Историјата и постмодернизмот (original) (raw)

Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», 2019

Мета статті-визначити роль полістилістики в контексті культурних процесів XX ст., серед яких найвагоміше місце належить явищу постмодернізму. Методологія дослідження полягає у застосуванні таких методів: теоретичного узагальнення і ретроспективного аналізу, що дають змогу теоретично підтвердити важливість висунутих положень, історико-культурологічний метод, який характеризує сутність процесів розвитку культури, діалектичний та системний підходи, що дають змогу використовувати знання різних галузей мистецтвознавства та суміжних наук, герменевтичний метод, який застосований для інтерпретації понять, що використовуються в дослідженні. Наукова новизна полягає в системному висвітленні проблем полістилістики в культурному просторі другої половини XX-початку XXI ст., що характеризується явищем постмодернізму, з його інтертекстуальністю та стильовим розмаїттям. Висновки. Досліджено другу половину XX ст. з її синтетичним стильовим змішуванням, плюралізмом, різнобарвністю, що проявилося й у полістилістиці. Виявлено зв'язок полістилістики з пошуками нових концепцій, які розкривають особливості стильової системи другої половини ХХ ст. Охарактеризовано інтертекстуальність як основу полістилістики, що демонструє методологію художнього мислення та характеризує сучасний культурний простір. Зроблено висновки стосовно композиторського мислення XX ст. і сучасного періоду історії музики, в основі якого лежать принципи взаємодій культур, що виражені їхнім діалогом та полілогом, інтертекстуальністю, інтеграцією жанрово-стильових ознак, проявом міжкультурних контамінацій у сфері семіотики, формотворчих процесів. Усі ці ознаки вказують на полістилістичний характер музичного мистецтва постмодернізму. Ключові слова: полістилістика; постмодернізм; музичний текст; інтертекстуальність; діалог культур Вступ Проблеми стилю останнім часом дедалі більше зацікавлюють мистецтвознавців. Музичне мистецтво останніх десятиліть XX-початку XXI ст. демонструє розмаїття стилів та одну з особливостей стильових взаємодій-полістилістику, що стала ознакою постмодерну загалом і творчого мислення сучасного композитора зокрема. Дослідження постмодернізму, стильових змішувань у ньому, проблем інтертекстуальностіактуальне завдання нинішнього музикознавства, яке потребує детальних розвідок та наукових узагальнень. Наукова новизна дослідження полягає у системному висвітленні проблем полістилістики в культурному просторі другої половини XX-початку XXI ст., що характеризується явищем постмодернізму з його інтертекстуальністю і стильовим розмаїттям. Полістилістика як явище неодноразово ставала об'єктом досліджень у сучасному музикознавстві. Починаючи від 70-х років XX ст. термін набув поширення і в зарубіжній, і в українській науковій сфері. Дослідницькі позиції А. Шнітке (1990) були підхоплені наступними поколіннями науковців та набули розвитку в працях С.

«Постмодернізм у дії», або В пошуках привидів минулого

Ukraina Moderna (17 (6) 2010), 2010

Біографія місця, якого немає: від етнічного прикордоння до радянського 1 центру» 2 Кейт Браун -праця доволі нетрадиційна навіть для американської історіографії. Сама Авторка називає цей жанр «мандрівним» (travelogue), такою собі розповіддю про пошуки «змарґіналізованих людей, які не лишили по собі сліду в архівах» 3 . На думку Тимоті Снайдера, цей наратив гарно вписується у «величну традицію польських мандрівних історій», авторами яких зазвичай були еміґранти з так званих ziem utraconych («втра чених земель») на сході. Все -від вибору предмета дослідження (давні землі колишньої Речі Посполитої), апеляції до власного досвіду, роз повіді від першої особи, стилю, вигадливих метафор 4 , використання розмов з місцевими аж до «дивного моменту великої ностальгії», вважає рецензент, -є відлунням тієї самої традиції 5 . А отже, цю працю можна Юлія Кисла «Постмодернізм у дії» 1 , або В пошуках привидів минулого

"Смерть культуры" в ситуации постмодерна

БИОГРАФИЯ И ПАМЯТЬ КУЛЬТУРЫ II международная конференция: сборник материалов. Под редакцией Л.Е. Артамошкиной, Д.Е. Прокудина (отв. ред.), Б.Г. Соколова., 2020

Доклад посвящен явлению «смерти культуры» - культуры, которая ориентирована на человека, является «духовным обеспечением» его бытия, как бытия человеческого. Ни поэзия, ни философия больше не являются приоритетными и ценимыми в социуме занятиями. Ещё Шпенглер предупреждал, что на смену творцам гуманитарной культуры придут инженеры и технологи. Через полвека после выхода «Заката Европы» произошло событие, ознаменовавшее окончательный слом социокультурной системы модерна. Молодёжная революция 1968г. сопровождалась активным вбросом идей контркультуры, а затем и продуктов контркультурного творчества с их специфическими психоделическими обертонами. В результате в массовом сознании пошатнулся авторитет высокой культуры, на место прежней элиты пришли богемные молодые люди, центральное место заняла массовая культура, размыв прежнюю границу между элитарным и массовым. Как покажут докладчики, культура после 1968 г. перестала выполнять свою прежнюю роль в социуме - роль идеологии, чего-то обязательного и обязывающего, легитимирующего наши действия. Постмодерный социум, переструктурировав свои властные структуры, в этой функции культуры больше не нуждался. Философы постмодерна вели активную атаку против любой идеологии, как источника насилия. И культура как сфера идеалов, «больших смыслов», метанарративов была окончательно скомпрометирована. Сегодняшний человек, позиционирующий себя как человек культуры и даже носитель её духа - оказывается в исторически новой ситуации: дело культуры уже не является «общим делом», за его заботой о культуре больше не стоит авторитет социума, эта забота становится его личным делом. Освобождённая от идеологии и утратившая авторитет культура обращается напрямую к личности, а последняя обращается к культуре в силу необходимости быть человеком, целостным существом, личностью, а не роботоподобным исполнителем социальных функций. Цель доклада - показать радикальность произошедших за полстолетие перемен в отношениях человека и культуры. Авторы доклада констатируют, что сегодняшняя социокультура всё в меньшей степени способствует «очеловечиванию человека», что и ведёт к неизбежному кризису социальных форм жизни. Согласно докладчикам, следует отличать господствующую социокультуру - от культуры, востребуемой личностью. В сегодняшней ситуации культура является свободным экзистенциальным выбором личности. Мотивом выбора является стремление к бытию во всей полноте его подлинного человеческого содержания. Ключевые слова: Культура, бытие, личность, модерн, социокультура, контркультура, постмодерн The report is devoted to the phenomenon of the "death of culture", focused on a human being, culture as a "spiritual support" of one's being as a human being. Neither poetry nor philosophy is a priority and valuable occupations in society anymore. Spengler already warned that engineers and technologists would come to replace the creators of humanitarian culture. Half a century after the release of "The Decline of the West", an event that marked the final breakdown of the sociocultural system of modernity took place. The youth revolution of 1968 was accompanied by an active injection of counterculture ideas, and then products of countercultural creativity with their specific psychedelic overtones. As a result, the authority of high culture in the mass consciousness was shaken, bohemian youth took the place of the former elite, and mass culture took the central place, blurring the former border between the elite and the mass. As the report will show, the culture after 1968 ceased to fulfill its former role in society - the role of ideology, something obligatory that legitimizes our actions. The postmodern society, having restructured its power structures, no longer needed this cultural function. Postmodern philosophers led an active attack against any ideology as a source of violence. And culture as a sphere of ideals, “big meanings,” “metanarratives” was completely compromised. Today the human being, positioning oneself as a human being of culture and even a bearer of its spirit, finds oneself in a historically new situation: the cause of culture is no longer a “common cause”, the authority of society no longer stands behind one's concern for culture, this concern becomes one's personal affair. A culture freed from ideology and having lost its authority turns directly to the personality, and the latter turns to culture due to the need to be a human being, an integral being, a personality, and not a robotic performer of social functions. The purpose of the report is to show the radical nature of the changes that have been taking place for over half a century in the relationship between human being and culture. The authors of the report state that today's socioculture is less and less conducive to the "humanization of human being" which leads to an inevitable crisis of social forms of life. It is claimed that the dominant socioculture should be distinguished from the culture demanded by the personality. In today's situation, culture is a free existential choice of personality. The motive for choice is the quest for being in the fullness of its true human content. Keywords: being, personality, Modern Age, socioculture, counterculture, postmodernism

Проблеми на постмодерността, Том VII

Интернет като инструмент за заемане на активна гражданска позиция в киберпространството и мобилизиране на гражданска активност извън него, 2017

Идеята за "новата икономика, базирана на познанието", както и измерването на напредъка на страните към постигането на тази идея, която превръща обществото в информационно общество, естествено води до свързаното с тях явление-дигитално разделение. Според Ян ван Дайк (2008) съществуват две причини, поради които страните се заемат да разработват политики за намаляване на дигиталното разделение и придвижване към новата икономика на познанието, трансформираща обществото в посока информационно общество. Първата е икономическото развитие и иновации, а втората-социалното включване и намаляването на нивото на неравенство. Могат да се очертаят две фази в развитието на европейската политика за преодоляване на дигиталното разделение и насърчаване на "информационното общество за всички": Първата фаза набляга на физическия достъп и се осъществява във втората половина на 90-те години и първите години на ХХІ век. В този период Европейският съюз и страните-членки са погълнати с действия по разпространението на технологията и постигане и осигуряване на физически достъп до компютри и интернет за възможно най-много европейци. Тези действия са подкрепени чрез принципите за универсален и обществен достъп и универсална услуга-всеки гражданин има право на достъп и връзка с интернет както в своя дом, в училище или на работното си място, така и на обществено място като библиотека или център за обществен достъп. Универсалната услуга е дефинирана като "минимален набор от услуги с определено качество, до което всички крайни потребители имат достъп, на достъпна цена с оглед на специфичните национални условия, без да се нарушава конкуренцията" i. Тук се приема, че само физическият достъп не е достатъчен и трябва да се защити и приложи някакъв регулаторен контрол върху цената, качеството и географската наличност на услугите.

Информация, документ и общество в контексте постмодерна

Даётся обзор содержания монографии американского специалиста в области информатики и библиотековедения М. Баклэнда. Проанализировано применение комплексной методологии постомодерна и информационного подхода в анализе информации, общества и документа.

Историјата и постмодернизмот (original) (raw)

Related papers