Ставлення місцевого населення в окупованій Україні до переслідуваних ромів (1941–1944) [Attitudes of the local population to the Roma persecuted in Ukraine, 1941-1944] (original) (raw)
Related papers
Картографування геноциду ромів України (1941–1944 рр.) та пам’яті про це
Місто: історія, культура, суспільство. Е-журнал урбаністичних студій, 2021
Mapping the genocide of Roma in Ukraine (1941–44) and the memory of it. Over recent years, during a number of projects carried out by the Ukrainian Center for Holocaust Studies, evidence have been identified about more than 140 sites of muss murder of Roma in the German-occupied areas of Ukraine. In result, five maps were compiled which are presented in the article. The maps fill up the gaps in the cartography and historiography on the subject of Roma genocide, and allow us to illustrate and answer the following questions that are urgent in describing the bitter fate of the Roma population of Ukraine: (1) Location of Roma killing sites (which is important to apprehend the scope, regional features and statistical aspects of the Roma genocide in Ukrainian territory); (2) The distribution between nomadic and settled Roma victims, according to available sources (which is important given the conceptual discussions in historiography on the principles of the Nazi “Gypsy” policies; the predominance of the settled victims convincingly demonstrates that in perpetrators’ mindset the racial and ideological motivations prevailed over notions of “asociality” of individual Roma); (3) Distribution between German perpetrators and local accomplices in crimes against Roma (which is important in the context of the attitude of the local population towards the persecuted Roma, and the degree of initiative of local governments and auxiliary police in genocidal actions); (4) The institution that documented the crimes (which is important from the perspective of the agency and state policies on documenting crimes against Roma people – particularly, documentation completeness and representativeness – and thus shaping of public opinion about it); (5) Availability of memorials at the killing sites of Roma victims, or indication of Roma among the victims (which is important in the context of the formation of social memory of Roma genocide and the presence / absence of “cultural memory” tools to commemorate victims). Each map is accompanied by commentary of what method was used to compile it, as well as analysis of the scholarly meaning of the information presented. Be the maps used together or separately, they carry the potential for use in research, educational, or museum activities.
Zinevich, Natalija . On the peculiarities of the Roma genocide on Ukrainian territories during WWII. The article deals with the question of peculiarities of Roma (Gypsy) genocide on Ukrainian territories during WWII. It is mentioned that recently this issue has become more topical in Ukraine, whereas Western researchers have been working on the topic of Roma genocide for over thirty years and were already influenced by the political factor, which has to be taken – 242 – – 243 – SUMMARIES into account by Ukrainian researchers. The modern relevant historiography is also given. To unveil the peculiarities of the given phenomenon some aspects are given, namely: differences in anti-Roma policies within modern Ukrainian territories, which at that time were incorporated into several states; differences within separate occupied regions where it was implemented by other means; differences in anti-Roma policies concerning various Romani subethnic groups; differences between anti-Jewish policies (the Holocaust) and anti-Roma policies; and various approaches to «solving the Gypsy question» in different countries of occupied Europe and Nazi Germany itself. The following peculiarities of Roma genocide on Ukrainian territories are mentioned: high «effectiveness» of repressions in the first months of occupation; absence of ghettos and labour camps with the exception of southern and western regions, where they could be labelled as places of temporary concentration; extermination of evacuated Roma; various extermination practices often depending on the personal viewpoint of the heads of SS and military units and the subjugation of a given territory to military and civil administrations. The politics of genocide on the territory of Ukraine was performed in two forms: organised and spontaneous (by Wehrmacht units). It is also stated that the genocide against various sub-ethnic Romani groups was implemented in various forms and in different timespans. The reasons, events and consequences of the Roma genocide in USSR and other regions is still to be studied separately, using archival documents. It is important not only to compare the numbers of victims, but to describe the legal foundations, the mechanism and idelology of genocide, theory and practice of national politics of the Nazis on German lands and the occupied territories, their direct implementations.
Naukovì zapiski, 2023
Образ російського народу в радянських комеморативних практиках на анексованих українських територіях (1939-1953) Анотація. Метою статті є дослідження радянських комеморативних практик як інструментів поширення образу російського народу на анексованих українських територіях упродовж 1939-1953 рр. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні міждисциплінарних і спеціально-історичних методів, зокрема критичного дискурс-аналізу, наративного аналізу, історико-порівняльного, історико-типологічного та історикосистемного методів. Наукова новизна. Вперше на основі аналізу офіційних наративів, святкових ритуалів та меморіальних практик простежено процес конструювання образу російського народу радянською політикою пам'яті, особливостей його поширення на різних територіях, що були анексовані в роки Другої світової війни. Висновки. Український радянський комеморативний дискурс зображував російський народ як провідну силу у «визволенні» і «возз'єднанні» українських земель, демонстрував його піклування над новими приєднаними територіями, підкреслював історичний і культурний вплив «старшого брата» на розвиток українського народу. Пропагування цього символічного образу активно розпочалося після анексії Закарпатської України, а в післявоєнні роки влада закріплювала його в колективній свідомості, використовуючи різні комеморативні практики. Виголошення подяки російському народу стало обов'язковим ритуалом під час святкувань республіканських ювілеїв, річниць «визволення» та «возз'єднання» українських земель. Проведення масштабних святкувань 800-річчя Москви та ювілеїв О. Пушкіна й О. Суворова передбачало різні цілі на анексованих територіях. Якщо в західноукраїнських областях вони були спрямовані на формування позитивного образу російського народу та підкреслювали тривалість його історичко-культурних зв'язків із місцевим українським населенням, то в Ізмаїльській області вони сприяли закріпленню російськоцентричної моделі офіційної пам'яті регіону. Ключові слова: комеморація, офіційна пам'ять, сталінізм, анексовані території, Українська РСР.
«Трагедія винних жертв»? Пам'ять про геноцид ромів у повоєнній Україні. Частина 2
Україна Модерна, 2020
У другій частині статті розглядається «надводна частина айсберга» радянської культури пам’яті про жертв геноциду ромів – тобто ті документальні відомості про окупаційний період, які радянська влада вважала за потрібне оприлюднювати в публічному просторі. Якими поставали ромські жертви як у регулярних документальних збірках про «звірства німецько-фашистських окупантів», так і в періодичних виданнях центрального, республіканського, обласного та навіть районного рівнів? Якою мірою відомості про ромську трагедію просочувалися до публічного простору з матеріалів кримінальних судових процесів над тими, кого радянські органи безпеки притягали до відповідальності? Чи позначилося конструювання владою міфу про «Велику Вітчизняну війну» на способах репрезентації ромських жертв? Які уявлення про причини переслідування нацистами ромів могли сформуватися у читачів спогадів колишніх радянських підпільників та партизан?
«Трагедія винних жертв»? Пам'ять про геноцид ромів у повоєнній Україні. Частина 1
Україна Модерна, 2020
Чому попри те, що в Україні формується інклюзивна пам'ять про жертв нацистського режиму, геноцид ромів усе ще залишається на її узбіччі? Значною мірою це наслідки сприйняття та зображення ромів у радянській культурі, а також політики пам’яті про війну. У цій статті досліджується процес формування знань та уявлень про ромських жертв німецької окупації у повоєнному СРСР із наголосом на радянську Україну, розглядаючи різноманітні масиви матеріалів (що були джерелом масових уявлень радянської аудиторії про окупацію) та репрезентації ромів у них. У першій частині публікації розглядається «підводна частина айсбергу» – документи Надзвичайної державної комісії (НДК), яка ще під час війни збирала відомості про втрати серед цивільного населення, та аналізуються способи фіксації в них убивств ромів. Хоча документація НДК десятиліттями залишалася недоступною, вона обумовлювала тональність, рамки і кут зору для створення подальших масових продуктів про окупацію у цей період як загалом, так і щодо трагедії ромів зокрема, про які йтиметься в наступних частинах.
Формування антиромської політики в Райхскомісаріяті Україна в період 1941–43 рр.
Україна Модерна, 2023
В історіографії антиромської політики нацистів на теренах окупованої України вже наявні спроби охарактеризувати масштаб і географічний ареал убивств ромів, виконавців “акцій”, статистику жертв. Такий підхід представляє опис антиромських дій у статичному вигляді, тобто характеризує їхні результати. Однак він не дає пояснення того, які рушійні сили призвели до формування механізмів тотального вбивства на цих теренах, що сталося навесні 1942 р. Мета дослідження — описати процес прийняття рішень щодо ромів і чинники, під впливом яких відбувалася ескалація насильства в різних зайнятих німцями реґіонах. Зроблено спробу висвітлити це питання з фокусом на подіях у Райхскомісаріяті Україна, але в контексті інших зон окупації та адміністративно-територіяльних одиниць воєнного часу, з урахуванням розпоряджень з Берліна, процесів взаємодії центру і периферії, а також з увагою до місцевих ініціятив різних гілок окупаційної адміністрації (воєнної влади, цивільної адміністрації і силових органів СС-поліції) та їхнього сприйняття “циганського питання”. Методологією дослідження є синтез нечисленних джерел з цієї теми в сукупності з накопиченим в історіографії аналізом інших аспектів окупаційної політики (насамперед “остаточного розв’язання єврейського питання”), реконструкціями мислення і дослідженнями колективної психології виконавців злочинів та закономірностей еволюції насильства й терору. Це дозволяє описати картину антиромської політики в динаміці та пояснити причини, через які на окупованих українських землях вона у 1942 р. набула характеру тотального геноциду.
«Трагедія винних жертв»? Пам'ять про геноцид ромів у повоєнній Україні. Частина 3
Україна Модерна, 2020
У третій частині статті автор включає до розгляду ще один важливий тип радянських «місць пам'яті» про війну – сферу художньої репрезентації. Кінофільми, музичні та літературні твори мали величезний потенціал у конструюванні масових уявлень. Як ромські персонажі зображувалися в «документально-художніх» романах, «пригодницьких» повістях та популярних кінострічках? Аналізуючи соціокультурний контекст, до якого вбудовувалися óбрази ромів, у завершальній частині статті продемонстровано, що зображення ромських жертв як кочової спільноти вписувалося у притаманні радянській культурі уявлення про кочівлю як явище, що межувало з асоціальністю та злочинністю. Відтак ромські жертви сприймалися здебільшого такими, що зазнавали переслідувань обґрунтовано і заслужено. Тому побутувало переконання, що вони не варті співчуття і належної комеморації.
Журнал российских и восточноевропейских исторических исследований, 2018
В данной статье рассмотрена религиозная ситуация на территории Крыма в период нацистской оккупации 1941-1944 гг. Показано, что в силу объективных причин наибольшее развертывание из всех конфессий смогли получить пра-вославная церковь и ислам суннитского толка. Даны основные направления этого процесса в условиях оккупационного режима. А именно: администра-тивная регуляция церковной жизни, религиозная повседневность населе-ния, участие духовенства в мероприятиях оккупантов. На примере истории с крымско-татарским Муфтиятом показано, что нацисты пресекали любые попытки вмешательства религиозных деятелей в политику. В результате про-веденного исследования сделан вывод о том, что религиозную ситуацию в Крыму в период с 1941 по 1944 г., с известными оговорками можно назвать вос-созданием религиозной жизни. Приведенные факты свидетельствуют, что на полуострове могли поднадзорно, но в значительной мере полноценно функ-ционировать на низовом уровне все конфессии-за исключением иудаизма, искоренявшегося в горниле Холокоста из-за тотальной нацистской политики истребления евреев. Такое лояльное отношение оккупантов к большинству конфессий было обусловлено сугубо прагматическими соображениями удер-жания в покорности местного населения не только путем прямого насилия и светской политической пропаганды, но и с помощью религиозного инстру-ментария.