Application of the Semantic-Structural Approach in the Translator’s Langauge Personality Analysis (original) (raw)
Related papers
Translator’s Personality Shaping: Competence Approach
PSYCHOLINGUISTICS
The aim of the article is to highlight the role of psycholinguistic factors in shaping the linguistic personality of the translator and in developing the translator’s professional competence. The research method is based on the notions of the linguistic personality of the translator (LPT) and comprehensive professional competence of the translator (CPCT). LPT is defined as the sum total of language abilities, skills, and language behaviour of a bilingual individual, determined inter alia, by socio-cultural and psycho-cognitive conditions of formation/development of his or her personality. CPCT is treated as a complex of interrelated subcompetences that includes such components: abilities, knowledge, language behaviour and skills. The procedure of research proceeds from the postulate that LPT becomes apparent in translation decisions, style, language priorities, forms of speech activity, aims and guidelines of the translator. The development possibilities of LPT and CPCT are studied ...
Syntactic representation of the language personality of a linguist
Language: classic - modern - postmodern, 2017
Постановка проблеми. Науковий дискурс характеризується певним ступенем експресивності та емоційності, на що вказують сл 'янські дослідники (Н. Д. Арутюнова, М. М. Кожина, Н. Ф. Непийвода, С. В. Радецька, Н. М. Разінкіна, Н. М. Пільгуй та ін.). Його експресивність зумовлена комунікативними потребами автора. Мовна особистість репрезентує себе в комунікативному просторі на вербально-семантичному, лінгвокогнітивному та мотиваційно-прагматичному рівнях. На відміну від інших дискурсів, де експресивність вербалізується на різних мовних рівнях, у досліджуваному дискурсі активними виразниками Zahnitko, Anatoliy. Ukrayins'kyy syntaksys: teoretyko-prykladnyy aspect (Ukrainian syntax: theoretical and applied aspect). Donets'k: DonNU, 2009.
TRANSLATOR’S PERSONALITY IMPACT ON THE RESULTS OF TExT TRANSLATION
Siberian Philological Forum
Statement of the problem. Translation of fiction is one of the most difficult types of translation. Translators face an incredible task: to recreate a text in another language so that it does not lose its meaning, visual component, aesthetic impact on a reader and, most importantly, the author must be heard and understood. Preservation of a linguistic image is also a requirement for translation of a literary text. Among other things, knowledge of cultural characteristics of peoples, their mentality, traditions and lifestyle help a translator in the process of work. However, we must not forget about an important factor that can affect the perception of the original and subsequently affect the quality of the translation. Each of us has a certain set of psychological characteristics that somehow affect our lives, our views and beliefs. The translator is no exception. The choice of a word, the creation of a semantic image hides the personality, temperament and portrait of a translator. ...
Вестник Пятигорского государственного университета. 2017. № 3. С. 90-96. В статье обсуждается ряд характеристик, обычно приписываемых языковой личности переводчика, ошибочных с точки зрения когнитивного подхода и нейрокогнитивной специфики функционирования языкового сознания билингва в целом и процесса перевода в частности. С этих позиций рассматривается типичное для академического дискурса отождествление или, напротив, разведение языковой личности (выраженная через язык целостная личность конкретного индивида в системном единстве всех ее составляющих) и профессиональной идентичности переводчика (лишь один из структурных аспектов его личности), а также не менее типичная квалификация переводчика как носителя элитарной речевой культуры. Обсуждаются перспективы замены термина «языковая личность» термином «семиотическая личность», позволяющим моделировать взаимодействие в процессе перевода различных кодов сознания, не только процессы вербальной формы интерпретации. Показано, что личностно-ориентированный подход предполагает реконструкцию не обобщенного образа некоторого идеального переводчика, а структуры сознания конкретного переводчика, что возможно с позиции субъектного принципа. Рассмотрен ряд факторов, релевантных при подобном моделировании. The article discusses a number of characteristics commonly attributed to the linguistic personality of the interpreter/translator, erroneous from the point of view of the cognitive approach and the neurocognitive specificity of functioning of the bilingual's linguistic consciousness in general and the translation process in particular. From these standpoints, the identification that is typical for the academic discourse or, on the contrary, the division between the linguistic personality (an integral personality of a particular individual expressed through the language means in the systemic unity of all its components) and the professional identity of the interpreter/translator (only one of the structural aspects of his personality), as well as no less typical qualification of the interpreter/translator as a bearer of an elite speech culture. The author discusses the prospects of replacing the term “linguistic personality” with the term “semiotic personality”, because the latter allows to model the interaction of various codes of consciousness in the process of translation, and not only the processes of the verbal form of interpretation. It is shown that the personality-oriented approach does not assume the reconstruction of a general image of some ideal interpreter/translator, but the structure of the consciousness of a specific interpreter/translator, that is possible from the standpoint of the subjective principle. A number of factors that are relevant for such modelling are considered.
Fìlologìčnì nauki, 2020
Статтю присвячено представникові української школи художнього перекладу, педагогові Іванові Бабичу. Окреслено основні віхи формування його мовної особистості в контексті перекладацької та педагогічної діяльності, з'ясовано екстралінгвальні чинники впливу на формування мовної особистості митця художнього перекладу. Розглядаючи біографію І. Бабича й аналізуючи його перекладацьку спадщину, треба визнати, що він був людиною європейської культури, поширювачем її засадничих цінностей в Україні. Воднораз Іван Трохимович пропагував національну культуру, українське слово на терені франкомовних країн. Саме з позицій специфічної функції міжкультурного посередництва належить розглядати його мовну особистість та літературний доробок. Своєю плідною діяльністю український перекладач французького походження І. Бабич сприяв зближенню європейських народів і культур, тому його справедливо віднести до когорти кращих представників української школи художнього перекладу. Ключові слова: Іван Бабич; мовна особистість; мовна особистість перекладача; літературна спадщина Івана Бабича; українська школа перекладу. Постановка проблеми. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. започаткувався новий міждисциплінарний напрям-лінгвістична персонологія, у межах якої мову почали досліджувати як антропосистему, центром якої постала мовна особистість. Поняття мовної особистості різноаспектно обмірковувалося з позицій лінгвокультурології (М. Алефіренко, В. Виноградов, Ю. Караулов, В. Карасик, О. Леонтьєв, В. Нерознак, О. Сиротитіна та ін.), філософії (Ш. Ренувьє, Е. Муньє та ін.), психології (Є. Боринштейн, Т. Єрофеєва та ін.), завдяки чому усталився термін «мовна особистість»-«поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі» (Єрмоленко, Бибик, & Тодор, 2001, с. 92-93). Закономірно, що увагу наукових студіювань у перекладознавчій царині прикувала мовна особистість перекладача-«людини в мові» (Бенневіст, 1974, с. 26), котру характеризує не стільки те, що вона знає про мову, скільки те, що вона може з мовою зробити (Богін, 1980, с. 3). Можна впевнено ствердити, що сучасна лінгвоперсонологія віддзеркалює наспілу необхідність дослідити особистість перекладача як речника міжлітературних відносин і тим, як слушно зауважує М. Іваницька, відновити справедливість, продемонструвавши «вагомість функції, котру виконують перекладачі для суспільства загалом та для українського суспільства-зокрема» (Іваницька, 2015, c. 11). Розглядаючи крізь призму лінгвістичної персонології постать відомого перекладача, члена Спілки письменників СРСР і УРСР Івана Бабича, пов'язуємо наведені вище характеристики з особливою формою міжкультурної активності, що започатковується вибором першотвору (вільним або регламентованим), триває у процесах художнього осмислення тексту, перекладацької мовотворчості, поширення перекладеного твору в середовищі іншої культури та діалогічної міжкультурної взаємодії як вершини зазначеної активності. Природно, що перекладання-прадавнє джерело, засіб взаємозбагачення й розвитку національних культур-невіддільне від формування мовної особистості перекладача. Актуальність порушеної проблеми зумовлена й тим, що мовна особистість Івана Бабича, сутність його перекладацького стилю, основні риси творчого методу, роль і місце перекладів у репрезентуванні творів української літератури у франкомовному просторі кінця XX ст. та ін. понині неувиразнені у вітчизняному перекладознавстві.
Таксономический аспект устного перевода
Рассматривается проблема системного описания и иерархической классификации видов устного перевода с учетом различных контекстов, обстоятельств и функций переводческой деятельности. На основе многокрите-риальной таксономии определяются доминанты в содержании обучения профессиональному переводу. Ключевые слова: таксономия, виды устного перевода, обучение переводу. Проблема разработки таксономии (от греч. taxis – расположение, строй, порядок и nomos – за-кон) устного перевода актуальна как с теоретической точки зрения – для уточнения объекта и на-правлений исследований, так и с практической – для установления требований к специализации пе-реводчиков в процессе профессиональной подготовки и на рынке труда. В современном переводоведении существуют две основные классификации видов перевода: по характеру переводимых текстов (жанрово-стилевая классификация) и по характеру речевых дейст-вий переводчика в процессе перевода (психолингвистическая классификация). В рамках второй клас-сификации перевод подразделяется на письменный и устный. Данное деление не вызывает никаких сомнений. Однако если рассмотреть виды устного перевода, то, как показывает анализ источников [5; 6; 12], его таксономия установлена нечетко. По справедливому замечанию Р.К. Миньяр-Белоручева, несовпадение характеристик видов перевода, описываемых в различных теориях, обу-словлено многообразием самого процесса перевода [6]. В рамках данной статьи мы ставим задачу обобщить условия, лежащие в основе классификаций устного перевода. Исследователи расходятся во мнении по поводу выделения ведущих характеристик устного пе-ревода, определяющих его специфику. К ним, в частности, относят один из следующих факторов: 1) исходное сообщение предполагает слуховое восприятие; 2) исходное и переводное сообщения поступают в нефиксированной (устной) форме; 3) переводное сообщение предусматривает устное оформление. Следует заметить, что такие виды устного перевода, как перевод с листа, предполагающий зри-тельное восприятие письменного текста оригинала, и перевод кинофильмов, осуществляющийся с опорой на зрительный ряд и записывающийся на информационный носитель, не соответствуют пер-вым двум критериям. В то же время сурдоперевод, или перевод на язык жестов, исключает устное оформление переводного сообщения. Мы склонны полагать, что устный перевод включает в себя виды профессионального перевода, предусматривающие вербальную (звуковую или жестовую) передачу устного или письменного со-общения с одного языка на другой. Рассмотрим разновидности устного перевода, выделение которых может осуществляться по разным основаниям, поскольку разнообразие контекстов и обстоятельств, в которых работает переводчик, велико. В традиции отечественного переводоведения устный перевод принято подразделять на два ви-да: последовательный и синхронный, к которым иногда добавляют смешанные или вспомогательные виды: нашептывание («шептало») и перевод с листа. Так, в частности В.Н. Комиссаров называет син-хронный и последовательный переводы подвидами устного перевода, уточняя, что особым видом ис-пользования письменного текста в устном переводе является «перевод с листа» [5. С. 99]. Л.С. Бархударов [3] объединил указанные виды в категории устно-устный (синхронный пере-вод, последовательный перевод, нашептывание), письменно-устный (перевод с листа) и устно-письменный перевод (перевод-диктовка). В некоторых работах можно встретить упоминание о таких самостоятельных видах устного перевода, как театральный, кино-видеоперевод и перевод слайдов. В других классификациях фигурируют следующие дихотомии: последовательный перевод с запи-сью/без записи; синхронный перевод с опорой на текст/без текста; синхронный перевод с кабиной-пилотом/с опорой на прямой перевод; односторонний/двусторонний перевод; перевод монологиче
Adaptive Model in Translation: Psycholinguistic Dimension
Psiholìngvìstika, 2019
The aim of the article is to offer a theoretical overview of the relevance of the adaptive model in translation from psycholinguistic perspective. Based on psycholinguistic approach to defining the notions of adequacy/equivalency in translation the research suggests theoretically and methodologically justified reasons for applying the translational adaptation to culture-bound texts. The comprehensive analysis of the «adaptation» as a notion presupposes the implementation of the hierarchy of the scientific methods of analysis among which the most relevant are: general scientific methods of analysis and synthesis of theoretical discussions on adaptation, text-typological structural/functional, psycholinguistic and translational methods of text analysis. An adaptive potential of a text is defined within the framework of intralinguistic and interlinguistic comparison of pragmatic texts, which grounds the adaptive translational models of pragmatic texts under analysis.