував П. Малецький, тепер інженер в Стрию, а тоді ученик школи військової в Петербурзі, у свого товариша Є. Подовського, слухача прав, котрий мешкав у славного артиста-маляра Мартинова. У сього-то Мартинова збиралось 3 рази в тиждень товариство старших і молодших літераторів, артистів і т. ін. Бували там між іншими поет Михайлов, Бр. Залеський, сеньйор студентів університетських Шефлер і наш славний поет Тарас Шевченко. Заходив там також і П. Малецький (тоді 16-літній ученик); про Шевченка лишилися в нього такі споминки: «...Шевченко, подібно як і маляр Мартинов,— були задумливі, екзальтовані і маломовні; по півгодини не раз з головою, опертою на руку, пересиділи в веселім товаристві, не втручаючись зовсім до розмови... Шевченко часто любив говорити про кривди, які мужик поносить від шляхти польської, котру ненавидів, а б’ючись при тім рукою в груди, повторяв заодно: «Отсе на мені живий приклад маєте» 2. Про зустрічі Шевченка з Михайловим дізнаємося також із записки М. Микешина до Михайлова, в якій художник запрошує російського поета до себе: «У меня вы встретите Полонского, Костомарова, Шевченку и, может быть, Майкова...» 3**( ПриміткиCollapse )** За вид.: Т. Г. Шевченко. Біографія. К., 1984. С. 466-467. Tags: 1859, 1860, Спогади(Прокоментувати) |
| _00:00_[maksymus][Посилання] | 170. В. П. ШЕВЧЕНКО. Листопад 1859. Корсунь ...Обашморив другий грунт, недалеко од Триполля, на самім краї села Стайок, над самісіньким Дніпром, в іменії Пон[ятовсько]го. Там стоїть хуторець... Але ж місце, місце! То; мабуть, на всій довжині Дніпра не знайдеться такого. Тілько й біда, то старий упрямий Дніпро все потрохи бере щовесни тієї землі, так що, може, годів за 20 — 30, як не одверне, то і зовсім забере той грунт... ...Чоловік ти письменний; діло твоє таке, що, живучи над Дніпром на самоті тілько з жінкою, часом, може, треба б похвалиться жінці, що оце мені прийшла така і така думка, то оце я так написав, та й прочитать їй. Що ж вона тобі скаже?.. Тоді твоя нудьга ще побільшає, та вже тоді хоч сядь та й плач: ніхто нічого не поможе. Або як дасть Бог діточок, хто ж їм стежку покаже?.. Насунувши тобі таку увагу, я жду, що ти скажеш, і як воно по-твойому?.. ( КоментаріCollapse ) Tags: 1859, Листи до Шевченка(Прокоментувати) |
| 21 вересня | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | Костомаров і Шевченко в Петербурзі * * * В последних месяцах 1859 года я, через посредство Шевченка, познакомился с домом покойного вице-президента Академии художеств графа Федора Петровича Толстого и нашел там самый любезный прием. Трудно представить себе старика, более доброго, горячо преданного искусству и неравнодушного к всему входящему в область умственного труда. В то время он хотя и старый, за 80 лет, но еще был бодр и свеж и его дом был постоянным местом соединения художников и литераторов. Автобиография Н. И. Костомарова под ред. В. Котельникова, стор. 265. * * * [...] Приехал в Петербург Н. И. Костомаров и тоже сделался нашим постоянным гостем. Какие были отношения между им и Шевченком лучше всего показывает маленький анекдот, рассказанный самим Тарасом Григорьевичем: «Прихожу я вчера к Костомарову, звоню, он сам открывает; «чорт, говорит, тебя принес мне мешать заниматься!» — Да, мне, говорю, тебя, пожалуй, и не надо, я к твоему Фоме пришел, хочу поклон твоей матери послать, до тебя мне и дела нет. — И просидели мы с ним после такой встречи до глубокой ночи, я уходить хочу, а он не пускает. Екатерина Юнге (Толстая), Воспоминания о Шевченке, «Вестник Европы», 1883, август, стор. 840 — 841. [_Див._ переклад.] * * * Споры его [Костомарова] с Шевченком были моим наслаждением; контраст между этими двумя друзьями во время спора был в высшей степени интересен и оба противника были очень милы, каждый в своем роде: невозмутимое спокойствие Костомарова выводило кипятящегося Шевченка из себя, так что он под конец, к нашему полнейшему удовольствию, начинал бранить Н. И. по-малорусски. Екатерина Юнге, Воспоминания о Н. И. Костомарове, «Киевская старина», 1890, январь, стор. 29. Tags: 1859, Спогади(Прокоментувати) |
| _12:00_[maksymus][Посилання] | Із нарису М. Чалого про частування в Петербурзі * * * Жизнь Шевченка в столице, после возвращения из Малороссии, пошла по прежнему. Разные знакомства немало мешали его занятиям. Кроме того, задумав поселиться на берегу Днепра и завести свое «кишло», он все откладывал более серьезные работы, до устройства собственной «рабочей». К сожалению, частые его посещения приятельских семейств, за исключением артистических вечеров гр. Толстых, не ограничивались угощением одними беседами о поэзии и живописи, а часто сопровождались обильными возлияниями в честь Бахуса, что весьма вредно отозвалось на здоровье поэта. Если такой человек как Н. И. Костомаров, ожидая гостя припасал бутылку рому к чаю, которую Тарас Григорьевич опоражнивал в один приcест, то что сказать о других заправских хлебосолах, которые и сами не прочь выпить и закусить, коли случится хороший человек. А покойник, на свою беду, не умел отказаться от угощения и не отличался воздержаностию: «Ты для меня не подавай целой бутыли рому (говорил он Николаю Ивановичу Костомарову в 1846 г.) а отливай половину до другого раза. А то сколько бы ты ни подал, я все выпью!» М. К. Чалый, Жизнь и произведения Тараса Шевченка, стор. 157. Tags: 1859, Будьмо, Спогади(Прокоментувати) |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | Зустрічі Шевченка з Костомаровим в Петербурзі * * * ( ...я получил приглашение занять кафедру русской истории в Петербургском университетеCollapse ) Шевченко посещал меня по одному, а иногда и по два раза в неделю. Я слышал стороною, что во время его последней поездки в Малороссию с ним случилась какая-то неприятность, что к нему придиралась где-то полиция, что на него был послан какой-то донос, и, вследствие этого, он должен был уехать из Малороссии ранее, чем бы ему самому хотелось. Но сколько я ни пытался узнать об этом от него самого, он отделывался ничего не значущими фразами, признаваясь, однако, что действительно были к нему придирки от какого-то станового пристава, но не имели важных последствий. Видя, что он на счет этого не хочет быть со мною откровенным, я не стал более допрашиваться, а он во все свои посещения сам не заводил об этом речи. Подсмеиваясь над моим помещением, он говорил, что моя квартира истинно гусарская, а уж никак не профессорская, и в ней приличнее было бы встретить груду опорожненных бутылок вместо ученых книг и бумаг. Однажды устроил он мне, по поводу моей квартиры, такую шутку. Пришедши ко мне вечером и услыхавши от меня, что я сильно занят приготовлением к завтрашней лекции и должен буду проработать половину ночи, он ушел в трактир, застал там каких-то своих знакомых и уселся за чай, а половым приказал завести орган и играть те именно арии, которые, как он слышал от меня, мне особенно надоели. Часа два с ряду мучила меня эта музыка, наконец не стало терпения: понимая, что это Шевченко нарочно дразнит меня, я вбежал в трактир и умолял его, ради человеколюбия, перестать терзать меня такою пыткою. «А вольно тебе поместиться в застенке, — сказал он, — за то и терпи теперь пытки!» Другие собеседники, слышавшие наш разговор, приказали половым перестать играть, но Шевченко кричал: «Нет, нет! Валяйте из Трубадура, Риголетто и Травиаты, я это очень люблю!» С тех пор, однако, он не приходил ко мне иначе, как по моему приглашению, зная наверное, что я буду свободен, и тогда, ожидая гостя, для меня любезного и дорогого, я припасал бутылку рома к чаю. Шевченко опорожнивал ее в один присест и при этом говорил: «Ты для меня не подавай целой бутылки, а отливай половину и прячь до другого раза, когда я приеду к тебе. А то, сколько бы ты ни подал — я все выпью. Поставишь ведро, я и ведро ухлопаю, а поставишь полубутылку — я и тем доволен буду». Пьяным и в это время я не видал его ни разу, как и прежде. ( В разговорах о своих литературных занятиях...Collapse ) Н. И. Костомаров, Письмо к изд.-редактору «Русской старины» М. И. Семевскому, «Русская старина», 1880, т. XXVII, стор. 603—605. * * * Как только Костомаров приехал в Петербург, мы [семейство Толстых], само собой разумеется, захотели познакомиться с ним; это оказалось не так-то легко: Н. И. наотрез отказался знакомиться с «графами». «Ну, да ничего, — сказал Шевченко, — пусть себе фордыбачит, а мы его поймаем. Пойдемте-ка в Публичную библиотеку, он там каждый день занимается, там я вас с ним и познакомлю, — небось, сам тогда к вам запросится». Так и было сделано. С первой минуты, как я увидела Костомарова и услышала его голос, мне показалось, что я с ним уже давно знакома; на отца и мать он сделал такое же впечатление; вероятно, и мы ему сразу понравились, потому что с тех пор он стал бывать у нас, с редкими исключениями, каждый день. Почти всегда после его лекций (которые, когда только мог, посещал и отец мой) мы вместе отправлялись к нам. Е. Ф. Юнге, Воспоминания, стор. 219. [_Див._ переклад] Tags: 1859, Будьмо, Спогади(Прокоментувати) |
| 20 вересня | |
| _18:00_[maksymus][Посилання] | Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 4] Спостерігаючи усі відомі нам випадки Тарасового кохання, не можна не помітити, що часом якого-будь дрібного вчинку, зробленого любленою їм женщиною, такого вчинку, що здавався йому не моральним, досить було на те, щоб кохання його дійшло до берега, розбилось і згасло. В сьому разі недодержання свого слова найбільш вражало поета і відтручувало його. Київську красуню він кидає за те, що вона не додержала обіцянки, кликавши його до себе. На Піунівну він лютує страшенно теж за недодержання свого слова. Ускова розчаровує його тим, що грає в карти. Важно б було довідатися, які саме женщини подобалися Шевченкові? Та, на превеликий жаль, на се вельми бракує нам матеріалу. Чужбинський не списав нам хоч би рисами загальними ні єдиного патрета з того жіноцтва, щодо якого він спостерігав у Шевченка поривання серця, тільки й повідав, що «Шевченко любив женщини живої вдачі, щоб женщина була палка, загарлива, щоб під нею земля горіла на три сажні». Коли в останніх словах розуміти силу жвавості й енергії, то такою, говорено мені, і була Федосія Кошицівна; Харитина Довгополенківна «молодою була проворна та жвава, наче та дзига» 1119. Трохи такою здається мені і Піунівна, але таким вимаганням ледві чи відповідала Полусмаківна. Що подобалося Шевченкові з жіночої краси фізичної? Задля відповіді можна крихтами назбирати матеріалу. Карі, іноді чорні, очі та чорні брови так подобалися Тарасові, що він вважав їх за нероз’єднану приналежність краси жіночої: де краса, там карі очі, чорні брови, біле лице 1120, там стан гнучкий 1121. Що така саме жіноча краса вабила його і здіймала в серці у його кохання, бачимо з того, що люба його Дуня Гашковська була чорноброва 1122. У Федосії Кошицівни чорні густі брови облямовували великі карі очі 1123. У Довгополенківни «з-під тонких дужковатих брівок дивляться поглядом трохи гострим великі чорні очі 1124. Ликерія теж кароока. В обох їх стан гнучкий, тонкий 1125. Взагалі можна сказати, що усі відомі нам, яко Шевченкові люблениці, дівчата були вродливі, гарні з себе. ( ПриміткиCollapse )Попередня Наступна Tags: 1859, Кониський, Ликерія, Піунова(Прокоментувати) |
| _06:00_[maksymus][Посилання] | Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 3] II Разом з бажанням завести власне кишло на Україні огортає Шевченка друге ще більш палке, загарливе бажання одружитися. Ми вже відаємо, що се бажання цілий вік не покидало його: починаючи змалку, він голубив його, жив їм до останку. Відаємо, що потреба життя родинного у Шевченка глибока, зростала вона і міцніла разом з його літами. Ще коли він був, так би мовити, на порозі віку парубочого, коли йому «тринадцятий минав», він сподівався одружитися колись з тією Оксаною, з якою «укупочці собі росли» і «маленькими собі любились» 1114. Але ж вони «малими розійшлись, та вже й не сходились ніколи». Тараса «по волі і неволі носило всюди», а тим часом Оксана, «ота маленька, кучерява, помандровала за москалями та й пропала». ( Про матримоніальні наміри Шевченка.Collapse ) Він гадав, що молоде подружжя з свого свіжого серця переллє в його старе серце росу молодості, омолодить його, освіжить! Овва! помилка стара як світ! ( ПриміткиCollapse ) ( КоментарCollapse )Попередня Наступна Tags: 1859, Закревська, Кониський, Ликерія, Піунова(Прокоментувати) |