Пам’ятки становлення нової української громади на приєднаних до Польщі після 1945 р. землях (дослідження м. Ельблонг) / Landmarks of the new Ukrainian community formation on the lands incorporated to Poland after 1945 (the case study of Elbląg) (original) (raw)
Related papers
Меморіалізація: від наукових засад до світових практик: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 22 листопада 2024 р.) – К., 2024. – С. 27-30., 2024
Сучасний повітовий центр Вармінсько-Мазурського воєводства - Ельблонг в середині ХХ ст. став місцем формування досить значної в післявоєнній Польщі української громади. Джерелом її виникнення були українці депортовані 1947 р. в ході злочинної акції «Вісла» з українських етнічних земель, які після 1945 р. відійшли до Польщі. Організована українська громада сформувалася тут завдяки діяльності двох організацій: відділу Українського суспільно-культурного товариства (далі – УСКТ, з 1956 р.) та душпастирського пункту (у 1974-91 рр.), а з 1991 р. парафії Української греко-католицької церкви (далі – УГКЦ) [1, 2]. Окрім численних місць пов’язаних з становленням громади, а також збережених хронік [3, 4], місцем конкретної матеріалізації української історії Ельблонга є місцеві цвинтарі. На сьогоднішній день некрополів пов’язаних з українцями в Ельблонгу можна нарахувати п’ять: 1) місце поховань в’язнів підтаборів німецького концентраційного табору «Штуттгоф» у лісопарку Проховня; 2) військовий цвинтар на вул. Agrykola, на якому поховані вояки Червоної армії полеглі в боях за Ельблонг та навколишні місцевості в січні-лютому 1945 р.; 3) поховання вояків Червоної армії того ж часу на колишньому протестантському цвинтарі на розі вул. Sadowa та Bema (поблизу православної церкви); 4) комунальний цвинтар Агриколя; 5) комунальний цвинтар Дембиця [5]. Безпосередньо з становленням української громади з 1947 р. пов’язані два останні цвинтарі. Можливо, поховання етнічних українців наявні також на цвинтарі поблизу костела св. Войцеха (вул. Wiejska 4), проте нам поки таких виявити не вдалося. Сучасний комунальний цвинтар Агриколя (вул. Agrykola, походить з кінця ХІХ ст., а як польський діє з 1946 р.) складається з трьох історичних частин: лютеранського кладовища парафії св. Анни, прилеглого до нього з півдня менонітського кладовища (після Другої світової війни тут розміщено військовий цвинтар радянських солдат) та католицького кладовища св. Миколая. На сучасному цвинтарі не зберіглося нагробків німецького часу. Натомість вціліли дві каплиці та декорована вхідна брама на цвинтарі св. Анни. На кладовищі св. Миколая зберігся господарський будиночок, а також, велике розп'яття встановлене на його головній алеї (54.168301°, 19.423084°). Це важливе в українській традиції місце, адже біля цього хреста український греко-католицький священник проводить молитву у Провідну (Томину) неділю. Приблизно 5% поховань на цьому кладовищі належать людям українського походження. На нагробках зафіксовано багато типових українських прізвищ. Проте, в умовах написів польською мовою та відсутності підтвердження віросповідання, важко розділити, хто з носіїв цих прізвищ був калакутом (русином, що перейшов на католицизм), хто православним (потенційним вірним православної церкви св. Марії Магдалени у Ельблонгу), а хто греко-католиком. В часи комуністичної Польщі люди не афішували свою відмінність. Наявні лише поодинокі поховання, на яких чітко задекларовано православне віросповідання. Це, наприклад, нагробок Надії та Петра Шуляків. Тут наявне зображення православного хреста (54.168436°, 19.420772°). А на нагробку Софії Мельникової (54.168891°, 19.423094°, у вигляді православної каплички на стовпі) додано напис: «Вічная пам'ять». Деякі поховання підписані українською мовою, що у поєднані з роками життя померлих свідчить, що це депортовані галичани греко-католики та їх нащадки. На кладовищі наявне лише одне поховання на якому одночасно задекларовано греко-католицьке віросповідання та українську ідентичність. Це могила, у якій поховані Октаби Іван та Емілія, а також Йосип Жолудок (54.167663°, 19.419023°). На цьому цвинтарі поховано також Юлію Пержило (дружину Володимира Пержила – діяча УСКТ в Ельблонгу, 54.169087°, 19.420895°), Григорія Божика (чолового діяча УСКТ, механіка автомобілів, 54.168950°, 19.420959°), Вацлава (Василя) Гурака (діяча УСКТ), Романа Шулякевича (напис українською мовою) та представників українських родин Сипутів та Назаровичів (Данило Назарович входив до спілки політв’язнів). У хроніці парафії УГКЦ у Ельблонгу зустрічаємо інформацію про похорон на цвинтарі Агриколя 01.03.1991 р. місцевого українського вчителя В. Венавського [4]. У цьому похороні приймали участь український та польський священники, що стало своєрідним прецедентом в регіоні. Нам це поховання поки відшукати не вдалося. На цьому цвинтарі також є поховання військовослужбовців польської армії, серед яких також етнічні українці (54.169419°, 19.422957°). Значно більшим цвинтарем розташованим на вул. Łęczyckiej є комунальний цвинтар Дембиця. Коли на початку 1970-х рр. влада міста стала перед проблемою вичерпання місця на діючому з 1946 р. цвинтарі Агриколя, в якості території нового некрополя обрано вибрано територію по сусідству з дільницею Dębica, від якої цвинтар отримав свою назву. На Дембиці знаходиться значно більше ніж на попередньому цвинтарі українських могил, адже на час його функціонування багато українців вже проживали безпосередньо у місті. У хроніці парафії УГКЦ в Ельблонгу станом на 1996 р. згадується коло сорока могил, які відвідав при оказії Провідної неділі 21.04.1994 р. настоятель о. Андрій Сорока. 22.04.2002 р. при оказії аналогічного заходу згадується вже коло 100 могил. Цвинтар визначається тим, що тут поховано таких чолових діячів УСКТ та парафії УКГЦ в Ельблонгу як Лев Горак (54.167624°, 19.467126°), Іван Дацько та Василь Мільчак (54.168262°, 19.469051°), Володимир Пержило (54.167041°, 19.460831°) та Федір Романюк (ініціатор і перший автор парафіяльної хроніки, голова групи ельблонзьких політв’язнів, 54.166924°, 19.466335°). Тут також знаходиться символічна могила сотенного УПА Михайла Грицини, псевдо «Чайчук» (54.167984°, 19.463039°). Українські підписи наявні на могилах Ольги Наконечної (54.168143°, 19.468626°) та Степана Іваноньківа-Наконечного (54.166947°, 19.461908°) –матері та прибраного брата багатолітнього голови УСКТ в Ельблонгу Андрія Наконечного, а також на могилі родин Жолудків і Біда (54.168136°, 19.461332°). Серед підписаних українською мовою поховань, необхідно згадати про Івана Кравчука (54.168359°, 19.469458°), що будучи звичайним селянином з с. Новоткі, на старі роки продав свою власність та пожертвував кошти на будівництво нової греко-католицької церкви Різдва Іоанна Хрестителя в Ельблонгу, яка була освячена 2024 р. На даному кладовищі в Провідну неділю за східним обрядом також відбувається греко-католицьке богослужіння біля фігури воскреслого Христа (54.167943°, 19.468482°), після чого священник обходить могили вірних. Вищеописана ситуація, коли на головних цвинтарях міста пропорційно представлена українська громада, є звичайною для Польщі. Проте, недостатня увага до цього питання, мало де дозволяє нам говорити про тутешні некрополі більш детально. Важливим питанням є збір інформації про окремих членів громади та висвітлення внеску в діяльність спільноти. Нажаль, реалізовані до цього часу проекти вивчення українських некрополів Польщі, обмежуються або лише до головних осередків, або лише до верхівки піраміди української громади. Окрім детальної роботи з інвентаризації кладовищ та вивчення хроніки спільнот необхідний є також діалог з польським суспільством з метою виведення питання українських некрополів з тіні, та популяризації особистостей спільноти, включення інформації про них до загальної інформації про те чи інше кладовище.
2019
In 1991–1992 in expedition led by R. Orlov the excavations of a multilayer site was carried out. It was located in Kyjevo-Svjatoshyn district of Kyiv region at 1,6 km from eastern part of Zhornivka village in a direction on South-East. The objects of Zarubynetska culture, the household pits and a Middle Age dwelling, the remains of the foundation of stone cult building, remains of brick sarcophagus near this building, burials on church cemetery dated by Middle Age and Modern Age times were discovered on the site place. In December 2017, during revision of materials at the workplace of R. Orlov in Department of ancient and medieval archeology, A. Borisov found three drawings, made on tracing paper: general plan of the site in Church Place, combined plan of excavation conducted in 1991–1992 and plan of the apse of cult building. It also contained some artifacts, probably selected from the general collection for the creation of illustrations, and in a separate package – anthropological materials from several graves of the medieval cemetery. Single-apse church of the moderate size was constructed using the bar bricks with grooves on its surface. By its features, this brick is very close to the material of the repairs and alterations which were made to certain Kievan churches constructed during the Premongol period. One of the burials cut into the ruins included the types of the ornaments which are limiting the date of destruction of the church to the 13th century. In the course of the excavations, the architectural type of the church was defined as the one without internal buttresses. However the revision of the field records gives the ground for possible remodelling of the cross-in-square church with 4 pillars. The results of these investigations were not published by the author for unknown reasons. In spring of 2019, complex of sites near Zhornivka village was re-examined. In an area of about 5,4 hectares numerous ceramic materials of XVII–XVIII centuries were recorded. They indicate existence here of large settlement in Late Middle Ages, which probably occupied the whole territory of cape-like outlier, bounded from north and south by deep ravines. In 2019 on September, 30 could be a 70th anniversary of Ruslan Orlov. The publishing of the investigation results of 1991–1992 is a best way for honoring memory of researcher on our opinion.
2024
The purpose of the paper is to analyze the situation with the Oleksandrivka Mound, located on the banks of the Akkarzha River at the Black Sea. It concerns the 'excavations' of a unique site, conducted by V. Beilekchi and V. Petrenko in 1993, the materials of which have not yet been published. The scientific novelty is in the introduction of materials and a number of cartographic sources regarding the history of the study of the Oleksandrivka Mound into scientific circulation. In addition, the information on the reconstruction of the mound in 2010 and the results of excavations in 2020 are presented, as well as the prospects for publishing the materials of the 1993 'excavations' are considered. Conclusions. The problem of legal rights related to the materials of the Oleksandrivka Mound, which is being discussed in Ukraine, and more so in the Republic of Moldova, is farfetched, since they belong exclusively to the Ukrainian state and are kept in the funds of the Institute of Archaeology and Odesa Archaeological Museum of the National Academy of Sciences of Ukraine. As for the rights of the Head of the excavation of the mound, who had the 'Open Sheet' on them, he could have obtained a time-limited author's rights on the publication of the materials if he had fulfilled all the requirements and rules given in the instructions for the 'Open Sheet'. This refers to the mandatory submission of a notarized 'Open Sheet', a report, a diary of fieldwork, drawings, imprints, certificates on the transfer of the finds to state storage, etc. to the Field Committee at the Institute of Archaeology or to Odesa Archaeological Museum of the Academy of Sciences of Ukraine after the completion of work and processing of materials. However, V. Beilekchi did not do any of that, so he actually did not obtain the author's rights. Well, more: he broke another obligation stated in all the 'Open Sheets' of the Institute of Archaeology of the Academy of Sciences of Ukraine of 1993: "It is forbidden to assign work on this 'Open Sheet' to another person". So, based on the above, V.H. Petrenko did not have any rights related to the materials of the Oleksandrivka Mound, but he also had no obligations, which is why any permissions for the use of those materials he signed are not worth the paper they are written on.
2022
Monuments of the ancient population in the vicinity of Slovita in the Lviv region (according to the archaeological expedition of the Lviv Historical Museum) The results of the archaeological research of multi-layered monuments in the valley of the Prognoivka River near Slovita (Slovita-I, IV, Kryvychi I, II, III) carried out by the expedition of the Lviv Historical Museum in 2018—2021, which today are actively destroyed by annual plowing, are presented. First of all, finds from the cultural layering of the primitive age are characterized. Keywords: Slovita, settlement, Bronze Age, Scythian period, early Roman period.
Наукові праці: науково-методичний журнал. Вип. 292. Т. 304. Історія. Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2017. С. 44-63. , 2017
The article highlights the formation of a source base on the history of the Polish ethnos of Mykolayiv region in the context of the history of the State Archives of the Mykolayiv region and the composition of the fonds containing documents about the Poles. Based on the statistical sources stored in the archives, statistical information about the Polish population of the Mykolayiv region is provided. The possibilities of the source base in the study of the history of the Polish ethnos up to 1917, the Korenizacyi (the history of the Polish section), the Stalin repressions (the fate of the priest of the Mykolayiv Roman Catholic Church of St. Joseph Christian Zysko and the Catholic community of Krivoye Ozero) have been demonstrated on the basis of same archival cases. Information on the new acquisition which was transferred to the State archives in the period of Independence of Ukraine, namely the collection of civil status records, the collection of documents of evacuees, repatriated persons and immigrants, the fonds of the Department for Nationalities and Migrations and the Department for Religious Affairs of the Mykolaiv Regional State Administration are given. Many historical documents have been lost forever and with them the names and destinies of people, events connected with the sometimes tragic history of the Poles of Mykolaivshchina, have disappeared into oblivion. Nevertheless, the State archives of Mykolayiv region has a sufficient volume of archival sources, which allows to explore various topics of the the history of the Polish ethnos on the territory of the Mykolayiv region as well as to fulfill the requests of citizens. Documents about the Poles of Mykolayiv region are not represented in the archives by compact archival fonds, they are stored in various fonds of pre-Soviet, Soviet periods and the period of Independence of Ukraine, their identification requires thoroughly research work.