Член 3 от Конвенцията за правата на човека и основните свободи като граница на принудата в наказателното производство // Art. 3 of the European Convention on Human Rights as a Limitation to the Coercion in Criminal Proceedings (original) (raw)
Related papers
Герхард Верле, Принципы международного уголовного права (Одесса - Москва, 2011), стр. 1 - 210
Герхард Верле -профессор международного уголовного права Берлинского университета им. Гумбольдта, приглашенный профессор в университетах: Колумбийская школа права, Нью-Йорк; Канзайский университет, Осака; Сиднейский университет; Технологический университет Сиднея; Кейптаунский университет и Университет Западного Мыса, Кейптаун. Директор Южноафриканско-германского центра исследований вопросов развития и уголовного правосудия (South African-German Centre for Development Research and Criminal Justice). В книге дано систематическое изложение общих принципов, источников и развития материального международного уголовного права, а также подробный анализ квалификации и составов отдельных международных преступлений. Рассмотрены развивающаяся судебная практика Международного уголовного суда, а также и решения, принятые международными уголовными трибуналами по бывшей Югославии и Руанде. В издание также включена глава, посвященная осуществлению национальными и «гибридными» судами уголовного преследования за совершение международных преступлений. Работа содержит подробный предметный указатель, а также указатели судебных решений и нормативных источников.
При разработке Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод была очевидна её направленность на защиту прежде всего гражданских и политических прав граждан. Признание Европейским Судом по правам человека отсутствия чёткой гра- ницы между гражданскими/политическими и социальными/экономическими правами было значительным достижением, которое позволило предоставлять защиту и некоторым социально-экономическим правам, которые не были прямо предусмотрены в Конвен- ции. В настоящей статье рассмотрены возможные философские предпосылки включения социально-экономических прав в защитную сферу Конвенции, приведены примеры расширенного толкования права на свободу объединения (статья 11) и права на уважение собственности (статья 1 Протокола № 1 к Конвенции). В настоящей работе анализируется включение в защитную сферу Конвенции новых социально-экономических прав в результате эволюционного подхода («расширяющегося со временем» или просто «широкого подхода к толкованию») к запрету пыток и унижающего человека обращения (статья 3), а также к нормам статьи 8 о праве на уваже- ние частной жизни. Автор утверждает, что, несмотря на интегрирование многих социальных прав в результате признания неделимо- сти прав человека, уровень защиты новых социально-экономических прав значительно уступает уровню защиты традиционных для Конвенции гражданских и политических прав, что обусловлено, в первую очередь, более широкой степенью усмотрения государств в принятии и реализации социальной политики.
2023
Досліджено питання тлумачення ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексуУкраїни в частині ініціативності діяльності суду апеляційної інстанції щодо досліджен-ня доказів: за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанціїзобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального прова-дження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з пору-шеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, ви-ключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляликлопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі післяухвалення судового рішення, що оскаржується. Це зумовлено протилежним тлумаченняцієї норми судами, зокрема й Касаційним кримінальним судом Верховного Суду. Аргу-ментовано правильність буквального тлумачення цієї норми.З урахуванням виокремлених особливостей доказування на стадії апеляційного прова-дження, зокрема контрольного характеру та залежності від позицій учасників криміна-льного провадження, ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України маєбути витлумачена таким чином: коли без клопотання учасника кримінального прова-дження суд апеляційної інстанції досліджує обставини або докази, він тим самим вихо-дить за межі скарги; якщо суд апеляційної інстанції виходить за межі скарги, вінзобов’язаний дотримуватися обмежень, передбачених ч. 2 ст. 404 Кримінального проце-суального кодексу України.Зроблено висновок, що дослідження судом апеляційної інстанції доказів за власною іні-ціативою, без відповідного клопотання сторони провадження, для встановлення окре-мих обставин, що підлягають доказуванню, або надання іншої оцінки окремим доказам,які були оцінені місцевим судом, під час розгляду апеляційної скарги, поданої на погір-шення становища обвинуваченого, є порушенням закріпленого у ст. 22 Кримінальногопроцесуального кодексу України принципу змагальності сторін та свободи в поданніними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та може свідчитипро відсутність неупередженості та обвинувальний ухил суду в конкретному криміна-льному провадженні.Ключові слова: апеляційне провадження, суд, доказування, клопотання, дослідження до-казів, змагальність, неупередженість
Авторы анализируют правила несовместимости, имущественные и иные ограничения в деятельности депутатов, закрепленные в действующих конституциях стран Центральной и Восточной Европы. Основное внимание в статье уделено нормам Закона Чешской Республики о конфликте интересов 2006 г. и сопоставлению их с соответствующим российским законодательством. Выделяются сходные и особенные черты между правилами двух стран. Большое практическое значение имеет система санкций за нарушение депутатами имущественных запретов, а также пределы парламентского иммунитета. Достоинством чешского закона, по мнению авторов, является наличие штрафов за несоблюдение обязанностей членами парламента.
2012
Андрейченко C. С. Роль практики Європейського суду з прав людини у розвитку права на захист від катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання / С. С. Андрейченко // Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини : зб. наук. cт. Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 15 вересня 2012 р.) / за ред. С. В. Ківалова ; НУ «ОЮА». – Одеса : Фенікс, 2012. – С. 378-385.У статті досліджуються умови та практика застосування Європейським судом з прав людини статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Автором розглядається вплив зазначеної практики на розвиток права на захист від катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.В статье исследуются условия и практика применения Европейским судом по правам человека статьи 3 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. Автором рассматривается влияние указанной практики на развитие права на з...
Застосування міжнародних стандартів прав людини у кримінальному провадженні потребує спеціальних знань. У зв’язку з цим на допомогу суду подається цей висновок спеціаліста (amicus curiae). Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року Алексеєнка Віталія Васильовича, раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України, та призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік. Віталій Алексеєнко – електромеханік за професією, за переконаннями християнин віри євангельської, але не є членом жодної релігійної організації, вірить у вчення Ісуса Христа про неспротив злу насильством та подолання ворожнечі любов’ю й миротворчістю, викладеним у Нагірній проповіді (Євангеліє від Матвія, глава 5) та у пророцтво пастора-п'ятидесятника Філіпа Барнета, оголошене у Соборі Христа у Києві у 2007 році, про можливу війну в Україні і її переростання у ядерну війну, яке викликає у нього переконання у необхідності слідувати настанові Ісуса Христа: «сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть» (від Матвія, 26:52). Віталій Алексеєнко проходив альтернативну службу в 1996-1998 роках у м. Заравшан (Республіка Узбекистан), де жив з сім’єю з 12-річного віку, доки не переїхав у Слов’янськ Донецької області в Україні. Після російського вторгнення Віталій Алексеєнко переїхав до Івано-Франківська, поселився в гуртожитку. 30 травня 2022 року він став на облік в Центрі надання адміністративних послуг як внутрішньо переміщена особа, звідки його скерували у Івано-Франківський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (далі – ТЦКіСП, колишній військовий комісаріат). В той же день він з’явився у ТЦКіСП, де одразу пройшов медкомісію. 01 червня 2022 року у ТЦКіСП йому видали повістку на 02 червня 2022 року для відправки на військову службу. Він з’явився і пояснив, що через релігійні переконання він не може проходити військову службу і брати в руки зброю, він може проходити лише альтернативну службу, яку раніше проходив в Узбекистані. Йому дали відстрочку для підтвердження даних обставин до понеділка. 06 червня 2022 року він з’явився у ТЦКіСП, де йому відмовили у направленні на проходження альтернативної служби і повідомили про необхідність відбуття до військової частини, на що він не погодився, заявивши, що відмовляється проходити військову службу у зв’язку із релігійними переконаннями. У зв’язку з цим працівники ТЦКіСП викликали поліцію. За порадою слідчого Віталій Алексеєнко повністю та беззастережно визнав свою вину за ст. 336 Кримінального кодексу України і дотримувався цієї позиції в суді, заявив про готовність понести покарання відповідно до закону, однак відмовився каятися у відмові від військової служби, оскільки він переконаний, що повівся гідно як християнин, слідував велінню своєї совісті та не зробив нічого поганого. Суд обрав йому покарання у формі позбавлення волі на рік, хоча обвинувачення та захист просили звільнити Віталія Алексеєнка від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 Кримінального кодексу України та досудова доповідь свідчила про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі. Хоча у вироку не пояснюється така сувора позиція суду, вона ймовірно пов’язана із підозрілим ставленням до усіх внутрішньо переміщених осіб, а також із відмовою обвинуваченого каятися та зрікатися своїх релігійних переконань, які з точки зору суду могли помилково представлятися злочинними через стигматизацію прихильників миру та ненасильства в українському суспільстві, їх стереотипне асоціювання із ворогом, та через брак знань в суспільстві і серед юристів про право людини на сумлінну відмову від військової служби. Віталій Алексеєнко подав апеляційну скаргу, в якій просить звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Івано-Франківським апеляційним судом призначено розгляд його апеляційної скарги на 17.11.2022 о 10:00 год., головуючий суддя Повзло В.В. Крім того, 7 листопада 2022 року до суду подано висновок спеціаліста (amicus curiae) щодо застосування в кримінальному провадженні та тлумачення статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті права на сумлінну відмову від військової служби, в якому наведені наступні висновки. Гарантії права людини на сумлінну відмову від військової служби, в тому числі під час воєнного стану, передбачені законодавством України, зокрема, ст. 35 Конституції України, ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обвинувачений Алексеєнко Віталій Васильович має глибокі та щирі переконання, несумісні із несенням військової служби, що дозволяє йому реалізувати право на сумлінну відмову від військової служби. Таким чином, його відмова проходити військову службу у зв’язку із релігійними переконаннями не має кваліфікуватися як ухилення від призову за мобілізацією за ст. 336 Кримінального кодексу України. Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року підлягає скасуванню як незаконний та необґрунтований із постановленням виправдувального вироку через невинуватість Алексеєнка В. В. у інкримінованому правопорушенні.
Възможност за злоупотреба с права в гражданския процес в светлината на реформата на допускане изпълнението по спорове с трансграничен елемент (Регламент (ЕС) 1215/2012 и чл. 622а Граждански процесуален кодекс), 2019
С влизането в сила на Регламент (ЕС) 1215/2015 се постави нов етап в уредбата на свободното движение на решения, който етап отчита повишеното взаимно доверие в съдебните системи на държавите членки. С автономни разпоредби на европейския граждански процес се допусна изпълнение на решения, които освен, че не са влезли в сила в държавата по произхода, подлежат на незабавно изпълнение (без влязла в сила декларация за изпълняемост, която е отменена) и в сезираната държава. Възникват при това въпросите дали отпада необходимостта от формална проверка на документите и др., от междинен акт, с който се постановява принудително изпълнение, както и относно природата на този акт. Бяха в тази връзка приети разпоредбите на чл. 622а ГПК, които предвидиха режим на започване на принудителното изпълнение, който се различава от този приложим към националните решения. Удачността на тази разпоредби е под изключителна въпросителна в светлината на целите на свободното движение на решения и на разпоредбите на Регламента. Целта на доклада е да постави на обсъждане повдигнатите проблеми.
2014
According to the jurisprudence of the European Court of Human Rights, Article 2 and Article 3, read together with Article 1 of the European Convention on Human Rights, require an effective official investigation of violent crimes against life and health of the individual. The European standard for effective investigation consists of several requirements, established by the European Court, including the independence of the investigative bodies in relation to the investigated persons, especially when police or other law enforcement officers are being investigated. The European Court differentiates between two types of independence of the investigating bodies, namely, an institutional independence and a practical independence. The article considers the evaluation criteria, applied by the European Court to the independence of the investigation. It also assesses the legal guarantees for such independence according to the Bulgarian criminal procedural legislation. Several potential shortcomings in the Bulgarian practice that could lead to conflict with the European Court`s requirement for independent investigation have been identified and recommendations for reducing the risk of that have been formulated accordingly.